Чому саме сімейна медицина?
Коли до мене звертаються з таким питанням, завжди кажу: запитайте краще, чому я залишився в сімейній медицині? Річ у тім, що обирав спеціалізацію не зі своєї волі: усім, хто навчався за державним замовленням, наполегливо запропонували сімейну медицину.
Проте доля подарувала чудового наставника — сімейного лікаря Ірину Балан із Тернопільського центру ПМСД, яка фактично й відкрила мені шлях у професію. А коли з’явилися перші результати роботи, то прийшла й любов до сімейної медицини.
Багато хто й досі дивується, чому я залишив Тернопіль і поїхав за направленням у найвіддаленіший район області. Спочатку мені й самому було дещо лячно, переживав, бо відчував велику відповідальність за чуже життя та здоров’я. Насторожувало й ставлення майбутніх пацієнтів, які доволі скептично оцінили моє призначення, мовляв, відпрацює три роки й втече.
Але я на це не зважав. Просто працював, і люди згодом зрозуміли: я не збираюся нікуди їхати, бо мені подобається моя робота.
З перших днів відчув, що на первинці можна застосувати всі свої знання з інших напрямів медицини. Зараз вирішую більшість медичних проблем своїх пацієнтів, і вони без потреби не звертаються до «вузьких» спеціалістів, отож такий підхід реально «працює».
Головна професійна мета і як її досягти?
Сутність професії лікаря в постійному рухові вперед. Траєкторія професійного розвитку, на мій погляд, має охоплювати різні галузі медицини та фармакології. Можна виписати хворому традиційний, але морально застарілий препарат, і великої шкоди в тому не буде, але якщо в арсеналі фармакотерапії є сучасні, з меншими ризиками для здоров’я пацієнта засоби, то чому б їх не застосовувати?
Інше, й доволі вагоме питання: як нам отримати всі ці найновіші рекомендації, настанови? До прикладу, за кордоном великою підмогою є товариства сімейних лікарів, профільні міністерства також проводять чималу роботу. У нас же роками складалася кардинально протилежна ситуація, але тішить відкритий доступ до закордонних джерел, приміром, British Medical Journal та The Lancet — кожний лікар нині має можливість отримати їх у перекладі та ще й безкоштовно.
Дуже важливим є, на мій погляд, питання ролі сімейного лікаря в системі охорони здоров’я країни. Люди поки ще не зовсім усвідомили: сімейний лікар — це перший спеціаліст, до якого вони мають звернутися зі своїми проблемами, і він обов’язково допоможе їх вирішити. Наше завдання — донести цей меседж і популяризувати свій фах.
Найбільший ваш професійний успіх?
Похвалитися грандіозними досягненнями за чотири роки роботи поки не можу, але вже є, хоч і невеликі, але важливі для мене здобутки. Успіх — це, насамперед, переконати пацієнта з артеріальною гіпертензією регулярно вживати антигіпертензивні препарати, а маму — в тому, що дитину необхідно вакцинувати.
Торік, коли я зрозумів, що ми вже не встигаємо потрапити до «першої хвилі» підписання угод з НСЗУ, вирішив зареєструватися як ФОП. На мою думку, цим я також можу пишатися. Статус ФОП відкрив нові можливості, насамперед професійну автономію, коли вдається уникнути бюрократичних колізій — я отримав повну свободу самостійно приймати та реалізовувати свої рішення. Скажу відверто: мої пропозиції щодо втілення якихось інновацій не завжди знаходили відгук у керівництва центру ПМСД, де я працював раніше, тому й вирішив відкрити власну справу.
У планах — розширити кабінет, хоча наразі маю все необхідне, у тому числі й сучасний апарат для УЗД. Вважаю, що УЗ-діагностика — надзвичайно важлива в практиці сімейного лікаря, особливо за ургентних випадків, хоча не завжди економічно виправдана. Але поки що роблю ставку на кошти, котрі виділяє НСЗУ, і їх цілком достатньо.
Пацієнт для вас — це…
«Пацієнт понад усе». Таке кредо я запозичив у НСЗУ, бо воно, на мій погляд, влучно відображає сутність сімейної медицини. Якось до мене звернулася пацієнтка, котра чомусь вважала себе надміру гладкою, хоча в неї була цілком нормальна маса тіла. Жінка так переймалася цією «проблемою», що після кожного споживання їжі викликала блювання. Коли хвора прийшла до мене на прийом, я, звісно, міг направити її в психоневрологічний диспансер. Але пацієнтка уклала декларацію зі мною, тобто довірила мені власне здоров’я, і я вважав своїм обов’язком хоча б спробувати їй допомогти. Наші заняття виявилися ефективними. Тобто прагнення допомогти й індивідуальний підхід дали змогу вирішити проблеми пацієнтки на первинному рівні.
Що найскладніше в роботі сімейного лікаря?
Думаю, профілактика — украй важливий, але чомусь недооцінений і пацієнтами, і нинішньою системою охорони здоров’я напрямок. У роботі з пацієнтами сімейному лікарю непросто його опанувати. Наведу приклад. Оглядаю 45-річного чоловіка, який працює водієм, веде сидячий спосіб життя, часто потрапляє в стресові ситуації, викурює по 12 цигарок на день. Чудово розумію, що через рік він «увійде» в категорію потенційних гіпертоніків, хоча зараз вважає себе цілком здоровим. І найскладніше: пояснити людині, у якої немає якихось конкретних проблем, що вона повинна берегтися. Важко змінити й психологію людей, які ще з радянських часів звикли проходити медогляд «для галочки» і не розуміють, що часто від них самих залежить розвиток майбутніх хвороб. Якраз це сімейний лікар й зобов’язаний донести до пацієнтів.
