Відомий шоумен Вадим Мічковський, якого глядачі більше знають під іменем Дяді Жори, не одразу погодився давати нам інтерв’ю на тему #ЛікарМогоЖиття. Так буває, коли мова дійсно йде про питання життя та смерті. І хоча історії, які врешті Вадим нам розповів, були досить давно, відвертість далася йому нелегко.
Ми дуже вдячні за ексклюзивний матеріал та щирість Дяді Жори. Окрема подяка дружині відомого ведучого Наталії, яка дала дозвіл і на розповідь про важливого лікаря і в її житті.
Історії, від яких дійсно не до сміху, до вашої уваги.
ВЗ: Чи є у Вас, Вашої сім’ї лікар, що змінив життя? Чи просто вплинув на якісь важливі моменти в житті?
– В нашої родини є такі лікарі. І в дружини, і в мене.
ВЗ: Розкажіть, будь ласка, про свій досвід.
– В мене таким лікарем є Щерба Леонід Олександрович. Він хірург з Хмельницького. Людина, якій я завдячую життям. Це було в далекі дев’яності. 97-й рік. Я ж сам з Хмельницького… Була в молодості неприємна історія, яка привела мене до цієї людини. Одне із свят в компанії друзів переросло у бійку з поганими наслідками. В результаті я отримав тринадцять ножових поранень. Головні поранення – проникаюче в серце, у легені. І ще зі спини…
Мене возили відділеннями і ніхто не хотів братись за такого важкого пацієнта о третій годині ночі. Це ще й було Різдво… І як раз в цей момент, якось так сталося, що в лікарні не було анестезіолога!
І коли Леонід Олександрович побачив, що я вже трошки змінюю колір, бо йде зупинка серця… Тоді вже хвилини чи секунди рахувалися, то він взяв на себе відповідальність і прийняв рішення… як сказати… різати по-живому.
Коли ми вже з ним говорили потім, то він сказав: «Я тоді подумав, що я краще спробую зробити хоч щось, ніж потім буду мучити себе за те, що я нічого не зробив, а просто дивився».
Знову ж таки, це заборонено медичною практикою, але він ризикнув.
ВЗ: Непростий досвід…
– Ну, якщо в двох словах…за ручки, за ніжки взяли, розтягнули. Я розумію , що щось не те робиться. В фільмах якусь маску мають надягти, укольчик в вену… а тут нічого такого не роблять. Кажуть: «Тримайся». Розітнули мене… покричав-покричав. Втратив свідомість від больового шоку. Цей пік болю на собі відчув (нервово усміхається). Тоді у мене вже була зупинка серця – клінічна смерть… Я кілька хвилин «був відсутній».
Лікар вручну «розкачав» серце. Я «повертаюсь» – він тримає мене за серце, я знову починаю кричати. Знову втрачаю свідомість від больового шоку.
На той час організм був сильний, спортивний. Ну і, напевно, не зробив я якихось поганих справ, тому все обійшлося. Але якби не сміливий вчинок лікаря, то не було б можливості давати це інтерв’ю про цю чудову людину.
ВЗ: Потім довелося довго одужувати?
– Потім так, був режим реабілітації. Заново вчився ходити, по кроку. Кілька місяців тягнулося відновлення. Отака історія. Я не дуже люблю її розповідати.
Заступився за кореша, називається, перетягнув на себе натовп – банду малолєток з ножами. Але то була справа честі. Знав би чим закінчиться, то може б і не дуже ліз, але в мене відчуття справедливості щось завищене, по ходу (посміхається).
ВЗ: У дружини теж така серйозна історія?
– А в дружини інша історія. Але теж сердечна. В неї, як виявилося, з народження був порок серця. Це дивно, бо вона з народження займалась спортом. Скільки лікарів проходила – і не бачили, і не знали.
В дитинстві легше всього робити такі операції, зараз роблять вже навіть в утробі матері. А тут, і на плавання ходила, і все. І нічого не знали.
Тільки після другої вагітності… Це коли вже Устіку виносили. Так вийшло, що стало дружині погано на пляжі, втратила свідомість… Ми звернулись до лікаря, прийшли на УЗД, а вона запитує: «Ви що, палите?» Потім дивиться далі: «У вас взагалі 3 сантиметра діра в серці». Отак, в 30 років Наталя вперше дізналась, що в неї порок серця. І це був вже критичний вік, тому що такі операції не роблять. Це дуже небезпечно.
Але є такий видатний український хірург, автор власної технології – Ємець Ілля Миколайович, головний лікар Державної установи «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України», кардіохірург, доктор медичних наук, професор кафедри дитячої кардіології та кардіохірургії ім. П. Л. Шупика, заслужений лікар України, член Європейської асоціації хірургії вроджених вад серця. Його запрошують по всьому світу як одного з видатних спеціалістів, він перший почав робити цю операцію у немовлят. Це його технологія в тому, щоб не розтинати грудну клітину, а робити за допомогою лазеру. В результаті нема шрамів і усіх тяжких наслідків.
Тут теж усі казали: «Та ні, в цьому віці не можна…» Він взявся за цю операцію. Щоправда, після цього сказав, що то була перша і остання така спроба. Вісім годин! Я пам’ятаю теж, там чекав під дверима. Дуже складна операція. Але в результаті зробили, порок серця ліквідували. Знову ж таки, дякуючи професіоналізму. Операцію робив особисто Ємець. А загалом, там професійна команда.
Зараз дружина спокійно і спортом займається, і третю вагітність спокійно пройшла, і загальний стан організму зовсім інший!
ВЗ: Які інсайти, висновки, побажання, враження від ситуації та знайомства?
– Лікарі – це особлива професія. Висновок: треба любити життя, любити і берегти себе. І краще до лікарів не потрапляти в їх робочому режимі. Краще з ними зустрічатися на святах (посміхається).
ВЗ: Як ви вважаєте, що найголовніше у професії Лікаря? Що найбільш цінне?
– Це професіоналізм. Кожен має займатись своєю справою і бути на своєму місці. Від лікарів залежить найголовніше – здоров’я і життя.
Оксана Шевченко, спеціально для «ВЗ»
