Багато хто з батьків, чиї діти потрапили до Київського міського центру дитячої нейрохірургії після нещасного випадку, святкують два дні народження сина чи доньки. Другий — день виписки із закладу.
Київський міський центр дитячої нейрохірургії був створений рішенням Київської міської ради в 2009 році для надання спеціалізованої допомоги маленьким пацієнтам столиці та розпочав свою діяльність на базі Дитячої клінічної лікарні №7 Печерського району м. Києва в 2010 році. Це була єдина міська дитяча лікарня, де на той час функціонував комп’ютерний томограф — без нього неможливо надавати висококваліфіковану нейрохірургічну допомогу.
«Наш центр був створений як міський, але ми нікому не відмовляємо. До нас везуть пацієнтів не лише з Київської, а й з багатьох інших областей, і навіть із-за кордону. Зараз у нас на лікуванні перебуває хлопчик із Сербії — його батьки вирішили, що українські лікарі заслуговують більшої довіри як фахівці. Можливо, це дійсно так. Нині центр забезпечений сучасним обладнанням, усіма необхідними медикаментами — їх закупівлю фінансує Київська міська державна адміністрація. Принаймні наших пацієнтів ми до аптек по ліки чи перев’язувальні матеріали не посилаємо. А головне — усі знають, що тут працюють найдосвідченіші дитячі нейрохірурги й анестезіологи. Та не завжди так було», — розповідає головний лікар центру Олександр Гончарук.
Як Центр дитячої нейрохірургії на ноги спинався
Перш ніж очолити новостворений центр, Олександр Гончарук кілька років працював нейрохірургом в Олександрівській клінічній лікарні м. Києва. Саме на базі цього медичного закладу спочатку й планували створити Центр дитячої нейрохірургії.
У 2009 році, коли відкрили дитячі нейрохірургічні ліжка, то невідкладну допомогу дітям із черепно-мозковими та спинномозковими травмами надавали його колеги з Олександрівської лікарні. Але потім усе «переграли». Олександру Гончаруку запропонували очолити нову структуру, завданням якої визначили пріоритетне лікування дитячого населення Києва з нейрохірургічною патологією, тобто, по суті, він мав її створити.
Перші п’ять років були непростими. Так, наприклад, у 2012-2014 роках новостворений дитячий центр виживав винятково за рахунок спонсорських коштів. Але треба віддати належне столичній владі: перебоїв із зарплатою не було.
У 2014 році фінансування з міського бюджету стало стабільним, але на сучасне дороговартісне обладнання коштів усе одно не вистачало. Уся надія була на благодійників. Обладнання на сотні тисяч гривень надали центру меценати: Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», Фонд Олени Пінчук, Дитячий нейрохірургічний благодійний фонд Святого Миколая, благодійна організація «Клуб левів м. Києва», Посольство Словацької Республіки в Україні, приватні підприємці та багато інших небайдужих людей. Так, завдяки всеукраїнській акції, спільній з «МакДональдз», та за підтримки МБФ «Україна 3000» було придбано ВЧ-генератор Martin для проведення оперативних втручань, набір для невідкладної допомоги з переносним апаратом штучної вентиляції легень, аспіратори. За фінансової допомоги Посольства Словацької Республіки вдалося купити нейрохірургічний краніотом, рештою коштів оплатили послуги з харчування для дітей до кінця року.
«Зараз усе простіше, фінансування більш-менш стабільне, — говорить Олександр Гончарук. — Слід зазначити, що додатково нам нараховують кошти в рамках міської програми «Здоров’я киян». Завдяки цьому центр придбав лікворошунтуючі системи, набори для пластики дефектів черепа, сучасний хірургічний інструментарій, а також медичні матеріали, які насамперед надавали маленьким пацієнтам із малозабезпечених родин».
Головний лікар — головний і по кухні
Зрозуміло, що якісна медична допомога була і є пріоритетом Київського міського центру дитячої нейрохірургії. Але, щоб її надавати, довелося багато часу і зусиль на початку витратити на господарчі «дрібниці»: організацію харчування пацієнтів, прання білизни тощо. Працюючи нейрохірургом у лікарні зі сторічною історією, Олександр Гончарук подібними питаннями не переймався. А тепер це лягло на його плечі, адже центр мав функціонувати як окрема господарча одиниця. Ставши головним лікарем, хірург мусив вирішувати безліч адміністративних питань.
Скажімо, лікарня, у приміщенні якої розмістився центр, готова була забезпечити харчуванням пацієнтів новоствореної структури. Але через нормативно-правову колізію дві бюджетні установи не могли підписати необхідні договори. Тому Київський міський центр дитячої нейрохірургії одним із перших ще у 2013 році перейшов на аутсорсинг і уклав угоду про надання послуг із харчування з приватною компанією. Однак тій невигідно було транспортувати харчі для відносно невеликої кількості пацієнтів, тож нерідко висококласному хірургу доводилося власним автомобілем возити маленьким пацієнтам гарячі сніданки, обіди, вечері.
Згодом для уникнення можливих ризиків за сприяння Департаменту охорони здоров’я КМДА вдалося домовитися про співпрацю з комунальною організацією «Київмедспецтранс». Тепер жодних проблем із доставкою харчування чи будь-чого не виникає.
Йдуть, щоб згодом повернутися
На щастя, найскрутніші часи лишилися позаду, господарчі та інші питання щодо забезпечення обладнанням, медикаментами, витратними матеріалами вже вирішені. Але виникла нова проблема — кадри. Точніше кажучи, ця проблема існувала завжди, проте з відкриттям кордонів з ЄС набула неабиякої актуальності.
Лише за останній рік із центру пішли два хірурги і анестезіолог — поїхали хто до Німеччини, хто до Чехії. Причина зрозуміла: там фахівці подібного рівня заробляють у рази більше. Нині ще один хірург збирається переїхати на роботу за кордон.
«У нас зарплатня лікаря з вищою категорією становить 10-12 тис. грн, що непогано для України, тим більше, якщо порівнювати з минулими роками. Молоді спеціалісти без категорії отримують близько 7 тис. грн, — розповідає Олександр Гончарук. — Але ви ж розумієте, що на ці гроші прожити складно. Тож коли людина дізнається, що в Німеччині їй платитимуть таку саму суму, але в Євро, вона недовго думає».
Лікарі центру постійно в роз’їздах — не лише оперують, а й цілодобово консультують, виїжджають на виклики. На прохання колег фахівці закладу надають консультації та проводять оперативні втручання немовлятам із вродженими патологіями та дітям із черепно-мозковими травмами і нейрохірургічними патологіями в інших лікувальних закладах столиці: дитячих клінічних лікарнях №1, 2, 7, перинатальному центрі, міській дитячій клінічній інфекційній лікарні. Раніше і до НДСЛ «Охмадит» виїжджали консультувати. Інколи доводиться їхати й у інші міста.
Але це ще не все — хірурги центру ведуть прийом 24/7, адже сюди доправляють дітей після нещасних випадків. Це і ДТП, і спортивна травма, й випадіння з вікна. Трапляються, на жаль, кульові та вогнепальні поранення голови, хребта тощо. Крім того, доводиться проводити не лише складні оперативні втручання, а й 15-25 малих операцій щодоби, коли потрібно обробити рани й накласти шви. Операції начебто нескладні, але й вони вимагають зосередженості, знань, сил і часу. Така робота виснажує фізично й емоційно.
Тож, за словами головного лікаря, до плину кадрів серед лікарів і медсестер призводить ще й емоційне вигорання. Щоправда, додає він, згодом більшість із них все-таки повертаються.
Сподівання на ліпше
І все ж не фінансування, купівля обладнання чи господарчі питання найбільше турбують Олександра Гончарука — нині із цим у центрі все більш-менш нормально. Хвилює те, що дитячий травматизм у Києві, та й по всій Україні, перетворюється на буденне явище.
Щороку кількість звернень зростає більше ніж на 1000. Якщо у 2012 році в Центрі дитячої нейрохірургії надали допомогу 6300 дітям із травмами різного ступеня тяжкості, то у 2018 році пацієнтів було майже вдвічі більше — близько 12 000. Нині щодня привозять 35-50 травмованих малюків, раніше ж ця цифра становила 20-25.
Отже, зрозуміло, що центр перевантажений, і є нагальна потреба в додаткових площах. Наявних 20 ліжок уже не вистачає, дітей фактично немає де розмістити. А з маленьким пацієнтом зазвичай цілодобово перебуває мама або тато, які забезпечують догляд, — їм також потрібне місце.
Надзвичайно важливою є й післяопераційна реабілітація. Адже вдома забезпечити якісний процес відновлення неможливо.
Колектив закладу дуже сподівається, що незабаром у Києві все-таки відкриють у складі міського центру дитячої нейрохірургії сучасне відділення нейрореабілітації та реконструктивно-відновної хірургії із новітньою апаратурою й фахівцями належного рівня. Цього дуже потребують діти з наслідками черепно-мозкової та спинномозкової травм, інсультів, запальних процесів центральної нервової системи. А для такого відділення також необхідне приміщення.
Проте головний лікар з оптимізмом дивиться в майбутнє і сподівається, що ці питання найближчим часом будуть вирішені, так само, як і кадрова проблема.
Олена Савінова, спеціально для «ВЗ»
Фото: Олександр Нерубаєв
