Медичні кадри первинної ланки — наче вода, що витікає крізь пальці, як її не втримуй. За останні десятиліття прозвучало багато ідей, як виставити «греблю» для цього потоку — від примусового розподілу лікарів у сільську місцевість і зобов’язання відпрацювати там впродовж 3 років або ж сплатити витрачені державою кошти на навчання до усвідомлення того, що матеріальне заохочення краще, аніж муштра. Першим кроком такого заохочення стало рішення держави виплатити кожному лікарю, який поїхав працювати у сільську місцевість щонайменше на 3 роки, «підйомні» у розмірі 5-ти мінімальних зарплат. Ще одним порятунком «кадрового «Титаніка» мала б стати програма місцевих стимулів для медичних працівників, запровадження якої передбачене Національним планом дій. Спочатку такі програми приймали пілотні регіони — місцева влада зобов’язувалася надавати лікарям житло, спеціалізований транспорт, муніципальні надбавки до зарплат, оплачувати послуги мобільного зв’язку, забезпечувати відпочинок тощо (хто на що спромігся). З часом подібну ініціативу було рекомендовано прищепити скрізь, де громада дбає про своє населення і забезпечення регіону лікарськими кадрами. На місцях таку рекомендацію розцінили по-різному. Дехто — як побажання, обов’язкове до виконання, а дехто — як головний біль (де на благі наміри знайти реальні кошти, особливо в дотаційних регіонах?). Чи може вклад «районного масштабу» витягнути охорону здоров’я з кадрової кризи? Поки що на карті країни не з’явилося острівця, на якому місцеві стимули стали справжньою принадою для лікарів. Місцеві «пряники» виявилися не такими вже й солодкими, чи молоді спеціалісти — занадто вередливими?
Віктор ЛИСАК, директор департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА
Для заохочення фахівців до роботи лікарем загальної практики-сімейної медицини, особливо у сільській місцевості, в містах та районах області успішно реалізується програма місцевих стимулів, на яку передбачено значну суму коштів (із міських та районних бюджетів у поточному році виділено понад 1 млн грн, на наступний рік заплановано приблизно 1 млн 300 тис. грн, на 2015-й — понад 1 млн 600 тис. грн, з інших джерел фінансування на 2013 рік передбачено 170 тис. грн, на 2014-й — 240 тис. грн, на 2015-й — 240 тис. грн).
Наведу конкретні приклади активної роботи в цьому напрямку. У Лохвицькому районі за рахунок коштів районного бюджету здійснюється оплата орендованого житла для чотирьох лікарів, а влітку цього року було придбано дві квартири для лікарів. На баланс Оржицької ЦРЛ передано 16-квартирний будинок, у районі розробляється документація на проведення капітального ремонту 11 квартир для медичних працівників. Згідно з рішенням Комсомольської міської ради 15-ти лікарям надано квартири на умовах оренди, яку оплачує благодійний фонд ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат». У Хорольському районі райдержадміністрація запланувала кошти на 2013-2015 роки на забезпечення житлом лікарів, які працюють у сільській місцевості. Такі приклади можна наводити по кожній території області.
Яка користь від запровадження місцевих стимулів? Передусім, це неабияка мотивація для роботи сімейним лікарем саме на первинній ланці, якій на сьогодні приділяється першочергова увага, це спосіб посилити соціальний захист медиків, фінансова підтримка медичних працівників, тобто, це дуже важливі моменти, які працюють на позитив, на підвищення престижу лікаря.
Втім практика місцевого стимулювання лише частково може розв’язати кадрову проблему. Підхід до проблеми має бути комплексним. Крім участі органів місцевого самоврядування і місцевої громади у забезпеченні фахівців житлом і гідних умов праці та проживання, дуже важливим є формування позитивної громадської думки до ролі лікаря у збереженні та зміцненні здоров’я населення, профілактиці захворювань.
Також значно покращити існуючу загальну ситуацію щодо кадрового забезпечення, особливо сільської місцевості, допоможе, на мою думку, перегляд так званої «тарифної сітки» оплати праці медиків зі зміщенням акцентів у бік первинної ланки. Як це відбувається, наприклад, для фахівців деяких служб — фтизіатричної, невідкладної допомоги, анестезіології, або, приміром, хірурги, які мають доплату за «хірургічну активність». Вважаю за доцільне, щоб оплата праці сімейних лікарів здійснювалася з урахуванням якості їхньої роботи та кількості населення у зоні їхнього обслуговування. Настав час спрямовувати державну фінансову підтримку заходів з реформування медичної галузі, поліпшення матеріально-технічного стану закладів охорони здоров’я не лише в пілотні, а і в інші регіони України, де також розпочалися процеси оптимізації діяльності галузі. Приміром, у Полтавській області активно відбувається розмежування первинної та вторинної ланок, реформовано службу екстреної медичної допомоги тощо.
А одне з найголовніших завдань — визначити на державному рівні оптимальну модель надання медичної допомоги населенню. Відповідно до статті 49 Конституції України, у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно. Але 86% бюджетних коштів, що виділяються на охорону здоров’я, йдуть на утримання медичних закладів та оплату праці лікарів. Назріла необхідність визначитися — чи впроваджуватиметься в Україні система медичного страхування, чи братимуть участь громадяни у співфінансуванні надання медичних послуг. Це допоможе розв’язати питання доцільності всіляких благодійних фондів, легалізувати так звані «тіньові надходження», а головне — надавати більш якісну та доступну медичну допомогу кожному мешканцю.
Також вважаю, що необхідно не розпорошувати державні кошти на підтримку безлічі напрямків, а на підставі аудиту стану надання медичної допомоги та результатів інвентаризації розробити етапність використання наявних ресурсів. Наприклад, на наступний рік сконцентрувати основний ресурс на оснащення лікарень планового лікування.
Позитивний приклад такої практики маємо — це створення в Україні мережі сучасних перинатальних центрів третинного рівня.
Лідія ДІДЕНКО, директор департаменту охорони здоров’я і курортів Вінницької ОДА
У первинній ланці охорони здоров’я залишається гострою кадрова проблема, але в усіх районах області затверджено програми місцевих стимулів для медичних працівників. У нашій області запроваджено новий управлінський формат (консолідації зусиль влади, громади, бізнесу і всіх небайдужих людей). Його результати особливо помітні у соціальній сфері, зокрема — у первинній ланці охорони здоров’я: у деяких районах ФАПи були просто «підняті з руїн», чимало закладів змінилися невпізнанно і це було б неможливо без залучення значної суми позабюджетних коштів (у багатьох районах на 1 гривню бюджетних коштів залучено 5-7,
а у Вінницькому районі — понад 17(!) гривень позабюджетних коштів). На фінансування районних програм місцевих стимулів у 2013 році з районних бюджетів загалом виділено 4,23 мільйона гривень.
Нині 55 осіб із числа сільської молоді навчаються у Вінницькому національному медичному університеті за рахунок коштів районів (на це з місцевих бюджетів виділено 825 тис. грн). Це дозволить поступово забезпечити амбулаторії Вінниччини кваліфікованими сімейними лікарями, адже, за укладеними угодами, студенти після закінчення навчання повернуться на роботу у свій район.
У рамках програми місцевих стимулів уже отримали житло 11 сімей медичних працівників, виділено 3 земельні ділянки для індивідуального будівництва. До кінця року планується вручити ключі від житлових будинків ще 6 медичним працівникам у сільській місцевості.
На розв’язання житлових проблем медиків до кінця цього року заплановано виділити з місцевих бюджетів близько 730 тисяч гривень.
Крім того, голова обласної державної адміністрації поставив завдання збудувати в кожному районі області 8-квартирний будинок у рамках програми «Доступне житло». Серед претендентів на участь у програмі чимало медичних працівників первинної ланки. Вже розпочато будівництво таких будинків у 20 з 27 районів області. Керівництво області запевняє, що у наступні роки програма «Доступне житло» теж впроваджуватиметься. Причому, якщо претендентів на участь у ній буде більше, ніж запланованих квартир, то перевага надаватиметься медичним працівникам.
Володимир КОРОЛЕНКО, начальник управління лікувально-профілактичної допомоги департаменту охорони здоров’я Київської ОДА, кандидат медичних наук
Медичні кадри в наш час розглядаються як стратегічний капітал, і 70% усіх капіталовкладень в галузь охорони здоров’я у світі спрямовуються саме на її кадрове забезпечення. Натомість стан кадрового забезпечення галузі в Україні залишається складним і потребує дієвого удосконалення у процесі провадження реформ. Проблема передусім стосується первинної медико-санітарної допомоги з урахуванням її переходу на засади сімейної медицини, який має відбутися до 2020 року. Основними чинниками ситуації, що склалася в кадровому забезпеченні галузі, є соціально-економічні умови.
Одним із заходів, покликаних докорінно змінити ситуацію зі сталим існуванням (а до нинішнього року — і з поступовим зростанням) дефіциту медичних кадрів у цілому по країні, є програми місцевих стимулів для медичних працівників.
Ситуація в Київській області дещо краща, ніж загальнодержавні показники: укомплектованість штатних лікарських посад становить 86,6%, а молодшого медичного персоналу — 90,9% (в Україні відповідно 82% і майже 89%). Втім, на виконання Національного плану дій на 2013 рік та відповідного доручення голови ОДА регіональні програми місцевих стимулів були затверджені в усіх районах та містах обласного значення Київщини. Ними передбачено забезпечення медичних працівників житлом, а у сільській місцевості — по можливості ще й земельними ділянками. Виплати ж місцевих надбавок за обсяг та якість виконаної роботи, надання безкоштовного проїзду у місцевому транспорті передбачені за умови наявності фінансових можливостей місцевих бюджетів області. Також діє Київська обласна програма підготовки лікарських кадрів для лікувальних закладів сільської мережі на 2010-2017 роки, за якою в Національному медичному університеті імені
О.О. Богомольця навчаються 69 студентів. На 2013 рік з цією метою в обласному бюджеті заплановані кошти у розмірі 1016,5 тис. грн.
Слід також зауважити, що місцеві стимули — не єдине, що передбачене Національним планом дій. У ньому також ідеться про необхідність запровадження надбавок медичним працівникам первинної ланки за обсяг та якість наданої допомоги з урахуванням досвіду пілотних регіонів та з визначенням джерел фінансування таких надбавок. 20 травня 2013 р. вийшла відповідна Постанова Кабінету Міністрів України від № 395 «Деякі питання оплати праці медичних працівників, що надають первинну медичну допомогу та є учасниками пілотного проекту з реформування системи охорони здоров’я», проте вона, як видно з назви, торкнулася лише пілотних регіонів.
Водночас, реалізація будь-яких «стимулюючих» заходів вбачається лише як система тимчасових заходів, що не розв’язують проблему в цілому. Необхідно на державному рівні докорінно змінювати систему фінансування галузі, що, зрештою, передбачено Програмою економічних реформ у вигляді підготовки (до кінця 2014 року) до запровадження обов’язкового соціального медичного страхування. Крім того, спільна діяльність держави та громадськості повинна бути спрямована на всебічне підвищення престижності професії медичного працівника, його соціально-економічний та юридичний захист, що можливо, як засвідчує світовий досвід, лише за умови запровадження професійного самоврядування медиків, у першу чергу лікарського самоврядування.
Богдан ЧЕЧОТКА, депутат Львівської обласної ради, голова постійної депутатської комісії з питань охорони здоров’я, материнства та соціального захисту, головний лікар Миколаївської ЦРЛ Львівської області
Програма місцевих стимулів безперечно потрібна. Але вона буде успішною лише за умови її державної підтримки. Приміром, мала б бути якась субвенція з державного бюджету, зокрема, цільова — на ті області, де інфраструктура менш наповнена. Місцеві стимули включають в себе кілька пунктів: це й доплата до зарплати медиків, і виділення їм земельних ділянок чи вже готового житла. В ідеалі медик мав би прийти вже в готову квартиру чи будинок. Ми маємо певні напрацювання в цьому. Нині всі амбулаторії сімейної медицини, які відкриваються у Львівській області (а це близько десяти щороку), «здаються» з житлом для лікаря. Більше того — житло для медпрацівника передбачається навіть там, де йде реконструкція медамбулаторій. Виходимо з ситуації, як можемо, наприклад: у селищі Липівка амбулаторію розмістили на першому поверсі, а на другому будемо облаштовувати відомчі квартири для молодих спеціалістів, щоб згодом вони могли приватизувати це житло. Якщо ж мова йде про виділення земельної ділянки під будівництво — сільські ради з розумінням до цього ставляться, і якщо лікар кваліфікований, сумлінно виконує свої обов’язки, йому ніколи не відмовлять у відведенні такої ділянки. Однак що з нею робити молодому лікарю? Саджати городину? Адже звести будинок за ту заробітну плату, яку він отримує, просто неможливо. Тож «стимул» просто не працює. А щоб працював — держава повинна подбати про створення іпотечних програм, які б розв’язували цю проблему. Або, приміром, постановою Кабміну чи спеціальною державною програмою було б передбачено виділення коштів для облаштування житла під час реконструкцій амбулаторій (бодай для виготовлення кошторисної документації на житло). На жаль, такої підтримки від держави на сьогодні немає. На місцевому ж рівні фінансово «потягнути» всі нюанси програми місцевих стимулів (а це комплексні заходи) дуже і дуже складно. Тому що зараз, приміром, у Львівський області тільки 2 райони виконали бюджет за 9 місяців. Як можна впроваджувати додаткові стимули, якщо пріоритетним завданням постає виплата людям заробітної плати, сплата боргів за електроносії. А ще ж потрібні кошти на ліки і харчування хворим. А якби була державна підтримка у вигляді субвенцій, іпотечних програм, запровадження місцевих стимулів не стримувалося б такими скрутними обставинами. Тож попри всі зусилля, нині ми можемо реалізувати з усієї програми місцевих стимулів тільки надбавку до зарплати. Але і тут доводиться обходитися власними силами. Бо в тих методологічних рекомендаціях, які ми отримуємо від МОЗ, нечітко прописані індикатори якості в оплаті праці, якими мають послуговуватися в пілотних регіонах. До того ж вони занадто складні й надміру завантажують бухгалтерську службу, яка на разі ще не збільшена. Тому ми на зборах трудового колективу затвердили власні критерії оцінки якості роботи лікаря, за які вони отримують надбавки як місцеві стимули (50% заробітної плати) — велика зона обслуговування, відсутність візуальних форм раку, задавнених форм туберкульозу, зменшення кількості викликів «швидкої» тощо. Багато в чому вони перегукуються з рекомендованими МОЗ критеріями.
Утримання молодих спеціалістів у первинній ланці, зокрема на селі, взагалі проблема комплексна – тут слід говорити про створення відповідної інфраструктури, умов дозвілля, доїзду. Якщо все це розв’язуватиметься в комплексі, тоді в поєднанні з конкретними заходами стимулювання воно має право на життя і дає ефект.
Леонід КОВАЛЬЧУК, ректор Тернопільського медуніверситету імені І.Я. Горбачевського, член-кореспондент АМН України, професор
Ще з радянських часів у нас сформувався стереотип, що хтось має прийти і щось нам дати. Але ми самі повинні знайти можливість заробити кошти. І говорити, що держава має це зробити за регіональну владу, неправильно. Тому що вона просто не в змозі всього забезпечити. Щоправда, завдання держави — створити умови ефективного розвитку кожного регіону. А вже потім має бути ініціатива керівників регіону, його мешканців, які повинні подбати про те, щоб наповнити місцевий бюджет. Для прикладу — в нашій області 1050 сіл, медичну допомогу на первинному рівні надають 750 сімейних амбулаторій та ФАПів. Чи ж може держава дійти до кожного з цих 750 пунктів? Звісно — ні. Та й у світовій практиці важко знайти подібні приклади. Приміром, у ФРН саме федеральні землі відповідають за організацію меддопомоги на місцях.
Звісно, вони отримують державні дотації, а решту мають забезпечити за рахунок місцевих бюджетів. Поки що в Україні місцеві бюджети не спроможні впоратися з подібним завданням, але іншого шляху просто не існує. Тож замість того, щоб шукати винних у бідах медицини в системі охорони здоров’я, краще пошукати тих, хто свого часу знищував потужні підприємства на території області, що наповнювали її бюджет. Нині ж вихід один — налагоджувати місцеве виробництво і спрямовувати зароблені кошти на розвиток інфраструктури, зокрема — на медицину.
Наші фахівці та студенти долучилися до багатьох соціальних програм, зокрема, до створення сільських медичних закладів — центрів ПМСД, які нині ефективно працюють. Там створено всі умови для надання первинної допомоги (встановлено необхідне обладнання, задіяно можливості телекомунікаційних технологій консультування з фахівцями університетської клініки, працює стоматологічний кабінет тощо). Інколи мене запитують: навіщо в малому неперспективному селі на 100 мешканців такий медичний пункт? Я відповідаю: якщо в селі мешкає навіть незначна кількість людей, медична допомога там має бути на належному рівні. І дискусії тут зайві. Під час візиту до Нідерландів мене надзвичайно вразило те, що я побачив — поштове відділення на острові, де живе… одна сім’я. І туди щодня прибуває катер, доправляє і забирає пошту. Це — приклад цивілізованої турботи про людей. А ми ж говоримо про медицину. Тому не дивно, що наш досвід підхопили, і в інших районах нині активно створюють подібні центри. На мій погляд, це також є стимулом.
Наші студенти спостерігають за тим, як до хорошої справи долучаються місцеві підприємці, яким має бути заклад первинної допомоги, і, сподіваюся, що на своєму місці роботи вони намагатимуться домогтися таких або ще й кращих умов. Тому я ще раз хочу підкреслити — тільки ми самі, на місцях можемо зрушити справу з місця. І опікуватися медичними закладами мають місцеві бюджети.
Василь БОРИС, головний лікар Новоград-Волинського міськрайонного ТМО Житомирської обл.
Найнеобхідніша умова для того, щоб утримати лікаря на селі, — це гідна зарплата. Крім того — забезпечення молодого спеціаліста відповідним житлом. Без цих двох умов які б реформи ми не проводили, чого б не обіцяли — бажаного результату не отримаємо. Наступний крок — надати сільському лікареві автотранспорт (тоді не буде необхідності утримувати таку величезну на даний час кількість медичних працівників для того, щоб надати первинну медичну допомогу — це також важливо).
Звісно, кожен керівник лікувального закладу намагається по-своєму розв’язати ці питання — у нас певні методи відпрацьовані роками ще моїми попередниками. «Своїх» фахівців ми «відслідковуємо» ще до їх вступу у вищі медичні навчальні заклади — не просто проводимо просвітницьку роботу, а й пропонуємо їм повернутися на медичну практику до нас. А тоді, проаналізувавши, які саме спеціалісти нам потрібні, скеровуємо цих молодих людей обирати необхідну спеціальність (відповідно до потреб галузі району та міста). Тобто десь трохи й «насаджуємо» думку (до речі, здебільшого вони погоджуються, адже усвідомлюють, що в такому випадку роботу матимуть однозначно!). Скажемо так: ми «вирощуємо», виховуємо потрібних спеціалістів. Бо марно сподіватися, що іногородні залишаться у нас працювати — без житла і нормальної зарплати. Людині ж, яка повернулася працювати додому, до батьків, легше затриматися тут надовго (а то й назавжди), навіть не маючи власного житла.
Ми працюємо зараз у таких умовах, що тільки проявляючи власну ініціативу, можна розв’язувати настільки важливу кадрову проблему. Ми не чекаємо, поки держава надасть великі зарплати і житло лікарям, своїми силами «вирощуємо» майбутніх молодих спеціалістів. Затримати молодих фахівців у сільській місцевості можна тільки такими методами — інших я поки що не бачу.
Наталія СИЧ, головний лікар Романівської ЦРЛ Житомирської обл.
Сьогодні найбільша проблема в галузі охорони здоров’я — кадрова. І наш район не є винятком. Тому керівництво як центральної районної лікарні, так і району докладає всіх зусиль, щоб розв’язати цю проблему. Першим кроком, звісно, є надання цільових направлень на навчання абітурієнтам. Наступний крок — надання житла молодим спеціалістам. Свого часу я також приїхала за розподілом до Романова і затрималась тут на 26 років — передусім через те, що мені одразу надали сучасне житло. Тому ми прийняли рішення (його підтримала влада району, області) — в лікувальному корпусі, який ми наразі будуємо, третину приміщення перепланувати саме під житло для медичних працівників. Усі дозволи відповідних інстанцій ми вже отримали, тож зараз працюємо над корегуванням проекту — 18 квартир зможемо надати молодим спеціалістам відразу ж по їх приїзду.
Стосовно ж сільських лікарських амбулаторій (у районі сьогодні два таких заклади потребують лікарів) — у Романівці сільська рада придбала хату (в гарному стані, з підведеним газом), яка чекає на молодого спеціаліста, аби він тільки приїхав! Але ж окрім цього важливе значення має заробітна плата, яку отримує лікар на первинці. Адже якщо працювати лікарем із повною віддачею, не залишиться можливості для ведення домашнього господарства. Тож цього року була прийнята районна програма заохочення молодих фахівців, за якою, згідно з контрактом, їм виплачуватимуться додаткові надбавки до заробітної плати. І не лише молодим спеціалістам, а й усім лікарям, котрі працюють у сільській місцевості. Я переконана, що на стадії формування бюджету на 2014 рік будуть передбачені кошти саме на виконання цієї програми.
