Полтаву недарма називають «меккою» вітчизняної стоматології: тут — єдиний в Україні профільний виш, прекрасні клініки, кваліфіковані фахівці, які застосовують новітні технології. Тож не випадково, що перший стоматологічний «десант» в АТО на початку 2015 року був саме із Полтави. Поїхали кращі з кращих, адже у військово-польових умовах, за відсутності стаціонарного обладнання, багато важать не тільки вмілі руки, а й досвід, професійна інтуїція та майстерність.
Перший «десант»
Ірина КАПТУР, стоматолог-волонтер, м. ПолтаваВ АТО з таким гуманітарним вантажем побувала десятки разів. Якось почула від бійця з передової: «Ірино, ви ж лікар-стоматолог. Організуйте нам стоматологічну допомогу — багато побратимів скаржаться на зубний біль. А фахівців тут бракує…»
Так виникла ідея сформувати групу лікарів-стоматологів з Полтави й оснастити її пересувним стоматологічним обладнанням для надання допомоги бійцям у прифронтовій зоні. Повернувшись додому, звернулася до головного лікаря 4-ї міської клінічної лікарні, Заслуженого лікаря України Леоніда Куроєдова. Той, сам стоматолог за фахом, з радістю відгукнувся. А невдовзі зателефонував: «Ірино, бригада готова». За допомогою небайдужих колег і спонсорів роздобули хоч і старенькі, але зручні розкладні крісла, компресори, сухожарову шафу, стоматологічне обладнання, матеріали, ліки, інструменти, дезінфекційні засоби тощо. Медпрацівники 4-ї міської лікарні зібрали гроші та закупили вату й перев’язувальний матеріал, санітарки і медсестри напекли три ящики пиріжків, а зв’язані ними заздалегідь шкарпетки зайняли ще один ящик. У кожну пару вони вклали зворушливого листа бійцям-захисникам.
Організувала вантажний транспорт — туди все якраз і вмістилося, а п’ятьох медиків — лікарів і медсестер — повіз своїм авто Леонід Куроєдов. Їхали як добровольці — власним коштом, без відрядження. У складі команди крім організаторів були лікарі Наталія Лупаца, Володимир Веретельник, Василь Помаз, медсестри Яна Барсукова та Тетяна Людмирська.
Місцем перебування полтавських стоматологів став Лисичанськ. Тут для нашої роботи місцеві колеги виділили актовий зал лікарні, де розмістили 5 стоматологічних крісел: 4 — терапевтичних, одне — хірургічне.
Ми приїхали вранці, а в обідню пору вже приймали перших пацієнтів. У підручнику з військово-польової хірургії вказувалося: якщо зуб не можна вилікувати за одне відвідування, його слід видалити. Але, побачивши молодих, 25-30-річних, хлопців, закрили очі на цю настанову й почали робити все, аби максимально врятувати пацієнтам зуби. Інколи доводилося ставити по 8 пломб за одне відвідування. Фотополімерні матеріали дають гарантію міцності, проте цей процес лікування для військових умов був занадто тривалим. Але, попри все, робили неможливе. Лікували пульпіти, періодонтити, пломбували канали (без рентгенконтролю і за одне відвідування, страхуючи антибіотиками), видаляли зуби, реставрували їх, нарощували із штифта… У перший день прийняли 20 бійців із гострим болем. Їх привозили за 20-40 км від Лисичанська. Тому викладалися повністю, працювали допізна, практично без перерви.
Наступного дня чутки про полтавських лікарів прокотилися хвилею, і під дверима почала збиратися черга із 20-30 воїнів. Перші пацієнти розповіли, що лікування проводиться під анестезією, тому й бажаючих пролікуватися побільшало. А одного разу зателефонував комбат: «Іро, їде «нульовка» — прийміть у першу чергу…»
«Нульовка» — це позиції наших бійців на відстані 200-300 метрів від розташувань сепаратистів. Зрозуміло, що ми особливо старалися для цих хлопців, ставилися до них з підвищеною увагою.
Про ті перші дні роботи наших стоматологів розповіли українцям канали «1+1» та СТБ. Це якраз було 23-го лютого. Але ніхто: ані бійці, ані лікарі-стоматологи — цей день не відзначав. «Не наше свято», — говорили.
Пробули ми в Лисичанську майже тиждень. За цей час усі зрозуміли, що стоматолог-професіонал на фронті — фахівець необхідний. Адже хлопців мобілізували без санації ротової порожнини. Тому її стан у багатьох був украй незадовільний. До того ж, стреси, нераціональне харчування, шкідливі звички швидко руйнували зуби. Пригадую такий епізод. Біля приміщення лікарні стоїть УАЗик з маскувальною сіткою, а біля нього — кілька бійців: худі, виснажені. У серці защеміло. «Хлопці, — гукнув Леонід Куроєдов. — Це вам!» І дістає з багажника автомобіля ящики з пиріжками та шкарпетками. А в самого — сльози на очах: «Ви ж тут тримайтеся — на вас уся надія!» А ті, побачивши полтавські номери на машині, захоплено вигукують: «То це ви — стоматологи з Полтави?» І сльози вже з’являються на очах у бійців…
Допомога і військовим, і цивільним
Удруге група полтавських стоматологів вирушила в АТО в червні 2015 року. Знову-таки з моєї ініціативи. Я звернулася по допомогу і до обласної ради, і до керівництва Департаменту охорони здоров’я ОДА. Маючи постійний зв’язок з військовими, знала, що стоматологічної допомоги потребують ще багато бійців. «Не можна зупинятися на півдорозі», — переконувала представників влади.
Цього разу волонтерська група складалася з лікарів КУ «Полтавський обласний центр стоматології — стоматологічна клінічна поліклініка» та працівників кафедр Української медичної стоматологічної академії (УМСА). Працювати мали в селі Старий Айдар поблизу містечка Щастя. До поїздки ретельно готувалися. Усім миром зібрали необхідне обладнання: бормашини, електромотор, турбінну установку, портативні крісла, маніпуляційні столики, слиновідсмоктувачі, турбінні та мікромоторні наконечники, матеріали, ліки, світильники тощо. Обласні заклади охорони здоров’я і кафедри УМСА зібрали гроші й купили анестетики та інші ліки. А ще везли бійцям цигарки, солодощі, навіть сокири — річ, до речі, на війні дуже необхідну. З цим і рушили у прифронтову зону.
Жили в приватному будинку, займали другий поверх, а на першому облаштували стоматологічний кабінет. Працювали із сьомої ранку до пізнього вечора. Санацію проводили по максимуму. До нас привозили хлопців за 50-60 км — ми були для них як знахідка. Вражало, що наші пацієнти не розлучалися зі зброєю — так і сиділи з нею в кріслі (за статутом солдат не має права залишати її без нагляду).
Допомагали не тільки бійцям АТО, а й місцевим жителям. Пам’ятаю, як до нас прийшла дівчинка з брекет-системою. Та вже давно виконала свою функцію і заважала їй, а в Луганськ, де хазяйнували терористи, вона поїхати не могла. Ми зняли їй брекети і в якості подяки отримали від маленької пацієнтки… банку варення. Зверталися до нас із зубними проблемами й вагітні. Надавали також невідкладну хірургічну допомогу ургентним хворим — розкривали абсцеси, нариви тощо.
Подих війни, незважаючи на так зване перемир’я, особливо відчувався ввечері, після 20-ї: тишу прорізувала стрілянина, а вночі наші бійці стріляли по ворожих безпілотниках, збиваючи їх. Запам’яталася й багатокілометрова черга у буферній зоні — усе нагадувало бачене у фільмах про Другу світову війну. Підірваний міст через Сіверський Донець, маскувальні сітки, колючий дріт — немов картини з минулої епохи…
У благодійності є початок, але немає кінця…
Усього полтавські стоматологи виїжджали в зону АТО чотири рази, проте ставити на цьому крапку не збираємося. Останній раз, у березні 2016 року, побували в Торецьку (колишній Дзержинськ). Цього разу члени групи — заступник головного лікаря КУ «Полтавський обласний центр стоматології — стоматологічна поліклініка» Віктор Харченко, завідувач хірургічним відділенням цього закладу Володимир Титаренко, лікарі Євген Яценко, Олена Стороженко, Володимир Вовк, співробітник кафедри УМСА, кандидат наук Олексій Стасюк, медсестри Тетяна Татарко, Людмила Дудник — уже мали відрядження (а до цього брали відпустки за власний рахунок). За весь час пролікували близько 400 бійців, проте це — лише умовна цифра, адже навантаження на одного лікаря, враховуючи стан пацієнтів, було подвійним, а то й потрійним. Нам досі дякують за допомогу мужні воїни 92-ї, 24-ї, 57-ї бригад, батальйону «Айдар», 17-го та 34-го батальйонів. Вони сподіваються: ми приїдемо до них іще. У свою чергу ми також висловлюємо подяку полтавським підприємцям, без яких ці поїздки не відбулися б. Із розумінням ставиться до проблеми допомоги бійцям АТО й обласна влада: минулого року з обласного бюджету було додатково виділено 200 тис. грн для безкоштовного зубного протезування учасників бойових дій. Цими пільгами скористалися близько 500 осіб. Цього року понад 70 воїнів отримали безкоштовне протезування на суму 76 тис. грн.
Сьогодні шукаємо можливості для придбання апарата, що допоможе ставити бійцям пломби зі срібної амальгами. У військово-польових умовах таке лікування карієсу було б значно швидшим, простішим і надійнішим.
Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава
