Регенеративна медицина — ще дуже молода галузь, але її технології вже стали справжнім золотим дном. Одні пророкують стовбуровим клітинам славне майбутнє, інші — активно критикують метод… Луїс Орозко розповів «ВЗ», чому навколо перспективної науки стільки чуток і домислів.
ВЗ Чи завжди у сучасному науковому світі поняття «регенеративної медицини» відповідає дійсності?
— Це найкраще питання, яке можна поставити по темі регенеративної медицини! Сам термін «стовбурові клітини» використовується надзвичайно легковажно: спочатку ним маніпулювали ті, хто заробляв гроші на ін’єкціях стовбурових клітин, згодом він взагалі втратив свій початковий зміст. Мені дуже шкода, але левова частка регенеративної медицини наразі — брехня.
Луїс ОРОЗКО, керівник Інституту регенеративної медицини (Барселона, Іспанія)ВЗ А як?
— Коли прийшов час перейти від теорії та експериментів до практики, ми вирішили зосередитися на тій тканині, де дегенерація найвираженіша, — на кістковій. Я часто чую, що дегенеративні процеси — це коли кісткова тканина «стирається». Це також помилка: тканина не руйнується, а деструктурується, тобто втрачає структуру. Щоб досягти позитивного ефекту, потрібно брати не лише стовбурові клітини, а й напівмертві клітини тієї ділянки, яку планується регенерувати, наприклад, хряща. Ці два типи клітин треба поєднати, потім помістити в спеціальне середовище, де й має статися «диво». Саме неактивні клітини в таких умовах починають активізуватися. Якщо ввести їх в ушкоджену ділянку, починається паракринна діяльність: уже ці клітини активують інактивовані. Також ми виявили, що такі клітини мають протизапальний ефект, тож можна не лише відновити втрачену структуру, а й усунути запалення.
Ефективність процесу відновлення залежить від методики взяття клітин. Зараз дуже популярним є взяття їх зі спинного мозку, але один неправильний рух — і в пробірку потрапляє лише кров. Потім «продукт» потрібно відправити до клітинної лабораторії і, оскільки згодом його використовуватимуть для ін’єкцій людям, він має відповідати найжорсткішим критеріям фармакологічного виробництва. Там виловлюють усі стовбурові клітини та відбирають лише одноядерні. Такі клітини проходять ретельне очищення, і тільки тоді з ними можна працювати.
Відомо, що стовбурові клітини здатні прилипати до пластику, і завдяки цьому ми відділяємо справжні клітини від несправжніх, адже лише одна зі ста тисяч одноядерних клітин є дійсно стовбуровою! Окрім цього, на ефективність процесу безпосередньо впливає кількість клітин. Їх нормальний — неактивний — стан подібний до летаргічного сну. Ми мусимо виростити їх у тій дозі, яка буде ефективною. Більше того, має велике значення сам процес підготовки: якщо ми помістимо в поживне середовище концентрат зі стовбурових клітин, то вони просто помруть. Так само на нас чекає невдача, коли кількість клітин буде замалою для того, аби вони активно росли і поєднувалися між собою. Якщо в поживному середовищі окрім них будуть інші клітини, відбудеться «війна за їжу», і стовбурові, однозначно, її програють. Завдяки дотриманню всіх цих суворих правил через три тижні ми отримуємо «дозу»: наприклад, 40 млн стовбурових клітин для коліна. Я хочу, аби ви зрозуміли: коли доведено, що на коліно діє 40 млн клітин, то в шприці їх має бути саме стільки! Навряд чи клініки, що заробляють на ін’єкціях стовбурових клітин, можуть забезпечити такий рівень якості. Насправді в «лабораторіях» таких закладів після взяття рідину просто центрифугують, вважаючи, що так вони отримують стовбурові клітини. До нас часто потрапляють розгнівані або ж зневірені пацієнти, які заплатили за таке лікування чималі кошти, а воно ніяк не покращило їх стану. І кожному доводиться пояснювати, чому розрекламований метод — насправді фікція. Більше того, ін’єкції несправжніх стовбурових клітин можуть бути небезпечними. Наприклад, відомо, що в жировій тканині міститься 5% стовбурових клітин. А як же бути із тими 95% «чогось», що вводять людині в шприці разом із гіпотетичними клітинами? Хто відповідає за якість і безпечність цього «препарату»? Боюся, що ніхто…
ВЗ Можна якось зареєструвати все, що відбувається зі стовбуровими клітинами в організмі?
— Без реєстрації результатів це навряд чи можна вважати наукою або медициною! Звісно, ми мусимо чітко реєструвати кожний етап процесу та передавати дані в Європейську агенцію ліків, яка є основним контролюючим органом. Наша наукова група — частина державної мережі клітинної медицини. Інші групи вирішують інші наукові питання, наприклад, вивчають використання стовбурових клітин для лікування склерозу.
Найпоширенішою скаргою, з якою до нас звертаються пацієнти, є артроз коліна. Щоб мати можливість допомагати людям із цією патологією, ми довгий час експериментували на вівцях. Під час дослідів тваринам ушкоджували меніск, який сам відновитися не здатний. У контрольній групі тварин, яким ін’єкцій не робили, через 8 місяців стан меніска був таким самим. У тих тварин, котрим вводили стовбурові клітини, відновлення сягало 100%. Усі отримані дані ми чітко фіксували, і весь час нас контролювала держава.
Згодом нас змусили доводити, що ми насправді регенеруємо тканину, а не здійснюємо якийсь інший процес. В Америці є установа, що займається артрозом коліна. Разом із FDA вони створюють біомаркери для об’єктивізації процесів регенерації. Ці організації провели спільне дослідження, під час якого спостерігали за 4,5 тис. пацієнтів, яким вводили ліки зі стовбуровими клітинами. Вони створили технологію, що дає змогу об’єктивно оцінити стадію регенерації хряща. Це спеціальне програмне забезпечення, розроблене GE для ядерно-магнітного резонансу. Замість того, щоб виконувати біопсію, одним джойстиком ззовні можна абсолютно точно визначити рівень відновлення хряща. І якщо американці «продивляються» хрящ у 20 точках, то ми — у 80.
ВЗ І що саме ви бачите під час цього дослідження?
— Ядерний резонанс тому так і названо, що, за великим рахунком, це резонанс ядра. Ми знаємо: організм складається з води, і хрящ не є винятком. Зазвичай водень перебуває в довільному дифузному стані, а коли потрапляє під дію ядерно-магнітного резонансу — орієнтується в один бік. Радіочастоти, своєю чергою, змінюють напрямок орієнтації водню, а коли джойстик прибираєш — водень знову «вишиковується» в один бік. На це потрібен певний час: хрящу, наприклад, — від 30 до 50 мс. У кожної здорової тканини є свій час розслаблення. Саме ці «рухи» ми фіксуємо на картинках. Якщо на відновлення напрямку водню витрачається більше 100 мс — мова йде про значну деструктуризацію. Такі дослідження ми виконуємо ще до початку лікування, коли пацієнт тільки потрапляє до нас, і на кожному етапі відновлення. Знову ж таки, фіксуємо й відправляємо дані в державний реєстр. Тільки так можна об’єктивно оцінити динаміку. Існує безліч опитувальників, якими користується більшість лікарів, але, на нашу думку, суб’єктивні відчуття пацієнтів не варто зводити в таблиці, адже в кожного — індивідуальний больовий поріг та різні щоденні навантаження. Ми також користуємося опитувальниками, але радше, як вторинним інструментом моніторингу. На початку лікування кожен пацієнт заповнює таку анкету й отримує певний бал, який суб’єктивно відображає його стан. Якщо цей бал вище 10, то рекомендується зміна колінного суглоба. І таких пацієнтів — більшість. Але завдяки реєстрації даних ми чітко знаємо, що в 9 із 10 хворих вдається досягти однозначного покращення і відмовитися від артроскопії. За допомогою цієї технології можна побачити, що в середньому хрящ деструктуризується на 5-7% за рік. Це вікова деградація, яка не залежить від навантажень та проведеного лікування. Наші результати свідчать, що регенеративна медицина допомагає у 30% випадків зупинити цей процес і на 25% відновити втрачену структуру.
ВЗ Які ще тканини окрім кісткової досліджували?
— Тканину меніска. До речі, її структура надзвичайно подібна до структури кільця хребцевого диска. Тому наша методика виявилась дуже ефективною при дегенеративних захворюваннях хребта. Також, враховуючи те, що наші препарати мають доведену протизапальну дію, ми досліджували їх використання на периферичних нервах. Для цього знову ж таки експериментували на вівцях: відсікали один сантиметр нерва цієї тварини і залишали два вільні кінці, які поєднували трубочкою, щоб вони зрослися. Одним тваринам ми вводили в трубочку стовбурові клітини, іншим — ні. Варто сказати, що це був надзвичайно тривалий експеримент: ми все ніяк не могли зрозуміти, чому в нас нічого не виходить. Вводили велику кількість клітин — вівці помирали, замалу — не було жодного ефекту. Зрештою протягом 3 місяців ми зарізали всіх тварин, так і не дочекавшись зрощення. І тільки згодом зрозуміли, що для нерва — це занадто малий термін. Тоді ми повторили експеримент і досягли повного зрощення периферичних нервів.
Ще одна перевага регенеративної медицини — правильне використання стовбурових клітин позбавляє пацієнта больового синдрому у 100% випадків. На сьогодні ми пролікували 700 пацієнтів з артрозом коліна. Це найбільша вибірка у світі, результати якої зафіксовані та підтверджені. Звичайно, є звіти про масштабні дослідження, у яких нібито брали участь кілька тисяч пацієнтів, але це все вигадки. Чому? Арифметика дуже проста: клінічне дослідження за участю всього 12 пацієнтів коштує 300 тис. Євро, якщо дотримуватися всієї процедури клітинної терпії! Тепер рахуйте самі, чи можна, навіть теоретично, провести дослідження з вибіркою понад 1 тис. осіб за нетривалий період? Ми набрали 700 пацієнтів з 2002 року лише тому, що артроз — дуже поширена патологія.
ВЗ Чи допомагала вам у фінансовому плані держава?
— На початковому етапі — так, ще до кризи. Перші три клінічні дослідження в ті роки проведені за державні кошти. З 2008 року такі дотації повністю припинилися. Викручуємося шляхом «аутофінансування»: спонсорами клінічних досліджень часто є Європейські фонди, а у випадку, коли часу обмаль, а спонсора ми не знайшли, доводиться платити з власної кишені. Для хворого це значно дешевше, ніж постійне відвідування фізіотерапевта, безперервне вживання ліків та заміна коліна. Але за кошти пацієнтів дослідження фінансуватися не можуть.
ВЗ За чим майбутнє регенеративної медицини, і що цікавого ви плануєте впровадити найближчим часом?
— Наразі все, що вже пройшло стадію клінічних досліджень, — просто фантастика! Якщо це впровадити у широку практику, людство стане, однозначно, здоровішим. Звичайно, змінюватимуться середовища, можливо, стануть автоматичними більшість процесів, і тоді вся робота значно менше коштуватиме. Не варто розглядати регенеративну медицину як панацею, що дасть змогу змінювати органи. Наразі мова йде лише про відновлення тканин. У ситуаціях, коли могла врятувати тільки операція, зараз ми здатні допомогти шляхом регенеративної медицини. Ми вже отримали обнадійливі результати при ушкодженнях спинного мозку і, гадаю, у найближчому майбутньому зможемо допомагати таким потерпілим. Але те, що згодом вирощуватимемо серця та легені, — наукова фантастика!
Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
