Щороку близько 10 млн українців звертаються до закладів охорони здоров’я із приводу інфекційних захворювань. Левова частка їх «жертв» — люди працездатного віку. Значно потерпають від них і наші діти. Що вигідніше: боротися з наслідками інфекцій чи дбати про безпеку нинішнього й майбутнього поколінь?
За останні 5 років у структурі захворюваності населення України частка інфекційних та паразитарних хвороб зросла майже до 4%, а їх поширеність залишилася практично незмінною — понад 2% (дані 2013 року). Особливу загрозу інфекційні хвороби (ІХ) несуть дитячому населенню — у структурі захворюваності дітей (0-17 років) вони посідають 3-тє місце (4%). Найбільш поширені ІХ серед дітей 0-6 років (76,43 на 1 тис. малюків), втім тенденція до зростання захворюваності та поширеності деяких інфекційних та паразитарних хвороб спостерігається і в інших вікових категоріях, приміром, 7-14 років (у 2013-му досягла 51,08 на 1 тис. дітей відповідного віку).
Світлана Дудник, завідувач відділу соціально-гігієнічних досліджень формування здоров’я населення та медичної статистики ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наукВід «екзотики» до спалахів?
У цілому ж в 2013 році збільшилася захворюваність населення України на сальмонельозні інфекції, кишкові ІХ зі встановленими і невстановленими збудниками, менінгококову інфекцію, дифтерію, вірусні гострі гепатити А та С, вірусні хронічні гепатити В та С. Зокрема, 2013-го було зареєстровано 48 спалахів ІХ, 27 із них були спричинені сальмонелами, 6 — ротавірусами, 12 — іншими збудниками. Прикро, але в нашій країні у 2,5 разу зросла кількість спалахів, пов’язаних із реалізацією харчових продуктів у закладах громадського харчування, — через недотримання правил особистої гігієни з боку працівників, порушення технології приготування їжі та умов зберігання продуктів. Рівень захворюваності на коліти, гастроентерити, харчові токсикоінфекції, ентерити, спричинені встановленими збудниками, у 2013-му досяг показника 116,66 на 100 тис. населення. Реєструється висока захворюваність на інші сальмонельозні інфекції (у 2013 році показник зріс майже на 8%). За останні 2 роки значно поширилися шигельози (4,9 на 100 тис. громадян). Окрім уже звичних для України інфекцій останнім часом реєструються й «екзотичні». Приміром, у 2013 році зафіксовано 3 такі захворювання. Також зустрічаються поодинокі випадки туляремії, бруцельозу, хвороби Брілла, геморагічних лихоманок.
Серйозною проблемою залишаються зооантропонозні, природно-вогнищеві інфекції. Зокрема, 2013-го зареєстровано 348 випадків лептоспірозу, що на 32 більше, ніж 2012-го. Це пояснюється припиненням дератизаційних заходів в Україні. Рівень захворюваності на хворобу Лайма у 2013 році (1814 випадків, або 3,99 на 100 тис. населення) також виявився майже на 16% вищим, ніж 2012-го. Нині в Україні досить нестабільна ситуація із сибіркою (так само несприятливий прогноз на майбутнє), адже на території країни — 13,5 тис. стаціонарно-неблагополучних пунктів, які несуть епідемічну загрозу виникнення цієї хвороби.
Щороку в Україні реєструється близько 250 тис. нових випадків паразитозів. Для профілактики спалахів цих захворювань необхідно забезпечити посилений санітарно-епідеміологічний контроль за комунальними, харчовими, водними об’єктами. Кишкові паразитози також становлять значну проблему (до речі, як і в усьому світі). За даними ВООЗ це відбувається через те, що 25% населення світу не має доступу до епідемічно безпечної питної води, а 66% — до належних санітарно-гігієнічних умов проживання.
Останнього часу світ посилив увагу до таких трансмісивних паразитарних хвороб, як малярія, лейшманіоз та дирофіляріоз. В Україні захворюваність на малярію також зростає (з 2009-го), приміром у 2013 році зареєстровано вже 80 випадків цього захворювання, що на 14 більше, ніж 2012-го. А захворюваність на дирофіляріоз, починаючи з 1997 року, в Україні зросла у 59 разів! У 2013 -му зафіксовано 214 випадків цієї ІХ в усіх областях.
Глобальні інфекції
Протягом 30 років Україна бореться з монстром ВІЛ-інфекції, яка набула глобальних масштабів і загрожує соціально-економічному розвитку країни. Якщо до 2007 року основним шляхом передачі ВІЛ в Україні був парентеральний (переважно через ін’єкції наркотиків), то з 2008-го переважає статевий шлях передачі цієї інфекції. У 2013 році показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію в Україні зріс (темп приросту майже 2%) і становить 46,4 на 100 тис. населення. Захворюваність на СНІД навпаки знизилася — майже на 2% (порівняно з 2012 р.), як і показник смертності внаслідок цієї недуги — майже на 8% (до 11,2 на 100 тис. населення). У віковій структурі випадків ВІЛ-інфекції в Україні лідерство — за віковою групою 25-49 років (67%), тобто населенням працездатного і репродуктивного віку. Зрозуміло, це ще більше ускладнюватиме і без того негативну демографічну та соціально-економічну ситуацію в державі.
Серед ВІЛ-інфікованих українців переважають чоловіки, однак кількість «жертв» серед жінок також зростає — у 2013 році частка жінок із уперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції становила вже 45%. На жаль, зростає і кількість ВІЛ-інфікованих жінок репродуктивного віку (2013 року рівень інфікованості ВІЛ серед вагітних становив 0,22%, а серед первинно обстежених вагітних — 0,39%). А, отже, збільшується і число дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями (приблизно 4 тис. випадків щороку). Тому пріоритетним завданням держави є зниження передачі ВІЛ від матері до дитини. Всі заходи в даному напрямку фінансує держава, завдяки чому за останні 10 років цей показник зменшився більш ніж у 7 разів і нині не перевищує 5%. Однак статистика залишається тривожною: у 2012 році 260 тис. дітей в Україні заразилися ВІЛ-інфекцією, 3,3 млн дітей жили з ВІЛ-інфекцією. За відсутності профілактичного лікування ВІЛ-позитивних вагітних приблизно 15-30% дітей, народжених ними, будуть інфіковані ВІЛ під час вагітності та пологів, ще 15% — під час грудного вигодовування. Запобігти передачі ВІЛ від матері дитині можна шляхом первинної профілактики цієї інфекції, недопущення випадкових вагітностей, забезпечення доступу до тестування, консультування, антиретровірусної терапії, упровадження безпечних методів допомоги породіллям і відповідних методів вигодовування немовлят.
Слід також зазначити, що в Україні відпрацьовуються оптимальні моделі управління та фінансування закладів охорони здоров’я, що надають послуги з діагностики, профілактики та лікування ВІЛ-інфекції (Закарпатська область), а також моделі інтеграції послуг з ВІЛ/СНІД на всі рівні надання медичної допомоги населенню (Чернігівська область). Після опрацювання набутого досвіду запропоновані моделі буде поширено на всі регіони України.
Втім найбільше людських життів з усіх ІХ, як і раніше, забирає туберкульоз (ТБ). За оцінками ВООЗ у 2013 році у світі налічувалося 9 млн хворих на цю недугу, 1,5 млн осіб померли від неї, в тому числі 360 тис. з коінфекцією ВІЛ/ТБ. Показники поширеності туберкульозу щорічно, хоча й повільно, знижуються — за період 2000-2013 рр. унаслідок ефективної діагностики й лікування у світі було врятовано 37 млн людських життів. Однак з огляду на те, що більшості випадків смерті від туберкульозу можна уникнути, нинішні показники смертності вважаються неприпустимо високими. У «Доповіді про глобальну боротьбу з туберкульозом — 2014» зазначено, що кількість нових випадків захворювання і смерті від цієї хвороби в усьому світі 2013-го збільшилася порівняно з попередніми роками.
За даними ВООЗ приблизно 60% усіх випадків туберкульозу і смерті від нього припадає на долю чоловіків, однак тягар цієї недуги серед жінок також є високим. У 2013 році захворювання стало причиною смерті приблизно 510 тис. жінок, більше третини з яких були ВІЛ-позитивними. До того ж у 2013 році було зареєстровано 80 тис. випадків смерті від туберкульозу серед ВІЛ-негативних дітей.
За підрахунками експертів для здійснення повного комплексу заходів по боротьбі з глобальною епідемією туберкульозу у світі потрібно близько 8 млрд дол. щорічно, майже 2/3 цих коштів необхідні для виявлення та лікування нерезистентної форми захворювання; 20% — для лікування туберкульозу з множинною резистентністю, 10% — для діагностичних експрес-тестів та пов’язаних із ними лабораторних тестів;
5% — для спільної боротьби з ТБ/ВІЛ. В цю суму не включені ресурси, необхідні для наукових досліджень і розробок нових засобів діагностики, протитуберкульозних лікарських препаратів та вакцин (приблизна вартість цих напрямків становить 2 млрд дол. на рік).
Боротьба з туберкульозом залишається одним із пріоритетних завдань і в Україні. Для цього держава повинна в повному обсязі фінансувати протитуберкульозні заклади, профілактичні заходи й водночас дбати про підвищення соціально-економічного благополуччя суспільства. Сьогодні ми можемо говорити лише про певне поліпшення епідемічної ситуації із захворюваністю на туберкульоз в Україні — у 2013 році (порівняно з 2007-м) вона зменшилася на 19%, смертність — на 31%. Однак це не привід для заспокоєння.
Як керувати ситуацією
По-перше, для досягнення епідемічного благополуччя в країні потрібно забезпечити необхідний рівень вакцинації відповідного контингенту населення (не менше 95%). На жаль, у 2013 році з різних причин (відсутність вакцини, відмови батьків тощо) в Україні не було досягнуто належного рівня охоплення щепленнями дітей першого року життя. Ось кілька показових прикладів: щеплення проти туберкульозу було зроблено 79% таких дітей, поліомієліту — 62%, дифтерії — майже 60%, Hib-інфекції — 39%, епідемічного паротиту та краснухи — 39%, гепатиту В — 24%. Саме через неефективну імунопрофілактику «керованих» інфекцій в Україні зростає захворюваність на вказані хвороби.
По-друге, дієвим кроком запобігання або, принаймні, зменшення захворюваності на ІХ є забезпечення якості продуктів харчування. Так от, за деякими даними в Україні у 2013 р. працювали 171,9 тис. об’єктів громадського харчування, і тільки 13% з них було обстежено. При цьому більшість спалахів гострих кишкових інфекцій асоційовані саме із вживанням недоброякісних продуктів харчування, виготовлених із порушенням правил їх зберігання та в антисанітарних умовах чи без належного температурного режиму. Проблема безпеки харчових продуктів сьогодні настільки актуальна, що ВООЗ присвячує їй цьогорічний Всесвітній день здоров’я.
Не менш важливим завданням є забезпечення якості питної води. На жаль, джерела водопостачання в Україні не відповідають санітарним вимогам. Це стосується передусім поверхневих вод, а частково і підземних. Приблизно 80% питного водопостачання в Україні забезпечується з поверхневих джерел, мікробіологічний стан яких останнім часом погіршується. Причина — недофінансування (або й повна його відсутність) запланованих заходів із будівництва та реконструкції об’єктів водопостачання і каналізації. Протягом останніх років 4% водопроводів на території нашої країни не відповідають санітарним нормам, у сільській місцевості — майже 7%! Тільки чверть сільських поселень України має централізоване водопостачання, інші використовують воду з різних джерел. Під час дослідження джерел нецентралізованого водопостачання у 2013 р. з’ясувалося, що понад 30% проб не відповідали санітарним вимогам, понад 16% — бактеріологічним. Тож навряд чи когось здивує факт зростання інфекційної захворюваності в Україні (зрештою, як і неінфекційної).
