Подолання стигматизації в психіатрії, за яке так довго боролися в Україні, зведено нанівець моторошними прогнозами: тисячі пацієнтів з психічними порушеннями блукатимуть вулицями через скорочення профільних ліжок та кадрів,спричинене критичним недофінансуванням психіатричних лікарень.
Чому ні автономізація, ні оптимізація, ні навіть готовність надати широкий спектр послуг не допомагають їм вижити? Про це – розмова з генеральним директором Київського обласного психо-наркологічного медичного об’єднання, Заслуженим лікарем України Геннадієм Зільберблатом.
ВЗ Які кошти отримає ваш заклад після підписання договорів з НСЗУ?
– Впродовж дев’яти місяців нинішнього року отримаємо 24 млн 876 тис грн. За ці кошти ми маємо виплачувати заробітну плату, харчувати хворих, купувати медикаменти, інвентар, миючі та дезинфікуючі засоби, утримувати службу охорони тощо. Якщо порівняти з відповідним періодом минулого року, то це лише 37, 3%, тобто аби вижити, потрібно виписати третину хворих і скоротити третину персоналу! Навіть для того, аби забезпечити виплату зарплати, щомісяця потрібно додатково вишукувати 1 млн. грн. Поки що «проїдаємо» запаси, які заробили завдяки позабюджетним програмам у минулих роках. Наприклад, заощадили 1 млн грн. для придбання газового хроматографа, але вже витрачаємо їх на виплату зарплати та інші нагальні потреби. Але через декілька місяців ці заощадження вичерпаються. Що робити далі?
ВЗ Але ж вам підказують вихід: оскільки переважна більшість пацієнтів – соціального профілю, їх потрібно виписати, а «зайвих завгоспів» скоротити.
– О, нам чого тільки не пропонують «нового й прогресивного»! Наприклад, об’єднати психіатрію й наркологію в одне об’єднання, але ми це зробили 22 роки тому. Або ж укладати страхові програми, за якими ми успішно працюємо вже 15 років. Ну й, звісна річ, пропонують знову і знову оптимізуватися. Та лише у першому кварталі цього року ми скоротили 200 ліжок із 900 і 112 вакантних посад. Намагаємося зберегти кваліфіковані кадри, але це не завжди вдається. Звільняються лікарі, особливо молоді. Немає можливості оплачувати працю інтернів. Не вистачає медсестер. Лаборанти працюють на 0,75 ставки. Також ми скоротили осіб пенсійного віку, які працювали у відділеннях лікування неврозів та психічних залежностей, оскільки їх тимчасово закрито на період карантину. Плануємо такі ж скорочення в інших відділеннях, частину співробітників відправили у неоплачувану відпустку. Будемо оптимізуватися й надалі – зменшимо кількість відділень і ліжка в них (ще близько 100). Але ж усьому є розумна межа. Тим більше, що так званих соціальних хворих у нашому закладі небагато, оскільки ми постійно займаємося їх влаштуванням в будинки – інтернати. З часу, коли створили об’єднання, вдалося знайти прихисток для понад 800 пацієнтів, яких не було куди виписати. Цим займалися наші соціальні працівники (всього їх було 17, і ми цим пишалися, а зараз довелося залишити тільки 3). Тож якщо дослухатися до «нових» рекомендацій, виходить, що ми вже давно готові до роботи за принципом «гроші йдуть за пацієнтом».
ВЗ В чому ж тоді проблема?
– В тому, що за пацієнтом ідуть копійки. Як його лікувати, якщо з коштів НСЗУ на лабораторне обстеження можна «викроїти» лише 2 гривні, на лікування – 6 гривень, на харчування – 10. Сьогодні ми ще не купуємо ліки – витрачаємо із старих запасів. А далі коштів на сучасні препарати не буде, тож використовуватимемо найдешевші, серед яких мало ефективних. Та й тих не вистачить,аби повністю вилікувати хворого. Підлікувати чи «залікувати» можна, а потім його доведеться знову госпіталізувати, і так кілька разів поспіль. Повірте, це обійдеться державі дорожче, ніж оплатити повноцінний курс лікування одразу. А як розцінити таке ставлення до хворого? Те ж стосується й харчування. Зараз ми ще маємо продукти, закуплені минулого року та у першому кварталі, тому в меню хворих входять м’ясні страви. Коли запаси вичерпаються, доведеться годувати їх виключно кашами. До речі, тут варто згадати докір про завгоспів. Зайвих у нас немає. Як і коштів на аутсорсинг. Наш заклад закритого типу, тому утримуємо чимале господарство, навіть хліб випікаємо самі. Це значно дешевше, ніж закуповувати готову продукцію чи послуги. Що можна закупити за 10 гривень на день? Взагалі докоряти тим, що у закладах психіатричного профілю лікарів менше, ніж іншого персоналу, може тільки непрофесіонал. Адже для догляду за нашими пацієнтами такою й має бути пропорція – потрібно більше медсестер, молодших медичних сестер, охоронців. Тому у штаті об’єднання лише 11% лікарів і понад 32 % медсестер, майже 36% молодшого медичного персоналу, 7, 5% інших спеціалістів (психологів та соцпрацівників), 13 % – господарча служба та охоронці.
ВЗ Чому ви не скористалися можливостями законтрактуватися на різні пакети, аби отримати більше коштів?
– Психіатричним лікарням відмовляють у підписанні договорів на додаткові пакети. Тому нам вдалося законтрактуватися лише на три основні – надання стаціонарної психіатричної допомоги (з урахуванням того, що у нас є реанімація, додатково отримали ще й коефіцієнт); надання амбулаторної психіатричної допомоги, а також лікування залежностей, хоча там невисокі тарифи. Водночас ми не знаємо, що робити з нашими пацієнтами, які хворіють на туберкульоз. Наприклад, у минулому році таких було 60. За які кошти їх лікувати від цієї хвороби? Адже у звичайний тубдиспансер їх не можна госпіталізувати. Нещодавно всі були свідками того, як хворий психіатричного профілю з COVID -19 втік з інфекційного відділення звичайної лікарні. До того ж у нашому закладі є окреме туберкульозне відділення, там зроблено хороший ремонт, є відповідні фахівці. Також ми підписали договори з обласним тубдиспансером на проведення специфічних досліджень, бо недоцільно купувати дороговартісне обладнання для цього. Підготували всі документи, зробили дві спроби підписати контракт на цей пакет, але нам відмовили. Тож довелося зняти надбавку за лікування туберкульозу з усіх співробітників відділення. Це справедливо?
ВЗ До загроз пандемії готові?
– Завдяки спонсорам отримали в подарунок 3 безконтактні термометри, 20 захисних костюмів, 300 щитків, рукавички, маски, але шиємо їх ще й самі. Якщо до нас потрапляє хворий з температурою, спрямовуємо його до інфекційного відділення на двотижневу обсервацію і лише потім переводимо до загальнопсихіатричного чи іншого відділення. Поки що випадків захворювання не було.
ВЗ А чи достатньо підписаних пакетів для того, аби забезпечити профільне лікування?
– Так в тому ж то й справа, що ні! Ми обмежені в лікуванні наших хворих і позбавлені можливості надавати їм реабілітацію. Свого часу ми створили потужний реабілітаційний центр, адже це важлива складова лікування будь-якого психічного захворювання. Запровадили нові програми, рекомендовані в тому числі й міжнародними експертами. Однак пакетів психіатрично-психологічної реабілітації на разі взагалі не напрацьовано. Хоча ВООЗ виділяє психічне здоров’я як окрему складову здоров’я людини. Тим більше сьогодні реабілітації вкрай потребують люди, котрі пройшли через горнило війни. Ми не зможемо надати їм необхідну допомогу, хоча вони до нас часто звертаються. Та й хворі з психіатричними діагнозами «раптово» не одужують – для їх адаптації в соціум потрібен перехідний реабілітаційний період. Також не зрозуміло, хто оплачуватиме стаціонарне обстеження пацієнтів, яких до нас спрямовують військкомати. Нам пропонують укладати договори з військкоматами. Перепрошую, а кому це потрібно – нам чи державі? Тож і питання має вирішуватися на державному рівні.
Окрема і дуже наболіла тема – утримання та лікування хворих, які скоїли тяжкі злочини і перебувають на примусовому лікуванні згідно з рішенням суду. Серед наших пацієнтів таких 10%. Звідки взяти кошти на спец охорону, обслуговування відеонагляду та сигналізації, на гарантовані законом 50% надбавки до зарплати працівникам, які опікуються такими пацієнтами, зрештою, на утримання їх самих? Адже терміни перебування таких хворих у закладі встановлює суд. І це не кілька місяців, а кілька років. Ми порахували, що лише на утримання цього відділення нам потрібно 5, 5 млн грн на рік. У загальний психіатричний пакет таких пацієнтів не «втиснеш», бо він розрахований на 21 день лікування.
ВЗ Це термін лікування всіх хворих?
– Так, він встановлений як середній по психіатрії для обрахунку тарифів. Хоча насправді в Україні він коливається в межах 49- 55 днів. Натомість аби досягнути лікувального ефекту при депресії потрібно 4 тижні (у когось він може настати й раніше, але деяким пацієнтам доводиться змінювати антидепресант, тоді терапія триває до 2-х місяців). На лікування епілепсії також потрібно не менше одного місяця, шизофренії – в середньому 1, 5 місяці. І це лише усереднені показники. Як лікар може виписати хворого, не досягнувши результату, особливо якщо пацієнт становить небезпеку для себе чи оточуючих? Спонукати до такого кроку – злочин.
ВЗ Є ще один варіант виживання автономізованого підприємства – додатково заробляти кошти. Така можливість існує?
– Так, ми можемо надавати платні послуги. Зокрема, провели ремонти приміщень, покращили умови перебування пацієнтів, обладнали палати з покращеним сервісом. Але ж враховуючи специфіку та соціальний статус наших пацієнтів, на цьому багато не заробиш. Більше того, як некомерційне підприємство ми вже не можемо отримувати кошти від фізичних осіб благодійників (тільки від благодійних фондів). Це ще один мінус. Тож будемо намагатися співпрацювати із страховими компаніями, хоча це й не дуже вигідно – вони відраховують свій відсоток. Але в нас немає іншого виходу.
ВЗ Як ви сприймаєте ідею переважно амбулаторного лікування хворих психіатричного профілю, яка начебто прижилася у світі?
– Лише в Італії немає психіатричних стаціонарів, а в решті країн Європи вони існують. Водночас там дуже розвинений соціальний сектор – створено гуртожитки «на півдороги» до лікарні і навпаки – додому. Та й порівнювати ситуацію не дуже коректно – за даними ВООЗ поширеність психічних захворювань у світі становить 14%, а в Україні (враховуючи останні події на Сході) – до 20%, особливо це стосується різного роду залежностей.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»