12 травня — Всесвітній день медичної сестри. Хоча фактично святу вже понад сто років, офіційний статус воно здобуло в 1971 році. Професія медичної сестри зазнала значної трансформації, й нині це не просто людина, яка виконує медичні призначення лікаря, а фахівець із вищою освітою та широким спектром обов’язків.
День для вшанування медичних сестер вибрано не випадково — це дата народження Флоренс Найтінгейл, яка організувала першу службу сестер милосердя під час Кримської війни. Святкувати його почали з часу об’єднання сестер милосердя зі 141 країни в професійну громадську організацію — Міжнародну раду медичних сестер (International Council of Nurses). Щороку рада оголошує загальну тему свята, приділяючи пильну увагу тій чи іншій сфері діяльності медсестер. Таким чином організація висвітлює проблеми сестринського догляду в усьому світі, сприяючи їх вирішенню.
Тоді ж, понад сто років тому, сформувався і стійкий стереотип: медсестра — це жінка, яка виносить з поля бою поранених або стоїть біля операційного столу чи доглядає хворих у шпиталях, роблячи перев’язки, роздаючи ліки та втішаючи недужих. І лише нещодавно медики почали розуміти, що лікарі без шкоди для пацієнтів можуть передати деякі свої функції медичним сестрам.
Це, по-перше, звільнить час фахівців для виконання основних функцій: встановлення діагнозу та призначення лікування. А по-друге, значно здешевить надання медичних послуг, однак при цьому не знизить їх якості. Тим паче, що кадровий потенціал системи охорони здоров’я будь-якої держави на 70-75% складається з медсестринського персоналу. Фахівці ВООЗ зазначають: медсестри можуть узяти на себе від 25 до 70% (залежно від профілю та спеціалізації) обов’язків лікаря.
Основні функції сучасної медичної сестри визначено Європейським регіональним бюро ВООЗ із сестринської справи 1996 року. Однак у 2001 році ВООЗ деталізувала ці функції, додавши такі види діяльності, як планування, моніторинг та координування різноманітних ресурсів і послуг систем медико-санітарної допомоги, налагодження співпраці з іншими фахівцями медико-санітарної допомоги, виконання обов’язків спеціалістів і прийняття рішень там, де відсутні фахівці, проведення досліджень та участь у науково-дослідних проектах тощо.
У системі охорони здоров’я країн Європи, США, Канади давно зрозуміли важливіть розвитку й удосконалення медсестринства. Зокрема, у середині минулого століття США, Канада, а з 70-х років уже й Польща, Німеччина та інші країни почали готувати магістрів-медсестер із вищою освітою. У 2017 році у Франції на 6% збільшили набір на спеціалізоване медичне навчання та розглядають розширення функцій медсестер і аптекарів-фармацевтів як вирішення проблеми доступу населення до медичної допомоги.
На сьогодні медичні сестри становлять найчисленнішу категорію працівників охорони здоров’я, оскільки в лікарській практиці велику частку медичних послуг надає винятково сестринський персонал. В Україні працюють понад 303 тис. медсестер (до речі, 17 із них відзначені почесною нагородою Міжнародного Червоного Хреста). Однак співвідношення молодших спеціалістів із медичною освітою і лікарів в Україні становить 1,9:1, тоді як у країнах ЄС — 2,5:1. Причин такої ситуації багато: непривабливість медсестринської справи, допоміжна роль медсестри, низька заробітна плата, надмірні навантаження, а іноді й небезпечні умови роботи. Це спричиняє значний дефіцит таких фахівців. Нині найбільше вакансій для медсестер відкрито в Київській, Харківській та Херсонській областях. Це при тому, що в Києві медсестрам пропонують найвищу заробітну плату порівняно з регіонами — 10 тис. грн (друге місце посідає Житомир — 5,5 тис. грн, третє — Харків — 4 тис. грн). Середня зарплатня медичної сестри в Україні становить близько 5 тис. грн.
На жаль, досі в Україні медсестер здебільшого вважають «інструментом» лікаря. Їх статус не надто високий, як і зарплатня. До того ж будь-яку їх ініціативу сприймають здебільшого скептично, мовляв, ваша посада самостійності не передбачає. При цьому робоче навантаження на середній медичний персонал вп’ятеро більше, ніж за кордоном, а претензії хворих часом безпідставні й необґрунтовані.
Однак, на щастя, позитивні зрушення все-таки є. Змінюються підходи до навчання медсестер: нині вони отримують дипломи бакалавра та магістра. Він дає їм змогу не лише доглядати за хворими та проводити маніпуляції, а й виконувати функції менеджера й організатора адміністративно-господарської роботи. Залишається сподіватися, що цей процес з окремих змін переросте в системні.
ВЗ Житомирський медичний інститут — один із небагатьох українських навчальних закладів, який готує медсестер за освітнім ступенем «Бакалавр» і навіть «Магістр». Чим були обумовлені такі нововведення?
Віктор ШАТИЛО, ректор КВНЗ «Житомирський медичний інститут» Житомирської обласної ради, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професорУ 2002 році під егідою Європейського бюро ВООЗ відбулася нарада міністрів охорони здоров’я європейських країн. Тоді й було прийнято Мюнхенську декларацію, відповідно до якої не рекомендовано використовувати лікаря як викладача під час підготовки медсестер, а натомість пропонують готувати бакалавра-медсестру, магістра-медсестру, а також доктора філософії, які й виконуватимуть ці функції. Україна розпочала рух до європейських стандартів освіти у 2006-2007 роках. Для цього потрібно було створити профільні вищі навчальні заклади.
Цей «перехід» від коледжу до інституту зайняв у нас два роки. Це було нелегко, адже довелося пройти кілька етапів, у тому числі бюрократичних. Однак ми дуже цього прагнули і вірили в те, що робимо, тому Житомирський медичний коледж першим в Україні серед подібних закладів отримав ліцензію на підготовку магістрів-медсестер. Черкаський медичний коледж став медичною академією, а Львівський — інститутом медсестринства і лабораторної медицини торік. Обидва отримали ліцензії на підготовку магістрів-медсестер. Цьогоріч до нашої когорти додалася Рівненська медична академія, створена на базі коледжу, щоправда, тут ще очікують відповідної ліцензії для підготовки магістрів. Загалом протягом останніх 5-6 років такі ліцензії одержали медичні університети в Тернополі, Чернівцях і Харкові.
Ми ж, починаючи з першого випуску 2010 року, вже підготували 150 магістрів-медсестер, а взагалі в Україні таких близько 500 осіб.
ВЗ Якими останніми здобутками можете похвалитися?
— Звісно, у нас багато нових здобутків. Скажімо, за результатами конкурсу було відібрано три навчальні заклади з підготовки медсестер та сімейних лікарів для участі в українсько-швейцарському проекті «Реформа медичної освіти в Україні», який триватиме протягом 2018-2022 років. Загальний бюджет проекту — 5 млн дол. Житомирський медичний інститут став одним з учасників цього проекту. У його межах ми запроваджуватимемо європейські стандарти підготовки сімейної медичної сестри освітнього рівня «Бакалавр».
У рамках цього міжнародного проекту наші викладачі познайомляться зі своїми колегами з кращих європейських закладів, де готують медсестер, — вони вже восени завітають до України — та зможуть перейняти їх досвід. Цьогоріч буде проведено моніторинг матеріально-технічного забезпечення навчального процесу і проектуватимуться симуляційні центри, а вже наступного року для них закуповуватиметься необхідне обладнання європейського рівня. Тож від участі в цьому проекті виграють усі заклади охорони здоров’я Житомирщини, адже саме туди прийдуть на роботу наші випускники з освітою європейського рівня.
Слід визнати, що значні корективи в роботу інституту внесла медична реформа. Так, у рамках спеціальності «Медсестринство» цьогоріч починаємо набір на п’ять нових спеціалізацій. Враховуючи те, що в державі відкриваються перинатальні центри, змінюються вимоги до фахівців, впроваджуються нові технології, виникла потреба у підготовці медсестри-акушерки-бакалавра, а не молодшого спеціаліста. Тож тепер цю освіту можна буде здобути в нашому інституті. Передбачаємо, що такі фахівці будуть затребуваними в спеціалізованих медичних закладах вторинного і третинного рівнів.
Також у зв’язку зі створенням центрів первинної медико-санітарної допомоги в довіднику професійних характеристик Міністерства охорони здоров’я України затверджено новий освітній рівень: медсестра загальної практики — сімейної медицини (освітнього рівня «Бакалавр»). Робота в центрах ПМСД має свою особливість, адже медсестра повинна розумітися в багатьох спеціалізаціях, бути помічником сімейного лікаря, знати, як підготувати пацієнта до обстеження в різних спеціалізаціях, володіти сучасними методами збереження здоров’я пацієнтів, знати підходи до відновно-лікувальної реабілітації. До того ж їй необхідно опанувати навички допомоги при невідкладних станах, бо тепер це клопіт не служби ЕМД, а лікаря загальної практики та медсестри сімейної медицини. Всього цього й навчатимемо наших бакалаврів відповідної спеціалізації.
Згідно з вимогами часу з’явилася необхідність підготовки медсестри-адміністратора-бакалавра. Відповідно до цього ми запровадили нову спеціалізацію «Організація і управління охорони здоров’я — медична сестра-адміністратор». Такі спеціалісти займатимуться матеріально-технічним забезпеченням структурних підрозділів відділень лікарні, закладів ПМД тощо.
ВЗ Чи відрізняються обов’язки медсестри від обов’язків фахівця з медсестринства із вищою освітою?
— Магістри-медсестри мають право викладати в медичних училищах і коледжах — і ця практика в області успішно реалізується. Лише в нашому закладі більше 30 магістрів-медсестер замінили лікаря-викладача. У закладах охорони здоров’я є посади керівників сестринських служб, на які, зрозуміло, призначають медсестер з освітніми ступенями «Бакалавр» та «Магістр». Нині в багатьох обласних і районних лікарнях такі керівні посади займають саме магістри-медсестри. Перевага цих фахівців у тому, що вони вміють, наприклад, організувати в медзакладі безперервну післядипломну освіту та підвищення кваліфікації, впровадити сучасні технології, відпрацювати з колективом конкретні навички. Вони мають не лише необхідні для медсестер знання, а й педагогічні навички та володіють практичними вміннями, які є вищими, ніж у медсестер.
ВЗ Фахівці яких спеціалізацій користуються найбільшим попитом?
— Однозначно складно сказати. Наприклад, на спеціальність «Медсестринство» набираємо більше студентів, але пояснення цьому просте: за штатним розписом медсестер у медзакладах — найбільше. Приміром, на Житомирщині — 10 тис. медсестер, близько 1 тис. фельдшерів і трохи менше акушерок. До речі, набір студентів на здобуття кваліфікації «Фельдшер» зменшуємо, адже у зв’язку з реформуванням галузі охорони здоров’я такі фахівці на первинній ланці значно менше затребувані, хоча на вторинному рівні вони можуть виконувати функції медсестер. Але чи є сенс у підготовці фельдшера, який працюватиме медсестрою?
ВЗ Що повинно змінитися в українській системі охорони здоров’я, аби висококваліфікована медична сестра знайшла в ній своє місце і була належно оцінена?
— На сьогодні, відповідно до нормативів МОЗ, в області на одного лікаря загальної практики повинно бути дві медсестри, а фактично немає й однієї. Тобто на первинці не вистачає близько 900 медсестер. От і виходить, що насправді потреба в медсестрах є, однак за відсутності фінансування вакантної посади головний лікар не може працевлаштувати медпрацівника.
Нещодавно відбувся розподіл наших випускників на місця роботи. Цьогоріч склалася ситуація, якої раніше не було: лише кілька медсестер поїдуть працювати в райони, решта — в обласні та житомирські міські медзаклади. Наприклад, штат обласної клінічної лікарні ім. О. Ф. Гербачевського поповниться одразу 50 нашими випускниками. Заявки від районних медзакладів є, однак випускників недостатньо. Протягом останніх років було необдумано і суттєво скорочено регіональне замовлення на підготовку фахівців, зокрема медсестер. Якщо, скажімо, наш навчальний заклад 5 років тому мав 45% бюджетних місць від усього обсягу студентів, то сьогодні — лише 20%. Відповідно, ті випускники, які навчалися на контрактній основі, обирають приватні клініки, при чому не лише місцеві, а й столичні. Там і зарплати вищі, й умови роботи кращі.
Так, у Києві будується нова приватна клініка, представники якої вже звернулися до нас із пропозицією підготувати для них 300 медсестер. Вони навіть пропонують стипендії студентам, оплату контрактної форми навчання. Робота для медсестер є, однак, на жаль, їх праця в бюджетних установах не цінується: зарплати — мінімальні, а навантаження — величезне. Не дивно, що багато кваліфікованих працівників виїжджають за кордон, і що найгірше — не обов’язково на роботу за спеціальністю.
ВЗ До речі, за кордоном функції медичної сестри — набагато ширші, ніж у нас. Зокрема, вона може не тільки виконувати призначення лікаря, а й сама їх робити, змінювати препарати, у певних випадках навіть встановлювати діагноз. Чи готові наші лікарі передати певну частку своїх повноважень медсестрам?
— За кордоном медсестри й справді багато питань вирішують самостійно. Щоб така «революція» відбулася в Україні, необхідно проводити наукові дослідження медсестринства. У США їх, приміром, виконують з 1932 року, тому там розвиток медсестринства був науково обґрунтованим.
Сьогодні визначено: від 25 до 70% функцій лікаря можна було б передати медсестрам. І це при тому, що повноваження медсестри за кордоном і так є значно більшими, ніж в Україні!
У чому перевага такого розподілу обов’язків? По-перше, підготовка кваліфікованої медсестри вузької спеціалізації обійдеться дешевше, ніж лікаря. По-друге, медсестер у штаті значно більше, ніж лікарів. На жаль, в Україні й донині в медсестринстві не затверджено наукового ступеня після здобуття ступеня «Магістр». Наприклад, у Європі вже давно немає молодшого спеціаліста — медсестри (її обов’язки виконують помічники медсестри).
Звичайно, можна перейняти закордонний досвід, однак механічно впровадити такі зміни в практику в Україні не вдасться. Знову ж таки через відсутність наукового обґрунтування, відповідних досліджень. Наприклад, хто в Україні займатиметься вивченням нормативного навантаження на медсестру? Чому на медсестру, котра заступає на пост, припадає 30 пацієнтів, тоді як за кордоном у терапевтичному відділенні — максимум 6 (а здебільшого 4)? Хто сьогодні намагався з’ясувати, які функції лікаря варто було б передати медсестрі? А в такий спосіб можна було б зменшити навантаження на нього, підвищити якість надання послуг.
Для того аби змінити на краще ситуацію у сфері охорони здоров’я, потрібно, крім усього іншого, змінити освітні стандарти, а також протоколи в медичній практиці, адаптувати закордонну практику до вітчизняної. Так, це величезний обсяг роботи, але інакше нам не вдасться модернізувати застарілу систему.
Наталія ХОМЕНКО, спеціально для «ВЗ»
