Сумарні показники поширеності головного болю всіх типів становлять близько 45% дорослого населення, тобто кожен другий звертається до лікаря із такими скаргами. Вважається, що 70% усіх випадків головного болю складає мігрень і більшості пацієнтів ставлять саме цей діагноз, навіть не намагаючись детальніше розібратися у проблемі. У результаті некоректного лікування пацієнт не тільки не отримує бажаного полегшення, а й стикається із побічними ефектами антимігренозних ліків і депресією.
Наталія Козир, 40 років (Київська обл.).
— Три роки тому я почала помічати, що принаймні раз на тиждень у мене починає боліти голова. Спочатку біль був не сильний, без певної локалізації. Єдиною закономірністю, яку я помічала, було те, що біль завжди виникав після фізичного навантаження чи стресу. У мене сидячий образ життя, я працюю бухгалтером — цілий день за комп’ютером. Згодом біль почав з’являтися тоді, коли я не мала змоги зробити перерву і, наприклад, вийти в обід на півгодини на вулицю та пройтися пішки. Тоді я подумала, що мені мабуть бракує кисню і почала самостійно приймати препарати, що покращують мозковий кровообіг. Ефекту не було, інтенсивність болю зростала. Згодом я регулярно почала виходити ввечері з офісу зі страшенним головним болем, який заважав навіть думати.
Тоді я вперше вирішила звернутися до лікаря з приводу моєї проблеми. Дільничний невролог одразу заявив, що це мігрень і виписав мені препарати з антимігренозною дією. Особливого ефекту я не відчула. Навпаки, біль почав переходити в зону скронь і шалено пульсувати. Це мене налякало і змусило купити апарат для перевірки артеріального тиску. Виявилося, що мій тиск все ж таки є вищим за норму. Згодом я майже постійно почала відчувати пов’язку навколо голови.
Звернувшись до іншого лікаря, я отримала направлення на МРТ. Дослідження не виявило відхилень і я знову залишилася з діагнозом «мігрень». Новий лікар призначив ту ж групу препаратів, але вже у значно більшій дозі. А тим часом біль продовжув мене турбувати, заважаючи і працювати, і жити. Коли біль ставав інтенсивним і я розуміла, що ліки не допоможуть, то намагалася заснути, аби таким чином «перечекати» його. Але через певний час у мене почалося безсоння. Це тільки погіршило мій стан.
За три роки головний біль мене морально виснажив. Моя родина змушена була через мою недугу перебудувати свій графік життя. Зникли звичні для нас вечірні бесіди і сумісний перегляд телевізора. Я, здається, вже прочитала про мігрень усе і випробувала всі методи (як медикаментозні, так і профілактичні), а полегшення не наступало. Так було, допоки я не наважилася спробувати нетрадиційні методи лікування і потрапила на прийом до Київської обласної лікарні. Лікар уважно розпитала мене про характер болю, чинники, які його зумовлюють, мій спосіб життя. І вразила мене тим, що я маю справу не з мігренню, а із зовсім іншим типом головного болю, пов’язаним зі спазмом м’язів шиї — головним болем напруги. Тоді я зрозуміла, чому він завжди починається під час роботи за комп’ютером і ніколи не турбує мене на вихідних чи у відпустці. Розв’язання моєї проблеми було простим: курс масажу комірцевої зони та зовсім інша таблетка під час нападу болю. Пройшло не так багато часу, як біль перестав мене турбувати. Але це потребувало перегляду свого образу життя, включення у графік не тільки обідніх прогулянок, а й щоденної гімнастики і принаймні раз на півроку курсу масажу.
Наталія Мурашко, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Рефлексотерапія», завідувач кафедри неврології та рефлексотерапії НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор.
— Величезною помилкою є гіпердіагностика мігрені. Останні статистичні дані вказують на те, що лікарі часто не обґрунтовано ставлять цей діагноз і призначають антимігренозні препарати, які рідко дають добрий результат. Більш того, як і у випадку з нашою пацієнткою, у більшості хворих рано чи пізно розвивається звикання. Це спонукає лікаря підвищувати дозу препарату. А мало б бути навпаки. Фахівець зобов’язаний у такому разі більш ретельно зібрати анамнез, диференціювати головний біль та, відповідно, переглянути тактику лікування. На тлі неефективної терапії головного болю ми зустрічаємося ще з одним ускладненням — тривожними станами. У пацієнтів, і це не секрет, «непереможний» головний біль найчастіше асоціюється з пухлинами мозку, все частіше хворі приходять на прийом уже зі знімками МРТ чи КТ. У людини виникає паніка, страх за власне життя і нерідко, окрім головного болю, доводиться лікувати депресію.
Наталя прийшла до мене на прийом емоційно пригніченою. Вона поскаржилася, що через біль почалися проблеми не тільки на роботі, а й у родині: всі змушені «підлаштовуватися» під її напади. Основною помилкою жінки було те, що багато часу вона, зневірившись в антимігренозних препаратах, «лікувала» себе сама. І що найгірше — терпіла біль, намагалася заснути. Цього в жодному разі не можна робити! У випадку Наталі мова йде про головний біль напруги. Ця патологія спричиняє сильний спазм судин. Із часом він призводить до стійкої гіпертонії, яка загрожує кризами і навіть інсультом.
Головний біль напруги (або біль м’язового скорочення) має тупий, постійний характер і переважно локалізується в скроневих зонах. Деякі пацієнти порівнюють біль із відчуттям болісного стягування голови обручем. Цей біль виникає в результаті напруги перікраніальних м’язів і може бути як епізодичним, так і хронічним (як у випадку Наталі). Тривалість епізоду такого болю — від 30 хвилин до 7 днів, і його дійсно часто плутають із мігренню. Хронічний біль напруги відзначається 15 і більше днів за 1 місяць і на нього може «нашаровуватись» мігренозна характеристика болю. Але розрізняти ці два види головного болю мусить кожен лікар-невролог, адже лікування — зовсім різне.
Для лікування болю напруги призначають знеболюючі препарати, в тому числі нестероїдні протизапальні засоби, але в жодному разі не антимігренозні. Після кількаденного прийому НПЗЗ біль у пацієнтки минув.
Для профілактики епізодів болю ми застосовували рослинні препарати з адаптогенними та вегето-стабілізуючими властивостями та, обов’язково, немедикаментозні методи — фізіотерапевтичний вплив на зони голови та шиї. Таким чином ми позбавилися причини головного болю, що дозволило Наталі повернутися до звичного способу життя.
Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
