Кабінет Міністрів 31 травня 2016 року дав старт створенню системи громадського здоров’я, ухваливши Концепцію розвитку системи громадського здоров’я в Україні. Уперше на рівні держави ставиться пріоритет на профілактиці, тобто на запобіганні хворобам. Але якщо Кабінет Міністрів України вже має щодо цього питання чітку позицію, то медична спільнота сприйняла Концепцію неоднозначно. Деякі лікарі не до кінця розуміють, для чого взагалі потрібно створювати подібну інституцію і що вона дасть звичайному українцю.
Коли плутаються поняття
На відміну від нас, ніхто в економічно розвинених і соціально орієнтованих країнах на всесильність медицини не сподівається. Звісно, всі визнають, що медична наука і медицина за останні десятиліття досягли значних успіхів в лікуванні багатьох хвороб. Разом із тим, медицина не здатна забезпечити первинну (соціальну) профілактику, мотивувати та навчити людей вести правильний і здоровий спосіб життя, покращити екологічну ситуацію і знівелювати негативний вплив на здоров’я нації інших чинників.
Микола ДЕЙКУН, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер», депутат Чернігівської обласної ради, Голова постійної комісії Чернігівської обласної ради з питань охорони здоров’я, соціального захисту населення та у справах учасників АТО, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, професор ЧНПУ ім. Т. Г. ШевченкаУтім, у нашій країні немає чіткого розмежування понять «охорона здоров’я» і «медична допомога». Навіть більше: ці поняття часто ототожнюють. Хоча науковці давно визнали, що охорона здоров’я — це комплекс загальнодержавних і регіональних, міжвідомчих і міжсекторальних заходів, спрямованих на запобігання виникненню захворювань, збереження та зміцнення здоров’я людини, а медична допомога — це система професійних втручань, спрямованих на відновлення втраченого здоров’я людини. І якщо друга система в країні ще якось працює, й хворі так чи інакше отримують медичну допомогу в лікувальних закладах, то збереженням здоров’я нації ніхто цілеспрямовано не займається.
Загрозлива демографія
Результати такої недалекоглядної державної політики не змусили себе чекати: нині в Україні склалася складна демографічна ситуація і спостерігається низький рівень здоров’я її громадян. Чисельність населення в країні стрімко знижується. Якщо на час здобуття незалежності вона становила 52 млн осіб, то на початок 2016 року — 42,8 млн. Середня тривалість життя українців, за даними ВООЗ, — 66 років, тоді як у розвинених європейських країнах цей показник перевищує 80 років. Тривалий час у нашій державі спостерігається від’ємний природний приріст населення та негативні тенденції в міграційних процесах, що призводить до природного та «механічного» скорочення населення і депопуляції нації. А те, що якість життя та стан громадського здоров’я в країні досягли рівня, загрозливого для майбутнього нації, зрозуміло навіть без слів.
Не реагувати на ці суспільні процеси не маємо права. І перш за все необхідно з’ясувати фактори, які спричиняють такий стан.
Що формує здоров’я нації?
На мою думку, основними факторами, що впливають на здоров’я населення, є недосконалість та неефективність, а точніше — відсутність державної системи охорони громадського здоров’я, безвідповідальне ставлення людини до власного здоров’я. Це і шкідливі звички, неналежний рівень занять фізичною культурою і спортом, низький рівень загальної культури й освіченості населення в частині охорони власного здоров’я та здоров’я співмешканців, екологічний (забруднені повітря та ґрунти) і медійний фактори (реклама алкогольних напоїв, пива, ліків, тютюнопаління, інформаційний бруд замість пропаганди здорового способу життя), а також низька якість продуктів харчування й питної води, безконтрольне споживання ліків тощо.
Головною причиною такого становища, звичайно, є економічна відсталість країни та відсутність збалансованих, соціально орієнтованих стандартів життя, а також організованої системи охорони здоров’я (громадського здоров’я), покликаної вивчати й аналізувати демографічні процеси та процеси, що відбуваються в громадському здоров’ї. Саме ця система за своїм функціонально-структурним устроєм здатна нівелювати згадані негативні тенденції та явища.
Міністерство охорони здоров’я України, яке свого часу М. М. Амосов пропонував перейменувати в Міністерство хвороб, за своїм функціонально-структурним устроєм не відповідає вимогам системного підходу до вивчення та вирішення означених проблем. Наразі МОЗ є, здебільшого, органом управління системою медичної допомоги, яка мало (близько 10%) впливає на стан громадського здоров’я.
Бути здоровим вигідно та престижно
Система охорони здоров’я (громадського здоров’я) повинна бути організована так, щоб державі було передусім економічно невигідно, аби її громадяни хворіли і рано вмирали, мало народжували дітей тощо, а з іншого боку, економічно спонукала кожну людину бути здоровою, вести здоровий спосіб життя. Її необхідно будувати за законами науки управління, теорії систем, системного підходу, вимог сучасного менеджменту та на підставі причинно-наслідкових підходів до проблеми здоров’я людини. Причому для повноцінної, ефективної роботи системи громадського здоров’я в країні додатково нічого створювати не потрібно. У державі є всі необхідні компоненти, але вони ані функціонально, ані структурно не об’єднані єдиною метою — збереженням та зміцненням здоров’я.
Для вирішення немедичних проблем і зменшення негативного впливу зазначених факторів у державі також є відповідні органи виконавчої влади, галузі, служби, наукові установи, які потрібно функціонально або структурно об’єднати. У цьому аспекті хочеться звернути увагу на те, що для створення ефективної системи громадського здоров’я у нас немає належної законодавчої бази, здатної забезпечити організацію та діяльність системи охорони здоров’я (громадського здоров’я).
У якому напрямку рухатися
Чого не вистачає нашій країні для створення системи охорони здоров’я (громадського здоров’я)? По-перше, глибокого розуміння процесів, які відбуваються в здоров’ї нації, по-друге, політичної волі, по-третє, адекватної законодавчої бази.
Що необхідно зробити в першу чергу? Насамперед, провести глибокий аналіз демографічної ситуації в країні, стану здоров’я нації й причин, що їх формують, та на підставі отриманих даних організувати слухання на найвищому рівні — у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів України, розглянути на засіданні Ради Національної безпеки й оборони загрозливу для майбутнього нації ситуацію щодо стану здоров’я населення. Це дасть змогу сформувати в Україні політичну волю найвищого керівництва держави та органів державного управління усіх рівнів щодо розуміння необхідності зміни вектору діяльності у сфері громадського здоров’я, спрямованого на стабілізацію демографічної ситуації, збереження та зміцнення здоров’я нації. Після цього буде нескладно розробити і прийняти Закон України «Про охорону здоров’я нації» та на його основі створити в державі систему охорони громадського здоров’я й орган державного управління нею.
Важливо також прийняти Національну програму «Здоров’я нації». А надалі щороку приймати одну-дві, не більше, загальнодержавних цільових програм, наприклад, Програму профілактики серцево-судинних захворювань і Програму профілактики онкологічних захворювань (за умови застосування системного підходу під час їх розробки та причинно-наслідкового обґрунтування вони охоплять переважну більшість факторів, які формують здоров’я нації в цілому). Нарешті, слід розробити і прийняти Закон України «Про медичну допомогу та медичне страхування населення».
Перші кроки на шляху створення громадської системи здоров’я
У ст. 3 Конституції України записано: «Людина, її життя і здоров’я… визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». І це повинно стати реальністю, а не залишатися необґрунтованим гаслом. Крім того, ст. 49 Конституції України свідчить: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування». Тобто Основний закон вимагає розвитку законодавства України у двох напрямках: перший — охорона здоров’я, другий — медична допомога та медичне страхування. І, на моє глибоке переконання, створення минулого року державної установи «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України» — це значуща подія, яка покладе початок формуванню в державі національної організованої системи охорони здоров’я.
Наступний крок — створення центрів громадського здоров’я в регіонах України, завдяки чому стане можливим формування регіональних відділень національної системи охорони здоров’я (громадського здоров’я).
Хочу ще раз зосередити увагу на індикаторах, які необхідно визначити для оцінки ефективності Національної системи охорони здоров’я (громадського здоров’я). Це — рівень смертності, рівень народжуваності, показник природного приросту та тривалості життя, захворюваність населення, показники якості життя тощо.
Коли спостерігатимемо позитивну динаміку цих показників, то можна буде сміливо констатувати, що система громадського здоров’я в країні запрацювала в потрібному напрямку і вектор її розбудови вибраний правильно.
Записала Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів
