Кожна шоста українська родина змушена відмовлятися від лікування через неспроможність його оплатити. Саме тому одним зі стратегічних напрямків державної політики є забезпечення доступу всіх верств населення до медичного обслуговування. Чи існують дієві способи зниження цін на медичні препарати? Як створити надійний бар’єр для неякісних ліків? І коли українці зможуть лікуватися вітчизняними медикаментами, не переплачуючи за імпортні розрекламовані аналоги? На ці та інші запитання «ВЗ» відповідає Віце-прем’єр-міністр України Костянтин Іванович ГРИЩЕНКО.
ВЗ Костянтине Івановичу, на посаді Віце-прем’єр-міністра України Ви куруєте гуманітарний блок. Зокрема, у зоні Вашої уваги знаходиться сфера охорони здоров’я. Пам’ятається, перша Ваша нарада в ранзі Віце-прем’єра була присвячена введенню обов’язкової наявності сертифіката GMP при імпорті ліків…
— Так, це було моє перше завдання від Прем’єр-міністра Миколи Азарова. Держава мусила у стислі терміни створити ефективний бар’єр для неякісних ліків. Йдеться про європейські стандарти та інструменти для захисту здоров’я громадян, які стають і нашими стандартами.
Зокрема, українських виробників ліків зобов’язали виробляти препарати за нормами GMP ще кілька років тому. На тій нараді мова йшла вже про аналогічні вимоги до імпортерів.
Коли всі зібралися за одним столом, я відчув себе в ролі судді: кожна зі сторін наводила аргументи (причому, професійно підготовлені й дуже продумані), які кардинально відрізнялися один від одного. Одна група хотіла, щоб введення цієї норми було відтерміноване на півроку, друга була категорично проти будь-якого відтермінування, третя взагалі противилася введенню такого стандарту. Поряд зі здоровими аргументами малювалися часом захоплюючі дух аргументи: «діти залишаться без ліків», «злетять ціни» тощо.
ВЗ І як Ви впорались?
— Мені допоміг мій дипломатичний досвід. Було прийнято рішення відстрочити введення норми про наявність сертифіката GMP на півтора місяця. З 15 лютого 2013 року всі закордонні виробники, які завозять ліки в Україну, зобов’язані мати сертифікат GMP. І, як бачите, ніякі страшилки не справдилися — дефіциту ліків немає. Але найголовніше — за бортом залишилися тонни низькоякісної та контрафактної продукції.
ВЗ Цього року Уряд ввів також обов’язкове ліцензування імпорту лікарських засобів.
— Ліцензування імпорту є ще однією вимогою у сфері контролю за обігом лікарських засобів, які містяться у відповідних нормативних актах ЄС. З 1 березня 2013 року в Україні ця європейська норма є обов’язковою. Головне її завдання — посилити відповідальність тих, хто звик завозити ліки в Україну на сотні мільйонів доларів без будь-якої юридичної відповідальності за здоров’я наших громадян. Нарешті українські споживачі отримали додаткову гарантію того, що ліки, які вони використовують, якісні.
Хоча чимало ЗМІ (не без вкидання відповідних інформаційних меседжів з боку бізнес-спільноти) малювали дуже нерайдужні картини про наше фармацевтичне майбутнє.
ВЗ Які ще заходи планує вжити Уряд з метою підвищення якості продукції на фармацевтичному ринку?
— Ми активно обговорюємо питання введення обов’язкового кодування виробником кожної упаковки лікарського препарату. Це дозволить контролювати весь ланцюжок — від виробництва препарату до місця його збуту в аптеках.
ВЗ Тобто призведе до зниження обсягів фальсифікату?
— Безумовно, адже кожен споживач зможе підійти в аптеці до спеціального апарату й упевнитися, що купив дійсно оригінальний лікарський засіб.
ВЗ Президент України та Прем’єр-міністр України неодноразово заявляли про необхідність зниження цін на ліки.
— Так, Президент Віктор Янукович чітко поставив завдання зробити лікування доступним для всіх громадян, а не тільки для заможної меншості.
ВЗ За допомогою яких методів плануєте цього досягти?
— Ми стимулюватимемо конкуренцію на внутрішньому ринку. Більше 70% всіх ліків в Україні — це так звані генерики, тобто лікарські засоби, що мають однакову формулу активної речовини. Причому вітчизняні препарати коштують значно дешевше, ніж закордонні аналоги, і їх купує 65% населення. Але в грошовому вираженні вони займають лише 30% ринку. Це несправедливо.
ВЗ Але це ринок. Споживач сам повинен робити вибір на користь того чи іншого продукту, а не під примусом.
— Згоден. Ніхто нікого примушувати не буде. Завдання влади — показати споживачам, що українська продукція не поступається якістю імпортній, але коштує набагато дешевше.
Звісно, ми також впроваджуватимемо й інші інноваційні підходи для зниження цін на лікарські засоби.
ВЗ Наприклад?
— Потрібно збільшувати частку вітчизняної продукції в державних закупівлях. Я вважаю неправильною ситуацію, коли в держзакупівлях переважають іноземні ліки.
Я розумію, що є інноваційні препарати, які не мають аналогів в Україні, але це не означає, що треба купувати імпортні аналоги препаратів, які виробляються у нас за найсучаснішими технологіями. Вони набагато дешевші.
Плануємо розширити дію програми «реімбурсації», тобто компенсації частини вартості лікарських препаратів. У планах — допомога хворим на цукровий діабет та ряд серцево-судинних захворювань.
ВЗ Які тенденції, на Ваш погляд, переважають у цьому році на фармацевтичному ринку?
— Вітчизняні компанії з року в рік нарощують свою присутність на ринку. Це дуже хороший знак. Темпи зростання обсягів продажів ліків наших підприємств також вселяють оптимізм: із 28% у 2010 році до 31,4% у першому півріччі поточного року. Зростає експорт вітчизняної фармацевтичної продукції — на 25% у 2012 році порівняно з 2011 р.
ВЗ Під час відвідування «Фармацевтичної фірми «Дарниця» Ви зауважили, що експорт вітчизняних фармкомпаній не відповідає їх реальним можливостям. Як Ви вважаєте, чому?
— Гадаю, є три основні причини. По-перше, внутрішній український фармацевтичний ринок дуже ємний (близько 4 млрд дол. США). Іноземні компанії займають понад 60% ринку в грошовому вираженні. А кожен із найбільших наших заводів виробляє ліків на суму не більше 120-150 млн дол. США на рік. Тому український ринок для вітчизняних виробників вкрай цікавий.
Це, до речі, напевно, єдина галузь економіки, де українські виробники будь-яким способом намагаються і намагатимуться як мінімум ще кілька років зосереджувати свою діяльність на нарощуванні позицій на внутрішньому ринку.
Друга причина — зарегульованість фармацевтичного бізнесу, причому у світовому масштабі. Продавати ліки — це не продавати металопрокат чи вугілля. Це життя людей. Тому будь-який уряд намагається максимально впливати на те, що продається на ринку, за якими цінами і з яких країн походження. Має місце дуже багато нетарифних бар’єрів.
По-третє, і це також треба визнати, фармацевтичний бізнес транснаціоналізований. На світовому ринку домінують десять-п’ятнадцять фармгігантів, що вкладають мільярди доларів у наукові дослідження і рекламу.
ВЗ Як же в таких умовах вітчизняному виробнику бути конкурентоздатним?
— У таких умовах не так просто вижити, не кажучи вже про те, щоб конкурувати. Але ніші існують, особливо на регіональних рівнях, і нашим компаніям сьогодні варто замислюватися над цим. Тим більше, що багато вітчизняних підприємств уже оснащені за останнім словом техніки.
Репутація не заробляється за один рік, це довгий процес, але якщо не починати рухатися в цьому напрямку зараз, у довгостроковій перспективі ми ризикуємо опинитися без національної, автентичної фармацевтичної галузі.
Тому найближчим часом планую окремо зібрати власників і керівників фармпідприємств для обговорення перспектив розвитку експорту.
ВЗ На посаді Міністра закордонних справ Ви якось розповідали про досвід роботи з великим бізнесом через Раду експортерів при МЗС України, який переконав Вас у тому, що «українські бізнесмени виросли з коротких штанців» і що існує потенціал для посилення економічної присутності України за кордоном. Чи під силу українським фармацевтам таке завдання?
— У нас достатньо великих компаній, які можуть і, головне, повинні виходити на зовнішні ринки. У вітчизняного великого бізнесу потенціал справді є, а ось масштаб, як кажуть, «політ думки» далеко не в усіх високий: багато хто обмежується локальними завданнями — збільшити частку на українському ринку або розвинути і продати бізнес. До того ж, багато залежить від держави, від її здатності виводити підприємства за кордон, мотивувати національний бізнес.
ВЗ У світлі сьогоднішніх дискусій про те, приєднуватися до Митного або Європейського союзу, як Ви вважаєте, що буде вигідніше у довгостроковій перспективі для українського фармацевтичного ринку?
— Європейський ринок більш ємний, і в першу чергу в грошовому вираженні. Вихід на нього — це гарантія отримання стабільної виручки, ну і престиж, репутація. Ринок країн Митного союзу менш ємний, але більш зрозумілий, споживачі схожі на нас, вони так само думають і роблять схожі покупки.
У будь-якому разі вітчизняним виробникам доведеться пристосовуватися до нових умов — хочуть вони цього чи ні. Такі реалії. Але вони впораються, я у цьому навіть не сумніваюся.
ВЗ Якщо Ви вже заговорили про європейський вектор, які шанси у вітчизняних фармкомпаній щодо виходу на європейський фармринок після підписання Угоди про асоціацію з ЄС? Чи відкриє Європа нам доступ до настільки прибуткового сектора економіки?
— Думаю, в середньостроковій перспективі — так. Одним із ключових завдань Уряду в цьому напрямку є прагнення максимально адаптувати вітчизняне законодавство у сфері обігу лікарських засобів до європейського. Тільки так ми можемо претендувати на те, щоб стати частиною європейського ринку. Для нас це — «золотий стандарт».
Відверто скажу: поки європейці не дуже хочуть бачити нас на своєму ринку, але кожен крок, кожна норма, яку ми приймаємо в своєму законодавстві, — це ефективні кроки на шляху до того, що рано чи пізно ми такий доступ отримаємо.
Україна в односторонньому порядку визнає результати інспектування, які були проведені іншими регуляторними органами країн-членів ЄС. Таким чином, зарубіжні виробники лікарських засобів проходять більш полегшені етапи процедури реєстрації лікарських засобів в Україні. Однак українські виробники при реєстрації ліків піддаються перевіркам інспекторатів у країнах ЄС, незважаючи на те, що ці виробники регулярно піддаються інспектуванню на відповідність міжнародним вимогам якості та безпеки з боку Державної служби України з лікарських засобів.
Вважаю це, як мінімум, несправедливим. Будемо й надалі намагатися знайти точки перетину з європейцями в цьому питанні. І сподіваюся, що підписання Угоди про асоціацію з ЄС дасть можливість українським виробникам лікарських засобів працювати в єдиному регуляторному полі на єдиному фармацевтичному ринку.
ВЗ Повернімось до українського фармринку. Коли Ви говорите про те, що українські фармзаводи повинні розширити перелік ліків, що виробляються (особливо в тих сегментах, де є майже 100% залежність від імпорту), як саме держава планує надавати підтримку в питаннях залучення інновацій з-за кордону?
— Дійсно, в Україні є ряд позицій, де ми залежимо від імпорту практично на 100%. У першу чергу, мова йде про оригінальні, запатентовані препарати. Вони, як правило, дуже дорогі й виробляються в декількох країнах світу.
Але їх необхідно розділити на дві групи: існують ліки, які купуються в незначних обсягах (наприклад, препарати для лікування орфанних захворювань). Проблема полягає в тому, як мотивувати іноземні компанії хоча б реєструвати свої препарати для лікування таких хвороб.
Інше питання — коли мова йде про масові захворювання, що вимагають великої кількості ліків і передбачають серйозні витрати на лікувальні курси. Прикладом можуть слугувати препарати для лікування вірусних гепатитів. Ці лікарські засоби теж досить дорогі, але ринок ємний. Тому для світових компаній він цікавий та перспективний.
Але у цьому випадку Уряд вкрай зацікавлений у зниженні цін, щоб вартість річного лікування була не 10-20 тис. дол. США (що не по кишені більшості наших громадян і вимагає додаткових мільярдних держвитрат на лікування), а дещо нижче.
ВЗ І що пропонує Уряд?
— У цьому випадку перспективною може бути модель, яка передбачає розширення держзамовлення на такі ліки в обмін, наприклад, на поступову локалізацію виробництва препаратів в Україні. Тобто на перенесення (часткове або повне) виробництва в обмін на гарантовану участь у держзамовленні.
ВЗ Наразі існує ряд парламентських ініціатив щодо зміни законодавства стосовно ліків. Чи планує Кабінет Міністрів і Ви як Віце-прем’єр-міністр, відповідальний за гуманітарну сферу, ініціювати ухвалення низки законодавчих актів з питань референтного ціноутворення на імпортні ліки?
— Будь-який уряд зацікавлений у тому, щоб ціни на лікарські засоби були якомога нижчими.
Але ми також прекрасно усвідомлюємо, що виробники та провізори повинні отримати свій прибуток. Питання тільки в тому, в якому розмірі.
Дійсно, і про це вже неодноразово говорив і Прем’єр-міністр Микола Азаров, і я, мають місце факти, коли одні й ті ж імпортні ліки продаються в одних країнах за однією ціною, а у нас за іншою, причому вищою. І що найцікавіше: за рівнем доходів населення ці країни часом випереджають Україну. Вважаю, це як мінімум несправедливо.
Одним з ефективних способів запобігання виникненню такого роду «перегинів» є введення референтних цін, тобто коли ціни на ліки в наших аптеках порівнюються з цінами в інших країнах, у результаті чого вартість ліків у нас не може бути вищою за ціни в референтній країні. Сьогодні ми активно обговорюємо застосування цього механізму в Україні.
ВЗ До речі, перший позитивний досвід уже є.
— Так, метод реферування цін був застосований щодо вартості препаратів для хворих на артеріальну гіпертензію. Ці ліки потрапили під дію Пілотного проекту з регулювання цін та часткового відшкодування їх вартості нашим громадянам. В результаті протягом цього року ми отримали зниження середньої ціни упаковки на 12-15% і зростання споживання таких препаратів майже на 35%.
ВЗ А чи планується перегляд підходу до формування аптечних націнок?
— Що стосується аптечного бізнесу, то як таке обмеження націнок в аптеках уже існує. Тим не менше, провізору сьогодні вигідніше продавати дорожчий препарат, ніж більш дешевий, тому що рівень націнки (у відсотковому обчисленні) однаковий, а в грошовому — різний. В результаті, іноземні, більш дорогі, препарати цікавіші з точки зору продажу, ніж більш дешеві, але не менш якісні вітчизняні. Це питання поки залишається відкритим, проте Уряд найближчим часом знайде шляхи для вирівнювання цього дисбалансу.
ВЗ Але аптеки — реалізатори. Вони продають, люди купують. Вам не здається, що попит все ж таки формується саме на рівні споживачів?
— Ви маєте рацію. І тут є ще одна проблема, яку я не можу оминути. У нашій країні занадто багато тих, хто займається самолікуванням. На жаль, те, що допомогло сусідові, для твого організму може виявитися отрутою. І якою б не була реклама, вона ніколи не замінить лікаря. Тому перед нами стоїть завдання привчити людей слухати в першу чергу медика, а не рекламу.
ВЗ Чи потрібно обмежувати рекламу ліків так само, як, наприклад, була обмежена свого часу реклама алкоголю чи цигарок?
— Я б не проводив аналогії між ліками та алкоголем або тютюновими виробами. Ліки допомагають і рятують, цигарки й алкоголь тільки погіршують здоров’я.
З рекламою не все так просто. Якщо подивитися на статистику минулого року, то фармкомпанії (і вітчизняні, й іноземні) витратили на рекламу більше трьох мільярдів гривень. А це — близько чверті всіх надходжень українських медіа від реклами. Як ви знаєте, фінансовий добробут наших ЗМІ є багато в чому основою їхньої незалежності. Даний фактор не можна ігнорувати.
Але з рекламуванням лікарських засобів треба серйозно розібратися. З одного боку, кожен виробник ліків зацікавлений у тому, щоб саме його препарат виписували лікарі, купували і пенсіонери, і мами, і запенокоєні своїм здоров’ям сучасні бізнесмени. З іншого боку — їхня продукція все ж не пиво чи пральний порошок. У кожної родини свій бюджет, свої можливості. Тому тут включаються вже інші аргументи й механізми.
А головне — три мільярди гривень, витрачені на рекламу ліків, включені в їхню вартість. Отже, за неї платить споживач. Чи справедливо це — питання, як кажуть, риторичне. Нам належить знайти оптимальний баланс регулювання того, що показують у рекламі, як часто і наскільки наполегливо.
ВЗ У розмові Ви торкнулись болісного питання захмарної для українських пацієнтів вартості лікування вірусних гепатитів. У нинішньому році в Україні вперше затверджена Загальнонаціональна програма по боротьбі з вірусними гепатитами, розрахована до 2016 року.
— Програма вже почала працювати. Кошти на лікування на цей рік у розмірі 33,2 млн грн виділені. І це при тому, що програма була прийнята в середині року, а в бюджеті цих грошей передбачено не було. Але гроші ми вольовим зусиллям знайшли.
На даний момент іде підготовка проекту бюджету на 2014 рік і, звичайно, під час його верстки враховуватимуться витрати на всі чинні державні програми.
Звичайно ж, Уряд має намір збільшити підтримку і хворим на вірусні гепатити, й іншим хворим. Для нас — це головний пріоритет. Але не менш важливо почати фінансувати проведення комплексу профілактичних заходів та заходів, які дозволяють на ранніх стадіях виявляти небезпечні хвороби. Адже своєчасна діагностика значно збільшує шанси на успіх лікування і знижує його вартість.
Редакція газети «ВЗ» висловлює подяку Прес-службі Віце-прем’єр-міністра України Костянтина Грищенка за організацію інтерв’ю.
