Івано-Франківщина розпочала реформування медицини з того, що в кількох районах було юридично розділено первинну і вторинну ланки надання медичної допомоги населенню. Про цей досвід, а також здобутки і проблеми галузі «ВЗ» розповів директор Департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської облдержадміністрації Роман Мельник.
ВЗ Яка ситуація в медичній галузі регіо-ну? Як просуваються реформи?
Роман Мельник, директор Департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської облдержадміністраціїЗараз добиваємося, щоб лікар амбулаторії обслуговував максимум 1200 пацієнтів. Якщо він матиме комп’ютер, під’єднаний до загальної мережі, автомобіль і скільки потрібно пального, маленьку лабораторію та елементарне обладнання, то йому зовсім не важко буде кваліфіковано оглянути кількох пацієнтів на день.
До речі, більшість із придбаних для виборчої компанії-2012 ноутбуків ми передали на потреби медиків. Розширюємо денні стаціонари, що зменшує фінансові видатки. На альтернативне опалення перевели 24 заклади, утеплюємо фасади. Минулого сезону зекономили таким чином півтора мільйона гривень. Цьогоріч на базі ФАПів створили шість АСПЗМ із житлом для медиків. Оптимізуємо заклади, бюджети яких — на десятки мільйонів гривень, а користі мало.
Щодо реформування екстреної медицини, то спочатку було багато скептиків, особливо серед політиків. Але ми розуміли, що робимо. Диспетчери у нас вже так вишколені, що навіть за інтонацією тих, хто звертається за допомогою, можуть робити висновки про терміновість. Переймаємо досвід інших країн — не копіюємо якусь модель, а намагаємося не повторювати помилки. Скажімо, в Румунії спільна диспетчерська з правоохоронцями, медиками й пожежниками. Її недолік у тому, що там багато парамедиків із числа МНС. У нас натомість є кваліфіковані фельдшери. І саме вони сі-
дають за кермо «швидкої», а не просто водії, що марнують час за читанням газети. Недоліком же польської медицини є те, що там немає поліклінік. Тобто люди звертаються прямо в лікарню, де їх за законом зобов’язані обслужити того ж дня. Через це велика скупченість хворих, черги до 50 чоловік. В Австрії також немає поліклінік, але лікарі там зараз кооперуються, бо порахували, що невигідно одному сімейному лікарю утримувати дороге обладнання.
ВЗ Що, по-вашому, шкодить просуванню реформи?
— Вважаю зайвим наказ МОЗ №33 відносно закріплення медиків за ліжком. Він має носити рекомендаційний характер, як допомога головному лікарю в роботі. Адже кожен фахівець знає, яким штатом можна обійтися, щоб не погіршилося надання медичної допомоги. Так ми зекономимо величезну кількість коштів, бо досі лише мізерна частина бюджету йшла на медикаменти й розвиток закладу. Для чого, скажімо, три санітарки на поверх, якщо достатньо двох? Це ж стосується й медсестер. У приватних закладах вони обслуговують значно більше ліжок, зате мають кращі зарплати. Треба також врегулювати проблему, коли пацієнт звертається одразу до лікарів на другий чи третій рівні надання медичної допомоги, оминаючи сімейного лікаря. Це неправильно, адже саме сімейний лікар за потреби має направляти до спеціалістів. Якщо ж пацієнт не дотримується цієї схеми, хоче пришвидшити процес, то має за це платити.
Людям властиво боятися нового. Пригадую, як важко давалися рішення сесій районних рад про створення ЦПМСД. Прикро, що політика керує там, де треба вирішувати спеціалістам. У 2015 році ЦРЛ мали би перейти на фінансування з обласного бюджету. Райони би з радістю на це погодилися, самі би фінансували й доводили до пуття первинну ланку. Але це питання вирішуємо не ми, тож ЦРЛ наразі залишаються залежними від районного бюджету.
«Хвороб росту» чимало. От, приміром, створили ЦПМСД у районі, і він займає частину поліклініки, а решту — ЦРЛ. Дві юридичні структури мають якось вирішити спільні проблеми з тепло-, водо- та електропостачанням, використаням спільних приміщень. Хто, за що й скільки має платити, та й чи потрібні ці два бюджети? Приміром, за часів єдиної медичної структури придбали новий рентген-комплекс, який зараз належить ЦРЛ. У поліклініці залишився старий. Сімейні лікарі ЦПМСД направляють пацієнтів на обстеження на новому апараті, як і до лабораторії, яку також обслуговує ЦРЛ. Для чого тоді два різні бюджети?
Чи інший приклад. Збирав головний лікар ЦРЛ на п’ятихвилинку всіх — від заввіділами до завФАПами, бо питання часто перетиналися. Тепер уже не має права вказувати «не своїм» працівникам — іноді вчерез це вини-кають непорозуміння.
Помилкою минулої влади було й прийняття мораторію на закриття закладів. Велика їх кількість, а також надлишок штатних спеціалістів за нозологіями — це марнотратство. На медичну галузь з обласного бюджету у 2014 році було виділено 1 млрд 400 млн гривень, і тільки 20%, тобто 50 млн грн, пішло на програми, а 80% — на заробітну плату. Колись після важких операцій треба було в лікарні два-три тижні перебувати, тепер же, наприклад після лапароскопічного втручання, іноді достатньо дня. Тож закономірне скорочення ліжок, як і хірургів, яких в області налічується аж 280. Треба ж максимум 50, але активно оперуючих. А інші, які операцій не проводять, шукають собі тим часом «заробітки», без потреби госпіталізують. На цьому фоні виникає хабарництво, бо заробити же хочуть всі…
ВЗ Ви порушили гостру проблему медичної галузі. Як її можна вирішити?
— 49-та стаття Конституції гарантує безкоштовну медицину всім українцям. Так, безоплатна медицина є, але ж за неї хтось мусить платити. Держава нині не може витримати такий тягар, бо бюджет не безрозмірний. В інших країнах на охорону здоров’я виділяється 10% від ВВП, в нас же — лише 3,5%. А реально доходить лише п’ята частина від цього. Тому треба чесно сказати, що поняття «безкоштовна медицина» вичерпало себе. Держава повинна перейти до солідарної форми фінансування, взявши на себе ургенцію, вакцинацію, дитячу медицину. А всі планові операції мають кимось оплачуватися. Вони й так фактично платні, бо заклади недофінансовуються. Тендери не проведені, не закуплені медикаменти. Тож 49-ту статтю треба відмінити. А хто платитиме — це інше питання: чи то роботодавець, чи страхова компанія, чи громадська організація на кшталт лікарняної каси. Таким чином ми відкриємо двері легальному надходженню коштів до закладу. Бо нині як: або пацієнт пише, що хоче передати кошти лікарні на благодійній основі, або кладе гроші лікарю в кишеню. Якщо всі планові операції стануть платними, заклад зароблятиме легально. Буде мотивація набрати кращий штат, за ці кошти придбати необхідні розхідні матеріали.
Слід звернути увагу й на оптимізацію мережі. От, наприклад, у Надвірній в дитячому будинку колись перебувало 250 дітей, згодом лишилось 25, а штат працівників при цьому налічував понад 300 чоловік. Ми створили на його базі дитячий хоспіс — перший такий заклад в Україні. За допомогою телемарафону на ремонт зібрали понад мільйон гривень! Там є 15 ліжок для хворих дітей із мамами. Це не тільки допомога паліативним хворим. Сюди приїжджають мами з важкохворими дітками, щоб трохи відпочити, залишивши дитину із вадами розвитку на якийсь час. Тут маленького пацієнта не лише доглядатимуть професіонали, вони ще й батьків навчать, як правильно поводитися в різних ситуаціях, як надавати допомогу.
Зрозуміло, що оптимізація — болючий процес. Тому звільнені приміщення намагаємося використовувати для створення комфортних умов перебування хворих. Зайві площі також рекомендуємо здавати в оренду, заробляти гроші. Якщо є ніша в державній медицині — хай її заповнює приватна. Скажімо, лікарні добре мати власний комп’ютерний томограф, але його обслуговування коштує сотні тисяч гривень, тож ліпше ці витрати візьме на себе приватна клініка.
Без оптимізації закладів не обійтися, тому доцільно рахувати кошти на одного хворого, а не на заклад — лікар буде заробляти тим більше, чим більше людей до нього звертатиметься за допомогою. Тоді лікарі будуть вмотивовані підвищувати кваліфікацію.
Треба шукати шляхи фінансування, й, зокрема, запровадження страхової медицини. Але насамперед має бути створений фундамент: база даних, формула вирахування вартості послуг тощо.
ВЗ Як в області вирішується відома проблема з вакцинацією?
— Найгірше, що не проведені державні закупівлі вакцин. Скільки держава втратила через недолугі чиновницькі рішення! Місяці зволікання при наявності цілком придатної вакцини! Доб-ре, що дозволили використання вакцини БЦЖ, термін реєстрації якої закінчився в березні, а термін придатності значно довший. Ми терміново відновили використання її залишків для проведення профщеплень, особливо дітям до року. Наголошуємо на плануванні та організації днів щеплення, що дозволяє зменшити «коефіцієнт розливу» при застосуванні багатодозових флаконів.
ВЗ Що за рік упроваджено?
— Завдяки українсько-швейцарській програмі в перинатальному центрі створили симуляційний центр, один із чотирьох в Україні, де до автоматизму відпрацьовуються всі техніки надання акушерської допомоги. Практично всі ремонти в медзакладах здійснювали за благодійні кош-ти, яких надійшло від початку року понад 28 мільйонів гривень.
Успішно працює телемедицина, лікарі консультуються зі столичними спеціалістами, колегами з Канади, європейських країн. Нині новонароджених дітей за допомогою телезв’язку обстежують столичні кардіологи. На місці спеціаліст водить датчиком по сердечку, а показники бачать у столиці. Такі центри є в обласній дитячій лікарні і в Бурштині.
Потужно розвиваємо кардіохірургію: область посідає третє-четверте місця в Україні за темпами розвитку. Сотні життів врятували завдяки стентуванню. Міська ЦРЛ отримала 40 стентів, без яких операція на серці мала б летальні наслідки для пацієнта. Державної програми немає, надія — на місцеву казну та благодійників. Вони спільно з японською фірмою презентували місцевим лікарям стенти, що рятують від інфаркту міокарда, — так званий ендопротез, що вводиться в серце. Міська ЦРЛ отримала їх не випадково — тутешнє відділення малоінвазивної терапії посідає 1-ше місце в Україні і 6-те в світі за якістю надання екстреної меддопомоги. Лише за минулий рік в лікарні провели понад триста операцій на серці, також 120 операцій на відкритому серці зробили в приватній клініці. Не розділяємо медицину на приватну й державну — бачимо доцільність і перспективність такого підходу. Що більше потужних приватних клінік, тим менше держава вкладатиме, витрачаючись лише на розхідні матеріали.
Що стосується хірургії, то дуже багато зрушень в обласній дитячій лікарні. Потужно розвивається малоінвазивна хірургія. Колись побоювалися, чи потрібні в кожному районі лапароскопічні стійки, а тепер переконалися, що потрібні. Високий рівень їх роботи недавно відзначив головний хірург країни Олександр Усенко.
Завдяки вдалому плануванню робимо, здається, неможливе. Восени після капітального ремонту відкрили хірургічне відділення Городенківської ЦРЛ, наприкінці року — гінекологічне відділення Тлумацької, ремонти там проведено на європейському рівні.
Багато зроблено й щодо паліативної допомоги. Розмістити всіх приречених у закладах зараз просто нереально, тому хочемо зробити виїзний хоспіс. Спеціалісти консультуватимуть удома лежачого хворого, пояснюватимуть родині принципи догляду. Передбачено прокат вартісних предметів догляду, щоб здешевити догляд. Така практика поширена в усьому світі. Паліативні заклади зараз працюють за благодійні кошти або за кошти самих хворих, хоч це нереально, коли пенсія — тисяча гривень, а обслуговування — десять тисяч. Колектив обласного клінічного центру паліативної допомоги залучає благодійні кошти, недавно провели аукціон. Виручені кошти пішли на ремонт системи водовідведення, встановлення вентиляційної системи в палатах, капремонт приміщень та на апарат штучного дихання для дитячого хоспісного відділення.
ВЗ А яка ситуація з реабілітацією поранених у зоні АТО?
— Маємо майже 200 поранених, які надійшли до нас на 2-3 етапі, після ургенції у військових госпіталях. У більшості бійців — важкі вогнепальні поранення, ушкодження кісткової тканини. Такі хворі потребують довгої реабілітації. Основною медичною проблемою зараз є брак місцевих програм лікування й реабілітації учасників АТО, адекватного санаторно-курортного лікування поранених, а також відсутність реабілітаційного оздоровлення поранених та військовослужбовців із хронічними захворюваннями. В області перебуває також майже 3000 осіб, переселених з АР Крим та південно-східних
областей України, — всі вони отримують медичне обслуговування. Неофіційно ж в області ще близько 4 тисяч переміщених осіб, тож маємо вирішувати й ці питання.
ВЗ Якою бачите перспективу розвитку медицини на Прикарпатті?
— Доцільно, через нинішню втрату курортного Криму, більше використовувати рекреаційні можливості Карпат. Нині в області працює чотири дитячих санаторії, є й санаторії для дорослих, але недержавні.
Зараз в області зареєстровано 86 тисяч інвалідів — ця цифра відповідає кількості населення одного району! Одна з причин — відсутність належного рівня реабілітації. Якби лікарі ставили собі завдання якісно полікувати пацієнта з важкою травмою чи захворюванням, дати йому можливість пройти реабілітацію, то він би не збільшував ряди інвалідів. Украй необхідні реабілітаційні центри кардіологічного профілю та органів дихання, бо захворюваність на пневмонію торік склала 460,2 випадків на 100 тисяч населення — дещо вище від загальноукраїнського показника. Є потреба в розвитку протезування, адже, щоб замінити суглоби, наші краяни їдуть за кордон, вивозять кошти з нашої країни.
Людмила СТРАЖНИК, власкор «ВЗ», Західний регіон
