Пандемія внесла корективи в роботу законодавців, зосередивши їх на розробці так званих антикоронавірусних законів, від прийняття яких залежали долі мільйонів людей і особливо медичних працівників. Однак життя продовжується, як і медична реформа, котра не витримала випробування тяжкими часами. Чи буде у зв’язку з цим переглянуто її законодавче підґрунтя і які плани щодо подальшої трансформації галузі з огляду на неочікувані уроки пандемії? Про це – наша розмова з Головою Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Михайлом Радуцьким.
ВЗ На сьогодні на найвищому рівні прийнято рішення виправляти помилки запровадження другого етапу реформ. Чи потребує цей процес змін у законодавстві?
Михайло РАДУЦЬКИЙ, Голова Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування– Позиція Президента України Володимира Зеленського – не зупиняти медреформу, а вирішити комплекс проблем, які виникли на старті. Тому хочу наголосити: ніхто не має наміру вносити корективи до Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», які змінювали б принцип реформи. Планується внести зміни лише до розрахунків вартості пакетів медичних послуг, які держава оплачує медичним закладам.
ВЗ За відсутності національних протоколів, які були замінені на «міжнародні», нові тарифи знову можуть виявитися несправедливими. Чи потрібна законодавча «реінкарнація» національних протоколів?
– Попри те, що в Україні, починаючи з 2017 року, закладам охорони здоров’я дозволялося використовувати у своїй роботі міжнародні клінічні протоколи, національні протоколи та стандарти ніхто не скасовува. У чинних законах (зокрема, в Основах законодавства України про охорону здоров’я та Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії») визначено наявність національних протоколів та стандартів якості, а також вимогу їх обов’язкового дотримання в усіх закладах охорони здоров’я та приватно-практикуючими лікарями. Зміни в суспільстві, в галузі, оновлення доказової бази, поява нових розробок, досліджень, технічних, технологічних та економічних можливостей є підставою для перегляду та оновлення згаданих медико-технічних документів. Але розробка нових тарифів має базуватися саме на національних протоколах лікування, які адаптовані до українських реалій. Адже головна умова для клінічного протоколу – його фінансова і ресурсна забезпеченість, аби у лікарів була можливість його виконати, інакше протокол втрачає сенс свого існування. Відзначу, що в переважній більшості країн ЄС доказова база для стандартів медичної допомоги розробляється централізовано під егідою державних (або квазідержавних) установ за участю професійних медичних організацій та інших зацікавлених сторін. В Україні цими питаннями опікується Міністерство охорони здоров’я.
Розробка нових тарифів має базуватися саме на національних протоколах лікування, які адаптовані до українських реалій. Адже головна умова для клінічного протоколу – його фінансова і ресурсна забезпеченість, аби у лікарів була можливість його виконати, інакше протокол втрачає сенс свого існування.
ВЗ Як на підставі чинного механізму фінансування галузі підвищити заробітну плату українським медикам, якщо нині вона регулюється колективним договором кожного окремого закладу?
– Переконаний, що це питання потрібно вирішувати комплексно – не лише за рахунок удосконалення законодавства, а й зусиллями кожного керівника закладу та місцевої влади. З боку держави логічно очікувати запровадження нових, більш ефективних механізмів фінансування галузі, які допоможуть суттєво підвищити заробітну плату медикам. Яскравий результат дії таких механізмів (який вже ніхто не ставить під сумнів) – зростання доходів лікарів первинної ланки.
Аби при подальшій імплементації медичної реформи такий позитивний ефект відчули ще й лікарі інших спеціальностей, потрібно чітко виконувати вимоги чинного Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». По-перше, у тарифах на медичні послуги має бути враховано складову оплати праці, що становить не менше 250% середньої заробітної плати в Україні. По-друге, на виконання програми медичних гарантій у Державному бюджеті повинно бути закладено не менше 5% ВВП.
Надалі, коли держава на своєму рівні відпрацює згаданий механізм, а лікарні навчаться працювати як автономні суб’єкти та отримувати гроші за надані ними послуги, ми приступимо до розробки законодавчих ініціатив, які дозволять збільшити зарплати медикам шляхом багатоканального фінансування закладів охорони здоров’я. Серед іншого це може бути комбінована оплата медичних послуг із залученням коштів медичного страхування, роботодавців, місцевих бюджетів, власних коштів фізичних осіб.
На жаль, економічний стан України й виклики, які сьогодні стоять перед державою, не дають можливості забезпечити повне фінансування галузі охорони здоров’я відповідно до потреби. Але ми це поступово виправимо. Вже у цьому році Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким передбачено суттєві додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації COVID-19. Також керівникам медичних закладів не варто забувати про те, що з 1996 року існує затверджений Кабінетом Міністрів України перелік платних послуг, які надаються в державних і комунальних закладах охорони здоров’я. Це – можливість заробити додаткові кошти й стимулювати лікарів, які надають такі послуги.
Окрім того, бюджетне законодавство дозволяє органам місцевого самоврядування розробляти та затверджувати місцеві програми розвитку й підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, спрямовуючи ресурси в тому числі й на підвищення оплати праці медичних працівників.
ВЗ Однак існують заклади, де на платних послугах не заробиш, а місцевій владі легше їх закрити, аніж утримувати. Останні збурення щодо закриття протитуберкульозних та психіатричних закладів – тому підтвердження.
– Наш Комітет розуміє специфіку цих закладів і проблеми їх фінансування за новою моделлю. Адже ми отримуємо численні звернення з цього приводу з регіонів і безпосередньо знайомимося з роботою таких закладів під час виїзних засідань.
Уряд і зокрема МОЗ України також активно працюють над розв’язанням згаданої проблеми. Зокрема, у березні 2020 року Постановою Кабміну № 250 затверджено спеціальну субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення підтримки окремих закладів та заходів у системі охорони здоров’я. Поміж іншого в ній передбачені кошти на оплату поточних видатків спеціалізованих закладів з надання психіатричної допомоги, де застосовуються примусові заходи медичного характеру.
Також у МОЗ України створено робочу групу, яка напрацьовує кроки, необхідні для підтримки протитуберкульозних та психіатричних закладів. У разі надходження законодавчих ініціатив в цьому напрямку від виконавчої влади наш Комітет обов’язково їх підтримає і забезпечить якнайшвидший розгляд в парламенті.
У тарифах на медичні послуги має бути враховано складову оплати праці, що становить не менше 250% середньої заробітної плати в Україні.
ВЗ Коли розпочнеться робота над Держбюджетом на наступний рік, чи збільшиться його медична складова і які пропозиції відстоюватиме Комітет?
– Зазвичай робота над новим Державним бюджетом розпочинається із затвердження парламентом Бюджетної декларації. Регламентом Верховної Ради України передбачено, що Уряд вносить її не пізніше 4 червня року, що передує наступному бюджетному періоду, а Верховна Рада має розглянути її не пізніше 15 липня. Однак у зв’язку з пандемією COVID-19, у нинішньому році Бюджетна декларація не затверджуватиметься (Верховна Рада прийняла відповідний закон, яким тимчасово припинено таку вимогу). Тому одразу розпочнеться робота над майбутнім бюджетом, який має бути внесений Урядом не пізніше 15 вересня. Формування
Державного бюджету на 2021 рік вже розпочато. Наразі Комітет спільно з Міністерством охорони здоров’я працює над визначенням обсягів необхідного для галузі фінансування на наступний рік та основних його напрямів. Для успішного запровадження медичної реформи необхідно збільшити витрати на охорону здоров’я до 6% від ВВП і наш Комітет на цьому наполягатиме. Тому маємо розблокувати норму статті 4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» щодо забезпечення фінансування охорони здоров’я на рівні не менше як 5% ВВП, дію якою було призупинено на період 2020 року.
ВЗ Пріоритети фінансування галузі зміняться?
– Передусім вони будуть спрямовані на недопущення звуження програми медичних гарантій; підвищення заробітної плати медичним працівникам; забезпечення 100% фінансування від реальної потреби онкологічної допомоги; закупівлі ліків для пацієнтів з орфанними захворюваннями; збільшення фінансування ЕМД, а також медичної допомоги при інсультах та інфарктах. Крім цього, необхідно буде забезпечити повне фінансування витрат на лікування коронавірусної інфекції. У квітні нинішнього року було прийнято Закон України № 553-IX, яким запроваджено нову бюджетну програму – Фонд боротьби з COVID-19 (на 64,7 млрд грн) для фінансового забезпечення боротьби з пандемією, а також соціально-економічного захисту медичних працівників і найбільш уразливих категорій населення. Також цим Законом передбачено збільшення на 15,8 млрд грн видатків на реалізацію програми державних медичних гарантій для підтримки закладів охорони здоров’я в умовах пандемії.
Вважаю, що бюджет наступного року також має формуватися з урахуванням можливих епідемічних ризиків по COVID-19.
ВЗ Чи не перешкодить пандемія продовженню роботи над запланованими раніше законопроєктами?
– Сьогодні ми вже виходимо з режиму розгляду законопроєктів, які безпосередньо пов’язані з COVID-19, і повертаємося до тих, що були передбачені в плані на 2020 рік.
Серед пріоритетних законодавчих ініціатив, які, сподіваюся, будуть підтримані парламентом і прийняті вже у цьому році – п’ять законопроєктів. Проєкт нової редакції Закону «Про лікарські засоби», яким пропонується запровадження європейських принципів та стандартів у сфері обігу лікарських засобів. Проєкт Закону про самоврядування медичних професій в Україні. Проєкт Закону про систему громадського здоров’я та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя та безпеки, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади функціонування цієї системи. Проєкт Закону про страхування відповідальності медичних працівників. Проєкт нової редакції Закону про донорство крові та її компонентів, яким національне законодавство у цій сфері буде гармонізовано з положеннями відповідних Директив Європейського Союзу.
ВЗ Чи отримає продовження законодавча ініціатива щодо обов’язкового страхування лікарів на випадок інфекційного захворювання? Адже дехто заявляє, що Верховна Рада обманула очікування медиків, узаконивши лише страхування випадків інвалідності та смерті внаслідок COVID-19.
– Наш Комітет і Верховна Рада України в цілому підтримали саме цей законопроєкт (№ 3376-1), оскільки він є об’єктивно справедливим, збалансованим і фінансово підкріпленим. Він передбачає здійснення страхових виплат медичним працівникам у разі встановлення їм групи інвалідності внаслідок захворювання, спричиненого COVID-19, що настала протягом одного календарного року (залежно від групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності), або у разі смерті такого працівника. І те, й інше – за умови, що згадане захворювання пов’язане з виконанням професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження. Щодо страхування лікарів на випадок зараження інфекційним захворюванням під час виконання професійних обов’язків, це питання врегульоване на рівні Закону України «Про страхування». Зокрема, відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 7 Закону обов’язковому медичному страхуванню на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб, підлягають медичні та інші працівники державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України). Надалі ми будемо працювати над тим, щоб такому страхуванню підлягали усі лікарі і на це були передбачені відповідні кошти.
ВЗ На разі медиків непокоїть ще й відсутність повноцінного захисту під час виконання ними професійних обов’язків. Розмови про відповідний закон тривають роками, але його прийняття весь час відкладалося.
– Ми виправляємо це упущення. Комітет вже завершив роботу над законопроєктом, спрямованим на врегулювання питань захисту медичних та фармацевтичних працівників від посягання на їх життя і здоров’я. Ми пропонуємо забезпечити їм такий же захист, який сьогодні мають журналісти. Також хочемо на законодавчому рівні надати право придбати у власність та використовувати травматичну зброю для забезпечення власної безпеки під час виконання службових або професійних обов’язків деяким категоріям медичних працівників. Зокрема, бригад екстреної медичної допомоги, мобільних бригад паліативної допомоги, медичних працівників, які надають первинну, а також амбулаторну психіатричну допомогу. Згаданий законопроєкт найближчим часом буде внесено на розгляд Верховної Ради України.
ВЗ Головний санітарний лікар України заявив про нагальну потребу створення системи епідеміологічного нагляду в державі. Що для цього потрібно зробити на законодавчому рівні?
– Недаремно кажуть, що ламати — не будувати. Приклад з ліквідацією в Україні державної санітарно-епідеміологічної служби – яскраве тому підтвердження. Ми втратили чітко організовану систему державного епідеміологічного нагляду. Але повертатися до тих СЕС, що були раніше, точно не будемо. Нам потрібно побудувати нову систему з контролю та профілактики захворювань, здатну забезпечити оперативне реагування на виклики, пов’язані з епідеміями інфекційних захворювань та надзвичайними ситуаціями техногенного характеру.
Пандемія COVID-19 вказала на необхідність та важливість існування саме такої системи, яка забезпечуватиме моніторинг, нагляд, реагування та прогнозування з метою захисту здоров’я населення. До того ж вона повинна відповідати міжнародним вимогам, аби співпрацювати з провідними центрами з контролю та профілактики захворювань розвинених країн світу в єдиному епідеміологічному просторі, мати доступ до сучасних технологій, методів діагностики та інформаційних ресурсів. І, я впевнений, така система в Україні буде створена найближчим часом. Принаймні, ми в прискореному темпі рухаємося у цьому напрямку – у планах на 2020 рік передбачено напрацювання проєкту Закону України про систему громадського здоров’я та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя та безпеки. Це буде новий цілісний законодавчий акт, який передбачає створення системи громадського здоров’я та визначить основні засади її організації й функціонування. Вони формуватимуться з урахуванням принципу «Єдине здоров’я» чи «Здоров’я у всіх політиках». Сподіваюся, що цей законопроект буде прийнятий найближчим часом.
ВЗ Боротьба з неінфекційними хворобами – також питання національної безпеки, яке передбачає консолідацію всіх зусиль на одному «штурвалі». Чи не завадить децентралізація процесів управління в державі розбудові цілісної й ефективної системи охорони здоров’я?
– Упевнений, що децентралізація – це одна з найголовніших реформ, які зараз відбуваються в Україні. Адже її головна мета – надати громадам та їх жителям реальну владу, наблизити до них центр прийняття рішень, а також необхідні їм державні послуги. Але потрібно розуміти, що разом з владою та ресурсами йде і відповідальність. Цей принцип повністю відповідає змінам, що наразі відбуваються в охороні здоров’я. Так, держава створює рівні правила гри, зокрема розробляє та затверджує єдину для всіх програму медичних гарантій. МОЗ та НСЗУ встановлюють однакові для всіх закладів тарифи на медичні послуги та галузеві стандарти, створюють єдину інфраструктуру у вигляді електронної системи охорони здоров’я, забезпечують централізовані закупівлі ліків та медвиробів, що здешевлює їх шляхом об’єднання замовлень, розвивають дороговартісні та складні види медичної допомоги, наприклад, трансплантацію.
Але держава ніколи не зможе ефективно управляти 2,5 тис лікарень та 1,5 тис центрів первинної медичної допомоги. Ніхто, окрім самих громад, не може вирішувати, в якому селі повинна бути розташована амбулаторія чи фельдшерський пункт, який заклад слід розвивати як лікарню інтенсивного лікування, а який — переорієнтувати на надання реабілітаційних послуг чи паліативної допомоги.
Саме тому на початку роботи парламенту нового скликання нашим Комітетом було розроблено, а Верховною Радою України прийнято Закон про невідкладні заходи в сфері охорони здоров’я (№ 421-IX від 20.12.2019 р.). У ньому чітко окреслено й розмежовано сфери відповідальності держави та органів місцевого самоврядування щодо організації медичного обслуговування населення. А також розширено можливості створення й функціонування комунальних закладів охорони здоров’я шляхом різних форм співробітництва територіальних громад (спільні проєкти та фінансування, утворення спільних підприємств, органів управління тощо). Водночас Закон розв’язав проблему відсутності комплексного підходу до питання створення та функціонування госпітальних округів.
До того ж, ми розуміли, що на другому етапі медичної реформи медичні заклади в регіонах потребуватимуть державної підтримки, тому Законом зобов’язали Кабінет Міністрів України розробляти й реалізовувати державні цільові програми підтримки та розвитку комунальних закладів охорони здоров’я і затвердити перелік опорних лікарень. На разі такий перелік вже визначено і що важливо – пропозиції щодо опорних закладів було сформовано безпосередньо в регіонах, через госпітальні ради, куди обов’язково входять представники органів місцевого самоврядування. Варто визнати, що у кожному регіоні точилися непрості дискусії з цього приводу. Ми відчули це по зверненнях, які надходили в Комітет. Але наша принципова позиція полягає у тому, що такі питання повинні вирішуватися виключно на місцях, шляхом налагодження горизонтальних зв’язків та дієвого співробітництва між громадами.
На другому етапі медичної реформи медичні заклади в регіонах потребуватимуть державної підтримки, тому Законом зобов’язали Кабінет Міністрів України розробляти й реалізовувати державні цільові програми підтримки та розвитку комунальних закладів охорони здоров’я і затвердити перелік опорних лікарень.
ВЗ Вчитися «на ходу» завжди важко. Які уроки мають винести керманичі галузі з пандемії та чи зміняться після неї «правила життя» й напрямки розвитку системи охорони здоров’я?
– Пандемія стала перевіркою всіх без винятку країн світу на здатність протидіяти загально-цивілізаційним загрозам, організовуватися для розв’язання нагальних проблем і робити правильні висновки. Так само і для України та вітчизняної системи охорони здоров’я.
Перше і головне, що ми маємо зробити – створити дієву систему епідемічної безпеки та інфекційного контролю. Прийняти для цього усі необхідні законодавчі зміни, щоб у разі подібної загрози діяти швидко та злагоджено. І це не лише питання медицини. Тут важлива координація зусиль держави і суспільства. А влада має розробити чіткі правила гри.
Також необхідно створити державний резервний фонд необхідних лікарських засобів та засобів індивідуального захисту для медичних працівників і населення. Оскільки в Україні, як і в усіх інших країнах, із самого початку пандемії спостерігався дефіцит індивідуальних засобів захисту, що, зокрема, обумовило високу захворюваність на коронавірус серед медичних працівників. А цього допускати не можна.
Дуже важливо оснастити заклади охорони здоров’я та бригади ЕМД сучасним медичним обладнанням. Адже в умовах пандемії з’ясувалося, що в багатьох лікарнях вкрай недостатньо апаратів ШВЛ, а в інших вони застарілі та не виконують необхідних функцій. Бригади «швидкої» не мали мобільних оксигенаторів для надання допомоги хворим з дихальними розладами на догоспітальному етапі.
Також потрібно провести повний аудит закладів охорони здоров’я, аби визначити їх реальні потреби, в тому числі й для протидії таким викликам, як пандемія. Необхідно посилити лабораторну службу, адже, як виявилось, її потужностей не вистачає для проведення повноцінного та швидкого тестування на наявність інфекції, що ускладнює процес діагностики.
Необхідно також удосконалити систему навчання медичного персоналу щодо роботи в умовах пандемії. На жаль, виявилося, що не всі лікарі володіють навичками інфекційної безпеки, тому деякі з них боялися працювати з інфекційними хворими через страх заразитися. Також потрібно передбачити здатність закладів охорони здоров’я оперативно перепрофільовуватися в умовах інфекційної загрози, відкривати нові ліжка та відділення. Маємо перейняти закордонний досвід створення мобільних госпіталів і лікарень, які можна швидко розгорнути та згорнути, як це було, наприклад, у Китаї.
Необхідно вживати заходів і для подолання кадрового дефіциту в закладах охорони здоров’я. Зокрема, збільшити державне замовлення на підготовку лікарів-інфекціоністів та лікарів-епідеміологів, яких нині не вистачає в Україні. І обов’язково має змінитися політика влади по відношенню медичних працівників – вони повинні мати безпечні умови праці й гідну оплату праці. Про це говориться багато років, але нічого не робиться. Лише тепер, в умовах пандемії, усі почали усвідомлювати, наскільки важлива професія лікаря. Питання підвищення заробітної плати перебуває на контролі нашого Комітету і ми будемо працювати над його вирішенням. Загалом же потрібен загальнонаціональний план дій реагування на такі загрози, як пандемія. Вважаю, що Уряд має розробити відповідний нормативний акт, а ми як народні депутати долучимось до таких ініціатив, напрацьовуючи необхідні зміни до законодавства.
Необхідно вживати заходів і для подолання кадрового дефіциту в закладах охорони здоров’я. Зокрема, збільшити державне замовлення на підготовку лікарів-інфекціоністів та лікарів-епідеміологів, яких нині не вистачає в Україні. І обов’язково має змінитися політика влади по відношенню медичних працівників – вони повинні мати безпечні умови праці й гідну оплату праці.
ВЗ Наша розмова відбувається напередодні професійного свята медичних працівників. Чого б ви побажали своїм колегам – хорошого й неодмінно здійсненного, що залежить в тому числі й від нинішньої влади?
– Насамперед хочу зазначити, що зараз медичні працівники працюють на передовій у прямому сенсі цього слова, ризикуючи здоров’ям, а іноді й життям. Тому ми, законодавці, подвоїли зусилля, аби підтримати медиків та створити їм максимально комфортні умови праці. Я вважаю, що замість пафосних привітальних слів у свято медичного працівника краще розповісти про результати нашої роботи, спрямованої на захист та підтримку медиків. Зокрема, ми погодили питання щодо значного збільшення зарплатні лікарям другої ланки, а також молодшому медичному персоналу. Підвищення відбудеться вже з 1 вересня. Щомісяця до кінця року Уряд планує додатково виділяти для медиків по 2 млрд грн. Це підвищення продовжиться і наступного року. Крім того, ми чимало зробили, щоб захистити лікарів, які безпосередньо працюють із хворими на коронавірус (300% надбавки до зарплат, 100% середньої зарплати незалежно від страхового стажу, істотні страхові суми для тих медичних працівників, які отримали інвалідність або навіть загинули внаслідок виконання службових обов’язків, пов’язаних із COVID-19). Законопроєкт № 3560, розроблений нашим комітетом, передбачає введення кримінальної відповідальності для людей, що вчиняють насильницькі дії стосовно медичних працівників або фармацевтів. Я вважаю, що така робота – продумана і послідовна – найкращий подарунок українським медичним працівникам до їхнього професійного свята.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
