Картину успішного старту вакцинації проти COVID-19 зіпсували скарги медиків на те, що деякі керівники примушують їх до щеплень. А у разі відмови погрожують позбавленням ковідних доплат, страхових виплат у разі коронавірусної хвороби чи й відстороненням від роботи. І це при тому, що вакцин ще обмаль. Що буде далі й на чиєму боці закон?
Перші «вакцинальні» дні в Україні супроводжуються різними, іноді діаметрально протилежними коментарями: від «нарешті дочекалися» до «очікували зовсім інше», від «мало вакцин» до «мало охочих щепитися». Серед останніх виявилося й чимало медиків. Зрештою, це не стало несподіванкою, особливо після оприлюднення результатів останніх соціологічних опитувань, які засвідчили низький відсоток палких прихильників вакцинації проти COVID-19. Хтось аргументував це тим, що вже перехворів, дехто сумнівається в ефективності та безпечності завезеної в Україну вакцини, інші просто вирішили трохи почекати і подивитися на результати того, що відбуватиметься у світі й Україні.
Вони ж медики!
Однак якщо пересічним громадянам таку позицію пробачили, то від лікарів чекали іншого – «армія порятунку» мала б не лише захистити себе від небезпеки, а й показати приклад дисциплінованості й свідомого ставлення до вакцинальної кампанії іншим. Тому в декого медики-відмовники викликали емоції обурення, а дехто апелює до вагомих, на їхню думку, аргументів зі ст. 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб». Мовляв, у ній вказано, що працівники професій, діяльність яких може призвести до їх зараження та поширення ними інфекційних хвороб ( тож це й медичні працівники), підлягають обов’язковим щепленням, а у разі відмови відсторонюються від роботи. До того ж медики знали, на що йшли, обираючи професію, а на війні як на війні. Тож попри офіційні заяви перших осіб держави і МОЗ України про те, що вакцинація проти COVID-19 буде добровільною для всіх, деякі керівники медичних закладів вирішили твердою рукою прискорити «тріумф» вакцинальної кампанії на місцях. Якщо «виховні години» не допомагають, у хід ідуть залякування лікарів. Своїми тривогами вони діляться в соцмережах. Попри те, що багато їхніх колег стверджують, ніби ніякого тиску у своїх закладах та регіонах не відчувають і вакцинація відбувається виключно на добровільній основі, медики, які вже отримали «по шапці» від роботодавців, тепер не знають, кому вірити.
Чули дзвін та не знають, де він
Володимир ФЕСАН, головний технічний інспектор з праці Профспілки працівників охорони здоров’я України– На гарячу лінію Профспілки працівників охорони здоров’я також надходять поодинокі повідомлення про факти примусу до щеплень, медпрацівники навіть не хочуть називати свої прізвища, аби не «накликати» на себе гнів керівників. Це явище не масове, однак є підставою для заспокоєння порушенням законних прав медиків. Щодо згаданої норми ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», де йдеться про працівників окремих професій,які підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти відповідних інфекційних хвороб, а у разі відмови від них відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Це стосується тільки тих працівників, посади яких передбачені «Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти відповідних інфекційних хвороб», що складається МОЗ України. На сьогодні обов’язкова вакцинація від COVID-19 не передбачена згаданим Переліком.
Наказом МОЗ України від 24. 12. 2020року № 3018 затверджена «Дорожня карта з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022роках», у якій передбачено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
Щеплення проти COVID-19 не внесено в перелік обов’язкових
Святослав ПРОТАС, екс-очільник ДСЕС 2014-2016 років– Одразу попереджаю про те, що я є прихильником вакцинації, інакше ми наражаємо на небезпеку всю країну. Також вітаю крок щодо першочергової вакцинації медиків – це питання їхнього захисту. Однак заганяти їх на вакцинацію неприпустимо! Вітчизняним законодавством передбачено три види вакцинації: обов’язкова, добровільна й за епідпоказами. Перша стосується щеплень, які проводяться планово – згідно із Національним календарем (COVID-19 туди не внесено). Як приклад – Календарем передбачено щеплення від дифтерії кожні 10 років. І якщо лікар не дотримується цієї вимоги, його дійсно можуть відсторонити від роботи. Але це не означає, що у нього можна забрати премію чи якісь доплати: він має отримувати середню зарплату на період відсторонення. Інша справа, що цей інструмент на сьогодні не використовується, бо немає санепідслужби, тож немає й посадових осіб, які мають законне право ухвалювати рішення про відсторонення від роботи. Для цього потрібно оформити відповідне подання у затвердженій формі, за підписом головного санлікаря. І лише на його підставі роботодавець видає відповідний наказ. За працівником зберігається зарплата, доки він не зробить щеплення. Така ж процедура передбачається й у разі відмови медика від профілактичного медогляду. Однак наразі ця норма не виконується через ліквідацію інструменту її виконання.
Другий вид вакцинації – добровільна. Тобто кожна людина може власним коштом зробити щеплення вакциною, яка не передбачена Календарем, якщо вважає це за потрібне, наприклад, коли збирається подорожувати до країн з «екзотичними» інфекціями чи вбачає для себе інші ризики.
Епідемічні покази є, рішення немає
І, нарешті, третій тип вакцинації – за епідемічними показами. Тобто у разі загрози виникнення чи масового поширення особливо небезпечної інфекції можуть проводитися обов’язкові профілактичні щеплення проти неї саме за епідемічними показаннями.
Однак аби це відбулося, має бути відповідне рішення Головного державного санітарного лікаря (якщо це поширення в межах всієї країни), або ж головного санлікаря відповідного регіону (якщо це локальна загроза). Є рішення про проведення обов’язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями – вакцинація буде обов’язковою. Немає? Ніхто не візьме на себе відповідальності зобов’язувати до неї. Згадане рішення може передбачати обов’язкову вакцинацію всього населення чи окремих категорій (наприклад, медпрацівників) – все залежить від конкретної ситуації, можливостей тощо. Але проблема в тому, що наразі в Україні немає легітимного Головного державного санітарного лікаря, бо Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» чітко прописує: за посадою це керівник центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя. Колись це була ДСЕС, нині такого органу немає, тож і його очільника також. І якщо рішення про обов’язкову вакцинацію за епідпоказами прийме заступник Міністра, який розпорядженням Уряду визначений Головним державним санлікарем (що не відповідає вимогам законодавства), воно може бути оскаржене й визнане протизаконним. Хоча такого документа суспільству ніхто й не представив, тобто наразі у нас немає правової підстави для проведення обов’язкової вакцинації за епідпоказами. Оскільки COVID-19 не внесено до Календаря щеплень, у нас залишається лише добровільна вакцинація від цієї інфекції. І жодних правових підстав примушувати до неї лікарів немає. Керівники на місцях, яких уповноважили виконувати функції головних санлікарів, також не прийматимуть таких рішень, бо й їхня легітимність не узгоджується із чинним законодавством.
Звідки недовіра?
Сьогодні рівень довіри до медицини загалом та до вакцинації зокрема не перевищує 30-50%. Якщо ж говорити про конкретну ситуацію з вакциною проти COVID-19, яку нині завезено в Україну, то зроблено все, щоб їй ще більше не довіряли. Коли заявку на реєстрацію вакцини «Ковішилд» подала фірма, зареєстрована в листопаді минулого року зі статутним капіталом 28 тис грн (!), то якою буде довіра? Або якщо ж у наказі МОЗ про реєстрацію цієї вакцини немає посилання на рішення Держлікслужби про наявність у виробника національного сертифікату GМP? Так само немає й рішення про визнання результатів інспекційної перевірки виробника щодо відповідності правилам належної виробничої практики, гармонізованих з ЄС. Наразі жодна з вакцин проти COVID – 19, які є у світі, не пройшли третього етапу клінічних випробувань. Тому ВООЗ прийняла новий порядок їх реєстрації – для екстреного медичного використання. Під цю норму Верховна Рада України прийняла окремий закон, у якому прописано, що для такої реєстрації потрібні висновки Держлікслужби. Але всупереч цьому відповідного висновку по згаданій вакцині не оприлюднено, в тому числі й у згаданому наказі. Якою буде довіра після таких процедурних ляпів?
Без гарантій і компенсацій?
Та й в цілому впродовж року держава не спромоглася відновити довіру громадян до вакцинації. Бо за цей час не зроблено ключових кроків. По-перше, не поновлено державного контролю за імунобіологічними препаратами. Навіть після прийняття згаданого закону про екстрене використання вакцин, не внесено змін до наказу МОЗ, який визначає порядок експертизи імунобіологічних препаратів. А це б однозначно підвищило рівень довіри населення. По-друге, до сьогодні не оприлюднено склад комісії, яка розслідуватиме несприятливі події після імунізації. Це також викликає різні підозри щодо можливого конфлікту інтересів, бо з досвіду минулих років всім відомо, що до таких комісій потрапляли особи, які «сиділи на зарплаті» у виробників вакцин. Аби довести, що сьогодні це не так, мали б не лише оприлюднити склад комісії, а й декларації про доходи цих осіб. По-третє, на законодавчому рівні в Україні досі не врегульовано питання виплати компенсації у разі настання несприятливих подій після вакцинації. У США щороку реєструють по 5 тис таких випадків і виплачують понад 3 млрд грн. Тому, сідаючи в літак чи потяг, людина бодай розраховує на відшкодування (через страховку), а йдучи на вакцинацію новою вакциною, такого права немає? Звідси й настороженість населення.
Відповідає держава, громадянин чи лікар?
Аби всі згадані проблемні питання були «закриті», тоді й сумнівів у доцільності рішення про проведення обов’язковою вакцинації за епідпоказами не виникало б. Але навряд чи хтось візьме на себе відповідальність «запустити» колесо, яке наразі криве й недосконале. Бо тоді доведеться нести персональну відповідальність за кожне ускладнення після вакцинації. А цього ніхто не хоче.
Водночас чомусь ніхто не говорить про те, що юридичну і моральну відповідальність за наслідки вакцинації несе сімейний лікар. Адже саме він визначає можливі протипокази, оцінює стан пацієнта на момент щеплення. До того ж це медична маніпуляція, яка потребує відповідної підготовки, обстеження напередодні процедури й спостереження після її проведення. Законом України « Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи у разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. А пацієнт лише має висловити свою згоду чи незгоду на таку процедуру – при цьому виключно після отримання об’єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Так от саме сімейний лікар зобов’язаний надати вичерпні й достовірні дані щодо безпечності, ефективності вакцини, можливих побічних ефектів. Чи ж володіють лікарі такою інформацією, якщо ніхто не бачив офіційних висновків про вакцини?
Нині лікарів закликають пояснювати пацієнтам доцільність вакцинації, переконувати, схиляти до правильного рішення, але для цього їм потрібні аргументи. Натомість до них приїздять активісти, які проводять тренінги, розповідають, як слід активно проводити вакцинацію та наскільки вона важлива. Не треба втовкмачувати прописні істини! Вакцинація врятувала світ від багатьох інфекцій. Кожна цивілізована людина це розуміє, тим більше лікарі. Краще надайте вичерпну інформацію про вакцини, якими пропонуєте щепити населення, і гарантії у разі настання несприятливих наслідків. Інакше всі сприйматимуть нинішню вакцинацію не як медичну, а як ідеологічну кампанію.
Фіксуйте випадки примусу
Сергій КУБАНСЬКИЙ, Голова Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я– У вітчизняному законодавстві немає норм, за якими б лікарів змусили обов’язково вакцинуватися від COVID-19. Це виключно добровільна справа. Всі інші вимоги – неграмотне виконання вказівок на місцях. До того ж багато медиків відмовляються вакцинуватися не тому, що «несвідомі», а тому, що нещодавно перехворіли і мають достатні титри антитіл. До цього часу немає єдиної думки науковців щодо того, чи безпечна вакцинація, коли в організмі ще залишаються сліди у виглядів білків цього вірусу, чи не може це привести до небажаних наслідків. Тому ми зустрічаємося з медиками й пояснюємо їм: без вашого бажання ніхто не має права вас вакцинувати. До того ж кожен, хто виявив таке бажання, має підписати добровільну згоду на вакцинацію, а не просто погодитися на словах. Не підписали й відмовилися – ніякі відсторонення від роботи вам не загрожують! У Кодексі закону про працю такі «покарання» передбачені лише за рішенням суду, або ж у разі алкогольного чи наркотичного сп’яніння працівника. Тому якщо хтось примушує вас зробити щеплення проти вашої волі, фіксуйте такі випадки й розголошуйте їх.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
