Хто має право займатися медичною діяльністю?

Медична діяльність безпосередньо пов’язана зі здоров’ям та життям людини, мабуть тому правове регулювання освітніх та кваліфікаційних вимог до лікаря було й залишається найбільш вимогливим та регламентованим порівняно з іншими професіями. Одне з головних питань – як підтвердити право на лікарську діяльність.

Які нормативні документи регулюють кадрові вимоги в охороні здоров’я

Андрій ОЛІЙНИК, адвокат, старший викладач кафедри громадського здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького, завідувач відділу правової роботи Львівської обласної організації професійної спілки працівників охорони здоров’я України

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я (надалі – Основи) медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам (ст. 74). Останні встановлюються МОЗ України і на сьогодні регулюються, зокрема, Переліком лікарських посад (наказ від 28.10.2002 №385), випуском 78 «Охорона здоров’я» ДКХПП (наказ від 29.03.2002р. №117), а також Порядком проведення атестації лікарів та номенклатурою лікарських спеціальностей (наказ від 22.02.2019 № 446). Цими основними актами власне і визначаються вимоги щодо наявності освіти та відповідної спеціальності для кожної медичної посади.

Дотримання кадрових вимог до медичного персоналу, мабуть, є ключовою вимогою Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановою КМУ від 2.03.2016 р. № 285 (надалі – Ліцензійні умови). Ліцензія видається загалом на медичну практику, але дає право здійснювати діяльність лише за задекларованими медичним спеціальностями.

Хто має право надавати медичну допомогу пацієнтам?

Ще одне важливе правило: медична допомога може надаватися лише медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я чи фізичними особами – підприємцями, які здійснюють відповідну діяльність на підставі ліцензії з медичної практики. Наприклад, лікар не може надавати медичну допомогу влікарні, якщо не є її працівником на підставі цивільного договору.

Тому й відповідальність за дотримання кваліфікаційних вимог до лікарів несуть насамперед керівники закладів охорони здоров’я (роботодавці). А контролюють цей процес органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності у сфері охорони здоров’я.

За яких умов до надання медичної допомоги залучать кафедральних працівників та лікарів-інтернів?

Нещодавно до Основ внесені зміни (Закон від 3.07.2020 року № 749-IX), які дозволяють надавати медичну допомогу в закладах охорони здоров’я науково-педагогічним працівникам закладів вищої (післядипломної) освіти, котрі здійснюють підготовку медичних кадрів. Але лише за умови, що вони мають сертифікат лікаря-спеціаліста та отримали погодження керівника закладу охорони здоров’я. Такі зміни були зумовлені необхідністю повернути до лікувального процесу кафедральних працівників медичних університетів, які після запровадження другого етапу реформи були фактично позбавлені такої можливості. Однак з огляду на те, що за працівника відповідає його роботодавець, мабуть, і надалі залишатиметься питання : хто відшкодовуватиме шкоду пацієнту у разі судового спору – лікарня чи заклад вищої освіти? Відтепер і лікарі-інтерни також можуть брати участь у наданні всіх видів медичної допомоги, але лише під керівництвом лікаря.

На виконання заходів, пов’язаних із протидією СOVID-19, на волонтерських засадах можуть залучатися лікарі-інтерни, а також лікарі-спеціалісти без вимог щодо атестації на присвоєння чи підтвердження кваліфікаційної категорії – в порядку, визначеному МОЗ.

Чим засвідчити відповідність єдиним кваліфікаційним вимогам?

У Ліцензійних умовах чітко прописано, що відповідність лікарів єдиним кваліфікаційним вимогам засвідчується:

• документом про вищу освіту державного зразка (диплом);
• сертифікатом лікаря-спеціаліста (провізора-спеціаліста) встановленого зразка, виданим вищим медичним навчальним закладом, закладом післядипломної освіти;
• посвідченням про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії з лікарських (провізорських) спеціальностей (за наявності);
• свідоцтвом про проходження підвищення кваліфікації (за наявності).

Аналогічні вимоги передбачені і для молодших спеціалістів з медичною освітою (середнього медичного персоналу) та спеціалістів, які працюють у системі охорони здоров’я (бактеріологів, біологів, біохіміків, ентомологів, зоологів, мікробіологів тощо).

Як підтвердити сертифікат і категорію?

Сертифікат лікаря-спеціаліста й посвідчення про категорію, які підтверджують відповідність лікаря освітнім та кадровим вимогам за певною лікарською спеціальністю, видаються за результатами атестації і мають визначений п’ятирічний термін дії.

Відповідно лікар повинен з визначеною періодичністю проходити чергову атестацію, дотримуючись при цьому послідовності: сертифікат – присвоєння другої категорії (чи вище) – підтвердження чи присвоєння наступної категорії.

Крім того, Ліцензійними умовами встановлено, що лікарі, які не працюють більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, допускаються до провадження медичної практики за цією спеціальністю лише після проходження стажування та підтвердження сертифіката згідно з порядком, встановленим МОЗ.

 Які види атестації існують?

Порядок проведення атестації лікарів, форму сертифіката лікаря-спеціаліста, посвідчення, критерії нарахування балів безперервного професійного розвитку (БПР), а також номенклатуру лікарських спеціальностей визначено наказом МОЗ України від 22.02.2019 № 446 «Деякі питання безперервного професійного розвитку лікарів».

Зокрема, як і раніше, передбачено три види атестації лікарів:

– на визначення знань і практичних навичок з присвоєнням (підтвердженням) звання «лікар-спеціаліст» (видається сертифікат лікаря-спеціаліста). Такій атестації підлягають особи, які закінчують навчання в інтернатурі, а також ті, хто в установленому порядку (наказ МОЗ від 25.12.1992р. №195) допущений до лікарської діяльності та пройшов курси спеціалізації або стажування.

•  на присвоєння кваліфікаційної категорії (посвідчення);
• на підтвердження кваліфікаційної категорії (посвідчення).

Коли проходити атестацію?

Особи, яким присвоєно кваліфікаційну категорію, атестуються на її підтвердження чи присвоєння наступної один раз на п’ять років. За бажанням лікаря, за наявності стажу роботи за спеціальністю та за умови виконання вимог до БПР атестація на присвоєння наступної кваліфікаційної категорії може бути проведена і через менший термін, але не раніше ніж через один рік з дати попередньої атестації. Атестація на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій проводиться за бажанням медпрацівника.

У яких випадках необхідно наново підтверджувати сертифікат спеціаліста?

Таку процедуру доведеться пройти:

• лікарям, які протягом року після закінчення п’ятирічного терміну з дати попередньої атестації не виявили бажання і не подали документи на чергову атестацію;
• лікарям, яким за рішенням атестаційної комісії відмовлено в атестації або присвоєнні (підтвердженні) кваліфікаційної категорії.

Вони підлягають атестації на визначення знань та практичних навичок з підтвердженням звання «лікар-спеціаліст» після проходження стажування.

Чи й досі оплата праці залежить від категорії?

Якщо у конкретному закладі встановлено взаємозв’язок між оплатою праці лікарів та категорією, він реалізується на практиці, але лише в межах терміну її дії. Наприклад, лікар може продовжувати займати свою посаду ще протягом одного року після закінчення п’ятирічного терміну попередньої атестації, але при оплаті праці йому вже не враховуватимуть категорію. Остання здебільшого впливає на визначення розміру посадового окладу. Тому в бюджетних установах, які керуються ЄТС, її вплив однозначний, оскільки тарифний розряд залежить від категорії. Натомість підприємства самостійно визначають у колективних договорах форму та систему оплати праці, схему посадових окладів, умови та види доплат, надбавок тощо. Тому вони можуть повністю відійти від тарифної сітки і не враховувати категорію при визначенні посадового окладу. Але сьогодні такі випадки радше винятки, ніж правило.

У будь-якому разі категорія вказує на рівень кваліфікації лікаря. Її враховують, наприклад, під час скорочення штату: чим вища категорія, тим більше шансів у працівника залишитися на роботі.

За яких умов лікаря позбавляють права на лікарську діяльність?

Оскільки лікар має право здійснювати лікарську діяльність лише в межах терміну дії відповідного сертифіката, а за наявності категорії – терміну її дії (з урахуванням додаткового року), він не може бути допущений до лікарської діяльності у наступних випадках:

• після закінчення дії сертифіката лікаря-спеціаліста (якщо йому не присвоєно категорію);
• якщо протягом року після закінчення п’ятирічного терміну з дати попередньої атестації лікар не виявив бажання і не подав документи на чергову атестацію про підтвердження (присвоєння) категорії;
• коли атестаційна комісія своїм рішенням відмовила в атестації або присвоєнні (підтвердженні) кваліфікаційної категорії;
• якщо лікар не працював більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю.

Наступний допуск до практичної лікарської діяльності таких осіб може бути надано лише після проходження ними стажування та атестації на підтвердження звання «лікар-спеціаліст».

Яким є термін стажування і чи однаковий він для всіх?

Таке стажування відбувається згідно з Положенням, затвердженим наказом МОЗ від 17.03.1993 р. № 48, про що вказано у Порядку проведення атестації лікарів. Згідно з цим документом термін стажування (від одного до шести місяців) визначається у кожному випадку окремо – органом охорони здоров’я, який направляє на стажування. Він же зараховує лікаря на цей період на посаду лікаря-стажиста в установу охорони здоров’я. Період стажування зараховується у стаж роботи за спеціальністю.

 На відміну від лікарів, середній медперсонал у випадку порушення термінів чергової атестації, має право продовжувати медичну діяльність. Втрачається лише категорія, що може вплинути на оплату праці або позбавляє певних переваг при скороченні персоналу тощо.

Чи правомірно на період стажування переводити лікаря на іншу посаду?

 По-перше, це відбувається лише за його згодою. По-друге, його можуть перевести лише на посаду лікаря, у яку зазвичай перепрофільовується посада, котру він до того часу обіймав, або ж на якусь посаду середнього медичного персоналу. Якщо ж цього не зробити, виникають підстави для звільнення лікаря з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України – у зв’язку із виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню даної роботи.

 З цього приводу й досі виникає дискусія: переведення такого працівника на посаду стажиста є правом чи обов’язком керівника закладу охорони здоров’я? Траплялися непоодинокі випадки, коли суд поновлював на роботі звільненого за цим пунктом лікаря, який своєчасно не пройшов атестацію. Мотивом для цього було те, що роботодавець не забезпечив працівника путівкою на курси підвищення кваліфікації. Дійсно, раніше проходження таких курсів, зокрема ПАЦ, було обов’язковою передумовою для атестації. Відповідно на роботодавця, який замовляв путівки і скеровував працівників на курси, покладався обов’язок контролювати, аби лікарі своєчасно проходили підвищення кваліфікації. Це було передбачено й ліцензійним умовами. А вже своєчасність подачі документів на атестацію або відмова від курсів була зоною відповідальності лікаря.

Сьогодні ж в рамках нової системи БПР видається, що і накопичення балів, і сама атестація стає обов’язком і головним болем переважно самих лікарів.

Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»