Німеччина – країна з одним із найвищих рівнів витрат на охорону здоров’я у світі: понад 10% ВВП. Щорічний обіг галузі становить 260 млрд Евро. Чим ще може вразити німецький досвід у сфері медицини?
Охорона здоров’я Німеччини ґрунтується на добре структурованій системі медичного страхування, яка складається із державного обов’язкового медичного страхування і приватних страхових фондів. Соціальним страхуванням охоплено майже 90% громадян, доходи яких не перевищують 3750 Євро на місяць, а також члени їх сімей, пенсіонери, студенти, безробітні. За осіб, які не мають доходів і живуть за рахунок державної допомоги та субсидій, страхові внески в разі хвороби сплачує держава. Система медичного страхування передбачає, що здорові та працевлаштовані громадяни сплачують за лікування й утримання хворих.
Усі лікарні поділяють на громадські, приватні (зазвичай це невеликі клініки, влаштовані за принципами комерційних підприємств) і благодійні, котрі фінансують некомерційні організації, наприклад, Червоний Хрест, церковні общини. Понад 55% медичних ліжок для пацієнтів із гострою патологією забезпечують громадські лікарні, майже 40% — благодійні, решту — приватні. Усі пацієнти незалежно від виду страхування мають право вільного вибору будь-якої категорії лікарень у своєму регіоні, якщо вони входять до переліку страхового фонду.
Роль центрального уряду — унормування законодавчої бази, у рамках якої й відбувається надання медичних послуг, а от основні виконавчі функції належать адміністраціям окремих земель. Федеральне міністерство охорони здоров’я є основною установою на федеральному рівні, якій підпорядковані органи наукової експертизи. Місцевий рівень представлений загальними місцевими лікарняними касами, лікарняними касами компаній та спеціальними касами для окремих професійних груп населення, приміром, фермерів, шахтарів та інших.
Громадянин Німеччини завжди має право вибору — він може бути членом системи обов’язкового страхування або ж застрахуватися в одній із приватних страхових компаній.
Тарифи на послуги встановлюють під час перемовин між основними учасниками системи надання послуг. Лікарні, як приватні, так і державні, що входять до схем, прийнятих землями, отримують подвійне фінансування: передбачено покриття капітальних витрат урядом землі, а оперативних — лікарняними касами. Оперативні витрати в рамках обов’язкового медичного страхування фінансують на підставі комплексних розрахунків, які включають оплату за окремі випадки захворювань (клініко-статистичні групи), оплату за процедури та добові витрати відділення. Лікарняні послуги для приватно застрахованих покривають відповідно до окремих тарифів.
Співоплата за лікарняні послуги поступово зростала протягом років. Оскільки принцип повного покриття витрат було скасовано, лікарні можуть зазнавати збитків або отримувати прибуток. Амбулаторну допомогу фінансують методом оплати окремих послуг, тарифи на які в балах встановлюють під час складного процесу перемовин між представниками лікарняних кас та асоціаціями лікарів і стоматологів. Для надання послуг членам лікарняних кас лікарі повинні вступити у відповідні асоціації.
Фактичну грошову вартість послуг визначають на регіональному рівні залежно від загальної кількості набраних лікарями балів. Пацієнти безпосередньо не платять за амбулаторну допомогу.
Основним механізмом покриття витрат є оплата за послугу лікарю загальної практики, спеціалісту та стоматологу. Існує федеральний тарифний план — єдиний стандарт оцінки. Фактичну грошову вартість послуг визначають на регіональному рівні залежно від загальної кількості набраних лікарями балів. Пацієнти безпосередньо не платять за амбулаторну допомогу.
У Німеччині встановлені єдині ціни на ліки. Вартість більшості препаратів відшкодовують за системою референтних цін. Лікар має право виписати хворому дорожчий препарат, але пацієнт повинен заплатити різницю між фактичною ціною ліків і референтною. Незважаючи на поступовий ріст цін, рівень співоплати за ліки є одним із найнижчих у ЄС. Цій системі вдалося охопити всі верстви населення і забезпечити їм рівний доступ до великого обсягу сучасних медичних послуг. Більшість населення вважає її доволі ефективною. Причину такого успіху вбачають у децентралізованому механізмі прийняття рішень і ефективній системі перемовин між надавачами послуг та платниками (лікарняними касами) на національному, земельному і місцевому рівнях.
Лариса Лукащук, спеціально для «ВЗ»
