Коли лікар на військовій службі

Упродовж останніх двох з половиною років тема мобілізації стала невід’ємною частиною життя багатьох українців, у тому числі й медиків. Тому питання, пов’язані з регулюванням трудових правовідносин працівників закладів охорони здоров’я, які підпали під мобілі­зацію, вимагають окремих роз’яснень.

АТО триває, закони змінюються

До початку першої хвилі часткової мобілізації у 2014 році трудові відносини і військова служба не могли суміщатися. У разі призову або вступу працівника на військову службу трудовий договір припинявся на підставі п. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП). Поступово правове регулювання цього питання зазнало суттєвих змін. Зокрема з’явився новий вид військової служби — «за призовом під час мобілізації, на особливий період», який може «накладатися» на трудові відносини. Тобто особа одночасно є і військовослужбовцем, і працівником закладу охорони здоров’я, оскільки не звільняється з роботи. Нині такий специфічний статус поширено й на інші види військової служби — строкову та за контрактом.

Андрій ОЛІЙНИК, завідувач відділу правової допомоги Львівської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, старший викладач кафедри організації і управління охороною здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького

Збереження місця роботи та посади

Безперечно, найважливішим для мобілізованих працівників є збереження робочого місця на період мобілізації. До честі законодавців, після оголошення першої хвилі мобілізації цьому питанню постійно приділялася увага. Так, до ст. 119 КЗпП, яка встановлює відповідні гарантії, аж сім разів вносилися зміни з метою узгодження різних законодавчих актів і посилення соціального захисту громадян.

Зокрема вперше ст. 119 КЗпП була доповнена нормою про збереження місця роботи і посади, передбаченою ще законом від 27.03.2014 р. №1169-VII (набрав чинності 01.04.2014 р.). Утім, тоді ця гарантія стосувалася лише працівників, мобілізованих на особливий період, і обмежувалася річним терміном. Закон від 20.05.2014 р. №1275-VII (набрав чинності 08.06.2014 р.) зад­нім числом поширив таку гарантію і на тих, кого мобілізували в першу хвилю, тобто починаючи з 18 березня 2014 року. Відтак працівники, котрих звільнили згідно з п. 3 ст. 36 КЗпП у період до 1 квітня 2014 року, підлягали поновленню на роботі.

З часом коло осіб, що можуть розраховувати на відповідні гарантії, було розширено, а термін дії пільг подовжено. На сьогодні ч. 3 ст. 119 КЗпП (у редакції від 11.06.2015 р.) передбачає збереження місця роботи й посади за працівниками, які у відповідний період призвані (прийняті) на військову службу, незалежно від її виду: строкову, за контрак­том чи у зв’язку з мобілізацією на особливий період. Причому щодо строковиків такі зміни спочатку були внесені до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військо­ву службу» (набули чинності з 08.02.2015 р.) і лише згодом знайшли своє відображення у ст. 119 КЗпП (з 11.06.2015 р.), унаслідок чого на практиці виникла неузгодженість у застосуванні цих норм. Для контракт­ників таке право одразу встановлено з 8.02.2015 р.

Відповідні гарантії стосуються й тих осіб, які добровільно пішли виконувати військовий обов’язок. Їх можна звільнити лише за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) чи угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП), у тому числі й тоді, коли людина працювала на умовах строкового трудового договору (і навіть якщо була злісним порушником трудової дисципліни).

Утім, закон передбачає умови зас­тосування ст. 119 КЗпП: у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану.

Мобілізація та воєнний стан вводяться указами Президента України з подальшим затвердженням Верховною Радою України. Тут питань не виникає, адже є чітко визначені часові межі — початок і закінчення. Дещо складніше із правовою оцінкою кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оскільки такий стан спеціально не оголошується. А це має неабияке значення під час вирішення питання про збереження робочого місця за тими працівниками, які призиваються на строкову військову службу або ж укладають відповідний контракт у період відсутності мобілізації

Тому на практиці можуть виникати непорозуміння, застосовувати чи ні гарантії ст. 119 КЗпП до строковиків або контрактників у період, коли не проводиться мобілізація. У подібних випадках рекомендуємо закладам охорони здоров’я підтверджувати свої рішення довідками військових комісаріатів, у яких чітко б вказувалося, що за працівником, кот­рого призвано на військову службу, зберігається місце роботи (посада) та середній заробіток.

Виплата середнього заробітку

Не менш важливим правом мобілізованих працівників є збереження за ними середнього заробітку. Такий обов’язок покладається на заклад охорони здоров’я (чи приватного підприємця), де особа працювала на час призову, у тому числі й за сумісництвом, а трудові відносини тривають у силу передбаченої гарантії.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється у загальному порядку згідно з Постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100, а виплата проводиться в терміни, встановлені для зарплати.

Ця гарантія також регулюється нормами ст. 119 КЗпП і поширюється на ту саму категорію осіб (мобілізованих, призваних на строкову службу чи прий­нятих за контрактом в умовах кризової ситуації, оголошення мобілізації чи воєнного стану) і такі самі терміни (одночасно зі збереженням робочого місця у відповідний період має виплачуватися середній заробіток).

Законодавче регулювання згаданої гарантії також неодноразово зазнавало змін, насамперед у частині джерел покриття таких витрат. Так, у період з 18.03.2014 р. до 1.01.2016 р. ст. 119 КЗпП передбачала компенсацію середнього заробітку з бюджету. Із цим якраз виникало найбільше проблем. Зокрема із великим запізненням (лише через рік) Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. №105 було зат­верджено довгоочікуваний Порядок, що визначив механізм звернення роботодавців за такою компенсацією до місцевих органів соціального захисту населення.

Утім, Постановою Уряду від 04.11.2015 р. №911 дію цього Порядку заднім числом поширено також і на осіб, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, починаючи з 18.03.2014 р.; за контрактом — з 8.02.2015 р.; на строкову військову службу — з 11.06.2015 р.; тих, хто підлягав звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжив її за контрак­том, — з 11.06.2015 р. Відповідно середній заробіток строковикам і мобілізованим, які продовжили службу за контрактом, у період з 8.02.2015 р. до 11.06.2015 р. мав виплачуватися за рахунок коштів закладу, без компенсації з держбюджету.

Починаючи з 01.01.2016 р., ст. 119 КЗпП передбачає гарантію збереження середнього заробітку, але без його компенсації з бюджету. Натомість з’явилася норма про виплату грошового забезпечення таким працівникам за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Такі зміни внесено Законом від 24.12.2015 р. №911-VIII у рамках прий­няття Державного бюджету-2016. А це означає, що весь тягар із забезпечення трудових гарантій працівників, призваних на військову службу в особ­ливий період, держава переклала на роботодавців.

Парадоксально, але доходи, отримані мобілізованими у вигляді суми середнього заробітку та компенсаційної виплати з бюджету, відрізняються за своїм статусом з точки зору оподаткування. Так, із компенсаційних виплат з бюджету не утримувалися податок на доходи фізичних осіб, військовий збір і єдиний соціальний внесок. А от середній заробіток мобілізованих за рахунок коштів роботодавця оподатковується.

Терміни дії гарантій

Починаючи з 11 червня 2015 року, місце роботи, посада та середній заробіток зберігаються за працівником до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації (раніше — не більше року).

Закони України «Про оборону України» й «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначають особливий період як такий, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Міністерство оборони України в листі від 01.10.2015 р. №322/2/8417 пояснює, що з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. №302/2014 в Україні настав особливий період, скасування якого буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» — після стабілізації ситуації на Сході України. Відтак з 18 березня 2014 року і донині в Україні діє особливий період.

Утім, законодавство передбачає можливі випадки продовження дії гарантій. Відповідно до ч. 4 ст. 119 КЗпП робоче місце та середній заробіток зберігаються за працівниками, які були мобілізовані на особливий період, підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжили її за контрак­том — не більше, ніж на термін дії контракту.

За працівниками, які під час проход­ження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні в медичних закладах, а також потрапили в полон чи визнані безвісти зниклими, такі гарантії зберігаються до взяття їх на військовий облік у військових комісаріатах після закінчення лікування (незалежно від його тривалості), повернення з полону, появи після визнання безвісти зниклими або до дня, коли суд оголосить їх померлими.

Порядок оформлення документів

Одразу після оголошення першого указу про часткову мобілізацію у кадрових служб виникало безліч запитань і спірних моментів щодо застосування відповідних норм законодавства. Зав­дяки роз’ясненням Державної інспекції з питань праці (від 30.04.2014 р. та 18.06.2014 р.) була вироблена своєрідна правова форма: мобілізовані працівники не звільняються, а «увільняються» від роботи відповідно до ст. 119 КЗпП України. У такий спосіб вдалося вирішити наявну правову колізію в пошуку формулювання, яке дало б змогу зберегти дію трудового договору. Зазначена норма передбачає, що між роботодавцем і працівником зберігаються трудові відносини, а працівник лише увільняється від виконання виробничих або службових обов’язків. А п. 3 ст. 36 КЗпП, котрий передбачає підставу звільнення у зв’язку із призовом чи вступом на військову службу, використовується лише в мирний час, тобто коли немає приводу для застосування ст. 119 КЗпП.

Призов на військову службу у зв’язку з мобілізацією та звільнення з неї у зв’язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На підставі мобілізаційного розпорядження, повістки або розпорядження військового комісара видається наказ про тимчасове увільнення працівника від роботи на період призову під час мобілізації із заз­наченням дати початку проход­ження служби. У цьому самому наказі йдеться і про збереження на цей період посади та виплату середнього заробітку.

Початком проходження військової служби вважається день відправлення мобілізованих і строковиків у військову частину (з військового комісаріату й обласного збірного пункту відповідно), а для контрактників — день зарахування до списків особового складу військової частини. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

У табелі обліку робочого часу за всі дні відсутності мобілізованого працівника на робочому місці ставиться відмітка ІН (код 22), тобто інший невідпрацьований час, передбачений законодавством (виконання державних і громадських обов’язків, допризовна підготовка, військові збори тощо). Після повернення працівника з військової служби слід видати наказ про його допуск до роботи (вважати таким, що розпочав виконання трудових обов’язків).

Аналогічно вирішуються питання стосовно працівників, яких викли­­кають на військові збори, та резервістів. Згідно зі ст. 29 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» на них також поширюються гарантії про збереження місця роботи, посади та середньої заробітної плати на весь період зборів або на весь час виконання резервістами обов’язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад.

Військова служба та трудові пільги

Найчастіше у кадрових служб закладів охорони здоров’я виникають питання щодо зарахування часу «увільнення» мобілізованих працівників, які вже повернулися до роботи, для визначення інших трудових прав і пільг, наприклад, обчислення медичного та страхового стажу, надання відпустки, оплати праці тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час проходження військової служби зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проте, зважаючи на загальний характер згаданої гарантії, у кожному конкретному випадку пот­рібно аналізувати, як урегульовано порядок обчислення стажу для конк­ретної трудової пільги в спеціальному законодавстві.

Атестація. Наприклад, час військової служби має зараховуватися і до загального, і до медичного стажу. Передусім це має значення для атестації медичних працівників та присвоєння кваліфікаційної категорії з певної лікарської спеціальності. Водночас слід враховувати, що військова служба не пролонгує дії кваліфікаційної категорії та терміну чергової атестації. Так, оплата за категорію проводиться лише протягом п’яти років з дня її присвоєння (підтвердження) або ж до рішення атестаційної комісії за умови своєчасної подачі до неї документів (не пізніше ніж за два місяці до закінчення 5-річного строку).

Якщо лікар у зв’язку з перебуванням на військовій службі не може вчасно подати документи на чергову атестацію (у межах 5-річного терміну дії сертифіката або одного року після закінчення 5-річного терміну поперед­ньої атестації), керівник закладу має звернутися до відповідного органу охорони здоров’я з клопотанням про перенесення терміну атестації такого працівника з об’єктивних причин.

Надбавка за вислугу років. Період мобілізації зараховується до стажу, що дає право на надбавку за вислугу років медичним і фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров’я, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 р. №1418. Але це підтверджується не стільки фактом військової служби (цього достатньо, коли медпрацівник під час військової служби перебуває на медичних посадах), скільки періодом, протягом якого за особою зберігалися місце роботи та заробітна плата (п. 4 Порядку).

Відпустки. Цей період по-різному впливає на надання працівнику щорічних відпусток — основної та додаткової. Так, відповідно до ст. 9 Закону України від 15.11.1996 р. №504/96-ВР «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли особа фактично не працювала, але за нею згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата — повністю або частково. А от для надання щорічної додаткової відпустки важить лише час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, причому не менше половини тривалості робочого дня. Тому період військової служби, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, дає право лише на основну щорічну відпустку (24 календарні дні).

До речі, у 2015 році Закон України «Про відпустки» було доповнено новим видом додаткової відпустки, що не належить до щорічних (ст. 16-2). Вона надається учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких виз­начений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та триває 14 календарних днів на рік (зі збереженням заробітної плати).

Соціальне страхування. Зарахування періоду військової служби до страхового стажу на соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності залежить від того, чи внесено за мобілізованих відповідні страхові платежі впродовж цього періоду. При цьому пот­рібно відрізняти середній заробіток, котрий виплачується за рахунок коштів роботодавця, від компенсаційних виплат з бюджету, на які єдиний внесок не нараховувався, а отже, і період їх отримання до страхового стажу не зараховується.

Такий період вважається не відпрацьованим з поважної причини і вик­лючається при обчисленні середнього заробітку для оплати лікарняного листка.

Пільгова пенсія. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону від 05.03.2015 р. №242-VIII) термін проходження військової служби в особ­ливий період зараховується до стажу роботи, що дає право на приз­начення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову особа працювала за професією або обіймала посаду, котра дає право на призначення такої пенсії. Насамперед, йдеться про пенсію за так званими Списками №1 і №2 (шкідливі та важкі умови праці) згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 р. №36, право на яку мають, наприклад, лікарі-рентгенологи, рентгенолаборанти тощо. При цьому час військової служби має зараховуватися до стажу їх роботи, роботи за спеціальністю, вислуги років, а також до стажу державної служби — на пільгових умовах у порядку, визначеному Урядом.

Період мобілізації також зараховуватиметься до стажу, що дає медичним працівникам право на пенсію за вислугу років згідно з п. е) ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Постанови Уряду від 04.11.1993 р. №909.

Також під час визначення права на різні пільги потрібно враховувати, що запис про період військової служби в особливий період до трудової книжки не вноситься, оскільки працівник не звільняється з роботи і трудові відносини тривають. Тому перерва в роботі за відповідною професією не простежуватиметься. Це має значення для тих випадків, коли основним документом підтвердження відповідного стажу є саме трудова книжка.

Переваги під час скорочення. За нинішніх процесів постійної оптимізації штатів закладів охорони здоров’я важливо пам’ятати про таку гарантію, як перевага в залишенні на роботі у випадку скорочення за рівних умов продуктивності праці та кваліфікації (ч. 2 ст. 42 КЗпП). Вона надається в тому числі й колишнім військово­службовцям строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу й особам, які проходили альтернативну (невійськову) службу, і діє протягом двох років з дня їх звільнення зі служби. Учасники бойових дій мають право користуватися такою пільгою без обмежень у термінах дії.