Львівщина: Кому потрібна зміна фтизіатричної системи в умовах епідемії?

Те, що система охорони здоров’я давно потребує змін, — ні для кого не секрет. Проте пацієн­ти не завжди задоволені реформаторськими кроками. Зокрема загальнодержавна реформа торкнулася фтизіатричної служби Львівщини. У регіоні планують суттєво скоротити стаціонарну ланку. Що з цього вийде в умовах епідемії?

ВЗ Чи на часі зміни у структурі фтизіат­ричної служби? Що вони мають на меті?

Роман ВЕРЕСНЮК, завідувач І фтизіатричного відділення КЗ ЛОР «Львівський протитуберкульозний диспансер», головний позаштатний спеціаліст із фтизіатрії управління охорони здоров’я Львівської міської ради

За протоколами, затвердженими в кінці 2014 року, котрі відповідають усім міжнародним стандартам, стаціонарного лікування потребує лише пацієнт-бактеріовиділювач. Після завершення стаціонарного лікування (незалежно від того, інтенсивна чи підтримуюча фаза проводилася) і припинення бактеріовиділення хворого переводять на амбулаторне лікування. Згідно з протоколами, які незабаром буде затверджено МОЗ, скоротяться також і терміни лікування. Навіть при резистентних формах планується зменшити їх із 20 місяців до 9.

Ще з радянських часів побутує думка, що пацієнт повинен пролежати в лікарні «від дзвінка до дзвінка». У світі вже давно усвідомили, що стаціонарне лікування — вкрай дороге задоволення. Особливо це актуально в сучасних умовах, коли значно зросла вартість комунальних послуг, харчування хворих тощо. У зв’язку зі зміною підходів до лікування відпала й потреба у тій кількості ліжок, яку нині мають стаціонари тубдиспансерів. Саме тому зменшення їх чисельності — цілком нормальний еволюційний процес.

Ще одним прикрим фактом є те, що для збереження ліжко-місць у стаціонарах перебувають пацієнти, яких узагалі там не повинно бути. Наприклад, для отримання певної групи інвалідності за вимогами МСЕК хворий має двічі пролікуватися в стаціонарі. Чи це справді необхідно? Очевидно, що не завжди. Стаціонарне лікування потрібно проводити лише за медичними показаннями.

Наказом МОЗ від 04.09.2014 р. №620 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при туберкульозі» затверджено Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Туберкульоз», у якому наголошено, що хворі без бактеріовиділення мають лікуватися амбулаторно. За наявності тяжких супутніх патологій, звичайно ж, розглядатиметься варіант госпіталізації в стаціонар.

ВЗ У чому полягає реорганізація фтизіатричної служби у Львові?

— Нині Львівський протитуберкульозний диспансер, хоч і є однією юридичною структурою, проте має відділення по всьому місту. Окремою структурою фтизіатричної служби міста був КЗ ЛОР «Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу». Півроку тому саме там було здано в експлуатацію новозбудований корпус. У зв’язку зі скороченням кількості ліжок у ньому вивільняється площа, достатня для об’єднання всіх наших відділень і лікарні позалегеневого туберкульозу під одним дахом у єдиний обласний протитуберкульозний диспансер.

Це дуже добре, адже ті приміщення, котрі ми займаємо зараз, не призначалися для лікувальних установ. Наприклад, у поліклінічному відділенні немає не те що бактеріологічної лабораторії, а й бодай каналізації. Для функціонування поліклініки нам доводиться доставляти аналізи в лабораторію в різні кінці міста: мокротиння — до одного закладу, кров — до іншого. Лікарсько-консультаційна комісія засідає також за іншою адресою, оскільки там працює її Голова. Що найважливіше — рентгенапарат теж розташований в іншому приміщенні. Відповідно, пацієнт, направлений на обстеження, не тільки стикається з банальною незручністю, а й, зай­вий раз пересуваючись містом у громадському транспорті, наражає на небезпеку зараження оточуючих.

Бактеріологічна лабораторія в колишній лікарні позалегеневого туберкульозу взагалі зараз не виконує своїх функцій. Саме це стало причиною втрати найцінніших кадрів. Після реорганізації штат лабораторії, навпаки, буде розширено, адже на базі диспансеру також планується створити лабораторний центр із мікроскопії мокротиння. Тобто всі лабораторії І рівня, що функціонують у закладах міста, дос­тавлятимуть матеріал до нас. Це матиме позитивні наслідки, бо недостатнє навантаження на лаборанта призводить до втрати ним кваліфі­кації. Аби виявляти захворювання, його потрібно бачити, працювати з ним.

Із розширенням амбулаторної ланки можуть виникнути передумови для збільшення патронажної служби за рахунок медсестер. Саме вони забезпечуватимуть та контролюватимуть безперервний процес лікування хворих. Адже через побічні реакції препаратів спостерігається доволі високий відсоток відмов від лікування.

Загалом приміщення, які ми використовували досі, не адаптовані для лікування хворих на туберкульоз. Тут ми не маємо змоги розділити пацієнтів-бактеріовиділювачів і хворих без бактеріовиділення. Передусім останні не потребують госпіталізації. Це дасть змогу уникнути реінфікування від хворих із бактеріовиділенням чи з резистентними формами недуги. Також у новому приміщенні ми матимемо змогу комплексно обстежити кожного пацієнта в одному місці, не спрямовуючи до інших закладів.

ВЗ Чи виправдане скорочення стаціонарних ліжок в умовах епідемії туберкульозу? Чи справді є ця епідемія? Які шляхи запобігання хворобі ви бачите?

— Ситуація в місті цілком контрольована. Кількість хворих не лише не збільшилася, а й поступово зменшується. Хоча це захворювання — насамперед соціальна проблема, бо безпосередньо залежить від рівня життя. На імунну систему людини впливає вкрай багато чинників. Окрім рівня життя, варто згадати й стрес, оскільки внаслідок великої кількості негативної інформації та нестійкої економічної ситуації ми так чи інакше перебуваємо в цьому стані.

Також доцільно було б щонайшвидше впровадити страхову медицину. Адже в сучасних умовах хворі не зацікавлені у власному здоров’ї. Пацієнтові банально вигідно хворіти. Страхові ж компанії, навпаки, мають право не оплачувати лікування, коли доводять, що тяжкий стан пацієнта спричинений його недбалим ставленням до свого здоров’я. Подекуди такі хворі відкрито заявляють, що у випадку вилікування чи хоча б покращення стану здоров’я із них знімуть групу інвалідності, а відтак вони залишаться без додаткових виплат. Відповідно, реформу варто починати зі зміни свідомості самих пацієнтів.

Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Львів

Коментар

Ірина МИКИЧАК, директор Департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА

Зміни, які зараз відбуваються на Львівщині, важко назвати гучним словом «реформа». Рест­руктуризація фтизіатричної служби є радше процесом впорядкування та приведення цієї мережі закладів у відповідність до обґрунтованих потреб населення регіону. Мало хто бере до уваги, наприклад, той факт, що за останні десятиріччя чисельність населення України значно скоротилася, а кількість лікувальних закладів, приміщень і медичних працівників залишається майже незмінною. І ця мережа потребує значних капіталовкладень.

На сьогодні бюджет охорони здоров’я Львівщини становить трохи більше 3 млн грн. З них практично 70% коштів йдуть на заробітну плату, близько 12% — на лікування та харчування, майже 10% забирають комунальні послуги. Тож на саму медичну допомогу залишається вкрай мало. Виходить, що медичною субвенцією держава фінансує не надання медичної допомоги, а переважно утримання персоналу й структури.

Насправді процес реорганізації фтизіатричної служби в області триває з кінця 2014 року після затвердження оновлених протоколів лікування. Відтоді на Львівщині вже скоротили 610 ліжок — до 845. Однак навіть після такого значного зменшення фахівцям зрозуміло, що їх все одно занадто багато. Саме тому 21 березня 2017 року депутати Львівської обласної ради підтримали рішення про реорганізацію фтизіатричної служби. Три приміщення, у яких зараз розміщено КЗ ЛОР «Львівський протитуберкульозний диспансер» і які зовсім не відповідають вимогам інфекційного контролю, є комунальною власністю Львівської обласної ради — їх заплановано продати шляхом аукціону за максимально можливу суму. Отримані після продажу кошти мають бути використані для потреб галузі, зокрема для закупівлі мобільних флюорографів, які дадуть змогу обстежувати мешканців найвіддаленіших куточків області.

Ті, хто через популізм виступає проти реорганізації, не володіють інформацією щодо реального стану речей у галузі. Заяви на кшталт того, що, мовляв, працівники залишаться без роботи, теж далекі від реальності. Упродовж останніх двох років унаслідок поступового скорочення більшість фахівців самостійно переходили на роботу до КЗ ЛОР «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр». Під часткове скорочення підпала лише незначна кількість працівників бухгалтерій, харчоблоків тощо. Відтак ми не втратили жодного фахівця з великим професійним досвідом. Працівники ж реорганізованих поліклінічних відділень Львівського протитуберкульозного диспансеру прос­то перейдуть на роботу в єдине приміщення, що дасть змогу якісно проводити діагностику та лікувальний процес, не направляючи пацієнтів з одного корпусу до іншого. Переведення відділень у новозбудований корпус, де розміщувався КЗ ЛОР «Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу», сприятиме запобіганню поширенню хвороби, оскільки пацієнти перебуватимуть під одним дахом.

Не краща й ситуація в області загалом. У деяких районах Львівщини в протитуберкульозних диспансерах лікується лише кілька пацієнтів на рік, тож працівники сприймають роботу як відпочинок, проте отримують найвищу зарплатню у медичній сфері. Тому реорганізація, розпочавшись зі Львова, охопить інші протитуберкульозні лікувальні заклади, зокрема стартуватиме із Самбірського та Старосамбірського диспансерів. Уявіть лише, що протягом минулого року на 60 ліжках у Самбірському закладі пролікувалися всього 110 пацієнтів, тоді як кошти на утримання виділялися в повному обсязі. Відтак рішенням Львівської обласної ради обидва заклади об’єднуються в один. У м. Самбір залишається лише амбулаторний підрозділ, стаціонар розташовуватиметься у м. Старий Самбір. Щороку на кожен напівпорожній заклад витрачається близько 10 млн грн. Після завершення реорганізації ці кошти надходитимуть єдиному міжрайонному диспансеру.