В Україні відсутній національний протокол з надання медичної допомоги хворим на кропив’янку, тож лікарі користуються даними з наукових публікацій та міжнародними рекомендаціями. В кінці 2012 року учасники 4-го міжнародного мітингу з кропив’янки прийняли переглянуті міжнародні рекомендації з цієї патології, які підтримують 25 національних і міжнародних асоціацій та професійних товариств.
— Ця хвороба входить до МКХ-10, що вже свідчить про достатню кількість інформації про неї. З одного боку, відповідь у самому визначенні. Адже уртикарія — це термін, що відноситься до групи захворювань, при яких виникають сверблячі пухирі, ангіоедема або обидва симптоми. Винятком є уртикарія factitia (також відома, як симптоматичний дермографізм). При цій формі уртикарії присутні пухирі без ангіоедеми. Ще один виняток — це уртикарія, викликана тиском, при ній спостерігаються глибокі набряки без пухирів.
Отже, враховуючи вищенаведене, зрозуміло, що це стає мультидисциплінарною проблемою. Особливо на етапі діагностики. Але історично склалося так (принаймні в Україні), що «розмотувати цей клубок» д оводиться алергологам у співпраці з лікарями інших спеціальностей. Адже навіть один із головних симптомів, що, як правило, «приводить» хворого до лікаря — свербіж — може мати безліч причин. Якщо лікаря загальної практики попросити з ходу назвати кілька причин свербежу, він без вагань згадає цукровий діабет, алергічний дерматит і механічну жовтяницю. Можливо, ще доповнить цей короткий список коростою та уремією… Однак клінічних ситуацій, при яких шкірний свербіж різної інтенсивності може виявитися провідним симптомом, набагато більше: захворювання печінки (гепатит, цироз, рак), амілоїдоз нирок, гіпотиреоз/гіпертиреоз тощо. Отже дерматолог може допомогти пацієнту зняти лише один із симптомів хвороби — свербіж. Але полегшення буде тимчасовим, адже причина залишиться, і свербіж повторюватиметься знову й знову. Потрібно розуміти, що це важке захворювання, яке негативно впливає на якість життя пацієнтів, зачіпаючи практично всі сфери діяльності.
На тлі вираженого свербежу, який супроводжує захворювання, у хворих відзначається зниження уваги, погіршується сон, істотно порушується працездатність. Косметичні дефекти, що виникають внаслідок висипань і набряків, погіршують емоційний стан людини, обмежують її соціальну активність, що створює труднощі в міжособистісних відносинах, спілкуванні з друзями, колегами по роботі тощо. Тож допомогти такому пацієнту можна лише з’ясувавши причину кропив’янки.
ВЗ Якою є сучасна класифікація кропив’янки?
— Перш за все, уртикарія поділяється на гостру і хронічну. При гострій уртикарії — пухирі й ангіоедема тривають не більше 6 тижнів. Гостра кропив’янка зустрічається у 25% населення і частіше спостерігається у дітей та підлітків. Основними причинами її розвитку є прийом харчових продуктів, лікарських препаратів, ужалення перетинчастокрилими комахами, а також вірусні інфекції.
Хронічна кропив’янка вражає до 5% населення і частіше зустрічається у пацієнтів віком від 30 до 45 років. Вона поділяється на спонтанну та індуковану. Необхідно відзначити, що при хронічній кропив’янці в індукції патологічного процесу чималу роль відіграють супутні хронічні захворювання. Серед них на особливу увагу заслуговує патологія шлунково-кишкового тракту: гастродуоденіт, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, дискінезія жовчовивідних шляхів, хронічний холецистит. Не менш важливе значення в індукції та підтримці рецидивів кропив’янки має наявність у хворих супутніх паразитарних (лямбліоз, токсокароз, опісторхоз), бактеріальних (H.Pylori), вірусних або грибкових інфекцій. Крім того, кропив’янка може супроводжувати деякі ендокринні захворювання, приміром, аутоімунний тиреоїдит, а також бути синдромом системних захворювань сполучної тканини, пухлинних процесів тощо.
Хронічну спонтанну уртикарію не спричиняють певні тригери, вона настає спонтанно з відомих чи невідомих причин. Але зараз не рекомендовано застосовувати термін «Хронічна ідіопатична уртикарія».
ВЗ Чому цього терміну потрібно уникати?
— Бо в цьому випадку, як правило, мова йде про неспроможність (або небажання) лікаря виявити причину захворювання і, як наслідок — пацієнт приречений на подальші страждання.
ВЗ Як діагностують хронічну кропив’янку?
— Хронічна спонтанна уртикарія діагностується у два етапи: перший — рутинний діагноз (потрібно виключити важке супутнє захворювання). Для цього проводяться загальноклінічні, біохімічні, імунологічні тести (такі, як ESR або CRP, аналіз крові); другий — подальший діагноз (власне, проводиться для визначення причин у пацієнтів із тривалими або важкими симптомами). Ґрунтуючись на анамнезі пацієнта, цей процес включає: виявлення аутореактивності, непереносимості, інфекції.
Також важливо визначит и варіант кропив’янки (див. табл.). При хронічній індукованій уртикарії діагноз обмежується визначенням тригера і порога симптомів.
ВЗ Щодо клінічної картини і дифдіагностики уртикарії?
— Перш за все, слід проводити дифдіагностику в пацієнтів, у яких є ангіоедема без пухирів або пухирі без ангіоедеми. При уртикарії пухирі й ангіоедема спричиняються активацією мастоцитних клітин у шкірі й подальшим вивільненням медіаторів мастоцитних клітин. У цьому процесі важливу роль відіграє гістамін. Крім того, в ньому задіяні лейкотрієни і PAF (platelet-activating factor). При аутоімунних захворюваннях та уртикарному васкуліті пухирі спричиняються іншими механізмами. Таким чином, у пацієнтів, що мають лише пухирі, слід проводити дифдіагностику цих захворювань.
Якщо присутня тільки ангіоедема, слід допускати інші захворювання, крім хронічної уртикарії. У пацієнтів зі спадковою ангіоедемою або такою, що викликана АСЕ-інгібіторами, симптоми спричиняються не мастоцитними клітинами і їх медіаторами, а брадикініном.
Тільки після виключення аутозапального захворювання або уртикарного васкуліту слід діагностувати хронічну уртикарію у пацієнтів з рекурентними пухирями.
У пацієнтів із рекурентними пухирями необхідно з’ясувати, чи не відчувають вони нездужання, болю в кістках, у суглобах, лихоманки. Якщо ці симптоми присутні, можна припустити періодичний синдром або синдром Schnitzler, пов’язаний із кріопірином. Вони також можуть бути ознакою уртикарного васкуліту. Після постановки діагнозу хронічної кропив’янки потрібно визначити: вона спонтанна чи індукована.
У пацієнтів із рекурентною ангіоедемою без пухирів слід припустити можливість брадикінін-опосередкованої ангіоедеми. Необхідно диференціювати спадкову ангіоедему, вроджену ангіоедему (через нестачу С1-інгібітора) й ангіоедему АСЕ-інгібітора. Але перед проведенням лабораторних тестів (на визначення концентрації та функції С4-інгібітора й С1- інгібітора) потрібно припинити використання АСЕ-інгібітора.
Така дифдіагностика хронічної уртикарії необхідна для підбору ефективного лікування! Адже АГ (антигістамінні) препарати та інші ліки, які призначаються при хронічній уртикарії, неефективні у пацієнтів з аутозапальними захворюваннями і брадикінін- опосередкованою ангіоедемою. Пацієнтам з аутозапальним захворюванням призначають терапію інтерлейкіном-1; пацієнтам із брадикінін-опосередкованою ангіодемою слід призначити ікатибант (антагоніст брадикініну) з С1-інгібіторами.
ВЗ Сучасний алгоритм діагностики відображено в національних протоколах надання медичної допомоги?
— Українські національні протоколи потребують корекції, згідно з рекомендаціями 2012-2013 рр., запропонованими Європейскою академією клінічної імунології та алергології. Але там, де займаються лікуванням кропив’янки (як от, наприклад, у нашому центрі) обов’язково є локальні протоколи, що базуються на міжнародних рекомендаціях.
ВЗ Лікарям яких спеціальностей потрібно обов’язково враховувати «особливості» таких пацієнтів — скажімо, при застосуванні анестезії під час хірургічних втручань тощо?
— І не тільки в хірургії. Хоча тут, зрозуміло, потрібно бути готовим, наприклад, до того, що деінтубація може закінчитися бронхоспазмом. Лікар будь-якої спеціальності має з особливою увагою планувати лікування такого пацієнта з огляду на можливі побічні небажані реакції на терапію.
ВЗ Яким є новітній алгоритм терапії цього захворювання?
— Для лікування хронічної кропив’янки новий алгоритм пропонує три ступеня, починаючи зі стандартної дози неседуючого Н1 АГ препарату. Якщо не досягається достатньої відповіді, доза може бути збільшена в 4 рази. У резистентних пацієнтів на третьому ступені пропонується омалізумаб, циклоспорин А або монтелукаст.
Також розглядається можливість короткого курсу КС протягом максимум 10 днів. У переглянуті рекомендації не включені Н2 АГ препарати через зміни рівня доказовості.
Отже антагоністи Н1 гістамінових рецепторів у даний час є єдиною патогенетично обґрунтованою групою препаратів, рекомендованою для лікування хворих на кропив’янку. Основний медіатор гістамін, вивільняючись із гранул тучних клітин, впливає на Н1-гістамінові рецептори шкіри і спричиняє свербіж. При взаємодії з Н1- рецепторами на посткапілярних венулах, гістамін індукує вивільнення оксиду азоту, який стимулює продукцію циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ), що призводить до вазодилатації, підвищення судинної проникності й виникнення набряку.
Проведені дослідження по застосуванню антигістамінних препаратів останнього покоління для лікування різних форм кропив’янки володіють високим рівнем доказовості, у зв’язку з цим сучасні вітчизняні та зарубіжні керівництва рекомендують саме цю групу препаратів у якості терапії першої лінії в лікуванні будь-якої форми уртикарії.
ВЗ Як довго може тривати терапія АГ перед тим, як лікар має прийняти рішення про збільшення дози або зміни стратегії лікування?
— Якщо немає достатнього ефекту від прийому сучасних АГ протягом кількох тижнів, потрібно думати про те, щоби приєднувати такі препарати, як циклоспорин А або антилейкотриєнові препарати. Ми у своїй практиці, наприклад, вважаємо за краще застосовувати антилейкотриєнові препарати. Але в будь-якому випадку не потрібно тягнути час. Якщо тижні йдуть, а відповіді на терапію немає, то потрібно продовжувати шукати причину кропив’янки. Так, це нелегко, натомість це єдиний вірний і можливий шлях! На жаль, таких хворих чимало. Наприклад, у нашому Київському алергоцентрі, де є два стаціонарних відділення алергології та консультативно-діагностичне відділення, що веде амбулаторний прийом пацієнтів, тільки за минулий рік проліковано близько 2000 хворих на кропив’янку. Це досить багато, але повинна сказати, що з кожним роком ця кількість зростає.
Однак тішить той факт, що в останні 10- 15 років спостерігається помітний і значний прогрес у вивченні та лікуванні алергічних захворювань і аутоімунних хвороб. Значно змінилися підходи до лікування, наприклад, астми, алергічного риніту, атопічного дерматиту і, до речі, кропив’янки. Те, як це робилося, наприклад, у середині 90-х років і зараз, має колосальні та принципові відмінності.
Розмову вела Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»