Доки в Україні точаться суперечки стосовно того, якою має бути вітчизняна наука та хто її фінансуватиме, науковий прогрес рухає світ. Йому потрібні нові сили й нові ідеї. Чи відкрита дорога молодим в українській науці? І на що їм сподіватися завтра?
Традиції та їх трансформації
Володимир КОРОЛЕНКО, доцент кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, головний позаштатний спеціаліст з громадського здоров’я Департаменту охорони здоров’я Київської ОДА, кандидат медичних наукЧи існують такі організації в інших країнах? Так. Наприклад, у США подібні функції виконує Інститут медицини (він перебуває у складі національних академій наук), який у 2015 р. перейменували в Національну академію медицини. У 2013 р. його бюджет становив майже 44 млн дол., 59% з яких — федеральні кошти, спрямовані на діяльність апарату та виконання державних замовлень, решта — приватне фінансування програм. На сьогодні академія нараховує 2012 членів, які працюють там на громадських засадах, заробляючи на життя за основним місцем роботи. Членство в академії і пов’язане з ним консультування з найважливіших питань охорони здоров’я — найпрестижніше для медика-науковця в США.
У Франції також існує Національна академія медицини. Вона фінансово автономна (перебуває винятково під контролем рахункової палати), щорічно отримує субсидії від держави (згідно зі статутом) й головне її завдання — консультувати уряд з питань громадського здоров’я та нагляду за всіма навчальними й науково-дослідними об’єктами, які можуть сприяти прогресу в галузі лікування. Дійсні члени цієї академії отримують державну винагороду, яка визначається міністерством вищої освіти і науки.
У Великій Британії з 1998 р. функціонує Академія медичних наук, створена як неурядова організація, що фінансується з різноманітних джерел. Так, у 2014-2015 фінансовому році академія отримала 5,8 млн фунтів стерлінгів, 18% з яких становила державна субсидія, решту — надходження від благодійних фондів, торгівельної діяльності, інвестиційний прибуток, внески від промисловців. Академіки ж не отримують спеціальної винагороди.
У Німеччині тривалий час була відсутня єдина академія наук, і лише у 2008 р. на базі Німецької академії природодослідників «Леопольдина» з’явилася Національна академія наук. Вона має низку медичних секцій (на зразок НАМН України), фінансується федеральним урядом й урядом землі Саксонія-Ангальт. Академіки так само не отримують винагороди за своє членство в ній.
Академічна чи університетська?
Водночас світова практика свідчить, що найуспішніші науково-інноваційні системи світу сформовані навколо університетів: Силіконова долина — навколо Стенфордського університету, Бостонський інноваційний мегаполіс — навколо Mассачусетського технологічного інституту і т. д. Бо, як зауважив академік Михайло Згуровський, через університети щороку проходять тисячі студентів, а в медицині — ще й інтернів та резидентів, тобто тисячі активних генераторів нових ідей, які можна успішно комерціалізувати та вивести на ринки шляхом трансферу технологій.
Запорукою наукового і комерційного успіху є те, що університет — це ядро наукового пошуку й інноваційного процесу, а не просто його учасник. У розвинутих країнах світу саме університети є точкою прикладання політичних, економічних і соціальних ресурсів для розвитку інновацій. Такі виші (їх називають дослідницькими) працюють у трьох взаємозалежних напрямах одночасно — навчання, наукові дослідження та трансфер технологій.
Університетські клініки існували в Україні ще до революції 1917 р. — кожен медичний факультет університету мав свою власну клініку, а завідувач кафедри одночасно був її директором. Наприклад, у 1888 р. при Київському університеті Святого Володимира працювали 4 факультетські клініки, 3 госпітальні клініки, 2 клінічні відділення при міській лікарні, анатомічний театр. Згодом, у радянські часи, ці здобутки було втрачено, університетські клініки канули в Лету, поступившись аморфному поняттю «клінічна база», що породило періодичні відкриті або приховані конфлікти між завідувачами кафедр і керівництвом лікарень.
Натомість у більшості країн світу традиція розвитку університетських клінік успішно розвивалася. Так, Каролінський інститут у Швеції має свої лікарні, розташовані у Сольні та Худдінгу — разом вони утворюють
Академічний науковий центр здо-ров’я. Це один з найбільших центрів Швеції з підготовки медичних кадрів і проведення досліджень, на який припадає 30% вартості медичної підготовки і 40% медичних академічних досліджень, проведених по всій країні. Це приклад ефективної та вигідної схеми поєднання клінічної й дослідницької складових у медицині.
На власному ентузіазмі
Нині в Україні розпочалося відродження системи університетських клінік (при Одеському НМУ, Вінницькому НМУ ім. М. І. Пирогова, НМУ ім. О. О. Богомольця) — це обнадіює.
Однак поки що підготовка молодих науковців у вітчизняній медицині схематично виглядає так: студент-ентузіаст, гуртківець, член студентського наукового товариства; далі — вступ до магістратури або розподіл на кафедру вишу в якості старшого лаборанта; потім підготовка дисертації в аспірантурі… Усе це — роки копіткої праці з украй низьким доходом (на межі виживання) — без додаткових джерел заробітку існувати в таких умовах майже неможливо.
З одного боку, молоді науковці-медики, які не належать до заможних родин і не можуть дозволити собі «хобі» займатися наукою, змушені шукати грантову підтримку своїх наукових пошуків, тобто вдаватися до західного стилю організації досліджень. Тепличні умови, навпаки, зменшили б їх конкурентоспроможність. З іншого — саме через низькі доходи молоді вчені часто не можуть брати участь у міжнародних наукових заходах за кордоном. Адже кількість грантів міжнародних фондів і фахових громадських організації, виділених для цього, досить обмежена. До того ж, ними почасти користуються одні й ті самі особи, наближені до джерел інформації про такі гранти, або ж ті, хто має зв’язки для швидшого отримання потрібних рекомендацій.
Водночас ті молоді вчені, які попри всі труднощі і перепони чинної системи здобувають можливість проводити дослідження на сучасному рівні, згодом виявляються конкурентоспроможними на європейському і світовому ринках. Щоправда, дуже часто такі таланти виїздять працювати за кордон, де навіть мінімальні доходи вчених-початківців значно вищі за ті, які вони мають у рідній країні.
Хто платить, той і замовляє
Традиційно в Україні фінансування наукових досліджень, у тому числі й медичних, здійснювалося за рахунок бюджетних коштів. Під які заявлені проекти їх надавати, а кому відмовляти — вирішує вчена рада МОЗ України та наукові ради НАМН України. До того ж, обсяги фінансування навіть на погоджені проекти зазвичай недостатні для їх повноцінного виконання.
Після переходу вітчизняної економіки на ринкові рейки на науковій арені з’явилися нові потужні гравці — фармацевтичні компанії, передусім представництва закордонних фірм. У 90-х роках минулого століття, коли заробітна платня професора чи доцента (до того шанованих і матеріально забезпечених людей) перестала відповідати будь-яким уявленням про пристойний рівень, «добрі дяді» з іноземних фармкомпаній запропонували потужну фінансову підтримку цим опініон-лідерам в обмін на їх лояльність і швидко «завоювали» більшу частину науково-медичного співтовариства. У своєму дописі інтернет-блогер Ксенія Кравченко так висловилася із цього приводу: «При цьому в захваті всі: фармфірми — від того, що за відносно невеликі гроші (як для європейських країн) знаходять велику кількість учасників для дослідження (лікарів і пацієнтів); учені — від хрустких купюр і можливості прозвітувати про виконання і перевиконання планів на відкриття, а також причетність до світової науки; бюрократи від науки і чиновники радіють мінімальним витратам держави на розвиток наукової бази; пацієнти раді потрапити в дослідження й отримати шанс на виживання і хоч щось безкоштовно». На початку 2000-х років «рекламні» доповіді буквально заполонили порядки денні більшості вітчизняних медичних конференцій.
Такий стан справ спотворює саму суть наукового пошуку, зменшує довіру до достовірності отриманих результатів. Саме тому важливо пов-ністю перейти до світової практики прозорості джерел фінансування проектів та відкритості конфліктів інтересів, коли кожна зацікавлена особа може дізнатися, чи наукова публікація профінансована незалежним фондом, чи виконана на замовлення фармацевтичної компанії.
У 2012 р. прийнято зміни до «Основ законодавства України про охорону здоров’я», які заборонили медичним працівникам під час здійс-нення ними професійної діяльності рекламувати лікарські засоби, вироби медичного призначення, а також одержувати неправомірну вигоду від суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво та/або реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення, і їх представників. Головне тепер — щоб закон працював належним чином.
Чи видно нові горизонти?
З прийняттям у 2014 р. нового Закону України «Про вищу освіту» стартували зміни в підготовці фахівців, у тому числі й науковців. Розпочато перехід на європейські стандарти в освіті й науці. Зрештою, у березні 2015 р. Україна приєдналася до рамкової програми ЄС з досліджень та інновацій «Горизонт 2020» з бюджетом у майже 80 млрд Євро та додатково залучає приватні інвестиції. «Горизонт 2020» поділено на три компоненти: передова наука, індустріальне лідерство, соціальні виклики. Мета програми — втілити наукові відкриття та світові інновації, «переносячи» ідеї з лабораторій на ринок. Нещодавно Президент України підписав Закон «Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Союзом про участь України у рамковій програмі Європейського Союзу з наукових досліджень та інновацій «Горизонт 2020». Реалізація угоди сприятиме розширенню участі українських науково-дослідних організацій й університетів у європейських наукових дослідженнях, всебічному розвитку партнерських взаємовідносин між Україною та ЄС. Водночас Глава держави підписав Закон «Про ратифікацію Угоди (у формі обміну нотами) між Україною та Європейським Союзом про відновлення дії Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво».
Отож, вітчизняні наукові організації отримали повноцінний доступ до всіх заходів програми, а вчені — можливість бути залученими до спільних європейських наукових досліджень. Головне — повноцінно використати цей шанс.
Також доцільно переглянути положення Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» щодо стимулювання розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень і розробок високого рівня, стажування наукових працівників за кордоном, демократизації процедур внутрішнього управління в академіях наук, їх структури та функцій, інтеграції академічної та університетської науки відповідно до вимог європейського законодавства.
