«Кризовий» стан здоров’я населення потребує реабілітаційного прориву

Народний депутат України, зас­тупник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко нагадала через ЗМІ про проект Закону про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні (№4458), що залежався у Верховній Раді, хоча його прийняття актуальне, як ніколи. Законопроект розроблявся протягом року провідними фахівцями і був внесений до Верховної Ради у квітні цього року повним складом профільного Комітету, Головою і членами Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю, представниками інших комітетів. У ньому збережено існуючі гарантії та компенсації для людей з інвалідністю, передбачені чинним Законом «Про реабілітацію інвалідів в Україні». Але новітні досягнення у сфері реабілітації, які здобули США, Ізраїль, країни НАТО, що брали участь у локальних війнах і міжнародних конфліктах, вимагають змін і допов­нень до законодавчої бази.

Положеннями проекту Закону про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні, які поширюються на учасників бойових дій, учасників АТО, постраждалих внаслідок нещасних випадків, техногенних і природних катастроф, людей з врод­женими вадами та захворюваннями, що можуть призвести до інвалідності, зокрема передбачено:

• гарантування та додаткове посилення державного забезпечення і компенсацій для людей з інвалідністю, учасників бойових дій, учасників АТО;
• впровадження системи реабілітації європейського рівня не тільки для людей з інвалідністю, а й для осіб з тимчасовим обмеженням працездатності;
• урахування рекомендацій ВООЗ і Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я щодо створення мультидисциплінарних команд, трирівневої системи реабілітації й реформування цієї сфери в Україні;
• прийняття Держпрограми з попередження інвалідності відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20.12.1993 р. №48/96 «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів» та Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю;
• заміна в законодавчих і нормативно-правових актах визначення «інвалід», «дитина-інвалід» на «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» тощо.

«Проблема створення ефективної системи реабілітації в Україні та професійної підготовки фахівців, які працюють у галузі відновлення здоров’я і в профільних центрах, є складною й актуальною для українського суспільства», — зазначає І. Сисоєнко. Фахівці класифікують стан здоров’я населення нашої держави як «кризовий», адже:

• смертність населення України вдвічі перевищує показники країн Євросоюзу;
• смертність населення працездатного віку в Україні у 2-4 рази перевищує показники країн Євросоюзу;
• смертність чоловіків віком 25-44 роки в 4 рази перевищує смертність жінок того самого віку;
• для України характерне стрімке поширення соціально значущих захворювань (туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІД).

Ситуація різко погіршилася після початку військового конфлікту в 2014 році. Зрозуміло, що люди, які пройшли крізь горнило війни, пот­ребують кваліфікованої медичної, психологічної та фізичної реабілітації, винятків практично немає. При цьому коло постраждалих не обмежу­ється лише військовослужбовцями. Згідно з висновками медичних психологів корекція психоемоційного стану вкрай необхідна цивільному населенню, яке проживає на території бойових дій; родинам, які втратили чоловіка, сина чи батька, та навіть сім’ям, яким пощастило дочекатися рідних з війни живими.

В охороні здоров’я України існує низка проблем системного характеру, що стосуються реабілітаційної допомоги учасникам бойових дій і населенню. Серед них:

• неефективна, надмірно централізована, застаріла система управління і фінансування охорони здоров’я та реабілітації;
• відсутність координації діяльності органів виконавчої влади у сфері реабілітації;
• відсутність цілісної системи реабілітації населення, що постраждало внаслідок бойових дій, нез­важаючи на достатньо розвинуту інфраструктуру охорони здоров’я, санаторно-курортної мережі та соціальних інститутів в Україні;
• застаріла, малоефективна реабілітація на санаторно-курортному етапі у зв’язку із закупівлею путівок за критеріями найнижчої ціни, а не високого рівня і якості виконання інди­відуальної програми реабілітації;
• недосконала законодавчо-нормативна база з питань підготовки і професійної діяльності у сфері реабілітації осіб з нелікарською освітою (психологів, фахівців з фізичної реабілітації, соціальних працівників), зокрема в галузі медичної та кризової психології;
• відсутність стандартів (клінічних протоколів) реабілітації населення в умовах бойових дій, військових конфліктів, терористичних актів;
• низький рівень обізнаності населення щодо бойової психічної травми, її психологічних наслідків.

Пріоритетними напрямками розбудови сучасної, проєвропейської системи реабілітації, на думку І. Сисоєнко, є створення центрів медичної реабілітації в госпіталях і медичних центрах силових міністерств та відомств, лікарнях і санаторно-курортних закладах із використанням природних лікувальних ресурсів, якими багаті земля і надра України.

«Україна посідає одне з провідних місць у світі за рівнем забезпеченості природними лікувальними ресурсами. Ресурсний потенціал нашої держави дає змогу ще більше розвивати санаторно-курортний комплекс (за часів найбільшого розквіту санаторно-курортні заклади здатні були прийняти втричі більше відвідувачів, ніж зараз, а природні лікувальні ресурси нині використовуються лише на 8%). Сьогодні в Україні функціонує близько 500 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням на 150 тис. ліжко-місць. Але їх кількість, на жаль, постійно зменшується. Матеріально-технічна база старіє, занепадає, санаторно-курортні заклади приватизують, змінюють їх профіль. Водночас не всі санаторно-курортні заклади можуть професійно та якісно займатися реабілітацією. Для України актуальне створення нових сучасних багатопрофільних реабілітаційних центрів», — зауважує І. Сисоєнко. На її думку, потрібно виявити найефективніші санаторно-курортні зак­лади, що мають відповідні профіль і досвід, а головне — результати, дооснастити їх необхідним обладнанням, додати відповідні умови, сформувати команди кваліфікованих фахівців, а інші санаторно-курортні заклади можуть використовуватися поза межами реабілітаційних процесів і просто стати СПА-центрами або будь-чим іншим за рішенням їх власників. Для реалізації нової системи фінансування реабілітаційних послуг за принципом «гроші йдуть за пацієнтом» необхідно розробити і затвердити положення про реабілітаційне відділення, порядок медичного відбору та направлення хворих до реабілітаційного відділення, положення про комісію закладу охорони здоров’я з відбору хворих у реабілітаційні відділення санаторно-курортних закладів.

Законопроект також передбачає розроблення і затвердження стандартів реабілітації, внесення зміни до класифікатора професій та націо­нального переліку спеціальностей, приведення національних освітніх стандартів до рівня міжнародних, підготовку фахівців нових спеціальностей і «донавчання» відповідно до міжнародних стандартів фахівців фізичної та психологічної реабілітації нелікарських спеціальностей.

«Слід розуміти, що за цими «сухими» термінами та статистичними показниками — живі люди, реальні долі, сотні й тисячі ще нездійснених мрій та бажань… Але наш обов’язок — не співчувати, а допомагати конк­ретними діями», — підсумувала народний депутат.

За матеріалами LB.ua