Станом на 30 червня на COVID -19 в Україні захворів 6721 медичний працівник, що становить 15 % від усіх офіційно зареєстрованих випадків інфікування, 48 медиків померли від цієї хвороби. Такі показники вносять Україну до переліку держав, де медичні працівники абсолютно не захищені від ризиків професійного захворювання.
При тому, що на відміну від своїх зарубіжних колег вони працюють за мізерну заробітну плату, страхові виплати, які належать їм згідно із законодавством, також доводиться «відвойовувати». Чому так сталося і чи можна це змінити?
Турбота про медиків не випереджає пандемію
7 травня 2020 року Верховна Рада України ухвалила законопроект «Про внесення змін до статті 39 закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» (щодо додаткових гарантій прав медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, та членів їхніх сімей)». Згідно із Законом медичні працівники мають право на страхові виплати у випадку захворювання COVID -19 під час виконання професійних обов’язків, якщо внаслідок хвороби їм буде встановлено групу інвалідності впродовж року, а також на випадок смерті від хвороби. 17 червня Уряд визначив порядок страхових виплат з цього приводу. У разі встановлення медичному працівнику першої групи інвалідності, виплата складатиме 840 тис. 800 грн, другої – 735 тис. 700 грн, третьої – 630 тис. 600 грн. У випадку його смерті родина отримає 1 млн 575 тис. 500 грн. На разі вже розпочалися розслідування смертей лікарів, які працювали з хворими на COVID-19 – з метою встановлення причин летальних випадків і підтвердження їх зв’язку з професійною діяльністю.
Президент України Володимир Зеленський особисто закликав пришвидшити здійснення страхових виплат постраждалим від COVID-19 медикам та їхнім родинам. І це не випадково, оскільки в Україні є сумний досвід затримки розслідувань випадків захворюваності медичних працівників на коронавірусну хворобу. Адже перші такі випадки офіційно були зареєстровані ще до впровадження карантину, однак до сьогодні більшість медичних працівників не отримали виплат, які належать їм згідно із Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Законом України « Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (на оплату лікування, компенсаційні виплати тощо). Хоча, здавалося б, цьому ніщо не може заважати – згадані закони було прийнято вже давно.
Віднедавна Державна служба з питань праці та МОЗ погодилися розслідувати захворювання медичних працівників на COVID-19 як випадки гострого професійного захворювання. Після набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до переліку професійних захворювань» від 13 травня COVID-19 нарешті потрапив до переліку профзахворювань. Однак це не дало старту вчасному розслідуванню таких випадків і виплаті страхових коштів медикам.
Невтішна статистика
Володимир ФЕСАН, головний технічний інспектор з праці Профспілки працівників охорони здоров’я України– За даними Державної служби України з питань праці станом на кінець червня до неї надійшло 5035 повідомлень щодо працівників. які захворіли на Covid-19 під час виконання посадових обов’язків. Натомість завершених розслідувань поки що лише 284 і тільки 173 з них визнано випадками, пов’язаними з професійною діяльністю, – говорить головний технічний інспектор з праці Профспілки працівників охорони здоров’я України Володимир ФЕСАН. – Чому так виходить – розбираємося. Зараз найголовніше – організувати якомога більше розслідувань на місцях, відпрацювати їх механізми. Обласні посадовці вимагають окрім офіційно підтвердженого діагнозу коронавірусної хвороби у медичного працівника ще й дані епідеміологічного розслідування, яке потребує певного часу, залучення кола спеціалістів. Та найбільше стримування ми спостерігаємо з боку Фонду соціального страхування, який вимагає участі в цьому процесі профпатологів, хоча для розслідування гострих профзахворювань це не є обов’язковим. На разі ж в Україні спостерігається дефіцит епідеміологів та профпатологів, тож деякі установи вимагають оплату за надання висновків таких спеціалістів. Це уповільнює процес або ж розслідування не проводяться належним чином. Хоча у різних регіонах ситуація відрізняється. Наприклад, найбільше розслідувань було проведено на Дніпропетровщині (73), Івано- Франківщині (27), Харківщині (25), дуже мало на Львівщині (4), Закарпатті (2), у Києві (1), а в Рівненській та Тернопільській областях – жодного.
Окрім зовнішнього тиску, на те є й об’єктивні причини, зокрема, дефіцит епідеміологів, які мають брати участь у таких розслідуваннях. Сьогодні всі знають, як не вистачає цих фахівців в Україні, на них звалився величезний пласт роботи, вони елементарно не встигають виконувати свої основні функції, а тут ще й потрібно працювати в численних комісіях з розслідування.
Зараз до процесу епідрозслідування будуть задіяні лабораторні центри, які набирають додаткові штати епідеміологів, сподіваємося, що темпи пришвидшаться. На жаль, є й інша проблема. Часто епідеміологи, завдання яких – встановити джерело інфікування медичного працівника, намагаються ще й зробити висновки щодо зв’язку таких випадків з виробництвом, хоча це є функцією виключно комісії з розслідування.
Бюрократичні перепони чи штучне блокування ?
Неповороткість бюрократичної машини завжди була фантастичним явищем. Це у лікарів можна запитати, чому вчасно не діагностували хворобу чи негайно не надали медичну допомогу пацієнту. А чиновникам можна «розгойдуватися» довго, бо, на їхню думку, лікар, котрий підхопив інфекцію на робочому місці, може й почекати. Тільки от медичні працівники переконані, що насправді на них просто хочуть зекономити і підтвердження професійного захворювання та відповідних виплат вони можуть і не дочекатися. Мовляв, щойно епідемію буде подолано, про рятівників знову забудуть. Володимир Фесан переконаний, що затягування розслідувань має під собою різні причини – і організаційні складнощі, і відверте прагнення «затиснути» кошти з боку чиновників. Як то кажуть, п’ятдесят на п’ятдесят. Бо на разі на деяких головних лікарів уже чиниться тиск, аби вони відкликали повідомлення про інфікування медпрацівників під час виконання ними професійних обов’язків. Там, де «за своїх» готовий поборотися і керівник, і профком, це не вдається, там, де ще не навчилися «воювати» з бюрократичною машиною, процес розслідувань помітно пробуксовує.
– Київська організація Профспілки звернулася до Державної служби України з питань праці з вимогою розібратися з випадками тиску на головних лікарів, втрутилося й Міністерство соціальної політики, тож Фонд соціального страхування вимушений припиняти такі спроби, – говорить Володимир Фесан. – Тепер нам потрібно більше акцентувати увагу на інші, так би мовити, внутрішні проблеми. Наприклад, довести професійне походження COVID-19 у медичного працівника під час роботи біля хворого набагато легше, ніж коли захворювання виникло внаслідок внутрішньолікарняного інфікування колег. Нам потрібно напрацювати відповідний механізм, аби зміцнити «доказовість» таких випадків. Виходимо з того, що їх потрібно розглядати як спалахи інфікування і проводити розслідування за тією ж схемою, що й зараження при наданні допомоги хворому. Для цього потрібно допрацювати й нормативну базу, і термінологію.
Довести не можна відмовити
– У соцмережах вже з’являються перші нарікання лікарів на те, що їм відмовили визнати випадок зараження професійним, хоча самі медики переконані, що підхопили коронавірус на роботі. Але довести цього не змогли. Бо справа це непроста, а іноді й майже детективна, оскільки комісії доводиться розплутувати чимало клубочків подій. Навряд чи виникнуть претензії щодо відмови у «пов’язуванні» випадку хвороби з професійною діяльністю у тих медичних працівників, які інфікувалися від членів родини чи під час відпустки за кордоном (що траплялося на початку епідемії). Однак сьогодні розмежовувати такі випадки стає дедалі складніше – коронавірус вже повсюди. Тому його жертвою може стати водій швидкої, який не наближався до хворого, але перебував у салоні з колегою, котрий був на коронавірусному виклику, або ж той і сам не знав, що спілкувався з хворим на СOVID-19, і так само потрапить до переліку «непов’язаних» випадків. Нелегко довести право на страхові виплати керівникам медичних закладів, які не приймають хворих чи не оперують пацієнтів. Тож і статистика виходить строкатою.
У разі незгоди з висновками комісії медичний працівник може звернутися до Профспілки чи Державної служби України з питань праці.
Наприклад, за даним Держпраці серед 25 завершених розслідувань у Харківській області у 24 з них вдалося довести зв’язок випадків інфікування з виконанням професійних обов’язків, в Івано-Франківській області – 27 з 27 випадків визнано «пов’язаними». Натомість у Житомирській області з 20 розслідувань лише п’ятьом медикам було підтверджено зв’язок хвороби з професійною діяльністю, тобто інші 15 на разі не можуть розраховувати на страхові виплати. На Дніпропетровщині висновки комісії розділилися майже навпіл – 37 пов’язаних з професійною діяльністю випадків інфікування, 36 – не пов’язаних. Поки до Профспілки не надходили скарги медичних працівників з приводу того, що результати епідрослідувань були несправедливими. Можливо, тому що їх проведено зовсім мало, або ж медичні працівники не знають, як оскаржити рішення. Володимир Фесан радить: у разі незгоди з висновками комісії медичний працівник може звернутися до Профспілки чи Державної служби України з питань праці.
Пам’ятка медичному працівнику
Однак і самі медичні працівники мають не допускати упущень, котрі згодом можуть негативно позначитися на розслідуванні. Потрібно збирати всю необхідну інформацію й документи від самого початку захворювання, аби потім не втратити страхові виплати. Що повинен робити медичний працівник?
- Обов’язково реєструвати усі звернення пацієнтів (контакти) з підозрою на будь-яке інфекційне захворювання у журналі форми № 60/о.
- Якщо під час роботи у нього з’явилися симптоми вірусного захворювання (підвищена температура, кашель або утруднене дихання, нежить, загальна слабкість, біль у горлі), то потрібно негайно повідомити про це свого безпосереднього керівника для встановлення діагнозу та отримання необхідного лікування.
- У позаробочий час звернутися зі скаргою на стан здоров’я до сімейного лікаря або фахівців екстреної медичної допомоги.
- Якщо протягом 14 днів до появи симптомів були контакти з підтвердженим або ймовірним випадком COVID-19, треба обов’язково повідомити про це та звернути увагу лікаря на професійне походження таких контактів, – це підстави для підозри на гостре професійне захворювання.
- У разі встановлення тимчасової втрати працездатності (надано лікарняний лист) працівник :
- повідомляє сімейному або лікуючому лікарю (якщо пацієнта доправлено на лікування до стаціонару) назву, адресу та контактний телефон закладу охорони здоров’я, у якому він працює. Це необхідно для надання (у разі лабораторно підтвердженого випадку інфікування COVID-19) екстреного повідомлення про звернення потерпілого з посиланням на гостре професійне захворювання (п.6 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04. 2019 р. № 337);
- самостійно (за можливості) або за допомогою оточуючих повідомити про захворювання та його обставини свого безпосереднього керівника.
* Під час лікування працівнику необхідно зберігати усі рецепти, чеки, квитанції та інші документи, які підтверджують оплату витрат на лікування.
6. Якщо заклад, до якого звернувся медичний працівник з лабораторно підтвердженим COVID-19, з тих чи інших причин не надіслав екстрене повідомлення про звернення потерпілого з посиланням на гостре професійне захворювання, працівнику самому або через своїх представників доцільно звернутися до роботодавця із заявою у довільній формі про підозру на гостре професійне захворювання, а також з пропозицією провести його розслідування.
7. Медичний працівник, члени його сім’ї або уповноважена ними особа мають право одержувати від голови комісії із розслідування гострого професійного захворювання інформацію про хід проведення розслідування, ознайомлюватися з матеріалами розслідування, отримувати витяги та копії з них, вносити пропозиції, подавати документи щодо гострого професійного захворювання, надавати відповідні пояснення, а також з метою сприяння об’єктивному та своєчасному розслідуванню надавати відповідну інформацію, документи та висновки або сприяти їх отриманню від відповідних органів, установ і закладів тощо.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
