Сімейна медицина в столиці України — нонсенс, заявляли опоненти пілотного реформування первинки кілька років тому. Чи змінили вони свою думку, спостерігаючи за змінами, запровадженими не з примусу, а з ініціативи ентузіастів?
ВЗ Голосіївський район Києва не ввійшов до переліку пілотних. Звідки налаштованість на кардинальне реформування первинки, якщо до цього ніхто не зобов’язував?
— Дійсно, у Києві було визначено лише 2 пілотні райони: Дарницький та Дніпровський, а через 2 роки за рішенням Київради до них були приєднані й інші 8 районів столиці (у тому числі й Голосіївський). Особисто для мене як керівника медичного управління району та представника молодого покоління переорієнтація первинної ланки на засади сімейної медицини є пріоритетом. Адже сімейний лікар першим контактує з родиною і не тільки лікує, а й передусім займається профілактикою захворювань, навчає здоровому способу життя. Я аналізувала досвід інших країн, у яких мені доводилося побувати, де лікарі опікуються не лише хворими, а й здоровими людьми, щоб вони не перейшли до першої категорії. І це завдання саме сімейної медицини! Ідеальним варіантом було б, якби «кошти ходили за пацієнтом», тобто запровадження страхової медицини. Але сидіти й чекати таких часів, нічого не роблячи, не можна, бо люди вимагають змін у галузі, й ми маємо всі важелі, щоб їх впровадити.
Олена ДОВГАНЬ, начальник управління охорони здоров’я Голосіївської районної в місті Києві державної адміністраціїВЗ Побутує думка, що подібні ініціативи в містах наражаються на протест пацієнтів.
— Щоб цього не сталося, з населенням потрібно працювати, розповідати про суть реформ до їх впровадження і пояснювати, у чому переваги нововведень. Принаймні, у нашому районі більшість сімейних амбулаторій уже працюють третій рік поспіль, і якщо виникали поодинокі скарги щодо їх роботи, то лише в перехідний період (перші 1,5-2 тижні). Щоб не було нарікань на те, що в дітей «відібрали» педіатрів, ми організували роботу за принципом литовської сімейної медицини: в одному приміщенні працюють і колишні терапевти, і педіатри. Вони ведуть паралельний прийом і водночас навчаються один в одного деяким особливостям роботи, обмінюючись досвідом. До того ж, ми виділили окремі дні для прийому новонароджених і дітей грудного віку, аби не змішувати потоки хворих і здорових пацієнтів. У цілому, якщо говорити про сприйняття сімейної медицини населенням, ми помітили: найбільше схвалює таке нововведення молодь. Особливо задоволені відкриттям сімейних амбулаторій у нових житлових масивах, де мешкають молоді родини з маленькими дітьми.
ВЗ Можливо, особливості вашого району також сприяли безболісному «щепленню» сімейної медицини?
— Скажу більше, вона ідеально «вписалася» в ці особливості. Адже порівняно з іншими районами Києва у Голосіївському — менш компактне проживання населення. Це найбільший район міста за площею (тут багато парків і лісів), його територія «розтягнута», тому і населенню важко діставатися до поліклініки, і лікарям іноді доводиться їздити на виклики за 30 кілометрів. Тому ми пішли шляхом відкриття відокремлених амбулаторій. Їх у нас уже 8, а найближчим часом плануємо будівництво «з нуля» ще двох, хоча цього дуже мало. Адже на території обслуговування центру КНП «ПМСД №1» нашого району активно будуються нові житлові масиви.
Обговоренню проблем, які виникають у галузі охорони здоров’я у зв’язку зі збільшенням населення району, було присвячене окреме засідання колегії Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації. Район інтенсивно розбудовується, і якщо за період з 2004 по 2014 роки було введено в експлуатацію майже 18 тис. квартир, то лише за 2015 рік — понад 4 тис., а у 2016-2018 роках планується здати ще понад 35 тис.! Коли врахувати, що в кожній з них поселиться 2-3 людини, то можна передбачити виникнення медичної та соціальної «катастрофи», якщо вже зараз не почати готуватися до різкого зростання кількості населення району. Тому ми звернулися до районної адміністрації та міськради з пропозицією віднайти можливість домовлятись із забудовниками щодо надання приміщень для відкриття амбулаторій ЗПСМ (за нормативами на 1,5 тис. жителів має бути один сімейний лікар, а досяжність сімейної амбулаторії не має перевищувати 1 км, щоб пацієнт міг дійти туди пішки). Тобто маємо збільшувати і кількість відокремлених амбулаторій, і кількість медичних ставок.
Потрібно ще врахувати внутрішньо переміщених осіб з АР Крим та східних областей України, яких дедалі більшає. З березня 2014 року ми ведемо реєстр таких людей, які звернулися до нас по медичну допомогу, — на сьогодні їх близько 3 тис. осіб. Натомість на обліку в управлінні праці та соціального захисту району їх — понад 16 тис. Крім того, дуже багато людей працюють у Києві без офіційної реєстрації, однак, незважаючи на це, обслуговуються в наших амбулаторіях та консультативно-діагностичному центрі. Усе це створює дуже велике навантаження на медичних працівників, що негативно позначається на якості обслуговування. Не вистачає часу, щоб приділити достатню увагу хворим, де вже говорити про профілактику, бесіду з пацієнтом про здоровий спосіб життя, можливість запросити його на черговий медогляд тощо. Але поки справляємося, і тому населення позитивно сприймає реформу.
ВЗ Чи вдалося уникнути протистояння між первинною та вторинною ланками в процесі їх розмежування?
— Жодна реорганізація чи реформа не відбувається ідеально, тож деякі неузгодження виникали. Передусім вони стосувалися налагодження документообігу між центрами ПМСД і КДЦ. Цієї проблеми можна було б уникнути за умови комп’ютеризації робочих місць лікарів і запровадження електронної картки пацієнта та іншого електронного документообігу. Однак заклади охорони здоров’я не спроможні самостійно вирішити питання — для цього потрібні великі гроші. Утім, за умови закладання відповідних коштів у бюджет столиці можна було б досягнути комплексного «прориву» цілої галузі! За останні 2 роки нам вдалося певною мірою вирішити це питання — завдяки підтримці Департаменту охорони здоров’я Київради кожного лікаря амбулаторій ЗПСМ нашого району забезпечено автоматизованим робочим місцем. Тепер чекаємо підтримки Київської міської ради та міської держадміністрації щодо налагодження мережі та програмного забезпечення для повноцінної роботи наших медиків.
ВЗ А чи забезпечені вони всім необхідним, щоб повноцінно виконувати функції сімейного лікаря, а не просто змінити вивіску на кабінеті?
— Усі відокремлені амбулаторії ЗПСМ на 100% укомплектовані всім необхідним згідно з табелем оснащення. А ось колишні педіатричні та терапевтичні відділення, які були реорганізовані в сімейні амбулаторії, потребують оновлення матеріально-технічної бази.
Однак у цілому майже всі амбулаторії забезпечені легковими автомобілями, там запроваджено графіки консультування вузьких спеціалістів, як дитячих, так і дорослих (за потреби), проводяться взяття матеріалу для лабораторного дослідження, електрокардіографія, у тому числі й удома. Якщо учасник війни чи інвалід за станом здоров’я або ж хворий, що не може пересуватися самостійно, потребує додаткових обстежень, сімейний лікар узгоджує графіки своєї роботи та вузьких фахівців і транспортує пацієнта на легковому автомобілі, який перебуває в розпорядженні амбулаторії. За часів поліклінічної структури такої турботи про хворого не було.
У деяких амбулаторіях сімейної медицини обладнано маніпуляційні кабінети, в інших — організовано денні стаціонари. З кожним роком район збільшує фінансування цих напрямків.
ВЗ Кваліфіковані кадри первинки не спокушаються принадами мегаполісу з його високоспеціалізованою медициною?
— Така проблема існує. Кадрове забезпечення первинки — не таке, як хотілося б, особливо це стосується середніх медичних працівників. А хороша медсестра загальної практики-сімейної медицини сьогодні, як-то кажуть, на вагу золота, бо вона має володіти великим спектром знань і навичок. Аби підготувати такі кадри, потрібен певний час. Щодо лікарів, то великі сподівання покладаємо на інтернів — з ними легше працювати, ніж із лікарями, яких потрібно перенавчати і яким важко пристосуватися до нових умов і вимог. Під час епідемії грипу ми залучали інтернів для прийому пацієнтів. Так от: ці молоді фахівці не бачать альтернативи сімейній медицині та налаштовані працювати у цій сфері. Добре, що вже не всі вони, як раніше, мріють бути вузькими спеціалістами, хоча, безперечно, очікують від держави відповідних стимулів у вигляді адекватної оплати праці. Сьогодні наші сімейні лікарі мають вищу зарплату, аніж дільничні терапевти, однак запроваджений механізм доплат за обсяг і якість роботи недосконалий і потребує суттєвого доопрацювання. Мають працювати і місцеві стимули. Наприклад, міська влада надала медикам первинки нашого району 3 квартири. Якщо програма забезпечення житлом розширюватиметься — кадрового дефіциту не буде.
ВЗ Чи можете довести, що сімейна медицина мала певні результати, а не була даниною моді? І які в неї перспективи?
— Щодо підсумків: у районі збільшилася кількість виявлених випадків онкологічних захворювань у ранніх стадіях, оскільки наші сімейні лікарі вже вміють оглядати пацієнтів на предмет виявлення раку молочної залози, раку шийки матки тощо. Кількість викликів швидкої та невідкладної допомоги до хронічних хворих зменшилася, оскільки сімейні лікарі контролюють перебіг хвороб, намагаються запобігти їх ускладненням і загостренням. Надалі плануємо створити єдину диспетчерську службу району, домогтися спорудження нових амбулаторій і віднайти нові приміщення для них. Також маємо перевести всі амбулаторії на роботу за сімейним принципом, посилити профілактичну складову їх діяльності, запровадити скринінгові програми.
Я вважаю, що Києву потрібно напрацювати й затвердити власну модель реформування, оскільки столиця є містом-мільйонником. І ця модель має відрізнятися від тієї, що функціонує на рівні області чи невеликого населеного пункту. Адже, наприклад, у нашому районі — майже 260 тис. мешканців. Це ціла область, але вона «компактна», і тут мають бути задіяні інші, специфічні та більш дієві, принципи медичного обслуговування населення.
Стаціонарні заклади й екстрена медична допомога перебувають під опікою міського Департаменту охорони здоров’я, а за здоров’я населення району несе відповідальність безпосередньо районна адміністрація, лікарі центрів ПМСД та вузькі спеціалісти КДЦ. ЦПМСД та КДЦ становлять єдину злагоджену систему амбулаторної допомоги, і «приєднувати» КДЦ до стаціонарів у Києві недоцільно. Також, враховуючи нинішнє скорочення ліжок стаціонарних закладів, потрібно розширювати мережу ліжок при денних стаціонарах в амбулаторіях ЗПСМ та КДЦ — це економічно вигідно для держави. Комплексний підхід до продовження реформи медичної галузі, створення індивідуальної структури охорони здоров’я в містах-мільйонниках наблизить медичну допомогу до населення, забезпечить вчасне та якісне її надання і покращить стан здоров’я людей у цілому.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
