Чому саме сімейна медицина?
Не секрет, що ми — ті, хто мріє про медицину, — йшли до медичного вишу зовсім не для того, щоб бути сімейними лікарями чи терапевтами. Я, наприклад, марила хірургією — на це мене надихнув доктор Даґ Росс із серіалу «Швидка допомога», якого грав Джордж Клуні. А те, що стану саме лікарем, вирішила у… чотирирічному віці. Тож під час вибору майбутньої професії анітрохи не сумнівалася, хоча точно знала: буде важко.
Я дуже багато працювала над досягненням своєї мети — стати хірургом. Та обставини склалися зовсім інакше… Єдиним варіантом влаштуватися в інтернатуру під час розподілу було погодитися на роботу сімейного лікаря.
В інтернатурі я часто запитувала себе: «Що я тут роблю? Хіба я цього хотіла?» Не розуміла, як я можу допомогти людям без омріяного скальпеля в руках. Однак коли почала працювати безпосередньо з пацієнтами, брати на себе відповідальність і бачити, що можу вилікувати без оперативних втручань і крові, зрозуміла: це те, що робитиму із задоволенням.
Свою лікарську кар’єру я розпочала в сільській амбулаторії. Досі пам’ятаю перший виклик: патронажний візит до новонародженої дитини. А потім — дуже багато найрізноплановішої роботи, адже сільський лікар не має змоги «перекинути» прийняття рішення про лікування на «вузького» спеціаліста, до якого пацієнт не потрапить наступного дня чи тижня, а то й узагалі не поїде, бо далеко. Я мусила лікувати людей різного віку із різними патологіями, часом кількома, тому мала постійно вчитися й розвиватися. Тоді ж я й зрозуміла, наскільки цікава робота сімейного лікаря, тож тепер анітрохи не жалкую, що доля розпорядилася саме так.
Головна професійна мета і як її досягнути?
Я просто хочу бути хорошим сімейним лікарем, завжди чуйним до пацієнтів і компетентним у професії. Прагну не зупинятися в розвитку — не дай Боже колись припустити, що можна припинити вчитися, бо все вже знаєш. Медицина — це галузь, яка постійно розвивається. Змінюються підходи не тільки до лікування, а й до діагностики. Виявляють нові причини відомих недуг, а відтак розробляють нові методи профілактики. Вдосконалюються лікарські препарати, тож сьогодні лікувати так само, як, наприклад, позавчора, може виявитися великою помилкою.
А ще мені дуже хочеться віднайти баланс у житті між роботою й родиною, аби вис-тачало сил, часу та можливостей для безперервного фахового розвитку.
Ваш найбільший професійний успіх?
Сімейний лікар — це перший і основний Public Health Manager. Розуміння цього вважаю одним зі своїх професійних успіхів, оскільки воно кардинально змінило моє ставлення до фаху та підходи до лікування хворих. Організувати роботу так, аби допомогти пацієнту в найдієвіший і найекономічніший як за часом, так і за коштами спосіб, — одне із завдань сімейного лікаря. Й мої пацієнти цінують це.
Ще одним успіхом вважаю проходження конкурсного відбору та роботу в якості тренера із впровадження міжнародної класифікації ІСРС-2 в лікарську практику з надання первинної медичної допомоги. У рамках реалізації проекту я відвідала багато центрів первинної медичної допомоги в Чернігівській та Київській областях, проводила тренінги для своїх колег, користувачів медичних інформаційних систем.
Це неймовірний досвід, який дав змогу подивитися на роботу сімейного лікаря з різних точок зору та більш глобально.
Пацієнт для вас — це…
…перш за все людина, особистість, зовсім інша, ніж я. Ми всі різні — з різними життєвими позиціями, історіями, досвідом, зі своїм унікальним набором хромосом і «тарганів у голові», однак кожен може розраховувати на розуміння лікаря, до якого прийшов по допомогу.
Хороший сімейний лікар завжди уважний до пацієнтів, бо не сприймає їх як щось тимчасове у своєму житті на кшталт попутників у громадському транспорті. Працюючи з пацієнтом пос-тійно, а не одноразово, як це трапляється, скажімо, у хірургів, я знаю не лише його недуги, а й обставини життя. Наприклад, чи дос-татньо у нього коштів, аби забезпечити собі повноцінне харчування, а за потреби — придбати необхідні якісні ліки? Чи є вдома або на роботі подразники, котрі провокують стресові ситуації, що своєю чергою негативно позначаються на перебігу хронічних недуг? Чи дос-татньо займаються в родині профілактикою, який спосіб життя ведуть, що потрібно зробити, аби змінити його? До того ж моїми пацієнтами часто є представники цілої сім’ї: від наймолодшої дитини до людей літнього віку. Тому мимохіть стаєш однією із найближчих до родини осіб, бо знаєш багато речей, про які люди не розкажуть навіть родичам. Тож пацієнт для мене — не просто клієнт, якому потрібно надати послугу.
Що найскладніше в роботі сімейного лікаря?
Як на мене, найскладніше в роботі будь-якого лікаря, не тільки сімейного, — залишатися людиною. Не перетворитися на робота чи машину з прийняття важливих і часто складних рішень, що можуть кардинально змінити чиєсь життя. Не втратити емпатії. Не стати циніком. Не допустити емоційного вигорання. І тоді все вдаватиметься.
