Чому саме сімейна медицина?
У виші я навчався на лікувальному факультеті й здобув фах лікаря-терапевта. Проте мене завжди приваблювала ширша спеціалізація. Я хотів стати універсальним фахівцем і не лише лікувати гіпертонічну хворобу чи ГРВІ, а й виконувати невеликі оперативні втручання, щоб надавати щонайбільше необхідної медичної допомоги людям у селі й позбавити їх потреби їхати до районної лікарні, якщо в них немає тяжких патологій.
Тож коли у 2000 році в галузі охорони здоров’я почали запроваджувати сімейну медицину, я був дуже радий, що нарешті отримаю таку можливість. Хоча, мушу зізнатися, що й до цього робив багато чого «не дозволеного» терапевтам: зашивав рани, виконував пункції…Страшно не було — я багато читав, самостійно вчився, постійно цікавився досвідом колег, як лікарів-терапевтів, так і «вузьких» спеціалістів. З азартом опановував нові лікувальні методики, хотів спробувати все…
Після інтернатури мені запропонували залишитися працювати на кафедрі в інституті, але наукова та викладацька діяльність мене зовсім не цікавили. Натомість, мов магнітом, вабила практична медицина, тож вирішив: поїду працювати на село.
Родом я зі Степані, але тоді в районній лікарні не було вільного місця. Була вакансія в дільничній лікарні села Тутовичі, там я спочатку рік працював лікарем-терапевтом у стаціонарі, а потім ще рік — головним лікарем. А коли відкрили лікарську амбулаторію в Корості, перейшов туди. На роботу щодня їжджу велосипедом, як і на виклики, коли на ньому можна дістатися. А от узимку чи в дощову погоду часто доводиться ходити пішки.
Наша лікарська амбулаторія обслуговує три села, у яких загалом мешкають 4034 жителі. Я уклав декларації з понад 2 тис. пацієнтів, проте надаю допомогу всім без винятку. Нам дуже не вистачає ще одного сімейного лікаря — не надто поспішають фахівці їхати працювати в село. Однак сподіваємося, що зміни, котрі відбуваються в медицині, приваблять молодих натхненних лікарів.
Головна професійна мета і як її досягти?
Мета кожного сімейного лікаря — щоб його пацієнти були якомога здоровішими. Тож моє завдання не стільки лікувати, скільки вчити бути здоровими. На жаль, люди здебільшого серйозно не ставляться до свого здоров’я, не зацікавлені у його збереженні.
Переконаний, що лікар має бути прикладом у всьому. Тому намагаюся вести здоровий спосіб життя, не палю і не вживаю алкоголю, не споживаю м’яса. Свої переконання щодо цього пропагую і серед мешканців села. Закликаю дітей і молодь до активного відпочинку. Щоб «відтягнути» їх від гаджетів, часто організовую в селі футбольні матчі.
Зі свого боку також роблю все, аби якомога якісніше надавати медичну допомогу моїм пацієнтам, позбавити їх зайвих клопотів і витрат. Маю в амбулаторії отоскоп, офтальмоскоп, опанував роботу з ними і, скажімо, самостійно видаляю сторонні тіла з рогівки ока. Зашиваю рани, сухожилки, бувало, що й культі на пальці накладав. Прошу в керівництва придбати для нашої амбулаторії шовні матеріали — дуже дивуються, бо, крім мене, ніхто з таким проханням ніколи не звертався. Випадало роботи і лапароцентез черевної порожнини, легенів — навчився цьому ще в інституті. Інколи доводиться надавати допомогу онкологічним хворим на термінальній стадії, коли всі спеціалісти від них уже відмовилися і відправили додому…
Найбільший ваш професійний успіх?
Справжнім успіхом вважаю те, що мені вдається лікувати тільки за принципами доказової медицини. Вибираючи препарати для лікування, дотримуюся суворих показань. Тому призначаю хворим мінімальну кількість лікарських засобів, лише ті, котрі дійсно необхідні, без потреби не направляю на додаткові обстеження. Хоча це досить непросто, бо люди не розуміють: лікар виписав лише одні пігулки? Не треба «капатися»? Що то за лікар, який нічого не призначає! Особливо це стосується лікування дітей. Мама ніби вислухає всі поради й рекомендації, та все одно потім іде в аптеку і купує препарати, які їй там запропонують.
Наші пацієнти психологічно не готові перейти до європейських стандартів лікування. На жаль, мушу визнати: є й лікарі, котрі цим користуються, призначаючи «капання», бо пацієнт просить. Часто «вузькі» спеціалісти рекомендують непотрібну терапію, тож уже в амбулаторії коригую її для кожного пацієнта.
Я не поступаюся, пояснюю людям, що економлю не тільки їх кошти, а й здоров’я. Молодь мені довіряє, і я дуже тішуся, адже це дає надію на краще.
Пацієнт для вас — це…
…перш за все, — людина, котра потребує моєї допомоги як лікаря. До пацієнтів ставлюся по-різному, адже всі вони різні. Хтось приходить по допомогу і пораду, хтось — із претензіями, комусь не подобаються лікарські призначення. Але я завжди намагаюся бути чесним із кожним, не загравати і не годити нікому. Тож усе детально пояснюю й розказую, прагну, аби хворі зрозуміли: я хочу не зашкодити, а допомогти.
Що найскладніше в роботі сімейного лікаря?
Писанина, навіть опосередкована комп’ютерними програмами. Ніколи її не любив. Тим паче, що лише 37% даних про пацієнта, які ми збираємо й записуємо, є необхідними та корисними для надання йому допомоги. А 60% інформації, що нас вимагають збирати, — непотрібні для встановлення діагнозу й призначення лікування. Тож вважаю це даремним витрачанням дорогоцінного часу, який можна було б присвятити реальній допомозі, котрої так потребують хворі.
