Реформа первинної ланки медицини в Україні — у розпалі. Це непростий шлях, але вже можна говорити про певні здобутки, а також проаналізувати труднощі, з яким довелося зіткнутися під час впровадження сімейної медицини. Волинь — дещо специфічний прикордонний регіон України зі значною часткою сільського населення. Як відбувається становлення сімейної медицини в цьому краї з урахуванням його особливостей?
ВЗ Коли і з чого саме розпочалося впровадження сімейної медицини на Волині?
Ігор ВАЩЕНЮК, начальник управління охорони здоров’я Волинської ОДАУсього в області створено 535 штатних посад сімейних лікарів. Рівень укомплектованості кадрами становить 77%. 10 амбулаторій сьогодні функціонують без штатного сімейного лікаря — там такі фахівці працюють за сумісництвом. Якщо врахувати, що в області налічується 140 амбулаторій, то це непоганий показник.
Але одним перенавчанням медиків побудова системи сімейної медицини обмежуватися не може. На жаль, комплексного підходу до створення цієї ланки не було, бо перепідготовка фахівців мала б відбуватися паралельно зі створенням належних умов праці, забезпеченням якісним обладнанням амбулаторій, гідною оплатою праці лікарів. Але, попри все, на Волині сімейних лікарів достатньо.
ВЗ Які проблеми під час запровадження цієї системи були найдошкульнішими?
— Я не можу сказати, що в процесі запровадження сімейної медицини в області виникли великі проблеми. На Волині майже половина населення мешкає в селах, і лікар сільської амбулаторії завжди був сімейним за своїми обов’язками, незалежно від того, називали його дільничним терапевтом чи якось інакше. Тому психологічно більшість лікарів були готові стати фахівцями із сімейної медицини. У нас завжди було налагоджено тісну співпрацю з керівниками закладів охорони здоров’я, тож ми сконцентрували кадрові ресурси, домовилися про допомогу з Львівським національним медичним університетом ім. Данила Галицького, завдяки чому провели 6-місячні курси спеціалізації. Жодних ускладнень не виникло.
ВЗ Чи достатньо було такої швидкої підготовки?
— А чому ні? Перекваліфікацію проходили не люди з вулиці, а лікарі з досвідом роботи, більшість із яких виконували функції сімейного лікаря раніше. Було чимало спекуляцій стосовно перекваліфікації, зокрема щодо того, нібито лікарям треба заново опановувати сімейну медицину ледь не з першого курсу. Але всі вони закінчували медичні виші і перші чотири роки вивчали базові дисципліни. За шість місяців перекваліфікації цілком реально повторити ці знання та набути нових навичок.
Проблема полягає в іншому — психології. Особливо це стосується лікарів старшого віку, бо ж потрібно опановувати нові навички, як-от володіння комп’ютером чи лікування дітей до року. Але маємо позитивний досвід, коли з колишніх дільничних терапевтів виходять кваліфіковані сімейні лікарі. З іншого боку, законодавство дозволяє створювати мультидисциплінарні команди, у яких разом можуть працювати сімейний лікар і педіатр. А якщо кількість пацієнтів достатня й потрібно залучити інших фахівців, це також реально зробити.
ВЗ А яка ситуація з матеріально-технічним забезпеченням первинної ланки?
— Зараз в області реалізовується спільний проект МОЗ України та Світового банку «Покращення охорони здоров’я на службі у людей», у рамках якого закуповується й деяке обладнання для первинки. Також кошти на розвиток сільської медицини виділяють у рамках президентської ініціативи — сподіваємося, що це суттєво покращить матеріально-технічне становище галузі. Значна частина обладнання вже закуплена.
До кінця року заплановано забезпечити амбулаторії всім необхідним відповідно до Примірного табеля матеріально-технічного оснащення, у тому числі й автомобілями. Слід зазначити, що в нас і до цього ситуація не була надто критичною.
ВЗ У процесі децентралізації громади отримують більше повноважень. Як створення ОТГ впливає на функціонування сімейної медицини?
— На жаль, тут не все так добре, як нам, медикам, хотілося б. Деякі ОТГ створювали для галочки: частина з них має недостатню кількість населення та ресурсів, тобто є неповноцінними. Вони не розуміють тих ризиків, які виникнуть, коли на громаду ляже відповідальність за надання медичної допомоги населенню.
Отож, повністю покладатися на місцеву владу ми не можемо. Утім, пояснюємо, наскільки важливо надавати підтримку не лише закладам охорони здоров’я (амбулаторіям чи ФАПам), а й окремим лікарям, аби мотивувати їх до роботи у сільській місцевості, і сподіваємося, що до нас дослухаються.
ВЗ Часом знань сімейного лікаря недостатньо, і потрібна консультація «вузького» спеціаліста…
— Поки що працює попередня система: сімейний лікар проводить огляд і в разі потреби спрямовує пацієнта до «вузького» фахівця. Зарано ще говорити про нюанси налагодження співпраці між уже оновленою первинкою й вторинним рівнем надання допомоги, реформування якого лише планується. Тож нині відчутних проблем у співпраці лікарів загальної практики і вузькопрофільних спеціалістів не виникає. Якщо вони і є, то мають локальний характер.
Сьогодні людина може прийти на прийом до «вузького» спеціаліста без направлення від сімейного лікаря. Мало того — до цього звикли. Багато громадян, щойно в них виникають проблеми зі здоров’ям, одразу їдуть в обласну лікарню. Трапляється, людина долає сотню кілометрів, аби її оглянули фахівці саме цієї лікарні, бо вона так собі надумала. А насправді понад 75% проблем зі здоров’ям можна вирішити вже на рівні сімейного лікаря. Тому нинішню систему співпраці первинної та вторинної ланок треба кардинально змінювати і впорядковувати.
ВЗ Які проблеми можуть виникнути у функціонуванні первинної ланки надання меддопомоги після підписання декларацій?
— Маємо розуміти: як би активно ми не проводили агітаційну роботу для підписання декларацій із сімейним лікерам, частина населення проігнорує цей процес. Однак якщо певна частка пацієнтів не підпише декларацій, то фінансування на них від НСЗУ не надійде. Це супроводжується певними ризиками, яких іще ніхто, на жаль, не розглядав.
Крім того, ані до 1 липня, ані до 1 жовтня нереально було встигнути укласти всі декларації та повністю створити комунальні підприємства первинної ланки і зареєструвати їх. У нас є бази даних осіб, які мешкають на території області, складені так звані зелені та червоні списки (до яких відповідно увійшли ті, хто уклав та не уклав декларацій). На тих, хто потрапив до «червоного» списку, потрібно зберегти хоча б мінімальне фінансування на наступний рік, бо ж не може заклад позбавити їх медичної допомоги тільки тому, що вони не підписали декларацій.
ВЗ На вашу думку, як можна забезпечити успіх сімейної медицини в Україні?
— Напрямок розвитку зараз усім більш-менш зрозумілий, він обґрунтований і досить логічний. Однак будь-яка реформа потребує значних фінансових ресурсів. Тож коли розповідають, що коштів у медицині нині достатньо, — це неправда. Паралельно зі зміною структури та правил гри зростають і вимоги до матеріально-ресурсної бази, а рівень фінансування медицини в Україні нині становить 40-60% від потреби. Звичайно, що такого забезпечення категорично не вистачає.
Люди прагнуть отримувати медичні послуги високої якості. І якщо ми хочемо лікуватися в нашій країні, а не їздити за кордон, то крім впровадження реформ треба подбати й про поліпшення матеріально-технічної бази закладів та забезпечення працівників медичної сфери достойною заробітною платою.
Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ»
