В епідеміологічних зведеннях адиктивні захворювання сьогодні віднесено до класу неінфекційних або соціальних епідемій. У клінічній та соціальній наркології та адиктології останніх десятиліть відзначено нові фактори ризику, раннє та надзвичайно швидке формування станів залежності людини, терапевтичної резистентності, безремісійного перебігу хвороби. В наш час важко відшукати сім’ю, яку б не зачепили ці небезпечні недуги. Медицина ХХІ ст. потребує нових підходів до їх діагностики та лікування. Саме про це йде мова у щойно опублікованій монографії українських та російських учених А.Ф. Артемчука, І.К. Сосіна, Т.В. Чернобровкіної «Екологічні основи коморбідності адиктивних захворювань», яка примушує кожного замислитися над особистою відповідальністю за збереження здоров’я.
Один з авторів книги, доктор медичних наук, головний науковий співробітник ДУ «Інститут неврології, психіатрії і наркології НАМН України», лікар вищої категорії Анатолій АРТЕМЧУК розкриває зміст нової парадигми — екологічної адиктології та наркології, її безпосереднє застосування у практиці лікарів загального профілю та вузьких фахових напрямків.
Екологічна парадигма у медицині, або Як народилася ідея книги
Багато років тому, коли я запланував докторську дисертацію, зрозумів, що потрібна нова сукупність фундаментальних наукових теорій, уявлень і термінів, які б сприйняло та розділило наукове співтовариство, і які б об’єднали практичних медиків у боротьбі з адиктивними захворюваннями, забезпечили спадкоємність розвитку теорії і практики. Нові парадигми повинні були дати можливість розуміння причин виникнення сучасних форм різних патологій, трансформації клініки вже відомих хвороб.
Уся історія розвитку науки, глибина пізнання Світу та його будови пов’язані зі зміною пануючих поглядів. У якості таких поглядів, які протягом останніх десятиріч набули вагомості у науковому середовищі, в т.ч. у медицині, є екологічна парадигма, синергетика, перинатальна медицина, уявлення про еволюцію хвороб, коморбідність сучасної патології. У ті далекі 70-ті роки, коли планувалася моя докторська дисертація, не все було так ясно, як тепер, відносно цих парадигм, але я розумів: мій вибір абсолютно правильний. Я на собі відчув, як складно змінювати загальноприйняті погляди та теорії. Можливо, як у Біблії, слід чекати, поки підуть із життя ті покоління, що дотримувалися старих поглядів. Разом із цим, та чи інша новітня ідея приходить у голову й іншим дослідникам, які живуть і працюють по всьому світу: вони разом і розробляють по-новому глибинні пласти знань. Ці люди — однодумці, приречені зустріти одне одного, чим був і обумовлений склад авторського колективу монографії. Іван Сосін — доктор медичних наук, завідувач кафедри наркології ХМАПО, заслужений винахідник України; Тамара Чернобровкіна, лікар-біохімік, доктор медичних наук, професор кафедри наркології та психотерапії Інституту підвищення кваліфікації Федерального медико-біологічного агентства Росії. Всі вони — відомі вчені, просвітителі та лікарі, які дотримуються, насамперед, ідеї екологічної медицини. Так виник авторський колектив, з яким ми створили вже не першу книгу за цією тематикою. Зокрема, у 2007 р. вийшла монографія «Синергетична медицина: теоретичні та прикладні аспекти в адиктології», у якій ми з Тамарою Чернобровкіною, Борисом Кершенгольцем — доктором біологічних наук, професором із Якутії, головним ученим секретарем АН РС (Я), керівником міжвідомчої лабораторії екологічної та медичної біохімії, з позицій системного аналізу узагальнили свій досвід вивчення та лікування адикцій, висвітлили теоретичні та практичні питання поведінкових розладів у залежних людей, встановили закономірності етіопатогенезу, діагностики та прогнозу сучасних форм цих хвороб.
Синергетична медицина
Щоб було зрозуміло: синергетика — це наука про самоорганізацію та змінення фізичних, біологічних та соціальних систем, у нашому випадку — системи здоров’я людини, системи розвитку залежності від алкоголю, наркотиків, ігор, комп’ютерних мереж тощо. Всі ці системи розвиваються за чіткими законами, маючи свої атрактори, які і тримають усю систему у стійкому стані. У медицині це — нервова система з її мозком, нейронами, та ін. В адиктології — міждисциплінарній науці про поведінку людини, що викликає залежність, це — алкоголь, наркотики, ігри тощо. Якщо взяти соціальні системи, наприклад, країну СРСР, то там атрактором (поганим чи хорошим — це вже інша справа) була КПРС. Коли знищили цю «нервову систему» СРСР і нічого іншого не створили у якості атрактора — система зруйнувалася: через стрибок перейшла в іншу якість. В іншій країні — Китаї, партію, тобто головний атрактор, не знищили, система перейшла на інший рівень функціювання, і тепер «китайські товариші» будують капіталізм краще, ніж самі капіталісти. Сьогодні Китай випереджає за темпами розвитку всі інші соціальні системи світу.
Більшість систем є відкритими утвореннями і можуть бути виведені з рівноваги. Оскільки вони безперервно контактують з навколишнім середовищем, до них безперервно щось вливається, а щось виходить; вони можуть здійснювати стрибки — квантові переходи, можуть гальмуватися, про що пише дуже дохідливо у своїх «синергетичних» романах письменник-фантаст Василь Головачов. Так і людина. Вона, як система, може зробити миттєвий стрибок або в бік здоров’я, або в напрямку хвороби. Хвороба — це зворотній бік здоров’я, спосіб адаптації в певних умовах. Стани залежності — це теж спосіб буття певної аномальної системи. Алкоголь — міцний атрактор, який визначає функціонування певної системи. Тоді з позицій синергетики ми лікуємо хворих від алкогольної залежності шляхом стресопсихотерапії за методом Олександра Довженка: переводимо систему хворобливої життєдіяльності пацієнта шляхом стрибка на зовсім інший рівень за вектором здоров’я, за межі потягу до спиртного. Наші результати досягають 90% вилікованих, інші методи дають лише 20%.
Прогноз хвороби цілком можливий
Низка проведених протягом певного часу творчим колективом та іншими вченими біохімічних, електрофізіологічних, хронобіологічних та інших досліджень серед жителів України, Росії та Білорусі переконала нас, що стани системи «людина» під назвою «здоров’я» або «патологія» є безпосередньо пов’язаними з навколишнім планетарним середовищем, із сонцем, космосом, їх біоритмами, а також із порушеннями екології розвитку людини: у період вагітності матері, пологів, дитинства, підлітковості. На свідомість і підсвідомість людини, її розум, поведінку, духовність і навіть хвороби мають великий вплив порушення екологічних параметрів сім’ї, суспільства, навколишнього природного та виробничого середовища. Поняття «екологія» виходить за рамки порушень природного середовища: ще є екологія вагітності, пологів, дитинства, екологія духовності, розуму, свідомості тощо.
Так ми вперше звернулися до питання екологічної адиктології та патологічного соціогенезу, що й стало темою останніх наших праць. У наркологічній практиці виявилося, що цілком можливо прогнозувати стан пацієнта та ефективно його лікувати, якщо розуміти, що «історія хвороби» — це еволюційний процес, опис розгортання в просторі «часу» і біографії адикта певної патологічної «біопсихосоціальної матриці», в усіх її донозологічних, перехідних та клінічних станах. Тоді від народження можна вирахувати, чи буде людина залежною, коли і яка виникне адикція, які хворобливі ознаки будуть домінувати в 7, 15, 30 років, і таким чином, допомогти цій людині уникнути станів декомпенсації, стати повноцінною особистістю.
Стежкою перинатального сліду
Згодом ми дійшли висновку, що патологію здоров’я людини слід розглядати не тільки з позиції порушення екології складного навколишнього світу, а також внутрішнього — з позицій ендоекології. Тобто, точкою відліку має стати етап зачаття людини та подальше порушення екології розвитку плода, дитини. Адже сучасна людина, вже починаючи з перинатального періоду свого існування, розвивається в екологічно порушеному середовищі. У навколоплідних водах знайдено ртуть, отрутохімікати, гербіциди, порушення балансу мікроелементів, біоактивних речовин, ферментів. А якщо до цього додати ще й алкогольну чи іншу інтоксикацію, перенесені матір’ю в період вагітності хвороби та травми, а потім патологічні пологи (в Україні такі становлять більшість), то маємо найбільш негативну ваду сучасної людини — злоякісний перинатальний слід. Разом із наступними різночинними порушеннями екології періодів дитинства, юності, сомато-статевого дозрівання, батьківської родини та всього соціуму загалом, злоякісний перинатальний слід набуває характеру біологічної матриці адиктивних розладів, яка розгортається у життєвому просторі та біографії адикта. Саме раннє органічне ураження мозку є причиною у клініці алкоголізму таких феноменів, як агресивність у стані сп’яніння — «сп’яніння травматика», трансформація клініки алкогольної або іншої залежності, злоякісний безремісійний перебіг наркопатології, виникнення станів політоксиконаркоманії, терапевтичної резистентності, поширення тяжких, у тому числі поєднаних (коморбідних), форм алкоголізму та ін. Через ранні органічні та функціональні мозкові порушення, насамперед за рахунок дизрегуляційних процесів, високої судомної активності мозкових структур, знижуються адаптивні можливості людини: страждають увага, поведінка, навчання, воля; виникає складна патологічна ієрархія центральних та периферійних регуляторних функцій організму — біоелектричних, гормональних, мікро- та макроелементарних, ферментативних, особистісних та ін.; відбувається швидка і стійка «духовна інвалідизація», тобто формується «Homo alcoholicus», «Homo neuroticus», «Homo addictus»…
Сьогодні в Україні активно розвивається перинатальна та неонатальна медицина, і ми вже розуміємо, що основою всіх профілактичних та лікувальних заходів при всіх формах патології повинна бути профілактика розвитку ускладнень періоду внутрішньоутробного розвитку плода та ускладнених пологів, їх злоякісної еволюції на всіх наступних етапах формування людини. Всю медицину слід переорієнтувати на цю новітню парадигму, аж до того, що історія хвороби (так звана карточка в поліклініці) повинна починатися не з дня народження, а з перинатального періоду! Діти з наслідками патології вагітності і пологів усе своє життя є нестандартними і потребують спрямованих технологій корекції подальшого розвитку та поетапної вікової реконструкції. Про таких дітей кажуть: мале дитя — малі проблеми, велике дитя — великі проблеми! І батьки, і лікарі повинні знати про етапи негативної еволюції злоякісного перинатального сліду, і на кожному етапі життя боротися за гармонію розвитку дитини, упереджувати виникнення станів декомпенсації.
Надалі потрібно створювати програми вузівської та післядипломної освіти для лікарів саме з огляду на вищезазначені особливості нестандартної дитини. Треба вести широку просвітницьку роботу серед населення, щоб кожна мати відповідально розуміла причини і закономірності проблем у своєї дитини. Якщо створити таку систему корекції та реконструкції особистості і буття нестандартної дитини, профілактувати подальшу негативну еволюцію злоякісного перинатального сліду — то, безсумнівно, це Нобелівська премія! Разом із цим, такий підхід потребує великих коштів, державного втручання, політичної волі та розуміння необхідності переведення медицини на принципово новий рівень розвитку із урахуванням новітніх парадигм. Ми розуміємо важливість таких дій, але відверто скажу: це не стільки медична проблема, скільки загальнодержавна, соціальна, політична та громадська.
Прикладні аспекти діагностики адикцій
На підставі проведених комплексних клініко-параклінічних досліджень підлітків із груп ризику ми отримали цілий ряд біохімічних, нейрофізіологічних, особистісних та поведінкових порушень, які мають певну церебрально-органічну, психофізіологічну, гормональну, морфометричну, макро- та мікроелементну основу, що і створює стани високого ризику виникнення тієї або іншої адикції, відповідає за патологічні зміни в організмі. Кластерний аналіз показників ризику розвитку адикції вилився у певні кластерні ансамблі. В перший ансамбль виділилися: вміст альдостерону, кортизолу і тестостерону в сироватці крові; рівні Са, К, Zn, Na в еритроцитах; Са, К, Zn — у сироватці крові. У другий ансамбль увійшли: біометричні дані, такі як висота ноги, об’єм грудної клітки, маса тіла, ще деякі біохімічні показники, які також відображають стан гормональної, макро- та мікроелементної регуляції. Після комп’ютерної математичної обробки цих даних та на базі створених нами діагностичних та прогностичних таблиць можна з високим ступенем вірогідності оцінити можливість розвитку зловживання алкоголем у підлітків або вже реалізовану алкогольну залежність.
Особливу прогностичну та діагностичну цінність при ендогенних та екзогенних інтоксикаціях, в т.ч. спричинених вживанням алкоголю, мають зміни хімічного складу волосся. Ми створили комп’ютерну базу рівнів вмісту ряду хімічних елементів у волоссі підлітків на різних етапах формування алкогольної залежності: у непитущих хлопців; при епізодичному, регулярному вживанні алкоголю; на етапах І, ІІ, та ІІІ стадій алкогольної хвороби.
Проведені дослідження свідчать, що алкогольна хвороба має ознаки трансбіографічного, постійно наростаючого процесу, перші ознаки якого виявляються в дитинстві — симптоматикою мінімальної дисфункції мозку, а надалі — еволюціонує проявами невротизму; ознаками психопатії та акцентуації характеру; стандартними порушеннями біоелектричної активності мозку, катехоламінової та іншої гормональної регуляції, макро- і мікроелементного складу; розладами потягів та поведінки. Сімейному лікарю, який опікується нестандартною дитиною та всією її родиною, слід обов’язково звернути увагу на такі взаємозв’язані фактори як: алкоголізм батьків; патологія вагітності та пологів у матері; синдром збудження або загальмованості у перший рік життя дитини; типові порушення мозкового кровообігу, імунітету; стани гіперактивності або загальмованості; затримки та дисгармонії психічного і сомато-статевого розвитку; дефіцит уваги, цілеспрямованої активності, відповідальності та інші ознаки «нестандартної» дитини. У низці цих розладів: енурез, заїкання, фобії; шкільна декомпенсація з втратою інтересу до навчання у 5-9 класах; прояви гіпоандрізму; розвиток пошукової поведінки щодо наркогенних засобів та спроб їх вживання у 13-18 років; затримка або ж спотворення сомато-статевого дозрівання, статево-рольової автоідентифікації; формування злоякісної адикції — будь-якої, від ігрової до наркотичної; дострокове вибуття із популяції.
Як вижити з «печаткою Бога»?
Я завжди говорю батькам, які звертаються до мене по допомогу, що є діти з «печаткою Бога», а є — з «печаткою диявола». «Печатка Бога» — це якраз і є той злоякісний перинатальний слід, або ж наслідки пологової травми, енурез, заїкання, які, з одного боку, є проявами хвороби дегенерації, а з іншого — відповідають за нестандартність дитини. Якщо дитина і члени родини, коло друзів вступають у боротьбу за гармонійність розвитку дитини із такою «біологічною матрицею» адиктивних розладів, конструктивно компенсують, нівелюють і корегують усі її негаразди, то, згідно із реакціями гіперкомпенсації, дитина позбавляється більшості вад, формує волю, характер і свідомість, і таким чином свою слабкість перетворює у якісні здорові набуття. Через боротьбу, шляхом подолання труднощів за рахунок розвитку творчих, розумових, духовних складових особистості і реалізується «печатка Бога». Цілеспрямована, щоденна робота над собою — геть від своїх вад в бік плідного буття — як правило і є шлях генія.
Найвідоміший приклад — Стівен Хокінг, всесвітньо відомий фізик, прикутий до інвалідного крісла, який розмовляє з нами за допомогою синтезатора мови, автор «Короткої історії часу», викладач Кембриджського університету — це найталановитіший фізик-теоретик сучасності! Згадаймо також Попелюшку, Сліпого Музиканта, Чудовиська з «Аленької квіточки» — всі вони перетворилися на красунь, героїв, принців завдяки любові та увазі людей, а також постійній творчій праці над собою.
«Печатка диявола» — це алкоголізм, наркоманія, ігроманія та ін. Там, де дитину не пропустили до Бога, вона стала знаряддям диявола… А спочатку Бог усім дає певний талант, насамперед, талант реагування на труднощі життя. І хворим дітям — першим. Далі все залежить від батьків, сім’ї, суспільства, держави, самого індивіду… Ким би став малюк Хокінг, якби він народився в іншій країні, в іншій сім’ї?
В Україні потрібно розвивати реформу медицини в плані компенсації, реконструкції кожної нестандартної новонародженої дитини, насамперед, наслідків злоякісного перинатального сліду. 90% дітей сьогодні нестандартні, а отже — талановиті! А талант потребує постійної уваги. Дуже часто такі діти залишаються напризволяще.
І в той же час сучасна медицина та суспільство мають багато можливостей для «вирівнювання» таких дітей; підняття на більш високий рівень буття. При цьому напівмірами в реформуванні не обійтися. Уряд, Президент повинні замислитися: якщо сьогодні за статистикою більшість мають злоякісний перинатальний слід, то хто через 20-30 років буде служити в армії, будувати країну, вчити, лікувати населення тощо?
Марсіани на Землі
Є й інша, ще гостріша соціальна проблема. Не можна миритися з тим, що на горілці, тютюні, наркотиках, ліках, інших речовинах, що викликають хімічну залежність, заробляють. Коли людина п’є, грає, колеться, вона це обов’язково придбає щодня, зате не кожного дня поїсть і нагодує своїх дітей. Хворі залежні люди самі не живуть і не дають іншим жити. Вони займаються саморуйнівною і руйнівною діяльністю. І вони вже не «меншинства», вони — більшість! Як, наприклад, сексуальні «меншинства». За оціночними даними, гомосексуалісти сьогодні складають 30% населення, а люди з нормальною сексуальною орієнтацією — 15%. Разом — 45 відсотків, а хто ж інші 55? Тютюнокурці, алкоголіки, наркомани, ігромани, серійні вбивці, садисти… Ці люди знайшли свою сексуальність, свій стиль та вміст поведінки, яка базується на збочених вроджених програмах — статевій, їстівній, самозбереження та творчості. Саме тому, виділяються адикції статевого, їстівного, саморуйнівного, руйнівного характеру, а також ігрові, тощо. Ці люди мовби марсіани на планеті Земля. Їм тут погано, вони не здатні любити, приймати адекватні рішення, прогнозувати своє майбутнє, працювати на майбутнє своїх дітей. І це — також наслідок злоякісного перинатального сліду на тлі розладів екології соціуму, держави, виховання, це найпоширеніший дефект людства, шлях до скорочення популяції.
Але песимізм — людині не помічник, тому ми здраво оцінюємо в монографії «Екологічні основи коморбізму адиктивних розладів» можливості людства у боротьбі з адиктивною епідемією.
Достукатися до урядовців
Вкотре повторюся: у подоланні адиктивних та інших сучасних розповсюджених хвороб корекційну медичну, психологічну та профілактичну роботу починати слід з раннього дитинства. У перспективі дітей, що мають ризик до станів залежності, слід виявляти вже на першому році життя: кожному треба скласти індивідуальну програму компенсації порушень фізіологічного та психічного здоров’я. Перинатологи, неонатологи, а потім уже педіатри, терапевти, психіатри, наркологи, для декого надалі навіть міліція, прокурори, судді — така лікарська, пеніцитарна та ювенальна ієрархія відповідає завданням захисту екології становлення людини.
Обов’язково слід координувати дії лікарів із діями педагогів, психологів, соціальних робітників, фахівців масового спорту та творчих колективів. У шкільній програмі для таких дітей основним предметом має бути фізкультура (5-6 разів на тиждень), формування почуттів власної гідності, відповідальності, творчих параметрів особистості, духовності.
Такі складні предмети, як математика, фізика, хімія, програмування, слід вводити не раніше 7-го класу, коли у дитини мозок дозріє, коли вона відійде від родового травмування і зможе бути успішною у навчанні.
Наступний — етап статевого дозрівання, саме в цей період, якщо у хлопчика не виходить перетворитися на чоловіка, а в дівчинки — на жінку, якщо через нестачу в організмі багатьох біоактивних речовин процес дозрівання іде ривками, підліток починає шукати ліки, і знаходить їх — це «доктор тютюн», «доктор горілка», «доктор трамадол» та ін. А це вже — результат нашої колективної бездіяльності, це поразка батьків, педагогів, суспільства, але не остаточна, бо на поле битви ще можуть вийти психологи, соціологи, педагоги та лікарі. Тому у випадках неякісної або неповної ранньої корекції та компенсації надалі можлива ще поетапна медична, біологічна, психологічна, особистісна компенсація. Для того, аби наші зусилля давали результати, треба хвалити дитину, а не «давити». Дитину із гіпердинамією (коли вона хіба що по стелі не бігає) ніхто не любить. Підлітки з енурезом, заїканням, шкільними фобіями, неуспішністю в навчанні, протиправними формами поведінки (мовою закону — «важкі підлітки») — суспільством караються. У нас, найчастіше, працює справжня система насильства — «гестапо», а не реконструкції нестандартної особистості з порушеннями мозку. Державні гроші витрачаються не туди, куди слід, не на добро, а на зло.
Слід створювати спеціальні спортивні, релігійні, військові, професійні заклади для таких дітей, а на чолі системи їх виховання та охорони здоров’я поставити чітке знання основ перинатальної медицини, активно вирощувати здорову, сильну, творчу, відповідальну особистість. Вже сьогодні слід перепрограмувати всю систему охорони здоров’я: запланувати, яких і скільки потрібно буде через 15-20-25 років служб — терапевтичних, кардіологічних, психіатричних для народжених нині громадян України. Адже діти зі злоякісним перинатальним слідом моделюють усю патологію, відому світові.
Другий напрямок реформування: створення координаційного центру, який би об’єднав зусилля лікарів різних профілів (педіатрів, терапевтів, кардіологів, ендокринологів, наркологів тощо), та громадських організацій, психологів, соціологів, церковних організацій, воєнкоматів. Бо вони сьогодні діють, як персонажі відомого байкаря Крилова — Лебідь, Щука та Рак.
Щороку ми пишемо про це до Верховної Ради, Кабміну, МОЗ України. Складаємо програми. А нам відповідають: «Немає коштів». Наприкінці кожної програми ми навіть зазначаємо джерело фінансування: направити у медицину хоча б 3% коштів від продажу спиртного й тютюну, від того, чим травляться наші громадяни, від того, що знищує наше суспільство, людську свідомість і гідність. Та нас не чують!..
Прикро… Але ще на початку нашої ери Св.Іоанн Златоуст писав: «Безмовність і неповідомлення іншим того, що ми знаємо, робить нас бідними і погашає благодать». Тому ми передаємо і будемо передавати свої знання, свої тривоги, свої сподівання у книгах, на сторінках газет, у телепередачах. Сподіваюся, що на глобальний виклик людству ми зможемо дати гідну відповідь, хоча уже й не зовсім вчасно.
Записала Ольга ФАЛЬКО, для «ВЗ»
