Кровне питання

Проблема доступності якісної й безпечної донорської крові та її компонентів нині актуальна в усьому світі. В Україні, зважаючи на наслідки бойових дій у зоні АТО, це стало питанням життя і смерті. Тому повідомлення про те, що МОЗ України ніяк не може провести тендери на закупівлю тест-систем для перевірки донорської крові, у суспільстві викликало шок. Але, як виявилося, це не єдина нагальна проблема вітчизняної служби крові.

ВЗ Чи траплялися подібні зриви раніше?

Петро ВЕРБІЦЬКИЙ, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Трансфузіологія», головний лікар КЗ КОР «Київський обласний центр крові»

Термін їх придатності лише 6 місяців, тож потрібно здійснювати дві поставки на рік, а, отже, зволікати з проведенням тендерів чи зривати їх абсолютно неможливо — це вкрай негативно позначиться на роботі центрів крові. Нині ми надзвичайно занепокоєні — останні поставки тест-систем були в грудні минулого року. Тобто без перебоїв центри зможуть працювати лише до 27 липня.

ВЗ А що далі?

— Якщо тендери не будуть проведені, у тих центрах, де збереглося старе обладнання, змушені будуть працювати на ньому і переходити на тест-системи, які використовували раніше. Але там, де такої апаратури немає, виникнуть серйозні проблеми. Свого часу ми пишалися тим, що практично половина центрів крові в Україні перейшла на сучасні методи дослід­ження, і планували продовжити цей процес. Та ніхто й не підозрював, що доведеться повертатися назад.

ВЗ Чи можна за найоптимістичнішого сценарію сподіватися, що цього не станеться?

— За скороченою процедурою тендер ще можна провести в місячний термін і виправити ситуацію. Якщо ж ні — службу крові заженуть у глухий кут. Скажемо так: ситуація «на межі», але кризи можна уникнути, якщо докласти максимум зусиль. На останній колегії МОЗ України за участі Глави Уряду Арсенія Яценюка обговорювалося і тендерне питання. Будемо сподіватися, що МОЗ України врахує всі зауваження й активізує свою роботу щодо проведення тендеру. Тим більше що Прем’єр-міністр України дав завдання через три місяці доповісти про покращення роботи відомства.

ВЗ Деякі центри служби скаржаться не лише не напружену ситуацію із тест-системами, а й на дефіцит контейнерів для зберігання крові.

— Річ у тому, що МОЗ України завжди забезпечувало центри крові контейнерами в середньому десь на 20%, решта закупівель лягала на плечі місцевих бюджетів. Тож у цьому питанні багато залежить від повороткості самих центрів. Там, де понадіялися на стовідсоткове забезпечення від МОЗ, вочевидь, втратили дорогоцінний час і прорахувалися.

ВЗ Тож чи може служба сьогодні впоратися зі своїми завданнями в повному обсязі?

— Проблем, на жаль, багато. Але ми справляємось наскільки це можливо. Служба здійснює взяття необхідної кількості крові. Її належним чином перевіряють. Плазмою крові забезпечені до кінця року, з клітинами крові працюємо лише для виконання конк­ретних замовлень. На перспективу ж цього дозволити собі не можемо — через відсутність належного фінансування служби.

ВЗ Через події в зоні проведення АТО додаткові труднощі виникають?

— Сьогодні мав розмову з керівниками центрів крові, які забезпечують лікування в госпіталях, — у них є все необхідне. Проблем не виникає ще й тому, що патріотично налаштоване населення завжди приходить на допомогу — люди самі телефонують нам, щоб здати кров.

ВЗ Донорів стало більше?

— Так, якщо порівняти 2013 і 2014 роки. Нині кількість донорів зберігається на «підвищеному» рівні минулого року. Втім ми не форсуємо взяття донорської крові, адже термін придатності її невеликий. Тому іноді доводиться навіть створювати чергу із бажаючих здати кров, адже потрібно економити не лише матеріальні ресурси служби (які, на жаль, обмежені), а й головне — донорський потенціал на випадок гострої потреби. Якби наші можливості були ширшими, ми б активізували роботу. Але розтрачати дорогоцінні людські ресурси сьогодні вкрай нерозумно.

Світлана Тернова, «ВЗ»

Точки зору

Вадим ЯВОРСЬКИЙ, головний лікар Харківського обласного центру служби крові

У країнах ЄС донорство безоплатне, в Україні закон поки що дозволяє як платне, так і безоплатне донорство. Сьогодні на Харківщині понад 4,5 тис. постійних донорів, які забезпечують заготівлю 50% крові. І якщо від первинних донорів забраковано майже 3% заготовленої крові внаслідок виявлення різних інфекційних агентів, то від постійних — лише 0,03%. Ми витратили 5 років на формування керованого й адекватного донорського потоку, але останнім часом усі наші зусилля можуть зій­іти нанівець. Адже проблеми виникають уже на першому етапі — під час взяття крові. Для цього передусім потрібні спеціальні пластикатні контейнери. Ще кілька місяців тому ми інформували МОЗ, керівницт­во області та всіх головних лікарів Слобожанщини про їх дефіцит через значне коливання курсу валют і запізнення з проведенням тендерів на їх закупівлю. Свій щорічний бюджет ми формуємо, як правило, у серпні-вересні, а перші закупівлі відбуваються навесні. Оскільки всі витратні матеріали імпортного виробництва, а курс долара підвищився, цьогоріч ми змогли придбати таких контейнерів у 2,5 разу менше, ніж потрібно. Зазвичай після проведення тендеру матеріалів вистачало до осені, але цього року запас пластикатних контейнерів закінчився в березні.

До того ж не відбулися загальнодержавні тендери. Аби не припиняти роботу центру крові, позичаємо контейнери та інші витратні матеріали, звертаємося по допомогу до волонтерів. Усі пішли нам назустріч, але ми зіткнулися з новою проблемою — як оприбутковувати матеріали, отримані не за тендером і від організацій інших форм власності? І такі труднощі виникли по всій Україні, тож настав тотальний дефіцит витратних матеріалів і позичати вже немає в кого. Тому найближчим часом переходимо на режим жорсткої економії. Але при цьому втрачаємо постійних донорів, а отже, можемо наразитися на небезпеку — відсутність необхідних компонентів крові в лікувальних закладах!

Донорство — складний механізм, який налагоджується роками, а «завалити» його можна за один-два місяці. Відновлювати зруйновану систему буде вкрай важко, знадобляться значні ресурси, у тому числі й фінансові. За понад 10 років діяльності служби таке сталося вперше. Поки контейнери ще є, але на плановий обсяг заготівлі крові до кінця літа розраховувати не можна. Якщо минулого року щомісяця заготовляли 3,5 тис. донацій , то цьогоріч — 2,5, а іноді й 1,5 тис. Тендер відкрився, додаткові кошти отримані, але донорів ми втрачаємо.

За цією проблемою постала інша, набагато серйозніша — безпечність компонентів крові. Для її гарантії потрібні тест-системи, які дають змогу визначити збудників чотирьох інфекцій — ВІЛ, гепатиту В, С і сифілісу. Наш центр має два типи такого обладнання: ІФА — аналізатори, за допомогою яких проводять імуноферментні дослідження, й авто­матичні імунохемілюмінесцентні аналізатори типу Architect і2000. Вартість двох типів обладнання і витратних матеріалів до них відрізняється у 5 разів. До того ж курс долара змінився, тож прогнозовано зменшиться і кількість тест-систем, які можна буде закупити. І якщо ІФА-тести вдасться придбати за рахунок обласного бюджету, то витратними матеріалами для хемілюмінесцентного тестування центр забезпечений лише до кінця липня.

Як бути? Свого часу Харківщина обрала європейську централізовану систему взяття та переробки крові із застосуванням сучасного обладнання, що дає змогу заготовляти кров у різних місцях (у нашій структурі 16 відділень трансфузіології), але переробляти її потрібно в одному пункті. Харків вирішить згадану проблему за рахунок системи управління запасами. Оскільки в області ще у 2005 р. було створено єдиний медичний простір, маючи запаси крові, ми уникнемо дефіциту навіть у напружений період ведення бойових дій в зоні АТО. Для центру крові не має значення — військовий госпіталь, лікарня невідкладної допомоги чи пологовий будинок — усі пацієнти мають рівні права на забезпечення кров’ю. Тому інформація, що пораненим сьогодні бракує крові, — некоректна навіть в умовах дефіциту, створеного в нинішньому році.

Ми моделюємо ситуацію й управляємо запасами крові, тобто, кожного хворого забезпечуємо в індивідуальному режимі. У вкрай складних випадках викликаємо постійних донорів, з якими тримаємо зв’язок. Саме тому і хвилюємося за можливий розрив ланцюжка постійного донорства.

Набагато складніше службам крові Дніпропетровська, Запоріжжя, Маріуполя та інших міст, які перебувають у прифронтовій зоні. Тому ми пропонуємо передати їм свій досвід централізації служби, але МОЗ України чомусь не чує наших ініціатив.

Петро Лучанко, головний лікар Тернопільского обласного центру служби крові, Заслужений працівник охорони здоров’я України, кандидат медичних наук

В нашій державі немає ані національного центру служби крові, ані центру збору інформації, ні можливості розподіляти кров. Тому й склалася така ситуація: тоді, як одні лікувальні заклади вкрай потребують крові, інші її утилізують. Нині, коли Україна перебуває в стані війни, держава має подбати про спецзабезпечення препаратами крові. Раніше, за часів Союзу та в перші роки незалежності України, на території кожної області існували спецмедбази, де накопичувалися певні запаси крові — на випадок стихійного лиха чи надзвичайних ситуацій. Згодом ці зак­лади розформували, майно десь зникло, і на сьогодні, наприклад на Тернопільщині, немає жодних стратегічних запасів компонентів і препаратів крові, окрім наявних у нашому закладі. А потреба медичних закладів Дніпропетровська в них наразі надзвичайно висока. Донори відгукуються, але ж спочатку їх потрібно обстежити, а після взяття цільної донорської крові ще не один день з нею «працювати» — це тривалий і дороговартісний процес. Натомість для лікування бійців АТО можна було б передавати запаси готової, перевіреної крові з центрів служби інших областей. Чому б в Україні не створити орган, який би координував їх дії? На жаль, не узаконено й міжвідомчі фінансові відносини, які дають змогу оперативно передавати запаси крові з одних бюджетних організацій іншим.

Ще один аспект. Згідно з рекомендацією ВООЗ оптимальна потреба в заготівлі крові для України становить 12-15 мл на 1 мешканця. Можливо, для великих областей і з урахуванням певних особливостей ця цифра виправдана. Але в нашому регіоні нераціонально заготовляти таку кількість крові. Чомусь ніхто не подумав про те, скільки коштів буде викинуто на вітер для прид­бання витратних матеріалів, зок­рема й дороговартісних тест-систем, для такого нерентабельного процесу. Чи не доцільніше розробити схему, визначивши потреби кожної області окремо?

Також вважаю, що на законодавчому рівні потрібно встановити суму витрат для заготівлі одного літра крові. Тоді держава виступатиме в ролі замовника, а ми — виконавця цієї послуги. Інакше можемо опинитися заручниками ситуації. Як це трапилося, наприк­лад, із проведенням тендерів на закупівлю тест-систем для перевірки донорської крові. У березні цього року нам надали (ще за попередній рік) тест-системи лише на 7500 обстежень — цього вистачить ще на півтора місяці. До березня ми виживали за рахунок місцевих бюджетів. Не відбувся і тендер із закупівлі сетів для заготівлі плазми шляхом плазмаферезу. У МОЗ повідомили, що його проведуть не раніше вересня, а це означає, що сети до нас надійдуть вже наприкінці року. Як бути, коли щороку нам потрібно проводити 80-90 тисяч обстежень? Місцеві органи частково допомагають, але для них цей тягар заважкий. Вважаю, що винні в провалі тендерів мають відповісти. І взагалі, чи не простіше державі виділити кошти та перевести тендери, які нині проводить МОЗ України, на місцевий рівень? Тоді ми принаймні вчасно отримуватимемо тест-системи. До речі, виробник потрібних нам тест-систем один, і він реалізує свою продукцію через посередників. То чи не вигідніше вийти безпосередньо на фірму-виробника? Тим більше, що зі зростанням курсу долара закупівлі стали вдвічі дорожчими.

Ще кілька слів про підготовку спеціалістів служби. Раніше Міністерство охорони здоров’я дбало про те, аби в медичних вишах студенти проходили курс з трансфузіології. Нині ж навіть ту невелику кількість годин значно скоротили. А потреба в спеціалістах залишилася. У двох профільних інститутах вивчають транс­фузіологію, але предмету «Вироб­ництво препаратів крові» там не викладають. Отож, негайно потрібно вирішувати й проблему підготовки кадрів.

Тетяна НЕСТЕРОВА, в. о. головного лікаря КЗ «Черкаська обласна станція переливання крові Черкаської обласної ради»

За заявками, поданими до МОЗ України відповідно до квоти на цент­ралізоване постачан­ня тест-систем за кошти Державного бюджету 2014 р., ми фактично отримали полови­ну від замовленого та ще й наприкінці 2014 — на початку 2015 р. Тобто в нинішньому році ми фактично «вибрали» бюджет минулого року. Раніше ми одержували квоту на поставки на поточний рік за рахунок Державного бюджету й формували заявки протягом першого кварталу, цьогоріч немає ще навіть квоти, і чи буде вона — взагалі невідомо. Це, звісно, створює великі труднощі, бо, наприклад, тест-систем вистачить лише до серпня включно.

Ми самостійно оголосили тендер на закупівлю тест-систем, але сума коштів, яку можемо виділити для цього з бюджету закладу, врятує нас тільки до листопада. Тож ситуація вкрай складна.

Такі самі справи і з централізованими поставками пластикатної тари. Її запасів вистачить лише на півтора-два місяці. Щороку на прид­бання такої тари нашому закладу потрібно близько 1,5 млн грн. До кінця нинішнього року — до 400 тис. грн.

Натомість фінансове забезпечення станції вкрай недостатнє. За рахунок благодійних внесків населення всіх проблем не «закрити». Адже ці кошти використовуються і на вирішення господарчих питань, і на закупівлю канцтоварів тощо.

Через підвищення цін і дефіцит коштів нам складно забезпечувати центр реагентами і витратними матеріалами, налагодити безперебійне використання навіть наявного облад­нання. Так, річна потреба в кюветах для апарата «Гемоконтроль» становить близько 100 тис. грн. Тож ми змушені працювати по-старому, апаратуру беремо лише на виїзди.

З огляду на мізерне фінансування придбання нового сучасного обладнання взагалі неможливе. Наприклад, міксер донорської крові зі штрих-кодуванням коштує понад 100 тис. грн. Через його відсутність ми не можемо перейти на європейські норми кодування нашої продукції. Також нам необхідні заморожувач для швидкого заморожування плазми, вартість якого (за цінами 2013 р.) — близько 500 тис. грн, автоматичний гематологічний аналізатор, який коштує 102 тис., вірусінактиватор — 1,5 млн грн, комплект обладнання для визначення групи крові та резус-належності, типування антигенів еритроцитів й антитіл до антигенів еритроцитів — 70 тис. грн. Щоб гарантувати інфекційну безпеку крові та її компонентів, необхідна ПЛР-лабораторія для обстеження донорів на наявність інфекційних хвороб. Це космічні ціни.