Цікавий парадокс: з одного боку, США є локомотивом світової фітнес-індустрії, а з іншого — залишається лідером за темпами поширеності ожиріння. За такого стану справ не дивно, що країна утримує ще одну пальму першості — за рівнем інновацій у боротьбі із зайвою вагою. Один із новітніх методів зниження надлишкової маси тіла, який поки що в дивовижу не тільки українським спеціалістам, а і їх зарубіжним колегам, цього року був представлений на Американському з’їзді кардіологів у Вашингтоні.
Ендокринологи та кардіохірурги — що спільного?
«Родзинка» нової методики в тому, що вона наочно демонструє найкращі сторони мультидисциплінарного підходу. Адже іноді, щоб вирішити проблему, слід подивитися на неї під іншим кутом або навіть просто підняти голову й озирнутися довкола. У нашому випадку джерелом натхнення для вчених стала звичка американців боротися з надлишковою масою тіла хірургічними методами. Як зазначив директор Центру ендоваскулярної терапії, доктор медичних наук, професор Ніколас Кіпшидзе, хірургічне лікування показане хворим з вищими ступенями ожиріння. Якщо в людини 5-15% надлишкової маси, великі порожнинні операції не рекомендуються, оскільки ризик перевищує очікувану користь. Крім того, до хірургічного втручання існує низка протипоказань. Водночас згідно із даними ВООЗ у разі зменшення маси тіла всього на 5-10 кг значно знижується ризик виникнення серцево-судинного захворювання й покращується прогноз щодо 52 інших хвороб, розвиток яких опосередковано провокується ожирінням.
Рішення, запропоноване американськими лікарями, ґрунтується на двох, на перший погляд, не пов’язаних між собою медичних відкриттях.
Перше з них відбулося наприкінці минулого століття — саме тоді вчені виявили так званий гормон голоду грелін. Цьому пептидному гормону притаманні властивості гонадоліберину. Крім того, він виконує й інші метаболічні та ендокринні функції. Рівень греліну перед їдою збільшується, а після — зменшується (визначено за допомогою радіоімунного аналізу). Вважається, що він доповнює гормон лептин, який виробляється в жировій тканині й у високих концентраціях зумовлює відчуття ситості (Tamas L. Horvath et al., 2006).
Дослідження довели: рівень греліну в плазмі крові в осіб, які страждають на ожиріння, нижчий, ніж у людей з нормальною масою тіла. І навпаки, у хворих на анорексію вміст гормону в плазмі крові вищий порівняно із людьми нормальної конституції (Cummings D. E., Weigle D. S. et al., 2002). Hotta M. зі співавторами (2009) виконували внутрішньовенні ін’єкції греліну хворим на анорексію. У результаті цього споживання їжі такими пацієнтами збільшилося на 12-36% протягом періоду дослідження. Це доводить — грелін відіграє важливу роль у механізмах формування як ожиріння, так і анорексії.
Побудувати греблю
Прогормон греліну продукується здебільшого P/D1-клітинами слизової оболонки фундального відділу шлунка. І саме цей факт пов’язує «голодний» гормон з іншим науковим відкриттям. Так, спеціалісти медичного коледжу при Гарвардському університеті зауважили, що в більшості пацієнтів університетської клініки, прооперованих в ургентному порядку з приводу шлунково-кишкових кровотеч, після виписування спостерігалося стійке зниження маси тіла (Andrew J., 2014). Під час подібних операцій зазвичай виконується емболізація лівої шлункової артерії, у результаті чого кровотік по ній припиняється. Проте кровопостачання шлунка не страждає, оскільки для нормального забезпечення органа кров’ю, насиченою киснем, залишається достатньо кровоносних судин. Крім того, при цьому відбувається зменшення секреції греліну. Отже, склавши два і два, вчені дійшли висновку: у боротьбі з ожирінням можна досягнути гарних результатів завдяки вимиканню лівої шлункової артерії.
Перші експерименти на свинях проведено у 2008 р. Вони довели: модифікація кровообігу в шлунку дійсно дає змогу досягти зниження маси тіла (Oku M., 2012). І в 2013 р. на базі клінік Грузії та США розпочалися дослідження за участю людей.
Ювелірна робота
У першому дослідженні взяли участь шість пацієнтів. «З’ясувалося, що модифікація кровообігу в шлунку дійсно допомагає знизити апетит, але цей метод має і зворотний бік. Невмілими діями можна спричинити виразку шлунка. Серед прооперованих виразка шлунка як побічний ефект розвинулася у двох (33%), а от гастрит — у всіх шести (100%) пацієнтів. Ми стали думати, як зробити цей метод безпечнішим. Кілька груп вчених працювали над вирішенням проблеми. І з часом стало зрозумілим — потрібно модифікувати артерії, розміщені в підслизовому шарі шлунка, а не в слизовій оболонці. Тільки так можна запобігти виразці або некрозу шлункової тканини», — поділився досвідом проведення інноваційної процедури Н. Кіпшидзе.
Експерименти показали: для досягнення високого профілю безпечності процесу емболізації потрібно застосовувати наночастинки спеціального розміру.
«У першому експерименті взяли участь п’ять хворих із надлишком маси тіла понад 35 кг, серед яких були чотири чоловіки й одна жінка. Операції пройшли без ускладнень. Хоча анатомія шлунка доволі складна — не так легко потрапити в ліву шлункову артерію. Спершу в артерію вводиться катетер, потім, через шприц, наночастинки (мініатюрні кульки з медичного желатину розміру піщинки). Вони дають змогу створити пробку-пломбу і блокувати надходження крові до склепіння органа. Унаслідок цього відбувається супресія гормону греліну й людина перестає відчувати голод», — пояснив суть методики Н. Кіпшидзе.
Під час дослідження безпечність процедури визначалася як відсутність ускладнень — некрозу слизової оболонки шлунка через тиждень після операції та симптомів гастриту через 1, 3, 6 і 12 місяців. Показником ефективності вважали статистично достовірне зниження маси тіла та зменшення рівня греліну в крові.
«Ми шукали шляхи вдосконалення методу, щоб унеможливити будь-які ускладнення. Розробили новий катетер із системою робота, який давав змогу автоматично вводити наночастинки саме туди, куди потрібно, і в необхідній кількості. Завдяки цьому процедура стала абсолютно безпечною. Результати експериментів обнадіюють», — повідомив Н. Кіпшидзе.
За словами одного із засновників методики, ендоскопічне дослідження було проведене безпосередньо перед операцією і тиждень потому. Рівень греліну в крові вимірювали базисним методом протягом чотирьох тижнів після процедури. Маса тіла пацієнтів знижувалася упродовж 30 днів, й жодних ускладнень не спостерігалося. Троє із п’яти прооперованих скаржилися на гострий біль у підчеревній ділянці, але під час ендоскопічного дослідження виразок шлунка або іншої патології не виявили. Суттєве зниження апетиту, маси тіла та пригнічення вироблення гормону греліну спостерігали в усіх пацієнтів. Через місяць після операції середній індекс маси тіла знизився до 37,9 кг/м2, що відповідало зменшенню маси тіла на 13,2 кг. Три місяці потому цей показник становив 36,7 кг/м2 — це відображало зниження маси тіла на 16,8 кг.
Через півроку він досяг 35,3 кг/м2 — зниження маси на 20,4 кг. Рівень греліну порівняно з вихідним значенням знизився на 29% уже через місяць після операції. Через 3 місяці — на 36%, а через півроку на 48% від початкового рівня.
З надією на краще
Н. Кіпшидзе наголосив: головним результатом дослідження було зменшення маси тіла в середньому на 16%. Причому пацієнти перебували під наглядом лікарів протягом двох років після емболізації лівої шлункової артерії, й збільшення маси тіла або посилення апетиту не спостерігалося. Тобто віддалені результати виявилися гарними.
Усього на сьогодні за допомогою нової малоінвазивної методики успішно проліковано 20 хворих у різних клініках світу, і це дає надію на подальше ефективне лікування окремих категорій пацієнтів з ожирінням. Проте метод потребує детальнішого вивчення за участю більшої кількості хворих. Крім того, залишаються невирішеними деякі питання. Так, васкулярна система шлунка є занадто складною для розроблених на сьогодні пристроїв, тому потрібне нове технічне обладнання, аби виконувати емболізацію на високому рівні. Надалі перспективи процедури планується вивчати на базі клінік Німеччини та Словаччини.
Ольга МОРОЗ, спеціально для «ВЗ»
