Менеджмент в охороні здоров’я: Потреба є, попиту немає?

Доступно на русском

Ефективно управляти закладом охорони здоров’я може лише добре навчений менеджер — про це в унісон говорять і керівники цих закладів, і пересічні лікарі, і прихильники медичної реформи, і її критики (до речі, останні називають однією з головних причин провалу «медичного дива» саме відсутність належного менеджменту у розробці та втіленні плану реформ). Втім, плескаючи в долоні далекоглядній ідеї розвитку менеджменту в ОЗ, в Україні вдень з вогнем доводиться шукати того, хто її таки втілить. Дефіцит медичних менеджерів, підготовлених за міжнародними стандартами, актуальний як і раніше. І заклики негайно збільшити їх кількість у геометричній прогресії не спрацьовують. З іншого боку, в державній системі охорони здоров’я, де головний клопіт керівника, як вижити «за три копійки» та «вибити» з «доброї влади» ще стільки ж, не дуже чекають менеджерів з їхнім «широким» мисленням. Чому? Про це — наша розмова із завідувачкою кафедри «Школа охорони здоров’я» НУ «Києво-Могилянська академія», доктором наук з державного управління, доцентом Ніною Чалою. 

Ніна ЧАЛА, завідувачка кафедри «Школа охорони здоров’я» НУ «Києво-Могилянська академія», доктор наук з державного управління, доцент

— Так, ми були першими. На той час (Школа охорони здоров’я як структурний підрозділ НУ «Києво-Могилянська академія» була створена у 2001 році) ця ідея, як кажуть, лише кружляла в повітрі. Всі розуміли, що потрібно щось змінювати в управлінні охороною здоров’я, але що саме і як — ніхто не знав. Навчати кваліфікованого лікаря-фахівця в медичному університеті, інтернатурі для того, щоб потім він став головним лікарем, який тільки й думає, як відремонтувати дах лікарні, де дістати продукти для харчування хворих тощо — це велика розкіш. Якщо лікаря навчили лікувати, то він повинен цим і займатися, а управлінці мають забезпечити його всім необхідним.

Першу магістерську програму навчання у Школі ми розробили у партнерстві з фахівцями Маастрихтського університету (Нідерланди). Спочатку існувало два окремі напрямки підготовки фахівців — охорона громадського здоров’я та управління у сфері охорони здоров’я. До того часу таку освіту можна було отримати тільки за кордоном. Однак у процесі спілкування зі слухачами ми зрозуміли, що їм цікаво вчити і те, й інше. Тому у 2004 році ми відкоригували навчальний план та об’єднали 2 магістерські програми в одну — за спеціальністю «Менеджмент організацій і адмініст­рування в охороні здоров’я». Перші два роки навчання у Школі проводилося виключно англійською мовою — ми запрошували викладачів з інших країн, та й наші викладачі використовували англомовні методики (інших просто не було, як і часу на переклад).

ВЗ Чи не було таке навчання «відірваним» від українських реалій, маловідомих іноземцям?
— Звичайно, в них інші умови «життя медицини». Однак основні принципи управління галуззю не можуть відрізнятися настільки, щоб бути непридатними для різних країн — це як табличка множення. Нюанси, певна річ, існують. Наведу приклад. Один із зарубіжних експертів, із яким наші слухачі досліджували високий рівень дорожнього травматизму в Україні, вважав, що основною причиною цього явища є незадовільний стан наших доріг. І як ми не схиляли його до думки, що це може бути висока поширеність алкоголізму, відсутність культури поведінки водіїв, він відстоював свою гіпотезу.

Зрештою, я не можу говорити, що ми вивчаємо тільки зарубіжний досвід. Так, ми на ньому базуємося. Але за час діяльності Школи ми вже напрацювали багато проектів, які вивчають вітчизняну практику. Прог­рамою передбачено, що в літньому триместрі наші слухачі виконують проекти в різних закладах охорони здоров’я України.

ВЗ Де їм легше «проектується» — у державних лікарнях чи у приватних клініках?
— В обох варіантах є свої плюси і мінуси. Ми навчаємо слухачів менеджменту в класичному його розумінні, тобто вмінню управляти ресурсами закладу, працювати з персоналом тощо. Втім, коли наші слухачі приходять у державні заклади охорони здоров’я, то бачать, що керівники насправді обмежені бюджетом, його статтями, кошторисом, регулюванням «згори» тощо. Тож, якщо навіть такий керівник захоче поуправляти ресурсами «по-модному», навряд чи це йому вдасться. Однак деякі підказки з боку менеджерів із сучасними знаннями і баченням йому неодмінно будуть корисними (якщо він, звичайно, до них прислухається). З іншого боку, керівники державних закладів, які заслуховують проекти наших випускників, одразу починають їх «заземлювати» і ті отримують своєрідний урок — крім бажання щось змінити, існують певні рамки, які обмежують можливості. І вони вчаться враховувати реалії та шукати шляхи виходу з жорстких рамок.

Натомість, коли випускники приходять у приватні лікарні, там виникає інша проблема. По-перше, приватні організації не люблять допускати до своїх «таємниць» сторонніх осіб. По-друге, зазвичай керівники таких закладів вважають своє дітище вершиною досконалості, де все так чудово, що немає чого змінювати на краще. Це можна зрозуміти — коли ми щось створюємо, нам здається, що ми все геніально передбачили і втілили. Тільки час і вміння вийти за межі своєї системи допоможуть побачити прорахунки і недоліки. З цієї точки зору проекти наших слухачів і є тим компасом, що підказує, як «вийти із системи».

ВЗ А куди йдуть працювати випускники Школи після такого плідного знайомства з різними системами?
— За період діяльності Школи ми підготували приблизно 200 фахівців. І, безперечно, нам було цікаво проаналізувати їхню подальшу долю. Ми намагаємося підтримувати зв’язок із нашими випускниками, більшість із них займаються дослідженнями в галузі охорони здоров’я — як в Україні, так і за кордоном. До речі, ті, хто поїхав працювати за кордон, допомагають нам налагоджувати міжнародну співпрацю — вже маємо цілу мережу таких зв’язків. Школа охорони здоров’я є членом Європейської Асоціації шкіл охорони здоров’я і спів­працює не лише з Маастрихтським, а й з Ілінойським університетом у Чикаго, Каролінським інститутом у Стокгольмі, Лондонською школою гігієни та тропічної медицини тощо. Частина наших випускників працює над дослідженнями, які здійс­нюються в Україні на міжнародному рівні, задіяна в програмах різних міжнародних фондів тощо.

Знач­на частина випускників працює у приватних клініках, де менеджменту приділяється достатньо уваги. На жаль, державні заклади охорони здоров’я не можуть приймати на роботу фахівців із менеджменту, які не мають базової медичної освіти (такі нормативні обмеження існують у нашій країні). А слухачі Школи — це переважно люди з немедичною базовою освітою (економічною, юридичною тощо). Втім, більшість із них все ж таки працюють у галузі охорони здоров’я. Нині наші випуск­ники — це керівники приватних клінік, дос­лідники у міжнародних фондах, неприбуткових громадських об’єднаннях, дехто, набувши певного досвіду і кваліфікації, співпрацює з нами в якості викладачів Школи.

Ми вважаємо, що за рахунок симбіозу різних модулів у програмі навчання (епідеміологія, аналіз політики в ОЗ, статистика, логістика та операційний менеджмент, фінансовий менеджмент, економіка в охороні здоров’я тощо) ми можемо підготувати фахівців, які мають сучасне бачення розвитку галузі охорони здоров’я. Головне — вони здатні аналітично мислити, вміють організувати процес діяльності закладу чи організації, мають досвід виконання власних практичних проектів, краще розуміють особливості прийняття рішень. І це знадобиться їм у будь-якій сфері діяльності.

ВЗ Ви й досі запрошуєте викладачів з-за кордону? А чи не краще наших студентів направляти туди на навчання?
— Так, ми й досі практикуємо так звані гостьові лекції, коли знані фахівці з різних питань приїздять до нас, діляться своїми напрацюваннями, допомагають нашим слухачам проводити різні дос­лідження. Це дуже добре — знати, під яким кутом зору розглядають ту чи іншу проблему у світі і які рішення приймають у відповідь на виклики. Але ніхто за нас не знайде секрету нашого успіху.

Тому я дуже скептично ставлюся до фахівців, які отримали освіту за кордоном, а потім намагаються «нак­ласти» її на вітчизняні реалії. На жаль, це не завжди спрацьовує. Так само я не впевнена, що всі навчальні програми, які розроблялися за кордоном, кращі за ті, що створювалися в Україні. Я знаю багатьох випуск­ників, які після навчання у вітчизняних ВНЗ обіймають високі посади за кордоном в транснаціональних корпораціях. Так само знаю людей, які, отримавши базову освіту за кордоном, не змогли бути успішними в Україні, не зуміли запропонувати чи реалізувати якісь проекти. Тому не потрібно обмежуватися певним замкнутим середовищем, яким би цікавим чи привабливим воно не здавалося.

Ми нещодавно спілкувалися з колегами з Молдови. Вони створюють курси підвищення кваліфікації з менеджменту організації — базовий курс проводять у Молдові, а потім виїздять і вивчають у клініках Європи, як це «працює» на практиці. Ми зараз також працюємо над створенням аналогічної програми, шукаємо можливості проведення модульних курсів підвищення кваліфікації у поєднанні зі стажуванням у клініках Берліну, Ізраїлю, щоб також запустити подібну програму.

ВЗ Якій моделі підготовки медичних менеджерів віддають перевагу у світі: це має бути лікар плюс менеджер чи медична освіта не є обов’язковою?
— Різні країни вирішують це питання по-різному. Єдине, в чому вони не відрізняються — у підходах до такої підготовки. Певна річ, управлінець у будь-якій галузі (керівник лікарні, шахти, заводу) повинен добре знати процеси, які відбуваються в його організації. Свого часу я працювала в одній міжнародній програмі підготовки менеджерів для реального сектора економіки. Ми працювали переважно з керівниками наших підприємств, яким довелося стажуватися в Німеччині. Так ось там майбутніх менеджерів у перший же день стажування перев­дягали у роби і ставили… у кар’єр на місце рядового працівника. Щоб розуміли, як працює той, ким вони будуть управляти. Уявіть собі, наших слухачів найтяжче було «затягнути» в робочий процес, усі чекали «високих матерій» менеджменту. Натомість їхні німецькі колеги в цьому нічого дивного не бачили — це звичайна практика.

Ще один приклад. Випускниця нашої Школи робила проект в одній із приватних клінік України. І, з’ясувавши, що лікарі там частково недозавантажені роботою, запропонувала виправити «недолік», виходячи з класичних позицій маркетингу (принаймні, так було написано в підручниках). І нам, керівникам проекту, довелося довго пояснювати випускниці, що треба розуміти і зважати на технологію процесу. Якщо завантажити лікарів на 100%, то не буде вільного фахівця на екстрені випадки, які ніхто передбачити не може. По-друге, дозавантаження фахівця — це і читання спеціалізованої літератури, і час для саморозвитку, консультацій із колегами, ознайомлення з новинками в галузі (а не лише прийом чи огляд пацієнтів). До того ж дозавантаження по суті означатиме реальне скорочення зарплати, оскільки людина працюватиме більше, а отримуватиме — як раніше. Такі речі потрібно прищепити майбутньому керівнику ще на етапі навчання, інакше буде запізно. Особ­ливо, якщо він не є вихідцем із галузі, якою управлятиме.

Керівник повинен бачити, куди він рухається, і правильно ставити завдання до виконання. Інакше виникатимуть проблеми. На жаль, у нас на рівні свідомості існує проблема неналежного виконання. Якщо мету можна досягти, чітко визначивши крок перший, другий, третій, то чомусь завжди починаємо з третього. Думаю, так само ми проводили й медичну реформу. Коли я спілкувалася з лікарями, багато з них були в паніці від неї: вчора вони мали робити одне, а завтра раптом уже зовсім інше.

ВЗ Не кожен менеджер може далеко бачити, навіть якщо він дипломований…
— Так. Нині в охороні здоров’я є чимало людей, які мають диплом менед­жера. Але яке змістовне наповнення таких дипломів — потрібно проаналізувати глибше. У нашій Школі дуже суворі вимоги до випускників — трапляються випадки, коли рівень знань слухача не відповідає цим вимогам, тоді ми не видаємо диплом, залишаємо його на додаткове опанування матеріалу. На жаль, система освіти в Україні вибудувана таким чином, що викладач є її заручником, тобто він має випустити стільки фахівців, скільки їх набрали. І вимушений, як кажуть, в останню ніч підписати магістерську роботу. У більшості випадків випуск фахівців поставлено «на конвеєр». Тому не лише охорона здоров’я, а й освіта в Україні потребує реформи. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб випускати якісний «продукт».

Магістерська програма з менеджменту в охороні здоров’я, запроваджена НУ «Києво-Могилянська академія», унікальна тим, що вона дає комплексне системне бачення управління на рівні як галузі, так і закладу. А в міжнародній академічній спільноті магістерський освітній рівень вважається мінімальним для того, щоб вирішувати комплексні багатовимірні професійні завдання. Тож створення магістерських програм із підготовки управлінців для систем охорони здоров’я є світовою тенденцією. Втім, як свідчить світова практика, такі фахівці можуть бути затребуваними передусім там, де відбувається ефективне реформування галузі.

Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»