Мало для кого у світі є секретом, що паління — абсолютне зло! Тим більше для лікарів. Але вони, на жаль, іноді навіть лідирують у лавах «нікотинових наркоманів». Більшість розвинених країн вважає, що лікар з цигаркою в руках — профнепридатний, адже є найбільшою перепоною в процесі подолання цієї залежності в населення.
На заваді стресу
Звичайно, лікарі теж люди: з нервами, травмами дитинства, проблемними родичами, дітьми, кредитами та ще й відповідальністю за пацієнтів. Необхідність годувати родину на копійчану зарплатню лікаря державного сектора змушує багатьох практикувати в кількох місцях, у дві-три зміни. Мало того, що збуджена нервова система потребує відновлення та релаксу, треба слідкувати, щоб твій робочий потенціал був на висоті: лікар мусить бути активним, думаючим, зібраним. У хід йдуть усілякі стимулятори: кава, енергетики або навіть, будемо відвертими, алкоголь і, звичайно, цигарки.
За неофіційними даними, кількість курців серед лікарів в Україні у 10 разів більша, ніж у США, де палять лише 3%. На жаль, не лише українці в цьому питанні попереду планети всієї, наприклад, у Греції, Іспанії та Грузії статистика настільки ж сумна. Між представниками різних медичних спеціальностей існують певні відмінності: закономірно, що із цигаркою частіше можна зустріти лікарів швидкої та хірургів. Було виявлено, що серед причин паління для лікарів найбільше значення має підтримка в разі нервового напруження (42,8%). Також досить великою виявилася питома вага неконтрольованого бажання закурити (психологічної залежності) — 22,8%. За нею — бажання отримати розслабляючий ефект (17,4%), потреба маніпулювати цигаркою (10%) і прагнення одержати стимулюючий ефект від паління (9,2%). На останньому місці у списку причин для лікарів — фактор звички (2,8%). Отже, для більшої частини медичних працівників найважливішими чинниками паління є відчуття психологічного комфорту і зниження нервово-емоційної напруги. Причому сильне роздратування достовірно частіше проявляється в жінок-лікарів, ніж учоловіків, а агресія, навпаки, — у чоловіків. Незважаючи на наявність симптомів нікотинової залежності, більшість медпрацівників не використовують препарати, що допомагають позбутися паління, оскільки, як показують результати дослідження, багато з них просто не володіють потрібною інформацією.
Переважна кількість курців-лікарів твердо переконана, що шкідлива звичка медика не позначається на рівні його професійних знань і компетентності. Серед медичних працівників, які вважають, що пацієнти не сприймають лікаря, котрий палить, переважають лікарі без цієї шкідливої звички. А от серед медиків, яким важко відповісти на таке запитання, — більше курців. Понад те: у групі медичних працівників 40,3% лікарів-чоловіків і 18,7% лікарів-жінок дозволяють собі палити в присутності хворих і членів їх сімей. Отримані результати свідчать про наявність у лікарському середовищі неприпустимої моделі поведінки, що підриває авторитет лікаря в очах пацієнтів та зводить нанівець будь-яку антинікотинову пропаганду. І це тоді, коли лікар зобов’язаний дбати про свій авторитет, оскільки він є елементом лікувального впливу на пацієнта.
Вражаючі відмінності
На жаль, в Україні відсутні статистичні дані про кількість лікарів-курців і причини, що провокують нікотинову залежність. Тоді як у більшості розвинених країн таку інформацію збирають щорічно, оскільки вона потрібна для подальших розрахунків у сфері охорони здоров’я. Наприклад, на національному німецькому статистичному порталі de.statista.com можна знайти у вільному доступі всі відомості про медичні витрати, пов’язані з палінням, кошти, виділені на реабілітацію курців, професійний аспект зловживання та вік курців або витрати із бюджету на систему охорони здоров’я через цю згубну звичку. Така інформація аналізується й спонукає до дії.
Приміром, минулого року німці витратили 0,3 млрд Євро на реабілітацію курців. Як вираховується ця сума? Кожен громадянин повинен звітувати перед страховою компанією, що фінансує його медичний захист, про те, палить він чи ні, а кожен роботодавець чітко фіксує кількість курців у колективі. Тому запитання: «Чи багато ваших лікарів палить?» не ставить у глухий кут жодного керівника медичного закладу. Він одразу відкриває належний файл, де є чіткі дані про наявність у клініці лікарів-курців. Але варто зазначити, що для німців у білих халатах паління не характерне.
«Лікар із цигаркою у Німеччині викличе здивування в колег, — розповідає шеф кардіологічного департаменту клініки «Елізабет-Кранкенхаус Ессен», професор Вінке. — Це зовсім не популярно й не модно: у нашій лікарні палять одиниці. Лікарі в Німеччині належать до того соціального прошарку, який орієнтований на здоровий спосіб життя. Неможливо залишатися лікарем, якщо ти хворий! Більше того — важко викликати довіру в пацієнта, коли ти сам не можеш дати собі раду. Багато досліджень підтверджують формування негативного ставлення і зниження довіри пацієнтів до лікаря, який палить. У проблемних випадках, коли лікар не може самостійно позбавитися шкідливої звички, він звертається до спеціальної установи «Лікарі для лікарів», де колеги нададуть йому необхідну консультативну та практичну допомогу безкоштовно».
Поради кращих
Як уже було зазначено, у США палять лише 3% лікарів. Водночас відповідне опитування пацієнтів, проведене в Каліфорнії, показало: 90% пацієнтів, котрі палять, підтвердили, що лікарі цікавилися їх тютюновою поведінкою, 71% було надано рекомендації щодо відмови від паління, а 49% отримали реальну допомогу. Департамент охорони здоров’я США включив лікування тютюнової залежності до переліку функціональних обов’язків кожного медичного фахівця.
Оскільки в нашій країні немає страхового відшкодування витрат, лікарі не зобов’язані цікавитися в пацієнтів, палять вони чи ні. Близько половини лікарів зізнаються в тому, що не ставлять таких запитань у принципі. Деякі уточнюють, що це вільний вибір кожної людини, і лікар не в праві нав’язувати свою точку зору. «Дуже дивно! — продовжує професор Вінке. — Людина живе, як їй комфортно, шкодить своєму здоров’ю, потім звертається до лікаря, скажімо, з приводу захворювання легень і… чекає допомоги? В організмі немає жодної системи, якій би не шкодило паління. А як можна продовжувати терапію в умовах тютюнового знищення? Ми вважаємо це неприпустимим, тому в разі відмови пацієнта від антитютюнової терапії або хоча б переходу на продукти зниженого ризику страхова компанія може припинити відшкодування чи значно зменшити його розмір».
«Велика кількість курців потребує професійної медичної допомоги для відмови від паління, — наголошує директор громадського департаменту охорони здоров’я графства Хартфордшир (Велика Британія), член ради директорів Public Health England Джим Мак-Манус. — Успішна й ефективна лікувально-профілактична допомога при багатьох захворюваннях неможлива без усунення тютюнової інтоксикації. Тому знаннями і в тому чи іншому обсязі практичними навичками з такої допомоги повинен володіти кожен медичний працівник. Це має бути чітко прописане в системі охорони здоров’я, інакше допомога у відмові від паління стає одним з об’єктів спекуляції для різноманітних «цілителів» і «винахідників», що пропонують за чималі гроші швидко, легко і комфортно позбавити від залежності. Професійна медицина має розвіяти цей міф. Лікарі несуть особливу відповідальність за захист суспільства від тютюнової інтоксикації та її наслідків. У світовій практиці використовують різні форми і методи допомоги курцям. При цьому встановлено, що найперспективнішу за критеріями вартості та ефективності допомогу надають саме лікарі різних спеціальностей! Навчання їх методам профілактики і лікування залежності, наприклад, надання актуальної інформації про продукти зниженого ризику, може дати ефект, який набагато перевищить такий від інших медичних занять і курсів. Боротьба із тютюнопалінням серед медичного персоналу має включати економічні важелі, зокрема матеріальне заохочення фахівців, які не палять, з боку адміністрації лікувально-профілактичних закладів, тим більше що нині керівники державних і муніципальних установ наділені ширшими повноваженнями розпоряджатися фінансами. Так само варто думати про методи «покарання» для лікарів, які палять роками. Тільки системний підхід дасть потрібний результат».
Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
