Напади на медиків — симптом правового вакууму?

Більшість медичних працівників переконані в абсолютній незахищеності від фізичного насильства під час своєї діяльності та вважають, що посилення кримінальної відповідальності за подібні злочини (до рівня, передбаченого для правоохоронців, державних виконавців і журналістів), докорінно змінить ситуацію.

ВЗ Чи розроблені хоч якісь правові механізми захисту від посягань на життя і здоров’я медпрацівників?

Мансур ШАХІД, завідувач відділу правової роботи виконавчого апарату Профспілки працівників охорони здоров’я України

ВЗ Наскільки успішно реалізуються ці норми в повсякденному житті?

— На практиці в кошторисах закладів охорони здоров’я, переважна частина з яких донедавна мала статус бюджетних установ, кошти на відповідні заходи часто взагалі не передбачали. Тому й вирішення згаданого питання залишалося поза увагою. У деяких закладах медичні працівники страхувалися індивідуально і за власний кошт, подекуди це робилося централізовано — через страхові компанії, які співпрацюють із закладами щодо надання медичної допомоги, в окремих випадках профспілки страхували своїх спілчан. Зрештою, відкривши портал публічних закупівель ProZorro, можна переконатися: тендери на закупівлю закладами охорони здоров’я послуг з обов’язкового страхування медичних працівників були радше винятком, ніж загальним правилом.

ВЗ Оскільки останнім часом почастішали напади на заклади охорони здоров’я, виникає потреба в їх посиленій охороні. Як це зробити в межах правового поля?

— Так, заклад охорони здоров’я має право залучати до охорони приміщень і персоналу поліцію (п. 20 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію) або ж приватні охоронні фірми (ст. 8 Закону України «Про охоронну діяльність»), встановлювати «тривожні кнопки», технічні засоби спостереження та контролю доступу до приміщень.

Усе це можна зробити винятково на договірних засадах і за рахунок власних коштів закладу. Тобто всі ми розуміємо, що вирішення вказаних проб­лем знову ж таки часто «впирається» у відсутність належного фінансування медичних закладів, де почасти не вистачає коштів на найнеобхідніше: оплату праці, створення належних умов праці, матеріально-технічне забезпечення тощо.

ВЗ Якщо запобігти нападам неможливо, потрібно знати бодай особливості механізму відшкодування збитків, завданих медичним працівникам під час виконання обов’язків.

— Згідно із чинним законодавством медичний працівник, навіть під час виконання посадових обов’язків, — це звичайний громадянин. Тож у разі посягання на його життя та здоров’я (незалежно від того, виконував він професійні обов’язки чи ні) він або його спадкоємці мають право звернутися до суду з цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я чи й смертю потерпілого. Або ж вони можуть подати такий позов у процесі судового розгляду кримінального провадження проти особи, обвинуваченої у вчиненні злочину проти життя і здоров’я медичного працівника.

Якщо ж медичний працівник застрахований за договором обов’язкового чи добровільного страхування, відшкодування завданої йому шкоди у зв’язку з настанням страхового випадку здійснюється на умовах, передбачених у конкретному договорі. За загальним правилом шкоду компенсує особа, яка її заподіяла.

Інтереси медичних працівників у зазначеній категорії справ представляють адвокати. Тягар витрат на підготовку позовної заяви, юридичний супровід справи у суді також лягає на позивача. Однак частково ці витрати можуть компенсувати як роботодавець, так і профспілкова організація (для членів профспілки).

Слід також врахувати, що згідно із Законом «Про судовий збір» (п. 3 ч.1 ст. 5) у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкод­женням здоров’я, а також смертю фізичної особи, позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Крім того, під час процедури виконання судових рішень по зазначеній категорії справ стягувачі звільняються від сплати авансового внеску за вчинення виконавчих дій (абз. 1 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

ВЗ Який алгоритм співпраці медичних зак­ладів та їх працівників з поліцією?

— Чинне законодавство зобов’язує поліцію своєчасно реагувати на всі заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію»). Однак знову ж таки спеціального загальнодержавного нормативного механізму взаємодії правоохоронних органів з медичними працівниками під час виконання ними посадових обов’язків не розроблено. І найбільшими проблемами це обертається саме для закладів охорони здоров’я, які здійснюють стаціонарне лікування та амбулаторний прийом пацієнтів. Бо окремі аспекти оперативної взаємодії поліції з працівниками виїзних бригад екстреної медичної допомоги все-таки врегульовані Законом України «Про психіатричну допомогу» (ч. 3 ст. 8), а також нормативним актами МОЗ України. Так, згідно з Примірним положенням про автоматизовану інформаційно-диспетчерську службу «Екстрена (швидка) медична допомога — 103», затвердженим Наказ МОЗ України від 29.08.2008 р. №500, на її організаційну частину покладається координація дій та інтеграція з усіма службами оперативного реагування, зокрема поліцією. До функцій старшого чергового медичного працівника, диспетчера, лікаря та фельдшера (сестри медичної) станції та бригади ЕМД входить забезпечення взаємодії з іншими оперативними та рятувальними службами.

Щодо лікарів пунктів невідкладної медичної допомоги, то вони взагалі мають право відмовити в обслуговуванні виклику пацієнту в разі загрози життю та здоров’ю працівників бригади (протиправні дії пацієнта, перебування у квартирі агресивних тварин тощо). І також зобов’язані повідомити про це диспетчеру пункту невідкладної медичної допомоги, викликати наряд поліції

ВЗ Чи не краще подбати про норми закону, які мають реальну силу?

— На сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано три законопроекти, присвячені підвищенню рівня правового захисту медичних працівників під час здійснення професійної діяльності: проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення захисту професійної діяльності медичних та фармацевтичних працівників від 05.04.2017 р. (реєстр. №6288), проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо забезпечення безпечних умов надання медичної допомоги від 23.06.2017 р. (реєстр. №6311) та проект Закону про організацію медичного обслуговування населення в Україні від 04.09.2017 р. (реєстр. №7065). У першому пропонується доповнити КК України статтями «Посягання на життя медичного або фармацевтичного працівника», «Захоплення медичного працівника як заручника» та «Погроза або насильство щодо медичного або фармацевтичного працівника». Подібні за змістом пропозиції щодо запровадження кримінальної відповідальності за злочини проти медичних працівників вміщені й у прикінцевих та перехідних положеннях законопроекту №7065.

Водночас доцільність запровадження кримінальної відповідальності окремо за злочини проти життя і здоров’я громадян залежно від їх професійної діяльності є дискусійною. Адже на сьогодні кримінальна відповідальність за наведені у згаданому законопроекті діяння вже передбачена кримінальним законодавством. Зокрема, посягання на життя медичного або фармацевтичного працівника залежно від конкретних обставин справи можна й потрібно кваліфікувати як умисне вбивство — за ч. 1 ст. 15 та п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України, що передбачає покарання аж до довічного позбавлення волі. У зв’язку із цим запропоноване доповнення КК України не має сенсу.

Так само захоплення медичного працівника в заручники на сьогодні розцінюється як злочин, передбачений ст. 147 КК України «Захоплення заручників», і карається позбавленням волі на термін від 5 до 8 років або позбавленням волі на термін від 7 до 15 років.

Своєю чергою погроза або насильство щодо медичного або фармацевтичного працівника залежно від конкретних обставин справи підпадає під ознаки складу злочинів, передбачених низкою статей КК України («Умисне тяжке тілесне ушкодження», «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження», «Умисне легке тілесне ушкодження», «Побої і мордування», «Погроза вбивством»). І наразі їх також можна застосовувати на практиці.

Натомість автори законопроекту №6311 пропонують доповнити Основи законодавства України про охорону здоров’я статтею «Забезпечення безпечних умов надання медичної допомоги», а ч. 5 ст. 11 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» викласти в новій редакції, закріпивши право працівників системи екстреної медичної допомоги на безпечні умови надання екстреної медичної допомоги. Також законопроектом пропонується встановити адміністративну відповідальність за створення перешкод медичним працівникам у наданні медичної допомоги; кримінальну відповідальність за посягання на їх життя, здоров’я, особисту недоторканість та майно; зобов’язати працівників поліції здійснювати супровід медичних працівників (за їх зверненням) та вживати заходи, спрямовані на усунення загроз для їх життя й здоров’я під час надання медичної допомоги.

ВЗ Чи допоможе реалізація цих норм кардинально вплинути на захист медичних працівників?

— Я цілком підтримую висновок Головного науково-експертного управління, який було надано до останнього законопроекту, про те, що ефективність кримінально-правової охорони залежить не лише від суворості покарання, а й від його невідворотності. До того ж досягти безпеки медичних працівників лише кримінально-правовими методами неможливо. Пот­рібно забезпечувати бригади ЕМД та медичні заклади охороною, вирішувати питання надання відповідним особам спеціальних засобів захисту (наприклад, сльозогінної та дратівної дії, електрошокових пристроїв контактної та контактно-дистанційної дії, пристроїв з гумовими патронами й іншою нелетальною зброєю).

Також, на мою думку, на законодавчому рівні доцільно закріпити за медичними працівниками право встановлювати фото- і відеотехніку на форменому одязі та службових транспортних засобах (як це передбачено для працівників поліції), аби фіксувати реальні обставини події, що трапилася під час виконання посадових обов’язків. Це сприятиме підвищенню ефективності їх правового захисту та забезпечить невідворотність покарання за злочини проти них.

ВЗ Які поради ви як юрист можете надати, аби бодай мінімізувати ризики для медичних працівників в нинішніх умовах?

— На жаль, універсальних порад не існує, адже все залежить від конкретної ситуації. Однак є деякі загальні правила. По-перше, раджу завжди діяти в межах чинного законодавства та згідно з посадовою інструкцією і протоколами надання медичної допомоги. Оскільки в разі будь-яких претензій з боку пацієнтів чи їх родичів, і як наслідок — проведення службового розслідування чи розгляду справи в суді або правоохоронцями передусім аналізуватимуть дії медичного працівника щодо їх законності й обґрунтованості.

По-друге, пам’ятайте, що коли є загроза вашій безпеці, життю та здоров’ю, ви можете скористатися спеціальними засобами самооборони. Адже Порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозогінної та дратівної дії, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 р. №706, передбачає таке право для всіх громадян, незалежно від їх професійної діяльності. За єдиної умови — наявності висновку медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми про те, що за станом здоров’я ви можете володіти (користуватися) такими засобами та ознайомлені з порядком їх зберігання (носіння) і застосування.

До таких засобів належать газові балончики, газові пістолети та револьвери й патрони до них. До того ж такі засоби мають право придбати (за наявності відповідного дозволу МВС) не тільки окремі громадяни, а й установи та організації. Тож керівники медичних закладів також можуть подбати про захист життя, здоров’я, честі та гідності своїх працівників.

Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Тільки факти

•  У 2013 році в м. Запоріжжя психічно хворий викликав бригаду швидкої, а коли медики прибули на місце, напав на них з кислотою та побутовим льодорубом. 29-річна вагітна фельд­шерка загинула, інші члени бригади отримали хімічні опіки обличчя, забої, поранення.
• У травні 2013 року в м. Бориспіль Київської області четверо чоловіків, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, нанесли 9 ножових поранень лікарю прий­мального відділення, який надавав допомогу одному з них.
•  У серпні 2016 року в м. Житомир п’яний відвідувач реанімаційного відділення лікарні побив завідувача за те, що той не впустив його в палату без належного одягу.
• У серпні 2017 року на Дніпропетровщині родичі хворого, вимагаючи ввести йому наркотики, вчинили напад на лікаря екстреної допомоги, намагаючись відібрати наркотичні засоби.
• У жовтні 2017 року чоловік, який нещодавно вийшов із в’язниці, розтрощив приймальне відділення Львівської міської дитячої лікарні та завдав медичній сестрі та лікарю-хірургу тілесних ушкоджень, у тому числі черепно-мозкові травми.
• 16 січня 2018 року в м. Добропілля Донецької області стався напад на фельдшера бригади екстреної медичної допомоги, яку викликали до малолітньої дитини. На вулиці, на очах в перехожих, батько дитини вдарив по голові фельдшера, а потім бив його, уже непритомного, ногами. Фельдшера було госпіталізовано до лікарні.
• 1 лютого 2018 року у селі Олексіївка Первомайського району Харківської області лікарку, яка прибула на виклик до пацієнта із сільської амбулаторії, взяли в заручники. Її зачинила в будинку 35-річна жінка, раніше засуджена за вбивство, вона не випускала лікарку з дому, погрожувала ножицями і всіляко ображала. Звільнили заручницю лише через півгодини, коли приїхали правоохоронці.
• 18 липня 2018 року в Дніпрі 26-річний громадянин попросив сусіда викликати йому швидку. Коли лікарі приїхали, чоловік накинувся на фельдшера, наніс кілька ударів в обличчя, вихопив сумку, дістав звідти 4 ампули з морфієм та ще деякі ліки і зник у невідомому напрямку.
•  У липні 2018 року в м. Ватутіне на Черкащині чоловік у стані наркотичної абстиненції увійшов до приміщення станції екстреної медичної допомоги і вимагав продати йому наркотичний засіб. А коли медик відмовив, напав на нього і вдарив об стіл головою (у медика зафіксовано кілька переломів кісток черепа).
•  У червні 2018 року в м. Хмельницький чоловік викликав швидку допомогу і накинувся на медиків із ножем.
•  29 жовтня 2018 року в м. Чорноморськ, що на Одещині, чоловік напав на бригаду швидкої допомоги, яка приїхала до його матері. Фельдшер бригади отримав закриту черепно-мозкову травму, струс мозку та численні забої, водій — забої та садна голови. Обох госпіталізували. Поліція затримала нападника, він перебував у стані алкогольного та наркотичного сп’яніння.
• 8 лютого 2019 року в Балаклійському районі Харківської області чоловік викликав медиків до своєї вагітної співмешканки ( обоє перебували в стані алкогольного сп’яніння). За словами медиків, вони прибули на виклик за 15 хвилин. Однак чоловік був переконаний, що їхали вони довго, і вдарив 26-річного фельдшера в обличчя, після чого того госпіталізували з переломом носа та гематомою ока.