На зміну ейфорії з приводу отримання громадами медичних субвенцій прийшла перевірка на практиці: чи можуть вони «потягнути» на собі медицину? Так, можуть. На дно.
Рух по «сліпій» траєкторії
Савелій ВАРШАВСЬКИЙ, завідувач Мринської лікарської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини Носівського району Чернігівської області, лікар вищої кваліфікаційної категорії До всього маємо прикрий досвід уже створеної в районі громади: медичну субвенцію вони отримали, але не знають, куди її «приткнути». Спочатку зраділи, одержавши «на руки» гроші, котрих раніше не бачили (як і не знали, куди вони розподіляються). Потім порахували: це відкладемо на заробітну плату, це — на комунальні послуги тощо. Зрештою залишилося стільки ж, як і без субвенції, тобто мізер. На нього «свою» медицину не можна навіть утримати, не те що розбудувати чи поліпшити.
Казка про Буратіно
Невже не зрозуміло, що від перекладання копійки з однієї кишені (центрального бюджету) до іншої (бюджет громади) вона не перетвориться на гривню? Усе це — казки для Буратіно, якому пропонували посадити на полі чудес три монети й чекати щедрого врожаю. Так і з громадами — дива не станеться, адже охорона здоров’я залишиться із тим, скільки отримувала й раніше. Як не було в сільських амбулаторіях медикаментів, запчастин для автотранспорту, пального, коштів на ремонт приміщень, так і не буде. Об’єднання злидарів не зробить їх заможними. Просто на місцях багато кому хочеться стати великими керівниками, мати при собі казну й розпоряджатися нею. А на що її вистачить — то вже інше питання, яке хвилює хіба що пересічних громадян.
Ще є надії, що «щедрою рікою» поллється прибуток від місцевих підприємств? Це обіцянки тих реформаторів, які ніколи не були в наших «багатих» селах, де люди не мають роботи. Чи вони окремо, чи об’єднані в громади — звідки податки? Підприємств, які б дійсно збагатили місцевий бюджет, у сільській місцевості майже немає. А прибуткові завчасно перевели в центральне підпорядкування, тож вони сплачують податки не до місцевого, а до центрального бюджету. Наприклад, у нашому селі розміщене друге за потужністю в Україні сховище природного газу, де працюють приблизно 300 осіб, але це дочірнє підприємство «Київтрансгазу», тому всі податки йдуть на Київ (на місці залишається хіба що екологічний збір та кошти за оренду землі, але це невеликі гроші). Це саме стосується й таких відомих підприємств на території нашої області, як Корюківська шпалерна та Прилуцька тютюнова фабрики. Навіть бюджетників, котрі працювали б на території громад і «збагачували» їх бюджет, практично немає. Наприклад, у трьох селах нашої дільниці закрили навіть поштові відділення, немає ані школи, ані дитячого садочка, ані будинку культури, працюють самі медики — у деяких селах це фельдшер і санітарка на півставки.
Із чим залишимося?
Розділення мережі лікувальних закладів району внаслідок утворення кількох громад на його території спричинить низку проблем в організації надання медичної допомоги населенню. Наприклад, у нашому селі свого часу була дільнична лікарня. Після її розформування залишилися сімейна амбулаторія та паліативне відділення ЦРЛ. Коли утвориться ще й Носівська громада, на території якої розташована ЦРЛ, остання не буде утримувати в нашій громаді це відділення! Так само в нашій амбулаторії працюють стоматологи, підпорядковані закладу вторинного рівня надання медичної допомоги, тобто ЦРЛ. До речі, як і лабораторна служба. Коли громади територіально «поділять» заклади охорони здоров’я, ми залишимося без паліативного відділення, стоматологічної допомоги й лабораторних послуг.
Складним є й питання управління медициною окремих громад. Кожній з них потрібен завідувач, бухгалтер тощо. Але де взяти такі кадри, які б досконало володіли нормативною базою галузі, наказами, штатними питаннями, нормативами навантажень тощо? До речі, таких нормативів для громад не розроблено! Тож навіть ідеальний керівник не знатиме, що і як робити правильно. Виходить, кожна громада «ліпитиме» свою медицину, як зможе. Або — як схоче. Адже в процесі утворення громад з наданням їм «влади» щодо медицини спрацьовуватиме і людський фактор: великою спокусою стане можливість створювати на місцях посади під «кума, брата, свата», а ставки «незручних» чи «дуже розумних» працівників скорочувати. Розрахунок штатів, нормативів навантаження, окладів має бути однаковим у всіх громадах. Їх можна залишити в нинішньому вигляді як перевірені часом. Контроль за цими нормами необхідно здійснювати по вертикалі, аби пов’язані із цим проблеми вирішували не громади, а держава, зокрема профільне Міністерство.
Неспроможність громад утримувати заклади охорони здоров’я призведе до їх скорочення (уже без жодних вказівок згори, так би мовити, велінням обставин, просто іншого виходу не буде). Яскравий приклад — «покращення» медицини в уже створеній сусідній громаді нашого району. Їй начебто пощастило прийняти на баланс дільничну лікарню, котру свого часу вдалося вберегти від закриття. Коли в районі закрили потужніші лікарні (наприклад, у нашому селі, де працювали 3 лікарі з вищою категорією, 2 терапевти і педіатр, тобто були навіть дитячі ліжка), там, як-то кажуть, усіма правдами й неправдами відстояли невелику лікарню. А от новостворена громада не знайшла можливості її утримувати й відмовилася від того, за що боролася, бо зрозуміла: немає в неї на це необхідних коштів. Наслідком такого «прозріння» стане закриття дільничної лікарні вже з 1 липня цього року — через півроку «успішної» діяльності громади. Максимум, що вони дозволять собі залишити — лікарську амбулаторію, у гіршому випадку — ФАП. Чого й варто було очікувати. А що буде, коли обсяги медичної субвенції й надалі скорочуватимуться, як цього року?
До того ж, враховуйте чергове «обов’язкове» скорочення стаціонарних ліжок по країні (до 60 на 10 тис. населення, тоді як у нашій області середній показник — 110), тобто практично наполовину скоротиться стаціонарна допомога. Тож доступність медичної допомоги для сільського населення, особливо літнього віку, наближатиметься до нуля.
Щоб вижити
На мою думку, єдиний варіант виживання медичної галузі — збереження наявної вертикалі: МОЗ України, обласні управління охорони здоров’я, ЦРЛ і центри ПМСД, лікарські амбулаторії, фельдшерські пункти, які фінансуються з центрального бюджету, куди громади відраховуватимуть кошти відповідно до чисельності населення. Інакше галузь спіткає крах. Доступність медичної допомоги опиниться під великим сумнівом, а медикам доведеться стати приватними підприємцями. Ідею збереження медичної вертикалі в державі підтримують і деякі чиновники найвищого рівня. Коли їм вдасться домогтися її втілення в нормативних документах, то це буде єдиним розумним виходом. Ніхто не виступає проти децентралізації влади, проти надання більшої самостійності в прийнятті рішень (а отже, і посиленні відповідальності за стан справ) на місцях, однак галузь охорони здоров’я — особливо чутлива до будь-яких «перекроювань», й створювати в ній «удільні князівства» дуже небезпечно. Хоча, якщо говорити в цілому, не зрозуміло, у чому ж таки переваги новостворених громад порівняно з наявними районами. У тому, що замість одного керівника буде чотири? То й штати їх підлеглих також потрібно множити на чотири. Де ж тоді економія коштів на апараті чиновників? І чому на утримання ліжок та ставки лікарів у нас коштів немає, а на роздування армії клерків завжди знаходяться? Найпоширеніший аргумент «за», котрий я чув на сьогодні, — кошти відтепер належатимуть громадам. А яка різниця, якщо ці самі кошти (тільки б вони були) відправити не в чотири «точки», а в одну — у район? До того ж, на Чернігівщині райони невеликі, наприклад, у нашому проживає 30 тис. мешканців, а в деяких районах області — 12-15 тис. (це те саме, що й громади). Чи є сенс їх ділити? Хіба що з метою «розділяй і володарюй».
Знаючи настрої мешканців навколишніх сіл, можу запевнити: вони також не сприймають ідеї створення об’єднаних громад, хоча й не рвуться «воювати» проти неї, оскільки втратили будь-який інтерес до всього, що діється навколо, і не бачать попереду світла.
Більше того, переконані: відбувається зумисне нищення сільського населення, яке своїм існуванням заважає продавати землю, оскільки юридично є власником земельних угідь.
Дуже гарна стаття,і як видно ,що проблеми медицини та громад однакові для всієї України і тому підтримую кожне слово.Що хочеться добавити: згідно положення про амбулаторію – АЗПСМ – виключно структурний підрозділ Центру ПМСД. При реформі громад амбулаторії вимушені були вийти з структури центру, що потягло за собою втрату правового статусу, як лікувальної установи. Виникає питання відкриття ліцензій та узаконення правового статусу медичних закладів громад. В чинному законодавстві така дія не передбачена і всі медзаклади громад “зависли” в стані невизначеності з загрозою втрати всіх повноважень медичних закладів. І якщо не врегулювати це питання , то це приведе до непердбачуваних наслідків для всієї медицини.
Турбує те , що МОЗ нічого не робить для вирішення всіх питань піднятих в статті та наслідків непродуманих та неузгоджених питань між медициною та проведенням реформ. Дуже не хочеться залишитись в кінці з “розбитим коритом” медицини.