У Чернівецькій області діє один із двох в Україні спеціалізованих хоспісів – «Лікарня «Хоспіс» для хворих на туберкульоз». Його спеціально обладнали за межами міста, щоб дотримуватися умов інфекційного контролю. Саме завдяки роботі спеціалізованого закладу вдається стримувати розповсюдження інфекції.
Світлана БЕРЕЗОВСЬКА, лікар-фтизіатр поліклінічного відділення №2 КМУ «Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» м. Чернівці, «Лікарні «Хоспіс» для хворих на туберкульоз»
ВЗ: Коли був створений хоспіс і, власне, чому він має таку вузьку спеціалізацію?
— «Лікарня «Хоспіс» для хворих на туберкульоз», що розташована в селі Молодія Глибоцького району, – єдиний хоспіс на Буковині. А загалом таких закладів в Україні тільки два – у Чернівецькій та Херсонській областях. В решті регіонів створені тільки хоспісні відділення при протитуберкульозних диспансерах.
Протитуберкульозний заклад, у якому розміщений хоспіс, діє на Буковині з 1954 року. Спершу це був міжрайонний протитуберкульозний диспансер, однак у зв’язку зі змінами у наданні медичної допомоги хворим на туберкульоз та змінами у медичному законодавстві, виникла потреба у наданні медичної допомоги хворим, які не можуть бути вилікуваними на сучасному етапі розвитку медицини (паліативні хворі). Тож у 2012 році цей диспансер реорганізували в КМУ «Лікарня «Хоспіс» для хворих на туберкульоз».
Під час реорганізації було вибрано саме цей заклад, так як він був орієнтований на наших пацієнтів.
Відтак, тут перебувають паліативні хворі, неперспективні до одужання, ті, які вже неодноразово отримували лікування від туберкульозу, яке не дало позитивного результату, також хворі які були і є неприхильні до лікування, пацієнти із супутньою патологією, яка унеможливлює проведення протитуберкульозного лікування.
У лікарні перебувають пацієнти з найважчою формою туберкульозу з постійним бактеріовиділенням, вони становлять небезпеку для оточуючих. Саме тому вони повинні бути ізольованими від здорових людей.
ВЗ: Чи багато пацієнтів поступають на лікування в протитуберкульозні заклади вже із задавненою формою хвороби?
— На жаль, близько 40% наших пацієнтів звертаються до лікаря, коли орган уже масово уражений, ці зміни незворотні і не піддаються лікуванню. Причинами таких занедбаних станів є пізнє виявлення цих хворих на первинній ланці медичної допомоги. А ще, що особисто мене дуже хвилює: 56% пацієнтів – це люди віком від 18 до 55 років. Дуже часто молоді чоловіки повертаються з заробітків з-за кордону – і тут у них діагностують туберкульоз. Більше того, в процесі дослідження виявляється, що спочатку відбулося зараження ВІЛ-інфекцією, яка не лікувалася, або хворий навіть не знав, що він хворіє, а далі доєднався туберкульоз. Лікування таких хворих, як правило непросте, тому що у них знижений імунітет. І підібрати відповідну дієву схему дуже складно.
До речі, окрім молоді, важко піддаються лікуванню люди похилого віку – ті, яким зраз уже за 80 років. Через різні супутні недуги, вони часто не сприйнятливі до лікування. Тому потребують догляду в хоспісі: у гарних умовах, з нормальним харчуванням, вчасним надання медичної допомоги та знеболенням.
Переведення пацієнта на паліативне лікування відбувається переважно у хворих із хіміорезистентною формою туберкульозу, які отримали неодноразові курси протитуберкульозного лікування, але залишилися бактеріовиділячамм. У таких випадках засідає обласна спеціалізована лікарсько-консультаційна комісія, яка приймає рішення про переведення пацієнта на паліативне чи хоспісне лікування.
Якщо у 2016 р. була більша кількість випадків хіміорезистентного туберкульозу, то зараз зростають чутливі та позалегеневі форми цієї недуги. Зокрема, за 8 місяців 2019 р. маємо 13% позалегеневих форм, 64% – бацилярних. Хоча насправді їх значно більше, так як асоціальні групи населення не укладають з лікарями декларацій, бо не мають реєстрації, та недбало ставляться до свого здоров’я.
ВЗ: Як організована робота спеціалізованого медичного закладу?
— У хоспісі працює мультидисциплінарна команда фахівців, до якої входить лікар-фтизіатр, медичний психолог, спеціально навчений медперсонал, який цілодобово доглядає хворих, реагує на будь-які зміни їхнього стану. Долучаються до роботи з нашими пацієнтами також волонтери та священнослужителі.
Увесь медичний персонал пройшов спеціалізоване навчання з надання паліативної та хоспісної допомоги.
У закладі одночасно можуть перебувати 40 пацієнтів. Вони отримують паліативну допомогу, дезінтоксикаційну та симптоматичну терапію, психологічну допомогу. Є випадки, коли у пацієнтів покращується фізіологічний та психологічний стан, і вони отримують ще один шанс на протитуберкульозне лікування. Також трапляються випадки самоодужання і ці пацієнти повертаються до нормального життя. Але це швидше виняток, ніж правило.
Лікарня «Хоспіс» фінансується за рахунок обласного бюджету. Для проведення паліативного та симптоматичного лікування лікарня забезпечена усім необхідним у повному обсязі. За 2018 рік на це лікування було виділено: на медикаменти – 70 900 грн, на харчування хворих – 210 300 грн.
На 2019 рік на лікування було виділено вже 99 500 грн на забезпечення ліками, та на харчування – 237 300 грн.
ВЗ: Як лікарі убезпечують себе від інфікування?
— У лікувальному закладі дотримується суворий інфекційний контроль. Проте ми готові до цього і знаємо, що без маски (респіратора), медичного халату та рукавичок до пацієнтів підходити не можна.
Я вважаю, що ризик інфікування туберкульозом у лікарів інших спеціальностей значно вищий. Адже наш хворий, який не госпіталізований до хоспісу, звертається за медичною допомогою з приводу різних супутніх патологій. І жоден лікар не має права йому відмовити. Водночас, далеко не завжди пацієнт говорить, що у нього відкрита форма туберкульозу.
Тому й виходить, що поки «швидка» довозить хворого у лікарню, поки його там оглядають і збирають аналізи – він уже проконтактував з чималою кількістю людей. От, власне, щоби такого не допускати, важливо мати в області подібний спеціалізований заклад.
Якщо є потреба у консультативній допомозі, ми викликаємо до нашого закладу вузьких спеціалістів на консультацію. Зокрема, ендокринологи приїжджають до хворих на цукровий діабет, хірурги – якщо потрібна термінова операція, гастроентерологи – якщо пацієнт має порушення роботи шлунково-кишкового тракту. Таким чином, ми нікого не наражаємо на небезпеку, а хворі отримують повний комплекс необхідної медичної допомоги.
ВЗ: Зрозуміло, що робота у хоспісі – це постійний стрес і емоційне вигорання. Як із цим впоратися?
— Гадаю, узагалі робота лікаря – це постійний стрес. По-іншому у медицині не буває. Працюючи в поліклінічному відділенні, чергуючи у стаціонарі та хоспісі, я маю можливість, якою користуюся: бачу і контролюю хворого на всіх етапах лікування, починаючи з першого звернення до поліклініки, їх лікування у стаціонарі та при неефективному лікуванні – у хоспісі.
Дуже добре розумію, що хворі на туберкульоз знаходяться у важкому психосоматичному стані. Тому тут важливо бути не лише фтизіатром, а й психологом. А знайти спільну мову з пацієнтом, переконати його у необхідності лікуватися – це важливий крок до успішного лікування.
Жодна людина не повинна залишатися з хворобою сам на сам. Дуже важливою говорити з хворим: діагноз та прогноз пояснити доступно і зрозуміло. Не «перегоріти» від цього мені допомагають люди, разом з якими нам вдається подолати хворобу. Коли зустрічаю їх на вулиці – щасливих і здорових – це компенсує всі мінуси цієї роботи.
А в паліативній допомозі найважливіше – не тривалість життя, а його якість. Саме для цього ми і працюємо.
Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м.Чернівці
