У ххі столітті ефективно працювати поза інформаційною системою неможливо. Та якщо комп’ютер біля продавця в україні — явище буденне, то в кабінеті лікаря це поки що дивина. Так само, як дивиною у цивілізованому світі є паперова амбулаторна картка, реєстратура-«бібліотека», недоступність телеконсультації. Єдиний плюс — такій «крамниці старожитностей» не загрожує інформаційна сингулярність. Цим і втішаємось?
Озар Мінцер: Галузі потрібне єдине інформаційне поле
Чому інформатизація медичної галузі в Україні роками ховається за лінією горизонту і що заважає нам прискорити шлях до неї — про це наша розмова із завідувачем кафедри медичної інформатики НМАПО ім. П.Л. Шупика, керівником
Центру дистанційного навчання, доктором медичних наук, професором Озаром МІНЦЕРОМ.
ВЗ Чи усвідомлюють важливість інформатизації галузі охорони здоров’я ті, хто у ній працює?
— На жаль, не так, як того хотілося б. Часто керівники закладів охорони здоров’я кажуть: «Спочатку нам треба лікувати людей, а вже потім займатися інформатикою. Та й яка може бути інформатизація, коли не вистачає грошей навіть на закупівлю препаратів?» Але ж у жодної держави не вистачить коштів, щоб виділити достатньо ресурсів на діагностику та лікування різних захворювань, якщо не буде вирішено основні інформаційні проблеми. Скажімо, лікування та діагностика у парадигмі діяльності того ж сімейного лікаря мають посідати останнє місце. А перше — профілактика захворювань, забезпечення здорового способу життя, інформування населення про чинники ризику. І як лікар виконуватиме ці функції без достатніх інформаційних ресурсів — інформаційної бази, комп’ютера? Медицина не має майбутнього, якщо немає структуризації медичних знань. Однак, як не прикро, у нашій країні не створено мотивації для навчання основам медичної інформатики лікарів. Ми намагаємося різними способами «розгойдати човен» та викликати інтерес до цієї проблеми. Але поки що на розуміння розраховувати не доводиться. Візьмімо ще один аспект — оцінка якості медичної допомоги — це типово інформаційне завдання. У нашій країні, як і у Європі, прийнята так звана індикаторна система оцінки якості надання медичної допомоги, де існують тисячі індикаторів. Вона корисна і можлива лише за наявності інформаційного оснащення. Те ж саме стосується і повноцінного функціонування національного Реєстру пацієнтів. Без інформатизації його навіть створити неможливо. Та навіть якщо створимо — що далі? Прозвітуємо скільки у нас хворих Іванових, Сидорових, Петрових? Нам потрібно створити єдине інформаційне поле охорони здоров’я, яке дасть змогу вирішувати багато важливих завдань на сучасному рівні.
ВЗ А що ми маємо на сьогодні?
— Створення медичних інформаційних систем в Україні супроводжується низкою досягнень і невдач. Досягненням є існування десятків медичних інформаційних систем (МІС), активна розробка стандартів надання медичної допомоги населенню. Більша частина медичної апаратури вже має цифрові виходи для забезпечення збору, оброблення та передачі інформації. Широко впроваджуються технології дистанційного навчання та телемедицини. Створені численні автоматизовані робочі місця лікарів. До невдач слід зарахувати відсутність єдиного розуміння цінності інформації, міри довіри до неї (валідності інформації), принципів використання медичної інформації, не застосовуються інші кількісні оцінки інформації: релевантності, інформативності тощо. Практично не використовуються інтелектуальні медичні інформаційні системи ні для управління, ні для вирішення завдань діагностики і лікування хворих. Не застосовуються методи кількісної індивідуальної оцінки тяжкості стану хворих для обґрунтування як найкращої тактики лікування, так і оптимального управління лікувальним закладом.
Але основним недоліком є традиційна локальність («клаптиковість») автоматизації окремих процесів у лікувально-профілактичних установах. Практично не досліджуються проблеми створення національної (регіональної) єдиної інтегрованої управлінської системи, що включає в себе як медичні установи всіх рівнів, так і страхові компанії, інші структури, залучені до міжсекторальної взаємодії при наданні медичної допомоги населенню.
ВЗ Чи можливо «зшити клаптики» в єдине ціле?
— Останнім часом завдяки Указу Президента України затверджено концепцію інформатизації системи охорони здоров’я в Україні. Це — важливий крок, за яким маємо зробити наступний — забезпечити технічний супровід, і це завдання нині також активно розв’язується. Державі потрібно повністю переорієнтуватися — працювати не на показники збільшення товарообороту з якоюсь державою (що, в принципі, теж важливо, але не настільки, а на показники здоров’я громадян. Коли уряд щороку і в першу чергу звітуватиме про покращення здоров’я, рівня життя, зменшення дитячої смертності, збільшення тривалості життя населення — це буде найпоказовішим підсумком зусиль держави. А щоб позбутися «клаптиковості», передусім потрібно відтворити і зміцнити вертикаль влади в системі охорони здоров’я, що унеможливить неузгодженість будь-яких дій, у тому числі й у процесі запровадження інформатизації медицини. Інакше кожен район, кожна область, кожне місто робитимуть «щось» на власний розсуд. Поки єдиного плану інформатизації в Україні немає — з’явитися він може лише з «легкої руки» Уряду. Але для цього потрібна зацікавленість суспільства, простимульована посиленою увагою преси, телебачення.
ВЗ Інформатизація галузі — це ще й дороге задоволення…
— Безперечно. А для того, щоб забезпечити повну інформатизацію вітчизняної охорони здоров’я, не вистачить і мільярдів гривень. Для прикладу: Російська Федерація щорічно витрачає на цю справу 25 млрд рублів, і практично ще нічого суттєвого не створила. Закупівля комп’ютерів, іншого необхідного обладнання, створення технологій, підготовка спеціалістів, закупівля (чи власна розробка) ряду стандартів
(HL-7, СНОУМЕД тощо) — все це колосальні затрати. Один стандарт
СНОУМЕД для однієї області України коштує близько 1 млн доларів США. І це лише один стандарт, і для однієї області. Але іншого шляху у нас просто немає!
ВЗ Тож варто розпочати з пріоритетних напрямків процесу інформатизації?
— Головний пріоритет — запровадження стандартів медичної інформації. Фахівці мають спілкуватися єдиною мовою, використовувати єдину форму запису інформації, оперувати точними критеріями, індикаторами тощо. Тоді на конкретне запитання, який стан надання медичної допомоги, керівник району чи області вже не зможе розповідати казки, як усе ідеально і як усі задоволені — він вимушений буде відповідати предметно, використовуючи конкретні та уніфіковані в усій країні індикатори (а краще критерії!). Також хочу зауважити, що для ефективної інформатизації охорони здоров’я в Україні не вистачає кадрів вищої кваліфікації з медичної інформатики, уніфікованої медичної документації, стандартів дій під час обстеження і лікування хворих, необхідної підготовки з питань медичної інформатики лікарів і провізорів, єдиної системи класифікацій симптомів і синдромів, протоколів досліджень, стандартів передачі медичної інформації, систем медичних комунікацій. Відсутнє управління процесами інформатизації галузі.
ВЗ Доки ми рахуємо «мінуси», світ стрімко летить уперед. Які найближчі перспективи інформатизації медицини?
— Таких напрямків багато: стандартизоване зберігання величезних обсягів даних, можливість їх детального аналізу, впровадження ГРІД-технологій, стимуляційної медицини, можливість розміщення генетичної інформації, отримання інформації у форматі онлайн, можливість аналізу впливу лікарських засобів, визначення особистого профілю ризиків пацієнта. Широко застосовуватиметься роботизація. Це забезпечить віртуальне планування заходів із забезпечення охорони здоров’я, онлайн-управління системою ОЗ та моделями втручання, створення однорідних навчальних систем. Ми стоїмо на порозі створення кіберпростору: навчання на віртуальних пацієнтах, за інтерактивними мультимедійними підручниками, зростання ролі віртуальних медичних університетів, планування навчальних моделей на реальних даних.
Але й сьогодні існують великі можливості, які ще вчора видавалися фантастикою. Як приклад наведемо синхроне та асинхронне дистанційне консультування хворих, котре можна широкого використовувати у закладах охорони здоров’я будь-якого рівня. Використання технології ГРІД дає можливість створювати цифрові архіви медичних знімків, проводити онлайн клінічні конференції. ГРІД забезпечує можливість використовувати великі колекції знімків новим динамічним способом, а також можливість просторової (3D-) візуалізації медичних знімків, що є шляхом до діагностики патологій і передопераційного планування. Широким поступом розвиваються можливості дистанційної освіти, що надзвичайно важливо для медичної сфери. У 1995 році у світі існувало десять престижних університетів дистанційного навчання, у 2010 — вже десятки мегауніверситетів (із понад 100 000 активних студентів). За даними 2012 року, у світі налічується понад 300 млн слухачів дистанційного навчання. Зауважимо, що в Україні немає жодного «відкритого університету».
ВЗ Вітчизняна галузь може похвалитися певними успіхами в цьому напрямку?
— Розроблено десятки технологічних платформ для передавання знань. Інформаційні технології роблять ці знання доступними скрізь, де є Інтернет. Однак зворотним боком такої лібералізації освіти є відсутність єдиних правил дистанційного навчання, типової інфраструктури системи медичного навчання, поява цілого «зоопарку» несумісних міжрегіональних і регіональних систем передавання знань. Їх взаємоузгодження може обходитися значно дорожче, ніж розробка нових «із нуля». За п’ять років активного розвитку дистанційного навчання відповідними міністерствами та відомствами не визначено статус електронних документів у системі освіти, не розроблено стандарти медичної інформації та інформаційної сумісності баз знань, не затверджено концепцію післядипломної освіти, не визначено єдині правила використання медичної інформації при створенні єдиного медичного освітнього простору. Перш за все, немає повного комплекту нормативів дистанційного навчання. Тож нам потрібен новий «неп» — наведення елементарного порядку в галузі. А за тим будуть і успіхи.
Розмову вела Наталія ВИШНЕВСЬКА, для «ВЗ»
ТОЧКА ЗОРУ
Віталій ОСТАШКО,
головний лікар Державного закладу «Медичний центр телемедицини МОЗ України»
Варто назвати лише кілька глобальних напрямків охорони здоров’я, щоб зрозуміти важливість інформатизації галузі, розвиток яких є першочерговим завданням. Передусім це клінічний аспект діяльності (створення електронних реєстрів та історій хвороб пацієнтів, передача медичних даних усередині лікарні та між різними медичними установами — все це є основою інформатизації охорони здоров’я). Другий напрям — дистанційне навчання лікарів. Сучасний лікар, який не навчається постійно, не знайомиться з досягненнями медичної науки і сучасними технологіями, безумовно втрачає свою кваліфікацію як фахівець. Завдання системи медичної освіти — забезпечувати безперервне навчання та «підтримувати» лікаря на сучасному рівні знань, які потрібні для кваліфікованого лікування пацієнтів. Третій аспект — управлінський. Галузь функціонує лише за умови ефективного управління, що неможливо здійснити, не володіючи оперативною, достовірною інформацією.
Інформатизація охорони здоров’я — це оптимальний шлях до раціонального використання й економії бюджету галузі. Для прикладу візьмімо телемедицину — клінічний напрямок, але який активно застосовує у своїй діяльності саме телекомунікаційні технології та інформатизацію. Її активне і масштабне використання могло б зекономити значні кошти (врахуйте лише витрати на перевезення пацієнта на консультації до спеціаліста-консультанта чи навпаки — доставляння консультанта до пацієнта, особливо в екстрених випадках). У Києві, наприклад, щороку реєструється більше 444 тисяч викликів «швидкої», з них майже 74 тисячі — виклики на різні перевезення, в тому числі і на перевезення лікаря-консультанта з однієї лікарні в іншу та навпаки. У разі повномасштабного запровадження телемедицини у столиці (навіть якщо взяти лише десяту частину від загальної кількості для підрахунку — 7,4 тисячі викликів «швидкої» для перевезення консультантів, можна вже зекономити близько 2 млн на рік).
Значний економічний ефект має і запровадження дистанційного навчання з тематичного вдосконалення лікарів, яке у світі надзвичайно поширене, а в Україні лише набирає обертів. Ми порахували витрати за 2012 рік на «очне» тематичне вдосконалення лікарів м. Києва, яких відірвали від робочого місця (при цьому вони отримували заробітну плату) і виявилося, що у разі активного використання дистанційного навчання було б зекономлено за рік до 1,5 млн гривень.
Однак подібні розрахунки чомусь не є вагомим аргументом для Мінфіну, яке другий рік поспіль не погоджує законопроект «Про ратифікацію Угоди країн-учасників СНД щодо створення національних телемедичних систем та подальшого їх використання». І це при тому, що ця Угода уже декілька років як підписана прем’єр-міністром України! У багатьох країнах СНД вже давно проведено внутрішньодержавні процедури, необхідні для початку роботи цієї Угоди. На реалізацію вказаного проекту потрібно виділити до 14 млн гривень, що не є критичною сумою для державного бюджету. Більше того — ми повинні робити головний акцент навіть не на економію коштів. Головне — що від цього отримає пацієнт. Інтеграція сучасних інформаційних технологій підвищує ефективність праці лікаря, заощаджує його час, це можливість на порядок швидше поставити діагноз, прийняти вірне рішення щодо методики і тактики лікування.
У країнах Європи, США процес інформатизації галузі охорони здоров’я відбувається дуже активно. Приміром, у Великій Британії на інформатизацію медичної галузі впродовж останніх років державою виділяються мільярди фунтів стерлінгів. Очікувати ж ефекту без належного фінансування даремно. Існує багато інших складних питань, які потребують участі на рівні держави, Кабміну. Окремі зусилля місцевих адміністрацій із їх незначним бюджетом не дадуть належного результату. Більше того, такі розрізнені нехай навіть і успішні проекти у підсумку ведуть до несумісності
впроваджених систем, на упорядкування та забезпечення повноцінної взаємодії яких потрібні дуже великі кошти. В окремих областях у плані інформатизації галузі дійсно зроблено чимало на місцевому рівні. Однак країна — це не окремо взяті лікарні у різних областях, це — єдиний інформаційний простір, і якщо ми хочемо створити цілісну систему надання медичної допомоги нашому населенню незалежно від місця проживання, ми повинні працювати за єдиними принципами, а також єдиними стандартами та вимогами до всіх компонентів інформаційних систем. Інакше отримаємо не повноцінну інформатизацію, а суцільну плутанину і хаос.
Так свого часу сталося і з розвитком телемедицини в різних областях, коли керівники медичних установ і різні регіони купували те, що вважали за потрібне, чи те, що їм було доступне. Нині ми (за підтримки партнерів) в установах усіх регіонів встановлюємо однотипне обладнання, щоб привести систему, як кажуть, до спільного знаменника. Допомога приватних компаній дуже цінна, але вони ніколи, в жодній країні не замінять державні інвестиції. Тож ще раз наголошу — без належної підтримки держави жодних реальних перспектив розвитку інформатизації галузі я не бачу. Ми так і залишимося в інформаційному Середньовіччі.
