Ідея розпочати власну справу довго визрівала. До відкриття клініки Михайло Оштук, якого в Луцьку називають першим сімейним лікарем, працював у системі державної медицини, тож сповна вивчив усі її особливості та нюанси. Реалії, із якими стикнувся під час роботи, спонукали його замислитися про те, як змінити підхід до роботи в медичній сфері.
ВЗ Розкажіть, із чого все починалося?
Михайло ОШТУК, директор медичного центру «Здорова родина» у ЛуцькуКрім того, певний час працював у страховій компанії експертом — поставив за мету добре вивчити особливості медичного страхування, перш ніж починати заробляти на хліб власною справою. І цей досвід мені став у пригоді.
ВЗ Як виникла назва центру?
— Спонтанно. Ми розглядали різні варіанти, наприклад, назвати центр на честь якогось бога — покровителя медицини чи видатного лікаря. Але я ці ідеї відкинув. Нині навіть не пригадую, хто придумав назву «Здорова родина», але, оскільки наш центр займається саме сімейною медициною, то вона здалася цілком логічною.
ВЗ Вас вважають першим сімейним лікарем у Луцьку. Чи важко було отримати дозвільні документи для започаткування власної справи у 2000 році?
— Пригадую, як приїхав у Київ, прийшов у Міністерство охорони здоров’я з документами, зайшов у ліцензійну комісію. Зі мною тоді ліцензію отримували й інші лікарі, але здебільшого це були стоматологи й гінекологи. Коли на запитання, на яку саме діяльність я подаю документи, відповів: «Сімейну медицину» — бачили б ви очі членів комісії! На мене дивилися, мов на божевільного, адже тоді ця ніша була геть непопулярною. Але час показав, що я не помилився.
ВЗ Пригадуєте перші роки роботи?
— Спочатку ми орендували невеличке приміщення, яке належало комунальному підприємству «Луцькводоканал». Скажу відверто: було вкрай важко. На початку 2000-х приватна сімейна медицина не лише була новою за назвою, а й світоглядно сприймалася як щось незрозуміле, чуже. Суспільство не готове було усвідомити, що сімейний лікар може бути приватним. Спочатку у нас був один пацієнт на тиждень. Але ми не опускали рук, продовжували ходити на роботу навіть задля одного пацієнта. Тоді в центрі крім мене працювали медсестра, техпрацівниця та лікар ультразвукової діагностики.
А потім справа зрушила з місця. Багато пацієнтів прийшли до нас із дільниці, де я раніше працював терапевтом. Я знайомився з інформацією про роботу сімейних лікарів у Європі та світі, «позичав» деякі їхні рішення та підходи. Ми ввели договори з пацієнтами про добровільне медичне страхування — у цьому мені допоміг досвід роботи у страховій компанії. Укладали їх із цілими родинами. Згідно з умовами договору клієнти платили фіксовану суму щомісяця й отримували певний безкоштовний мінімум медичних послуг і обстежень, дуже близький до запровадженого нині з реформуванням первинної ланки. Кількість відвідувань лікаря в місяць не регламентували.
Мушу зазначити: у цій історії є одна важлива деталь. Чому це стало можливим у середині 2000-х років? Бо саме тоді стабілізувалася українська економіка, почали зростати доходи населення. Люди були впевнені у завтрашньому дні й залюбки укладали з нами договори про медичне страхування. Це вагомий нюанс, який варто врахувати тим, хто планує запровадити страхову медицину в Україні.
ВЗ Чи легко було сформувати сталий колектив?
— По-різному. За ці роки через центр пройшло чимало фахівців. Проте з самого початку існування клініки ми намагалися, щоб у колективі панував здоровий дух доброзичливості. Повага і коректне ставлення один до одного — запорука успішної роботи. Якщо в колективі панує хороша атмосфера, то пацієнти це відчувають. Медсестра, до прикладу, працює у нас уже вісім років. Також серед персоналу центру — сімейний лікар, гінеколог, уролог і техпрацівниця. Ми всі — одна команда.
ВЗ Як приваблювали пацієнтів? Можливо, давали якусь рекламу?
— Я противник медичної реклами у її стандартному вигляді. Може, це не дуже гарно прозвучить, але наша реклама «ходить» містом, живе в місті. Вважаю, що лікарю рекламувати себе — неправильно. Рекламує лікаря його робота. Наше основне завдання — щоб пацієнти якомога менше хворіли. Раз чи двічі на місяць я телефоную людям, цікавлюся їхніми справами, самопочуттям. Нагадую, які аналізи треба здати, аби уточнити стан, розповідаю про можливість вакцинації тощо. Людей дуже приваблювало те, що можна будь-коли зателефонувати лікарю і попросити поради.
У 2009 році наша система страхових договорів занепала через погіршення економічної ситуації. Але й досі ми лікуємо багато застрахованих осіб — маємо договори зі страховими компаніями. Крім того, обслуговуємо пацієнтів на умовах корпоративного страхування. Також уклали угоду з Національною службою здоров’я України — це дає нам можливість підписувати декларації з пацієнтами і надавати медичні послуги первинки. Усе працює чудово. Ми не женемося за кількістю, не ставимо високої планки, але кілька сотень декларацій у нас є. Багато пацієнтів, які відвідували нас раніше, тепер уклали з нами угоди і мають можливість приходити на прийом безкоштовно, бо за них платить держава. Поки що оплата вчасна, жодних нарікань на роботу Національної служби здоров’я України немає.
ВЗ Коли з’явилася можливість переїхати в нове приміщення?
— На той час ми вже пропрацювали шість років, і я навіть почав відчувати втому: пацієнтів було багато. Постало питання про розширення центру. У 2006 році економічна ситуація складалася сприятливо, зокрема дуже легко було взяти кредит, тож ми ризикнули й придбали приміщення, де зараз і перебуваємо. Щоправда, потім настала криза 2008-2009 років, але ми витримали — кредит виплатили.
Пацієнти теж «переселилися» з нами. Перед переїздом у нове приміщення ми провели інформаційну кампанію, максимально обдзвонювали людей, попереджали їх. Було трохи страшно, але викрутилися — виручили напрацьований за минулі роки досвід і репутація.
ВЗ На вашу думку, у чому секрет успіху медичного центру?
— Ми вирішили поєднати сімейну медицину з гінекологією та урологією: отримали ліцензії на ці види медичної діяльності. Такий підхід себе виправдав. Крім того, у нас є денний стаціонар, який користується попитом у пацієнтів. У 2015 році оновили й оснастили гінекологічний кабінет: до послуг клієнтів електронна кольпоскопія, аргоноплазмова абляція (перша в нашому місті). Інвестиції повністю окупилися.
Перші вісім років про якісь відчутні прибутки мова не йшла: 80% заробленого вкладали в апаратуру, приміщення. І лише потім почали заробляти.
Я не є фаховим економістом, але закони сучасної економіки на собі відчув. Якщо ти зупинився, то вже рухаєшся назад. Тому треба бігти, навіть на місці. Спілкування, інтерес до нового досвіду даються взнаки. Якщо є можливість, варто відвідувати різні медичні заходи. Підозрюю, що дехто з медиків не погодиться зі мною, скаже: навіщо туди їхати, там 90% інформації — водичка. Але я заперечу: є ж решта 10%! Іноді приїдеш, почуєш лише кілька вартих уваги думок, проте вони здатні щось змінити. Нещодавно в Києві відбулася щорічна медична виставка. Здається, яка користь з неї нашому невеличкому закладу? Однак я щороку їжджу і дивлюся. Так, ми не можемо дозволити собі придбати апарат за 100 тис. Євро, але я знаю, що таке обладнання є, що з’являються нові методи та підходи до лікування. Медицина — дуже інертна і високозатратна галузь. Але технології й ліки, які раніше були закриті для загалу, поступово дешевшають, стають доступнішими для широких верств населення, тож бути в курсі новинок — це вже півсправи.
ВЗ За останнє десятиліття у Луцьку відкрилося чимало приватних медичних закладів, серед них — і великі клініки. Не боїтеся конкуренції?
— Не замислювався про це. Звісно, конкуренція існує, і з появою великих приватних медичних закладів деякі наші пацієнти пішли туди. Але потім дехто з тієї частини… повернувся назад. Такий процес нормальний. На кількість наших пацієнтів це ніяк не вплинуло. Боятися конкуренції не потрібно — вона є ще одним стимулом для розвитку.
ВЗ Що думаєте про сучасну медичну реформу?
— Змінити щось за рік у медицині практично неможливо. Основна проблема української медицини, на мою думку, полягає в тому, що в нас немає медичних менеджерів. У нас хороші лікарі, медсестри, виконавці, але панує совкове мислення. Звідси — шалений спротив будь-яким реформам, бажання лишити все як є. Організаційно медицина в нас досі камінно-совкова. Зміни, які почалися, мають зруйнувати стару систему, а це складно.
Проте існує й інший бік медалі: мислення пацієнтів, яке сформувалося за 100 років. Скажімо, відгуляти весілля на 300 осіб і взяти для цього кредит у банку — це нормально. Випити тонну горілки за здоров’я — це теж нормально. А коли за це саме здоров’я треба заплатити умовні 100 грн, то кажуть: «А чому так дорого?» Ось таке протиріччя у свідомості українців. Але здоров’я дешевим бути не може…
Я задоволений медичною реформою. Проте наразі вона перебуває на початковому етапі. Старе болото української медицини лише трошки розворушили, й уже пішло стільки кіл. Нарешті Міністерство здогадалося сказати українцям: саме пацієнт у першу чергу має думати про своє здоров’я. Бо здоров’я людини залежить від медицини лише на 8%, усе решта — особистий фактор. Тому треба не тільки пити за здоров’я, а й дбати про нього.
ВЗ Чи достатня в Україні законодавча база, яка регламентує роботу приватної сфери медицини?
— Проблем у цій царині дуже багато. Якщо об’єктивно, то такої бази… взагалі не існує, ми функціонуємо у законодавчому вакуумі. Рівень юридичного регулювання приблизно такий: хай собі працюють. З іншого боку, є велика кількість нормативних документів, які не сприяють роботі, а лише заважають. І вони реально тупі, настільки, що часом здається: суперечать і принципам біології, й здоровому глузду. Добре, що в нашій країні недолугість законів, нормативних актів, наказів компенсується необов’язковістю їх виконання. Бо якби довелося дотримуватися всього, що написано, вижити було б неможливо. Потрібні чіткі правила гри, і багато залежить від чиновників, влади. А щодо інших моментів, то працювати можна. Я не зазнавав жодних утисків, ніхто мені не заважав. І за це, як то кажуть, вдячний.
ВЗ Чого очікуєте від майбутнього?
— У мене двоє дітей, нині вони — лікарі-інтерни. Думаю, я обрав правильний шлях, яким підуть і діти. Але вони не просто переймуть мій досвід, вони переосмислять його, бо молодь розумніша, прогресивніша й думає по-новому. Коли я, наприклад, розповідаю дітям про деякі організаційні моменти, вони вважають їх застарілими.
Я хотів би тільки одного: щоб медична реформа не зупинялася на півдорозі, щоб не було розвороту назад. Я сам роблю все можливе, аби популяризувати реформу в суспільстві, у середовищі медиків. Але стрижень старої системи ще не зламаний, а це обов’язково треба зробити. Медицина в нас хороша, погана її організація. На мою думку, настав час грамотно поєднати види медичної допомоги. Гарантоване безкоштовне державне страхування має функціонувати разом із приватним медичним страхуванням — це був би ідеальний варіант. У світі багато подібних прикладів, які на практиці довели свою успішність. Потрібно лише перейняти їх і не боятися змін.
Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ»
