«Якщо життя подарувало тобі лимон — зроби з нього лимонад», — радив оптиміст Дейл Карнегі. Лікарка-бактеріолог Наталія Красій взяла цей вислів собі за гасло. Здобувши замість омріяної хірургії фах із лабораторної діагностики, захистила кандидатську дисертацію на основі практичного досвіду й довела, що бактеріологія — спеціалізація, без якої клініцистам не обійтися.
ВЗ Не таємниця, що лабораторну діагностику студенти обирають неохоче. У вас же теж так було?
— Зізнаюся: під час навчання в Тернопільській медичній академії (нині — Тернопільській національний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського), як і більшість однокурсників, я марила хірургією. Вважала, що це так шляхетно — рятувати людські життя, бо ж саме для цього я й вступала до медичного вишу. Ми тоді були одержимі цією наукою — захоплювалися літературою про видатних хірургів, ходили до операційної, де на наших очах майстри скальпеля буквально витягали людей з того світу. А от навідатися до лабораторії чомусь нікому й на думку не спадало, заходили туди хіба що для того, аби якийсь папірець забрати. І дарма, бо тоді студенти знали б, що лабораторна справа зазнала значних змін — у роботі використовують більше ґаджетів, практично всі процеси автоматизовані й відповідають міжнародним професійним стандартам. Але під час навчання у виші цього не розповідають. Дисципліну «Лабораторна справа» не викладають, як слід: студенти ретельно вивчають усе, що стосується людського організму, а з лабораторними методиками лише ознайомлюються. Наразі на роботу в лабораторії закладів охорони здоров’я приходять фахівці після закінчення біологічних факультетів, де цей предмет вивчають значно глибше, хоча мало би бути навпаки.
На моє глибоке переконання, у медичних вишах потрібно виокремити напрям «Лабораторна справа», щоб студенти вже з перших курсів цілеспрямовано опановували професію, а не приходили до неї тому, що не знайшлося місця кардіолога чи терапевта.
Щодо моєї професійної історії, то тут немає жодних секретів — обрати лабораторну діагностику, зокрема бактеріологію, довелося, так би мовити, за сімейними обставинами, отож гадала, що цей фах навряд чи стане моїм покликанням. Але все склалося якраз навпаки. Можливо, тому що в дитинстві мене навчили не коритися труднощам, а перетворювати невдачі на сходинки до перемоги. Тож коли доля подарувала мені невідому, а тому й нецікаву бактеріологію, я не здалася, а поставила собі за мету — опанувати цю науку.
Звісно, витратила чимало часу, поглиблено вивчаючи особливості практичної бактеріології. Під час роботи в лабораторії стали в пригоді знання із суміжних наук, здобуті під час навчання в медичній академії. Згодом я полюбила свою роботу, а цікавість до неї зростала з досвідом. Отож, правду сказав хтось із великих: не важливо, яку професію ти обрав, головне — ким ти став у житті.
ВЗ За кордоном лабораторна справа — у рейтингу найбільш затребуваних. А як розвивається цей напрямок в Україні, зокрема у Тернопільській університетській лікарні, де ви працюєте?
— І керівництво лікарні, і ми, фахівці, намагаємося перевести діяльність лабораторної служби, так би мовити, на європейські рейки. Лабораторна діагностика нині — один із головних пріоритетів керівництва лікарні: нам відвели цілий поверх у новозбудованому приміщенні. Усі кабінети лабораторного підрозділу по-сучасному облаштовані й оснащені новітньою апаратурою.
Тішить, що галузеве Міністерство також не залишає без уваги лабораторну діагностику — до 2026 року всі державні лабораторії мають пройти акредитацію згідно з міжнародним стандартом ISO. До цієї акредитації наразі активно готують і нашу біохімічну лабораторію.
Пригадую часи, коли я тільки-но прийшла на роботу. Бактеріологічний напрямок у лабораторній діагностиці був чи не найменш затребуваним, а відтак і найбільш непопулярним. Ми здебільшого виконували лише санітарно-гігієнічні дослідження біологічних матеріалів пацієнтів лікарні. Але часи змінювалися, перед медициною поставали нові виклики. Зокрема, одна з глобальних проблем сучасної охорони здоров’я — зростаюча антибіотикорезистентність — не оминула й нас.
За кордоном значно раніше забили тривогу, а в Україні ситуація ще довго була пущена на самотік, поки не досягла критичної точки. Лікарі, особливо хірургічних спеціальностей, давно помітили: без «правильного» антибіотика хворий не може протистояти інфекції.
Сьогодні вже стало правилом, що лікарі приносять матеріал і з нетерпінням чекають результатів антибіотикограми, адже розуміють: без них починати антибіотикотерапію не можна. А ще 10-12 років тому все було зовсім по-іншому.
Я ж, постійно проводячи дослідження, бачила, як зростає антибіотикорезистетність. Неодноразово порушувала це питання на «п’ятихвилинках», почала писати статті, тези. Звернулася до літературних джерел і з’ясувала, що така ситуація не лише в нашому лікувальному закладі. Так пройнялася цією проблемою, що вирішила розпочати роботу над кандидатською дисертацією.
Поки писала наукову роботу, проблема антибіотикорезистентності вже набула значного розголосу — її широко обговорювали на конференціях, лікарських зібраннях, збільшувалася кількість досліджень. Проте моя робота мала певний резонанс, оскільки серед наукової спільноти — зовсім мало бактеріологів-практиків. Після захисту кандидатської мене запрошували викладати в університеті, але я не погодилася, бо мені більше до душі практика.
Щодо затребуваності цього фаху, то тут, напевне, усе, як у притчі про таланти: один із братів закопав його в землю, а другий свій дарунок долі підніс до неймовірних висот. Так і в лабораторній діагностиці — якщо не розвивати цього напрямку, то є ризик його втратити. А можна по-іншому: вникнути в усі деталі бактеріологічної діагностики і поставити її в центр лікувального процесу.
ВЗ Які чинники сьогодні найважливіші для ефективної діяльності бактеріологічного підрозділу?
— Найперше — згуртований колектив висококласних фахівців, котрі добре знають свою справу. У нашій лабораторії працюють двоє лікарів, стільки ж середніх медичних спеціалістів і одна молодша медсестра. Такий собі годинниковий механізм, де всі гвинтики на своєму місці. Це дуже зручно, бо іноді трапляються випадки, коли певне дослідження виконує лише один фахівець, і в нестандартній ситуації його ніким замінити. А в нас кожний спеціаліст володіє всіма методиками.
Головна проблема наразі – не у фахівцях, а в технологічній насиченості.
Тож головна проблема наразі — не у фахівцях, а в технологічній насиченості. У цьому плані в нашій лікарні вже багато чого зроблено. Скажімо, у нас є гемокультиватор — автоматизований прилад для визначення стерильності крові. Він значно зменшує час проведення аналізу, зокрема виключає потрапляння сторонньої мікрофлори в поживне середовище, у якому культивується кров, що дуже важливо. Якщо раніше таке дослідження я проводила протягом восьми діб, то тепер позитивний результат отримую на 1-шу, 2-гу чи 3-тю добу, а негативний — на 4-ту. Особливо це важливо для пацієнтів реанімаційних відділень.
Крім того, у нашій бактеріологічній лабораторії ми запровадили ще одне ноу-хау — мікробіологічний моніторинг. Ще у 2012 році МОЗ України видало Наказ №236 «Про організацію контролю та профілактики гнійно-запальних інфекцій, спричинених мікроорганізмами, резистентними до дії антимікробних препаратів». Щоправда, у лабораторіях медичних закладів його не поспішають впроваджувати, бо це вимагає чималих фінансових ресурсів, технічного забезпечення, певних знань та й, зрештою, просто бажання. Приміром, для того щоб опанувати цю комп’ютерну програму, я їздила переймати досвід у київських колег. Однак для лікаря-лаборанта така система моніторування дуже важлива, бо дає змогу розширити межі професійної компетенції, зокрема бактеріологічного прогнозування, що вкрай необхідно в боротьбі із внутрішньолікарняними інфекціями. У європейських чи американських лабораторіях вказаний моніторинг — рутинна процедура.
Щодо перспектив, то колектив нашої лабораторії мріє… про бактеріологічний аналізатор. Сподіваюся, що наступного року ми все-таки отримаємо його. Цей апарат значно пришвидшує процес верифікації мікроорганізмів, видає точніші результати й щодо антибіотикочутливості, відтак ми зможемо значно розширити діапазон призначуваних антибіотиків. До слова, сучасні бактеріологічні аналізатори дають змогу виз-начити чутливість організму до понад 20 антибіотиків, тоді як наявний у нас — лише до 12.
ВЗ На вашій сторінці у Facebook багато світлин, на яких ви… зі штангою на плечах. Незвичне хобі для жінки.
— Пауерліфтингом я захопилася випадково. Загалом зі спортом дружу з дитинства — займалася спортивною гімнастикою. Тоді я була дуже пластичною, але силові вправи давалися тяжко. Пам’ятаю, як тренер навіть сварив мене за те, що повільно бігаю й не маю сили, а я сприймала його настанови доволі критично. Втім, саме гімнастика загартувала мій характер і навчила долати труднощі.
Проте спорт довелося залишити — на цьому наполягла мама, бо постав вибір між спортивною школою і звичайним дитинством. Однак гімнастика довго мені снилася, і я потай мріяла ще хоча б раз відчути хвилю адреналіну, яка накривала під час змагань, та солодкий смак перемоги. Однак із кожним роком сподівання повернутися в спорт танули, і я розуміла, що моя мрія практично нездійсненна. Знаєте, такі думки часто і є основним гальмом у реалізації наших планів! Тому я вирішила відновити спортивну форму і чотири роки тому прийшла до тренажерної зали. Тамтешній тренер, побачивши мій потенціал, якось запитав, чи не хочу я спробувати себе на змаганнях з пауерліфтингу. Він помітив, що я легше, ніж інші дівчата, працюю з великими навантаженнями. Я погодилася і жодного разу не пожалкувала, бо знову відчула ту саму хвилю адреналіну. До цього я нічого не знала про пауерліфтинг, але зі мною почав займатися професійний тренер міжнародного класу Сергій Верещак, який і вчив, і тренував.
Я відчувала задоволення вже від того, що можу підняти вагу, яка ще донедавна була мені не під силу.
Переглядаючи відео змагань із пауерліфтингу, я бачила, що цей буцімто геть не жіночий силовий вид спорту набирає великої популярності серед кращої половини людства. Мене захопив процес підготовки до змагань: я відчувала задоволення вже від того, що можу підняти вагу, яка ще донедавна була мені не під силу. Торік у Луцьку на чемпіонаті світу з пауерліфтингу посіла перше місце в категорії Submasters, тобто серед аматорів. А цього року на 9-му відкритому чемпіонаті WPA-Україна виконала класифікацію кандидата в майстри спорту й виборола перше місце у своїй ваговій і віковій категорії. Мрії здійснюються, просто треба не боятися їх реалізовувати та вірити в себе.
ВЗ Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням?
— Це мої сини, які дивляться на свою маму з гордістю і великою синівською любов’ю. Щаслива, що можу бути для них прикладом.
Лариса Лукащук, спеціально для «ВЗ»
