Минулого року медична спільнота Києва ініціювала створення територіально-медичного об’єднання (ТМО) на базі дерматологічної служби столиці. Передбачалися зміни організаційної структури служби та розширення її функцій. З початку 2014 року новий проект почав діяти. Про перші його результати й можливість поширення набутого досвіду в Україні — наша розмова з директором ТМО, завідувачем кафедри дерматовенерології НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктором медичних наук, професором Олександром Літусом.
ВЗ Чому виникла ідея створення ТМО і наскільки нова така форма організації служби?
Олександр Літус, директор ТМО, завідувач кафедри дерматовенерології НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професорВЗ Пацієнтам не подобається, коли на охороні здоров’я економлять, і з ними можна погодитися…
— Але ж це не економія заради економії. Ці кошти неодмінно повернуться в службу, тільки не на утримання управлінців, розпорошення бухгалтерської звітності, дублювання лабораторних функцій, а на удосконалення дерматовенерологічної служби Києва — передусім, на підвищення якості надання послуг та розширення їх переліку. Приміром, ці кошти потрібні для придбання новітнього обладнання, а, отже, і для навчання лікарів сучасним методикам, які можуть здешевити вартість лікування пацієнтів. Для прикладу: курс стаціонарного лікування одного хворого на псоріаз традиційними методами обходиться державі від 3 до 10 тисяч гривень. Натомість апаратне лікування псоріазу в амбулаторних умовах коштуватиме 250-300 грн. І подібних прикладів можна назвати дуже багато. Так само можна говорити про переваги розширення функцій диспансерів, які досі залишаються автономними закладами. Формування ТМО — можливість отримати в одному місці максимально велику кількість послуг. Адже сучасна дерматовенерологія — це передусім міждисциплінарний підхід. Лікувати потрібно хворобу, а не місце, де вона проявляється (у даному разі — шкіра), і формат ТМО дає змогу це зробити. Наприклад, при ТМО має працювати гінеколог, який тут же може проконсультувати пацієнтку з акне (їй обов’язково потрібно перевірити гормональне дзеркало). Нам також потрібен гастроентеролог, який побачить ті проблеми, про які не знає дерматолог, а успіх лікування залежатиме від їхніх спільних дій.
ВЗ Тобто йдеться про розширення функцій кожного з диспансерів міста?
— Не зовсім так. Ми дійсно запроваджуємо нові напрямки — косметологію, дерматоонкологію тощо. Сьогодні без цього не обійтися. Нині дерматологія охоплює понад 3000 нозологій (жодна медична спеціальність такого переліку не має). Якщо взяти світовий досвід, то, приміром, дерматовенерологи Німеччини займаються проктологією, флебологією, косметологією, трихологією, алергологією тощо. Ми пішли шляхом поглибленої спеціалізації кожного з наших диспансерів. Одне відділення зробимо центром хірургії, друге — центром чоловічого та жіночого здоров’я, третє — центром косметології тощо. Тобто ТМО — це щось на зразок великої багатопрофільної лікарні, де кожен диспансер матиме свою «вузьку» спеціалізацію. Та й пацієнт в умовах ТМО витрачатиме на лікування менше часу й коштів — це можливо, якщо звести воєдино всі види надання висококваліфікованої дерматовенерологічної допомоги.
ВЗ Для цього доведеться набрати додатковий персонал?
— Для ТМО не обов’язково залучати більшу кількість персоналу. Потрібно лікарів навчити новим методикам — зокрема апаратним, і закупити новітнє спеціалізоване обладнання. Нині наші лікарі отримують додаткову освіту на базі кафедри дерматовенерології НМАПО ім. П.Л. Шупика. Нещодавно була відкрита її клінічна база, де співробітники кафедри (доценти, професори) не лише навчають лікарів, а й консультують наших пацієнтів. Також ми проводимо багато конференцій для лікарів за участю відомих у світі вчених і практиків у галузі дерматології. Спільно з нашими зарубіжними колегами проводимо дослідження, в тому числі й у зарубіжних клініках.
ВЗ Чи можна вже говорити про підсумки проекту?
— Підводити остаточні підсумки зарано, адже на повну потужність проект працює лише останні 4 місяці, до того ми мали проблеми з фінансуванням. Втім, нині вже є певні результати. По-перше, розроблено концепцію розвитку дерматовенерологічної допомоги в Києві (єдина для всіх державних медустанов міста). Вона передусім передбачає розширення спектра та якості послуг, створення науково-практичного потенціалу для пошуків нових методів діагностики й лікування, а також оптимізацію фінансових потоків і ефективне їх використання. По-друге, розроблено і впроваджено єдину систему навчання та підвищення кваліфікації лікарів і медичного персоналу. Налагоджено систему обміну досвідом лікування пацієнтів із колегами з інших країн світу. По-третє, у єдиному просторі почала функціонувати система лабораторної діагностики служби. Нині ми зосередили всі сили на створенні єдиної, максимально укомплектованої лабораторії, яка зможе обслуговувати населення міста.
Налагодивши роботу однієї великої лабораторії, ми зможемо залишити інші міні-лабораторії в диспансерах Києва працювати в режимі cito, що дозволить ефективніше використовувати ресурси. Якщо говорити про конкретні практичні кроки, то за останні місяці ми відкрили кілька нових кабінетів — дерматохірургії, дерматоонкології, подології, косметології, придбали для них необхідне обладнання. Відремонтували та модернізували кабінет фототерапії, де пацієнти зможуть отримувати лікування псоріазу у спеціальних кабінах.
Але все це — лише початок шляху перетворень. Яким він буде, залежить не лише від нашого бажання, зусиль і бачення, а й від підтримки місцевої влади і від того, яка політика у сфері охорони здоров’я проваджуватиметься на найвищому рівні. Якщо ми відійдемо від ручного управління в охороні здоров’я і від старої системи розподілу коштів на її утримання (тобто коли все вирішують нагорі), якщо покладемо відповідальність на керівника ланки, яка надає послуги, забезпечимо йому конкурентні механізми боротьби на ринку, то медичні реформи підуть у потрібному руслі.
ВЗ Чи означає це, що дерматологія має великі шанси стати приватною ланкою охорони здоров’я?
— Однозначної відповіді на це запитання поки що немає: різні країни вирішують цю проблему по-різному. Як правило, у світі 80% дерматовенерології — це приватна сфера, а у 20% державних закладів лікують переважно соціально значимі захворювання — хронічні дерматози, бульозні дерматози, генетично детерміновані захворювання тощо, тобто хвороби, які зумовлюють інвалідизацію людини. Нині 50% послуг із дерматовенерології у Києві надається приватними клініками.
Було б дуже добре, якби в Україні також чітко визначили перелік нозологій, які є соціально значущими і лікування яких повинно оплачуватися. На жаль, у нас це прописано нечітко і практично незрозуміло. Але для цього Україні потрібно нарешті визначитися з моделлю охорони здоров’я, яку вона хотіла б мати, а потім розробити конкретні кроки — що і як треба зробити. Можливо, на це підуть десятки років, можливо, потрібна шокова терапія, як у Грузії, але в будь-якому разі система охорони здоров’я в Україні має бути пацієнтоорієнтованою. Це — пріоритет, від якого походить усе інше. І кошти мають іти за пацієнтом, який сам вирішуватиме, куди він хоче з ними звернутися — у приватну структуру чи в державну, і в яку конкретно. А зарплата лікаря має залежати від того, прийшли до нього пацієнти чи ні. Лікар повинен боротися за пацієнта, поліпшивши якість надання допомоги, запровадивши нові методики діагностики та лікування. Нині наших пацієнтів утримують адміністративним методом, «прикріпивши» до того чи іншого закладу. Питання конкуренції вже найближчим часом домінуватиме у системі, незалежно від того, буде запроваджено страхову медицину чи ні. Якщо буде — цей процес прискориться, і тоді пацієнт обиратиме медичний заклад не за принципом «приватний/державний», а той, де краще лікують.
ВЗ Які проблеми виникали на стадії формування ТМО?
— Найбільша проблема — невідповідність нашої законодавчої бази вимогам дня. Керуючись вітчизняними нормативними документи в галузі дерматовенерології, які датовані минулим століттям, неможливо забезпечити сучасні світові стандарти оснащення дерматовенерологічної служби. Приміром, я як керівник закладу не маю права придбати багато чого з нового обладнання, необхідного для повноцінної роботи (навіть якщо для цього є кошти й обладнання недороге). Потрібно оптимізувати підзаконні акти, які дадуть змогу керівнику брати на себе повну відповідальність за надання медичної допомоги. На часі змінити перелік оснащення, яким мають бути обладнані кожен диспансер, відділення, кабінет, а також паспорт дерматовенерологічних спеціальностей.
Та найнеприємніша проблема, з якою довелося зіткнутися, — це небажання лікарів навчатися. У них немає зацікавленості в освоєнні нових методик. До того ж вони дуже злякалися реорганізації служби, очікуючи, що все розвалиться. Але насправді ми не поламали, не розвалили, а лише додали. І тільки час покаже, що зі старого було корисним, а що непотрібним. І що варто відкинути й замінити новим. Нині наші лікарі отримують більшу заробітну плату, ніж до утворення ТМО, — окрім окладу вони мають доплати зі спецфонду лікувального закладу (що більше лікар прийняв пацієнтів, то більше він отримує премії та зарплати). Звичайно, для цього потрібно працювати більше. Хоча «багато роботи» — поняття відносне. Наші лікарі приймають за зміну 15-20 пацієнтів. А, приміром, мій колега професор Карео Лотті з Італії приймає… 60 осіб за зміну. Вважаю, що лікар сам має визначити кількість пацієнтів, яку може прийняти. Адже час, витрачений на пацієнта, часто зумовлюється нозологією. Одному хворому достатньо приділити 15 хвилин, а іншому й годину-дві. Тому неправильно стандартизувати час, виділений на одного пацієнта, та кількість хворих, яких лікар має прийняти за зміну. Головне — надати пацієнту якісну допомогу.
ВЗ Чи можете спрогнозувати долю проекту: ТМО залишиться, зміниться, стане прикладом для інших регіонів?
— Це може бути дуже успішний проект. Усе залежить від керівництва міста, від його підтримки. І, як я вже говорив, — від політики держави в царині охорони здоров’я. До нас дійсно звертається багато колег з інших регіонів України, вони цікавляться реалізацією проекту, нашими успіхами й проблемами. Думаю, що силоміць ніхто нікого не примушуватиме переймати чужий досвід. І це правильно. Ми відкриті для співпраці й охоче поділимося своїми напрацюваннями з колегами. Але поки що у фокусі нашої уваги — кияни.
Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
