Хто має стати «зв’язковим» між владою та лікарською громадою і куратором різних напрямків медицини? Одні вважають, що в галузі повинні «господарювати» лікарські фахові асоціації, а не нав’язані «згори» авторитети, і виступають за скасування інституту головних спеціалістів, інші наполягають на посиленні його ролі та впливу, особливо в умовах реформ. Чия думка візьме гору?
Людмила ПАРХОМЕНКО, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Підліткова терапія», завідувачка кафедри підліткової медицини ХМАПО, доктор медичних наук, професорТа й, власне, ці два інститути мають не конкурувати між собою, а доповнювати один одного. Образно кажучи, інститут головних фахівців МОЗ — це вертикаль згори, а асоціації — вертикаль знизу. Щоправда, вертикаль інституту головних спеціалістів часто порушується через неузгодженість роботи представників МОЗ і обласних чи районних адміністрацій. Однак тут усе залежить від людського чинника — інертності чи ініціативності головних спеціалістів. Вони зобов’язані бодай раз на рік збирати своїх підлеглих в областях, а можливо, і в районах, щоб обговорити проблеми, проаналізувати досвід. Тобто акцент має бути не на керівництві галуззю, а на координації роботи її фахівців.
Діяльність лікарських асоціацій (раніше вони називалися науковими медичними товариствами), на відміну від інституту головних фахівців МОЗ, ефективніша в регіонах. Прикладом їх територіальної дієздатності може слугувати Харківське наукове медичне товариство, яке успішно працює донині, об’єднуючи всі спеціалізовані медичні асоціації регіону. Нині вони окрім традиційних функцій ще й видають рекомендації для атестації лікарів, як це заведено в Європі. Ось цю рекомендаційну функцію і варто передати лікарським асоціаціям, оскільки штатні або позаштатні фахівці керівних органів системи охорони здоров’я не в змозі охопити таку «армію» лікарів. Хороший чи поганий лікар — краще знає його фахова асоціація. Нині, згідно з наказом МОЗ, під час атестації професорсько-викладацького складу вищих медичних навчальних закладів обов’язково присутня громадськість — в особі головного позаштатного фахівця МОЗ. Насамперед це стосується вузьких спеціальностей. Наступний крок — участь у процедурі атестації регіональних фахових медичних асоціацій. Я вважаю: інститут головних фахівців МОЗ повинен залишитися, тим більше, що жодних матеріальних витрат він не потребує.
Існує й такий напрямок роботи головних фахівців МОЗ, як координація наукових досліджень у галузі. Тож ці люди повинні бути передусім авторитетними, відомими серед своїх колег професіоналами, що практикують і водночас займаються науковою та педагогічною діяльністю. Головний спеціаліст має бути в змозі проаналізувати монографії своїх колег, результати їх наукової діяльності, сам написати навчальний або методичний посібник. Необхідний професійний рівень — не нижче професора, доктора наук, посада — не нижче завідувача кафедри вишу або керівника наукового відділу НДІ.
Наразі актуальним є затвердження переліку обов’язків головних позаштатних фахівців. Адже з часу запровадження цього інституту в 1949 р. практично нічого не змінилося. Основними завданнями головних спеціалістів МОЗ на сучасному етапі мають бути їх участь у розробці стратегії реформування галузі, нормативних документів її діяльності, стандартів і протоколів лікувально-діагностичного процесу; участь в атестації медперсоналу та навіть в акредитації лікувальних установ; рецензування нових наукових досліджень і напрямів тощо. Вони повинні мати можливість виїжджати у відрядження по країні для ознайомлення із ситуацією в галузі, організовувати наради, семінари, науково-практичні конференції, поширювати та впроваджувати нові методи лікування, готувати питання для обговорення на колегіях і нарадах у Міністерстві. Натомість штатні співробітники МОЗ мають більше уваги приділяти законодавчому регулюванню діяльності галузі охорони здоров’я.
Але, замість підвищувати авторитет головних спеціалістів, у нас більше говорять про те, що вони «рулюють» тендерними закупівлями. Якби мої колеги, наприклад, у галузі епідеміології, онкології, орфанних захворювань дійсно могли впливати на закупівлі вакцин, лікарських препаратів, обладнання, мабуть, не було б того неподобства, яке нині спостерігається у цій царині.
Максим ІОНОВ, Голова Громадської Ради при Міністерстві охорони здоров’я УкраїниДехто вказує на необхідність прийняття Закону України «Про лікарське самоврядування», але його «доопрацювання» триває вже майже 10 років, і ми ще не наблизилися до завершення цього процесу. До того ж, я вважаю, що прийняття цього закону не вирішить не лише глобальних, а й нагальних проблем охорони здоров’я. Як варіант, представники ВУЛТу можуть очолити експертні групи від Громадської Ради при МОЗ України, посилюючи в такий спосіб вплив фахової громадськості та втілюючи політику самоврядування.
Нині низка пацієнтських організацій Громадської Ради при МОЗ України, які опікуються тим чи іншим напрямком, безпосередньо співпрацюють із головними позаштатними спеціалістами. Хотілося б, щоб така співпраця була відкритішою, а взаєморозуміння між сторонами — максимальним.
Налагодження співпраці з громадськістю має ґрунтуватися на засадах відкритого та безперешкодного доступу до інформації про діяльність головного спеціаліста, визначення поточних і циклічних форм звітності, планування спільної роботи з подальшою відповідальністю перед законом. Почати хоча б із цього.
Надважливими питаннями також вважаю перехід від призначення головних позаштатних спеціалістів до їх конкурсного обрання, обмеження терміну перебування на цій посаді до 1-2 років і їх публічну ротацію.
Костянтин ТРІНУС, лікар-невролог, доктор медичних наук, професор НМАПО ім. П. Л. ШупикаСьогодні всі жваво обговорюють хорватський сценарій реформування медицини. Як на мене, він гідний уваги. У Хорватії провели «інвентаризацію» медичних наукових кадрів за принципом їх відповідності європейському рівню. За основу «тестування» взяли певний перелік критеріїв, серед яких — кількість публікацій англійською мовою, доповіді на міжнародних конгресах, читання лекцій в інших країнах, лікування пацієнтів за кордоном, головування на представницьких міжнародних конгресах, членство в редколегії провідних міжнародних галузевих журналів і статус незалежного експерта з тієї чи іншої проблематики. Цим людям надали виняткові можливості та преференції (лабораторії, персонал, фінансування проектів). Водночас по всьому цивілізованому світу за цими самими критеріями «зібрали» медиків — хорватів за походженням і налагодили з ними співпрацю (тепер ці люди, працюючи у Великій Британії, Німеччині тощо, одночасно очолюють лабораторії чи курують певні напрямки медицини в Хорватії). Вони працюють дистанційно, але активно, привносячи у хорватську медицину нові розробки світового рівня і нові принципи роботи. Коли об’єднали професіоналів найвищого рівня, визначилися сильні галузі, що почали давати прибуток, потім за їх рахунок «підтягнули» слабші ланки.
У нашій країні професіоналів світового рівня незрівнянно більше, ніж у Хорватії, та й у провідних інститутах світу працює чимало українців. В Україні потрібна політична воля почати реформи бодай із цього. Тоді головний спеціаліст буде не ставлеником і улюбленцем швидкозмінної влади, а дійсно відповідальним за розвиток певної галузі медицини. А його міжнародне визнання сприятиме такому розвитку в правильному напрямку, адже авторитет здобувається нелегко і людина не захоче його втрачати, зробивши щось не так.
Віктор ПАРАМОНОВ, головний лікар КЗ «Черкаський обласний онкологічний диспансер» Черкаської обласної ради, позаштатний спеціаліст-онколог Департаменту охорони здоров’я облдержадміністраціїТоді позаштатні спеціалісти реально впливатимуть на якість медичної допомоги, на збереження чи скорочення мережі тієї чи іншої служби. Це значна перевага професійного адміністрування в медицині, яка вкрай потрібна для створення потужних і дієвих професійних асоціацій. За кордоном такі існують, в Україні ж усі лікарські професійні об’єднання — це товариства, що проводять конференції, якісь з’їзди, аби «поговорити», надрукуватися в якомусь журналі. Багатьох це влаштовує. Певною мірою МОЗ також влаштовують такі об’єднання, які ні на що не впливають.
Парадокс, але на сьогодні в Україні немає професійної асоціації онкологів! Нещодавно спробували створити асоціацію гематологів — нічого не вийшло. На з’їзді трохи поговорили, кожен висловив свою точку зору і… залишили все як є. Мовляв, у нас є наукове товариство, давайте через дефіс допишемо «асоціація». Так і роз’їхалися, нічого не створивши. Хтось не хоче нічого змінювати, хтось не розуміє, як змінювати. А що робити лікарю-онкологу? Особисто я знайшов для себе вихід — став дійсним членом Європейської та Американської асоціацій клінічної онкології. Сплачую внески, мене запрошують на заходи, забезпечують сучасною інформацією, щорічно беру участь в обранні правління Європейської асоціації, яке відбувається в режимі online (до речі, пропонується обирати гідних із 30-40 кандидатур). На з’їзди Європейської асоціації онкологів прибуває понад 30 тис. делегатів, на відкритті щорічних конгресів присутні перші особи держав (зокрема в Стокгольмі захід відкрила королева Швеції). Рішення, які приймаються асоціаціями на конгресах, керівники держав сприймають як настанову до дії. Наприклад, Швейцарія протягом 12 місяців впроваджує близько 93% таких рішень.
Ми мріятимемо про такі лікарські асоціації ще довго, тож маємо зберегти й посилити вплив інституту позаштатних спеціалістів. Якщо на цій посаді — ентузіаст своєї справи, він генерує багато позитивних ідей, може на власному прикладі показати, як потрібно працювати. Коли ж на фахівця «повісили» додаткові обов’язки, бо так треба, він просто числиться позаштатним спеціалістом.
Позаштатний спеціаліст — далекий прообраз члена професійної асоціації, який дістався нам у спадок від радянських часів, однак кращого поки що не створено, і цей інститут ліквідувати не можна. Ми маємо поступово перейти до системи, за якою живе цивілізований світ.
Валентина ДОНЕЦЬ, завідувачка гінекологічного відділення ЦМЛ №1 м. Житомира, головний позаштатний акушер-гінеколог Житомирської області, кандидат медичних наукДо того ж, я не можу сказати, що, наприклад, у нашій області лікарське самоврядування функціонує належним чином. І мені складно визначитися, чи за таких умов беруть до уваги позицію лікарських асоціацій у МОЗ.
На жаль, дуже часто головним спеціалістам дорікають, що вони керують тендерними закупівлями, підтримуючи таким чином корупцію. Так от, на рівні області вони не мають жодного відношення до цієї процедури, не входять до тендерних комітетів. Єдине — думка головних фахівців області враховується під час вибору препаратів чи обладнання (можемо порадити бажані технічні характеристики). Насправді проблема в іншому — обласні спеціалісти не мають достатніх повноважень у керівництві своїми підлеглими в районах через відсутність чіткої вертикалі інституту головних спеціалістів в цілому, а можливо, через позаштатний статус таких фахівців. Тож ми самостійно вибудовуємо вертикаль — на добровільних засадах, з відчуття власної відповідальності. Однак ми не завжди можемо вплинути на призначення районного спеціаліста: до нашої думки не завжди дослухаються. А в більшості випадків і великого вибору немає: у багатьох районах працюють 1-2 спеціалісти відповідного профілю. Прикро, але місцева влада не дослухається до нас і в інших важливих питаннях. Наприклад, у деяких районах нашої області закрили гінекологічні, пологові відділення. І це рішення ніхто не погоджував з обласним спеціалістом. Але ж реформування — це не просто закриття малопотужних закладів. Спочатку варто подбати про те, куди направити пацієнтів, які опинилися без лікарні. Сьогодні в нас вирішують питання закриття пологових стаціонарів, де протягом року приймають до 200 пологів. Але без відповідної законодавчої бази і без відкриття міжрайонних пологових центрів, оснащених сучасним обладнанням, забезпечених висококваліфікованими спеціалістами, цього робити не можна!
На жаль, статус позаштатного спеціаліста не передбачає жодної оплати за додаткову роботу, а її, якщо ставитися до своїх обов’язків сумлінно, дуже багато. Тому не виключено, що деякі головні спеціалісти працюють абияк, а важелів впливу на них немає. Я вважаю: будь-яка праця повинна оплачуватися. Якщо фахівець знатиме, що отримає достойну заробітну плату, він дорожитиме посадою, приділятиме цій діяльності максимум сил і часу. Натомість сьогодні інститут головних спеціалістів тримається на ентузіазмі людей, які «тягнуть» на собі купу додаткових обов’язків.
