Нещодавно МОН України затвердило стандарт підготовки бакалаврів з громадського здоров’я, хоча таких фахівців в Україні навчають вже три роки поспіль. Для магістрів такі вже існують. Найближчим часом планується розробити й затвердити стандарти освітньо-наукового рівня вищої освіти — PhD у цій сфері. Всі вони, за визначенням експертів, відповідають міжнародним вимогам, в тому числі й Європейської асоціації громадського здоров’я.
Та якщо у світі «армія» таких фахівців широко представлена у більшості галузей економіки на всіх рівнях, то в Україні їм практично ніде працевлаштуватися. Бо навіть відповідних професій до Класифікатора не внесено. Тоді для кого працює вітчизняна кузня кадрів громадського здоров’я? Ми запитали про це у провідних експертів у галузі підготовки таких фахівців.
Сімейний лікар також управляє суспільним здоров’ям
Тетяна Грузєва, завідувачка кафедри соціальної медицини та громадського здоров’я НМУ імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор, академік Національної академії вищої освіти УкраїниКадри для системи громадського здоров’я готують за трьома напрямами. Перший – підготовка власне фахівців громадського здоров’я, задіяних у наданні послуг суспільного характеру (для всього населення, певної групи, громади); другий – підготовка медичних кадрів, які надають індивідуальні послуги й співпрацюють із системою ГЗ; третій – підготовка фахівців, які задіяні у наданні послуг громадського здоров’я, але не входять до сектору охорони здоров’я (управлінці, фахівці з міського планування, освіти, транспорту, соціального забезпечення, інформаційної політики тощо). Для результативної діяльності з охорони і зміцнення здоров’я важливим є забезпечення усіма вказаними групами спеціалістів.
Щодо формування нової когорти фахівців медичного напряму, в університетах України вже 3 роки поспіль магістрів медицини і стоматологів навчають дисципліні «соціальна медицина, громадське здоров’я», аби вони розуміли суть цього напряму і своє важливе місце у ньому. В нашому університеті для цього було розроблено дві окремі навчальні програми, які рекомендовано до впровадження в закладах вищої медичної освіти України, видано методичні вказівки для студентів та методичні рекомендації для викладачів, підготовлено 2 нові сучасні підручники – «Біостатистика» та «Громадське здоров’я».
Кожен лікар повинен мати певний набір знань, вмінь та компетентностей з питань громадського здоров’я, аби розуміти, як встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між здоров’ям населення та факторами соціального, природнього середовища тощо; вміти використовувати цей інструментарій для аналізу та оцінки здоров’я громади, яку він обслуговує і за яку відповідає (зокрема, це стосується сімейного лікаря); обгрунтовувати і розробляти профілактичні заходи.
Адже сучасний лікар має не тільки співпрацювати з фахівцями громадського здоров’я у визначенні та організації колективних послуг ГЗ, а й сам надавати індивідуальні послуги цього напрямку, зокрема проводити вакцинацію, консультування з питань здоров’я та здорового способу життя. Його обов’язком є промоція здоров’я, комунікація в питаннях здоров’я, адвокація тощо. Це посильний внесок звичайних лікарів у вирішення численних проблем, який вони роблять спільно з фахівцями громадського здоров’я і цим самим сприяють становленню системи ГЗ.
Не всі питання унормовано
Водночас, необхідною є підготовка фахівців громадського здоров’я за традиційними спеціальностями (епідеміологів, гігієністів, фахівців з охорони навколишнього середовища тощо). Свого часу медичні університети готували таких фахівців на санітарно-гігієнічному факультеті, який потім було трансформовано в медико-профілактичний. Але з того часу відбулася низка змін, затверджено Концепцію розвитку системи громадського здоров’я в Україні, реформовано низку інституцій, створено нові структури і визначені їх функції.
Тож для успішної діяльності в нових умовах потрібні сучасні фахівці з відповідними знаннями та вміннями. Для цього було включено спеціальність «громадське здоров’я» до переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, проведено ліцензування освітніх програм. Нині 8 медичних університетів України отримали ліцензії на підготовку бакалаврів та магістрів громадського здоров’я. Низка закладів веде підготовку бакалаврів громадського здоров’я за 4-річною програмою та магістрів громадського здоров’я – за дворічною програмою магістратури. В наступному році відбудеться перший випуск нових фахівців.
Проте, попри значний обсяг проведеної нормотворчої, організаційної та освітньої діяльності, в Україні, на жаль, залишаються не до кінця унормовані питання. Спеціальність «Громадське здоров’я» поки-що не внесена до класифікатора професій. Робоча група МОЗ України спільно з Центром ГЗ напрацювала пропозиції щодо змін до класифікатора професій, які б охопили усі напрями діяльності фахівців у цій сфері. Наразі вони погоджуються у причетних міністерствах. Лише за умови їх затвердження фахівці зможуть працевлаштовуватися в різні структури.
Варто повчитися бодай у найближчих сусідів
Ми підтримуємо тісні зв’язки з колегами з Польщі, щороку беремо участь у з’їздах Польського Товариства громадського здоров’я, проводимо спільні заходи з академічною спільнотою, тож знаємо про їхній досвід та успіхи. Серед останніх – кадрова політика. Багато університетів Польщі готують магістрів громадського здоров’я, які потім працюють у різних структурах. Вони задіяні в закладах Національної санітарної інспекції, Національного фонду охорони здоров’я, воєводських центрах здоров’я, працюють менеджерами потужних госпіталів чи інших медичних закладів, керівниками їх структурних підрозділів. Або ж їх запрошують на роботу як спеціалістів з якості медичної допомоги тощо. В Україні поки що ці питання не врегульовано. Тож внесення у класифікатор повного переліку професій у цій сфері і визначення вимог до їх зайняття є одним з актуальних питань.
Хто формує лобі в політиці здоров’я?
Владислав Сміянов, завідувач кафедри громадського здоров’я медичного інституту Сумського державного університету, доктор медичних наук, професор– На жаль, в Україні багато говорять про розвиток системи громадського здоров’я, але її суті до кінця ще не розуміють. Одні ностальгують за ДСЕС і намагаються повернути її у колишньому форматі, інші обіцяють усе розбудувати «як у світі», але нічого для цього не роблять. У світі система ГЗ набагато потужніша структура, ніж наша колишня СЕС. Вона опікується питаннями екології, здорового способу життя, інтегрується з різними галузями (сільським господарством, харчовою промисловістю, економікою, наукою тощо). Фахівці з громадського здоров’я у розвинутих країнах – це справжнє лобі в хорошому сенсі цього слова, оскільки вони моніторять і аналізують тенденції і прогнози щодо стану здоров’я населення, впливають на питання фінансування, управління в галузі охорони здоров’я. Експерти з громадського здоров’я мають бути присутні в органах самоврядування для розробки програм по профілактиці захворювань та впровадження здорового способу життя. Центри ГЗ беруть участь у плануванні розвитку економіки й політики держави. Наші ж випускники взагалі не розуміють, де зможуть застосувати набуті знання й дипломи.
Нові стандарти уже працюють
Здавалося б, в Україні затвердили спеціальність «Громадське здоров’я». Розділили підготовку бакалаврів і магістрів. Почали навчати фахівців. Хоча керівництво центру громадського здоров’я МОЗ кілька років тому й слухати не хотіло про бакалаврів цього напрямку, відверто заявивши, що вони їм не потрібні! А хто працюватиме у службі санепіднагляду, де традиційно було лише 20% лікарів, і 80% – середнього персоналу? Бакалаври з ГЗ, які 4 роки вивчають епідеміологію, анатомію, мікробіологію, клінічні дисципліни та інші могли б працювати в лабораторіях, проводити епідрозслідування. І вони не потрібні у період епідемій?!
Однак переконати команду Центру ГЗ в необхідності прийняти наші пропозиції щодо доповнень в Класифікатор професій нам не вдається.
Тому й стандарти підготовки затвердили тільки зараз, коли в Україні вже три роки поспіль навчаються студенти за новими стандартами й самостійно розробленими програмами. Поки що бакалаврів з громадського здоров’я готує лише наш університет, а також Острозька академія. Добре, що нині виші автономні в розробці програм навчання. Під час затвердження нової спеціальності «Громадське здоров`я» науково-педагогічні співробітники проєктних груп опрацювали відповідні освітні програми провідних університетів світу, було сформовано та оприлюднено власні освітні програми, які відповідають кращим світовим та вітчизняним практикам. За зразок ми взяли європейську програму й адаптували її. У нашому університеті створена потужна кафедра громадського здоров’я. Ми об’єднали її зусилля з іншими кафедрами медичного інституту й університету. Нашим студентам викладають фахівці з медичного права, страхування, гігієни, психології, економіки охорони здоров’я, політології, екології (всього приблизно 40 дисциплін, які стосуються ГЗ). До того ж у нашому розпорядженні є лабораторія молекулярно-генетичних досліджень, сучасна цитологічна, токсикологічна та бактеріологічна лабораторії. Тож випускники будуть всебічно підготовлені на сучасному рівні.
Бакалаври нікому не потрібні?
Тому говорити про стандарти – все одно що про вчорашній день. Та й питань до них наразі немає. Питання в іншому: наступного року ми випускаємо бакалаврів з громадського здоров’я – їм працювати? Адже в Класифікатор професій для них не внесено жодної спеціальності! І це попри те, що Розпорядженням КМУ від 18. 08. 2017 року №560-р було затверджено план заходів щодо реалізації Концепції розвитку системи громадського здоров’я. Відповідно до п.3 плану передбачалося і затвердження стандартів освіти та освітніх програм за згаданою спеціальністю – для забезпечення триступеневої підготовки (бакалаврату, магістратури, доктора філософії) та безперервного професійного розвитку, і розроблення плану заходів з розвитку кадрових ресурсів у системі ГЗ, і внесення змін до національного класифікатора професій за цим напрямом.
Час спливає, студенти незабаром отримають дипломи, але їх ніде й ніхто не чекає. На разі наші випускники могли б працювати в лабораторних центрах, де катастрофічно не вистачає кадрів, чи, наприклад, у школах, де давно зникла шкільна медицина, тому планувати програми по зміцненню здоров’я школярів нікому. Або ж в органах самоврядування, якби такі ж програми реалізувалися й для громад. Чи, наприклад, фахівцями з інфекційного контролю в лікарнях (аби керівники були в цьому зацікавлені). Випускники згодні, ми навчаємо їх цьому, але ж як працевлаштувати їх на посади, котрих не існує, за фахом, не передбаченим у Класифікаторі професій?
У Класифікаторі професій – суцільні прогалини
Ми запропонували внести зміни до ДК 003:2010 “Класифікатор професій” у розділі 3 (бакалаври) за напрямом «Громадське здоров’я», доповнивши його професіями, які існують в країнах ЄС: фахівець з громадського здоров’я; фахівець з безпеки і гігієни праці; фахівець з екології зовнішнього середовища; фахівець з якості продуктів; фахівець з промоції здоров’я; фахівець медичного страхування; фахівець з управління кризовими ситуаціями охорони здоров’я; фахівець з медичного права в охороні здоров’я; економіст охорони здоров’я; епідеміолог; статистик; дієтолог; косметолог.
Але на сьогодні існує тільки проєкт наказу щодо змін до Класифікатора, який і досі проходить погодження у структурних підрозділах міністерства. До речі, назви посад, які запропонували фахівці НДІ праці і зайнятості населення у проєкт, досить сумнівні й дискутабельні: фахівець з довкілля та здоров’я, фахівець з екологічного здоров’я, професійний радник з громадського здоров’я. Такі назви спеціальностей не дають чіткого розуміння, чим займатимуться їх представники й де вони знадобляться – у лікарні, управлінських структурах, деінде? Наприклад, фахівець з екологічного здоров’я має конкурувати за місце роботи з екологом, якого вже внесено до Класифікатора професій? А кому й що має радити професійний радник? В чому полягає його «професійність» і чому інших фахівців ГЗ автоматично зарахували у «непрофесійні»? Поки що це лише плани. Але ж ніщо не заважає їм стати реальністю, яка внесе ще більше невизначеності. Такими темпами й «креативними» назвами професій ми навряд чи найближчим часом розбудуємо цивілізовану систему охорони суспільного здоров’я. І навряд чи дочекаємося вступників на престижну у цивілізованому світі спеціальність, якщо сьогодні вони вбачають ризики залишитися з дипломом і без професії.
Всі наші майбутні випускники вже знають, куди підуть працювати
Геннадій Слабкий, завідувач кафедри громадського здоров’я ДВНЗ «Ужгородський національний університет», доктор медичних наук, професорПідготовка магістрів з громадського здоров’я в Україні розпочалася торік. Наш університет набрав найбільшу кількість таких студентів за державним замовленням (на науково-освітній рівень, тобто з терміном навчання 2 роки). Це було приємною несподіванкою, оскільки у багатьох виникали сумніви, що знайдеться багато охочих працювати у системі, яка у нас розвивається дуже повільно, у її структурі створюються ще тільки обласні центри, де працює на так вже й багато фахівців. Однак молодь повірила у перспективи цього напрямку і ми не маємо її розчарувати. Я неодноразово говорив під час зустрічей у МОЗ про те, що ми набираємо студентів, не маючи де їх працевлаштувати. Однак останнім часом все-таки почалися позитивні зрушення – магістри будуть затребувані в системі охорони здоров’я, з’являються посади, які вони можуть обіймати після закінчення навчання. Основний напрямок їх підготовки – епідеміологія. Наші майбутні випускники вивчають епідеміологію не лише інфекційних, а й неінфекційних психічних захворювань. Тоді як раніше в медичних вишах традиційно викладали тільки інфекційну епідеміологію – на сучасному етапі цього недостатньо. Тож наші магістри зможуть поповнити кадри нової служби санепіднагляду, створення якої обіцяють на найвищому рівні.
Також ми знайшли певне порозуміння з об’єднаними громадами, переконавши їх у тому, що їм потрібні фахівці з громадського здоров’я. З 1 вересня переходимо на циклову систему навчання, яке забезпечить більш цілісне сприйняття знань і навичок студентами. Перший цикл – робота спеціалістів ГЗ на рівні громади, розробка відповідних програм для неї. Тому магістри зможуть працювати в громадах радниками з питань здоров’я чи й штатними спеціалістами в управлінських структурах. На сьогодні всі наші майбутні випускники вже знають, куди підуть працювати.
Надалі будемо поглиблювати спеціалізацію підготовки магістрів – залежно від потреб системи. У Польщі, наприклад, готують спеціалістів з харчування й косметології. Навряд чи ми підемо цим шляхом найближчим часом, оскільки у нашій державі наразі державі не вистачає кадрів для вирішення більш глобальних проблем суспільного здоров’я. Цьогорічна вступна кампанія розвіяла наші побоювання щодо втрати інтересу до спеціальності на тлі останніх подій. Навпаки, уже сьогодні маємо таку кількість заяв, що утворився конкурс на магістратуру. До того ж вона перехресна, тобто до нас ідуть і бакалаври інших, немедичних спеціальностей, наприклад, фізичної реабілітації, фізичної культури та спорту, випускники медичних факультетів. Якщо виявлять бажання економісти, юристи, то також охоче їх навчатимемо. Вони потрібні системі громадського здоров’я і їм завжди знайдеться місце роботи в ній. В Україні 8 вишів взяли ліцензію на підготовку магістрів з громадського здоров’я, але зволікають з їх набором. Даремно. Становлення системи пришвидшиться, і тоді фахівців не вистачатиме.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
