З грудня минулого року львів’яни, які потребують складної реабілітації після інсультів, черепно-мозкових, спинальних, воєнних травм, що супроводжуються втратою чи обмеженням рухливості, мають змогу отримати належне відновне лікування за місцем проживання. Особливе значення це має для молодих людей, які постраждали внаслідок проведення АТО.
ВЗ Як виникла ідея створення профільного відділення та кабінетів фізичної реабілітації?
— Забезпечення належного рівня реабілітації в Україні нині перебуває в зародковому стані, незважаючи на існування нормативно-правової бази, зокрема Закону України від 06.10.2005 р. №2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та Постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 р. №1686 «Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів», де розписані види реабілітації. Але цих нормативних документів не вистачає для врегулювання всіх аспектів роботи реабілітаційної системи.
Володимир ЗУБ, начальник управління охорони здоров’я, заступник директора Департаменту гуманітарної політики Львівської міської радиУ Львові усвідомлювати важливість цього питання почали ще у 2008 році. Одразу й розпочали роботу над створенням повноцінного відділення, а згодом і мережі підрозділів фізичної реабілітації, де пацієнти, щойно закінчивши медикаментозне лікування, могли продовжувати роботу над відновленням втрачених рухових функцій після інсультів, черепно-мозкових, спинальних, воєнних травм тощо.
Підштовхнула до цього робота фізичних реабілітологів, котрі ще в 90-і роки працювали в Комунальній міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги (КМКЛШМД). Це фахівці, які отримали освіту у Львівському державному університеті фізичної культури за напрямком «Фізична реабілітація». Коли ми вперше побачили результат їх праці зі спинальними та нейрохірургічними хворими, котрі втратили рухові функції, то чітко зрозуміли, що розвиватимемося саме в цьому напрямку.
Мушу сказати: це було важко, і на самому початку ми погано усвідомлювали, через що саме нам доведеться пройти, оскільки не до кінця розуміли особливості такого виду реабілітації. Поступово, ознайомившись з літературою, скориставшись досвідом сусідніх держав та консультаціями відомих фахівців у цій галузі, розробили власну стратегію розвитку фізичної реабілітації в місті. Хоча економічна криза 2009-2013 років дещо уповільнила процес створення відділення, проте цей час не минув марно. Його було використано для поглиблення знань, спілкування з фахівцями.
Як результат, у 2013 році за ініціативи управління охорони здоров’я Львівської міської ради було відкрите дитяче реабілітаційне відділення у Львівській міській дитячій клінічній лікарні. Це був спільний проект Львівської міської ради та підприємця з Німеччини, котрий побажав залишитися невідомим. Поставивши умовою створення окремої структурної одиниці в лікарні та проведення ремонту приміщення коштом міського бюджету, благодійна організація, очолювана ним, закупила обладнання, котре відповідало технічним характеристикам, визначеним нашими фахівцями.
У 2014 році значна кількість поранених із втраченими руховими функціями внаслідок воєнних травм під час збройного конфлікту на Сході України, які потребували реабілітації, спонукала пришвидшити роботу над створенням відділення реабілітації для дорослих. Тож уже на початку 2015 року ми розпочали його організацію на базі КМКЛШМД. Насправді ж саме приміщення знайшли ще у 2009 році, тоді ж розробили і відповідну проектно-кошторисну документацію. Завадили вищезгадана економічна криза та нестабільна ситуація в державі у 2013-2014 роках.
ВЗ Що спонукало вас почати створення реабілітаційного відділення в ургентній лікарні, адже нібито було б простіше вдосконалювати роботу наявних лікарень відновного лікування?
— Річ у тому, що саме в цю лікарню надходять усі пацієнти міста та області із гострими порушеннями мозкового кругообігу, що супроводжуються втратою рухових функцій, із черепно-мозковими і спинальними травмами, адже там функціонує ургентне нейрохірургічне відділення. Приблизно 2 тис. хворих з інсультом щороку потрапляють до КМКЛШМД. На жаль, не всіх вдається врятувати, проте в середньому 1,5 тис. пацієнтів після терапії потребують відновлення рухових функцій.
Спочатку ми зазнали жорсткої критики. Нам говорили, що це мала б бути окрема установа на зразок лікарні відновного лікування. Ми ж висували обґрунтовані контраргументи: найкращі результати фізична реабілітація дає в тому разі, коли розпочинати її якомога раніше (тільки-но стан пацієнта стабілізується), навіть паралельно з медикаментозним лікуванням, не чекаючи виписування та направлення хворого в інший заклад. Тож цілком логічно, коли пацієнта із профільного відділення переводять до відділення фізичної реабілітації, оснащеного всім необхідним.
Вартість проекту становила 7,5 млн грн (за цінами 2015 року). З них 3 млн грн виділено з міського бюджету на ремонт приміщення, а 4,5 млн грн — кошти трьох неурядових організацій, котрі закупили обладнання відповідно до технічних параметрів. Варто зазначити, що за умови співфінансування та самостійної закупівлі апаратури благодійники значно охочіше погоджуються на співпрацю, адже мають змогу контролювати, на що саме витрачаються їх кошти.
Відділення розпочало роботу в листопаді 2015 року. Розраховане воно на 24 ліжка. Тут є не тільки спеціальне реабілітаційне устаткування (мотомеди, столи Бобата, сходи, тракційні столи, шведські стінки, дзеркала), а й усі необхідні пристосування для хворих, включаючи спеціально обладнані санвузли. Працюють також масажний кабінет, кабінети психотерапевта, невролога й ерготерапевта, де пацієнти відновлюють навички, необхідні їм у повсякденному житті. Пошуки ж логопеда наразі тривають. Функціонують три спеціалізовані зали: для нейрохірургічних, неврологічних та травматологічних хворих. По завершенню медикаментозного лікування в профільному стаціонарі хворого переводять у це відділення й продовжують його реабілітацію. Деяких пацієнтів не госпіталізують сюди, а просто транспортують на процедури з інших відділень. У такий спосіб протягом 2016 року належне лікування вже змогли отримати понад 1100 хворих. До слова, на базі цього відділення проходять практику майбутні реабілітологи — студенти Львівського державного університету фізичної культури.
Спостерігаючи за роботою відділення реабілітації у КМКЛШМД, ми зрозуміли, що для забезпечення потреб усіх хворих його потужностей недостатньо. У середньому курс фізичної реабілітації в країнах Європи триває близько 16 тижнів. Звісно ж, пацієнт не може так довго перебувати в стаціонарі, хоча для досягнення максимально можливого ефекту йому й надалі необхідно продовжувати заняття. Тому управління охорони здоров’я поставило собі за мету відкрити подібні підрозділи фізичної реабілітації в інших лікарнях і поліклініках, аби пацієнти могли працювати над відновленням втрачених функцій в амбулаторних умовах.
Отже, у місті запрацювали вже два кабінети фізичної реабілітації на базі неврологічних відділень 5-ї та 8-ї комунальних міських клінічних лікарень, де люди мають змогу пройти планове медикаментозне лікування паралельно із заняттями, а також шість кабінетів у поліклініках міста для тих хворих, які не потребують стаціонарного лікування, а продовжують відновну терапію під наглядом фахівців. Кабінети в поліклініках оснащено клітками для підвісної терапії, мотомедами, пристроями для розробки гомілковостопних суглобів, у кожному також створено куточки ерготерапії для відновлення дрібної моторики та побутових навичок.
Мета фізреабілітації — не лише повернення до повноцінного життя, а й відновлення індивідуальної цінності у суспільстві, адже кожна людина хоче почуватися необхідною та корисною своїй родині, а не тягарем. Нерідко втрата цього відчуття призводить до важких психологічних травм. Це й зумовлює нагальну потребу максимального відновлення.
ВЗ З якими основними перешкодами зіткнулися на шляху реалізації проекту?
— Як не дивно, це був брак не фінансування, а саме кваліфікованих кадрів. Навчання майбутніх фахівців у цій галузі не відповідає міжнародним стандартам.
Зараз у відділенні працюють переважно випускники Львівського державного університету фізичної культури (ЛДУФК) за напрямом «Фізична реабілітація». Більшість із них у 90-і роки обіймали посади санітарів — таким був штатний розпис. Тепер вони фахівці з фізичної реабілітації або ж інструктори ЛФК. На жаль, чинне законодавство у цій сфері досі вкрай недосконале. Саме тому люди із вищою освітою, не кажучи вже про кандидатів наук, доцентів ЛДУФК, не мають змоги повноцінно працювати на відповідних посадах.
Освітніх програм для майбутніх фахівців з фізичної реабілітації в медичних вишах, на превеликий жаль, не розроблено. На теренах Львівщини підготовкою спеціалістів за цим напрямом займається лише ЛДУФК. Хоча із пошуком кадрів наші проблеми не закінчуються, а лише поглиблюються. Вони криються у невідповідностях між затвердженими кваліфікаціями та наявними посадами. Згідно з останніми змінами до кваліфікацій і професій подаються два формулювання: «Фізичний терапевт» та «Фахівець з фізичної реабілітації». У моєму розумінні кваліфікація фізичного терапевта вимагає наявності вищої освіти за напрямом «Медицина», тобто він повинен мати вищу медичну освіту, а «Фахівець з фізичної реабілітації» — особа з вищою освітою за іншим напрямом. Це прикре непорозуміння позначається і на рівні заробітної платні. Тому, якщо ми й надалі оплачуватимемо складну працю реабілітологів за категорією «особи з іншою вищою освітою», то наслідки будуть катастрофічними — молоді фахівці просто перейдуть у приватні клініки із конкурентоспроможною заробітною платою. Хворі, можливо, зможуть і там отримати лікування, проте за неймовірно високу оплату чи лише фрагментарно — ті процедури, які спроможуться оплатити. Натомість у комунальній мережі медичних закладів пацієнтам надається повний комплекс необхідного лікування, до того ж абсолютно безкоштовно.
Принципове питання для нас — це достойна оплата праці фахівців, котрі готові присвятити себе цій справі. На щастя, ми порозумілися з усіма гілками влади щодо вирішення означеної проблеми, тож кошти буде знайдено!
ВЗ Як надалі плануєте розвивати систему реабілітації в місті?
— Незабаром у кожній лікарні та поліклініці маємо відкрити подібні кабінети, а згодом працюватимемо над створенням системи реабілітації. В Україні ще бракує кількох украй важливих ланок для її злагодженої роботи: загальнодержавного усвідомлення важливості цього процесу, системи підготовки кадрів, системи реалізації надання такого виду допомоги із конкурентоспроможним рівнем оплати праці фахівців, «легалізації» відповідних кваліфікацій, посад тощо. Саме в цьому напрямку ми й працюємо.
Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Львів
