«Не зашкодь!» Чи працює цей принцип стосовно медичних працівників?

Сьогодні, напевне, найочікуванішою реформою в країні є медична. Не викликає сумнівів необхідність реформування своєї галузі й у беспосередніх її учасників — медичних працівників. Але чи варто  державі розраховувати на підтримку тих, кого вона прирекла на злидні та ще й весь час звинувачує у хабарництві?

Харківщина

Альона БЛАГОВЕЩЕНСЬКА, Голова Харківської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України

Зрозуміло, у яких умовах перебувають нині країна та галузь, але залишати медиків за стрімкого зростання цін і тарифів, інфляції тощо з найнижчою серед усіх галузей економіки заробітною платою — неприпустимо. На яку підтримку реформ із їх боку можна розраховувати? Працівники повинні бути впевнені у своєму майбутньому, у забезпеченні робочим місцем, достойною оплатою праці, збереженні державних пільг, гарантій, трудових прав.

Профспілка наполегливо пропонує профільному Міністерству розробити та прийняти Державну програму соціально-економічного захисту працівників охорони здоров’я в умовах реформування галузі, що включала б питання працевлаштування, навчання, перенавчання, пільгового, пенсійного забезпечення тощо. І ми готові долучитися до цієї роботи. На місцевих рівнях також потрібен зважений підхід. Так, наприклад, під час формування госпітальних округів окремим фахівцям буде запропоновано змінити місце роботи — працювати в сусідньому районі, місті. Постане питання кадрових ротацій, необхідності перенавчання, а працівник при цьому не повинен втратити наявні пільги та права. Потрібно відпрацювати маршрути, питання забезпечення транспортом, житлом та інші, щоб у процесі перетворень не отримати відтоку кадрів, і як нас­лідок — погіршення забезпечення населення медичною допомогою. Тобто питання оплати праці, соціальної захищеності працівників, недопущення масових скорочень і збереження кадрів залишаються найактуальнішими для галузевої профспілки.

Сьогодні в нашому регіоні немає заборгованості з оплати праці в закладах охорони здоров’я. Однак керівництво області, Департаменту охорони здоров’я та профспілка вже неодноразово зверталися до центральних органів влади з приводу необхідності збільшення медичної субвенції саме в частині оплати праці, оскільки дефіцит повного забезпечення фондів оплати праці наших закладів у цьому році — понад 170 млн грн!

Проблема загострилася з підвищенням мінімальної зарплати та тарифного розряду, оскільки воно відбувається в межах раніше затверд­жених кошторисів, і, щоб забезпечити законодавчі норми та виплачувати підвищений оклад, потрібно десь зекономити, зняти окремі стимулюючі виплати, інші доплати, відправити працівника у відпустку без збереження зарплати або виносити питання про скорочення штатів. При цьому керівник закладу стає своєрідним «заручником» ситуації: опиняючись між двома вогнями, він намагається водночас не порушити законодавства про працю, оплату праці та забезпечити всі виплати своєчасно і в повному обсязі.

Профспілка вкотре звернулася до Кабінету Міністрів та профільного Міністерства з вимогою внесення змін до Держбюджету, збільшення обсягу медичної субвенції для забезпечення в повному обсязі коштами фондів оплати праці закладів охорони здоров’я, у тому числі з урахуванням проведених і запланованих підвищень. Держава повинна бути чесною та відповідальною щодо працівників медичної галузі.

Уже неодноразово поставало питання про необхідність зміни підходів до оплати праці медиків. Профспілка брала активну участь у розробці й ухваленні нормативних документів щодо оплати праці залежно від зусиль, докладених медиком, а саме: уведення надбавки за якість і обсяг медичної допомоги. Цю надбавку було впроваджено в так званих пілотних регіонах, що дійсно дало змогу збільшити рівень зарплатні. Однак, враховуючи дефіцит ресурсів, це заохочення так і не було введене в інших регіонах, а потім, на жаль, і зовсім призупинене по країні.

Не менш важливим є своєчасне інформування медичної громадськості про перетворення, що плануються, про хід реформування та залучення до нього медиків, зо­к­рема досвідчених організаторів охорони здоров’я, управлінців — до розробки відповідних нормативних документів, прийняття рішень. На центральному рівні існують суттєві проблеми з неузгодженістю, несвоєчасністю прийняття законодавчої бази, внесенням необхідних для роботи змін до чинного законодавства. Усе це гальмує рух реформ.

Профспілка, медична спільнота Харківщини ніколи не займалися критиканством, а завжди активно долучалися до конструктивного обговорення, підготовки пропозицій щодо реформування. Під час розробки Стратегії побудови нової системи охорони здоров’я та медичної освіти у Харківській області на період до 2020 року пропозиції обласного комітету профспілки були враховані, аби в процесі реалізації запланованих змін звести до мінімуму можливі ризики та негативні наслідки.

Неодноразово наголошувалося на необхідності врахування профільним Міністерством особливостей регіонів. Зокрема сьогодні на Харківщині — понад 200 тис. офіційно зареєстрованих переселенців із зони проведення АТО, тож значно збільшилося навантаження на працівників галузі, медична допомога цій категорії пацієнтів надається без додаткових дотацій до медсубвенції регіону.

Не можна не звертати уваги і на різницю між медициною мегаполісу та сільського району. Тобто однакові, або шаблонні, підходи не завжди доречні. Розраховуємо, що думка й позиція фахової спільноти, організаторів охорони здоров’я Харківщини будуть враховані Міністерством при розробці засад реформування. Один із головних принципів медицини — «Не зашкодь!» Перетворення потрібні, однак без шкоди як для населення, так і для працівників галузі охорони здоров’я.

Рівненщина

Сергій БОРОВЕЦЬ, Голова Рівненської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України

Водночас медиків непокоїть протиправна Постанова Кабінету Мініст­рів України від 25.11.2015 р. №1024 «Про затвердження нормативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тисяч населення», яку було прийнято без консультацій із громадськістю, СПО об’єднань профспілок, галузевою профспілкою, чим порушено Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 03.11.2010 р. №996, та Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений Постановою від 18.07.2007 р. №950.

Новий норматив, який передбачає 60 стаціонарних ліжок у розрахунку на 10 тис. населення проти раніше прийнятого в 90 ліжок, викликав обурення не тільки з боку медичної спільноти, а й органів місцевого самоврядування. Тож ще на початку квітня до Кабінету Міністрів із вимогою не допустити скорочення працівників галузі охорони здоров’я та, відповідно, загострення соціальної ситуації звернулися депутати Рівненської обласної ради.

Своєю чергою, галузева профспілка подала адміністративний позов до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання вищезазначеної постанови протиправною та її скасування, проте отримала відмову у задоволенні цього клопотання. Тож наступним кроком стало звернення профспілки до Київського апеляційного адміністративного суду (КААС), який відкрив апеляційне провадження по цій справі та, на жаль, відмовив у задоволенні нашої апеляційної скарги, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції. Розгляд адміністративного позову галузевої профспілки про визнання протиправною та скасування постанови іншою ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2016 р. призначено на 3 серпня 2016 року.

Водночас Президія Профспілки працівників охорони здоров’я України на своєму засіданні затвердила вимоги до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Міністерства охорони здоров’я України. Вони стосуються внесення змін до Державного бюджету України на 2016 рік щодо збільшення фінансування галузі охорони здоров’я для забезпечення коштами фонду оплати праці закладів охорони здоров’я до кінця цього року; недопущення масового звільнення працівників зак­ладів охорони здоров’я; розробки та прийняття Державної програми соціально-економічного захисту працівників охорони здоров’я в умовах реформування галузі (працевлаш­тування, навчання, перенавчання тощо).

Також ми вимагаємо при розробці проекту Державного бюджету на 2017 рік встановити посадовий оклад працівника першого тарифного розряду ЄТС на рівні мінімальної зарплати, а також врахувати положення Основ законодавства України про охорону здоров’я, зокрема ч. 2 ст. 12 щодо забезпечення охорони здоров’я бюджетними асигнуваннями в розмірі, який відповідає її науково обґрунтованим потребам, але не менше 10% національного доходу, та пункту «ж» ч. 1 ст. 77 щодо встановлення у державних закладах охорони здоров’я середніх ставок і посадових окладів на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості.

Організаційні ланки галузевої профспілки нашої області вже розпочали збір підписів під цими вимогами до владних структур і закликають усіх медичних працівників не бути байдужими та долучитися до цієї справи.

Київщина

Лариса КАНАРОВСЬКА, Голова Ради Київської міської Профспілки працівників охорони здоров’я

Попри те, що на сьогодні в Києві заробітна плата медичним працівникам виплачується вчасно та в повному обсязі, її не вистачає на найнеобхідніше — останнім часом почастішали звернення до профспілки з проханням виділити матеріальну допомогу у зв’язку з постійним підвищенням тарифів за житлово-комунальні послуги та стрімким знеціненням трудових доходів.

Київський міський Голова Віталій Кличко на урочистостях до Дня медичного працівника заявив, що влада Києва додатково виділила 150 млн грн, аби кожен медик столиці отримував надбавку до зарплатні. Щоправда, надбавка у 200 грн кардинально не вирішить ситуації з підвищенням заробітної плати, яка б відповідала необхідному рівню та якості життя у столиці.

А от навантаження на столичних спеціалістів з початком воєнних дій на Сході України зросло в рази. Лише за 5 місяців цього року спеціалізовані медичні заклади Києва прийняли на лікування понад 4 тис. поранених, а це — дуже складні пацієнти, яким не змогли допомогти хірурги у військових госпіталях. Якщо ж врахувати, що військової медицини як такої у нас в країні практично не існує, то все навантаження лягає на плечі цивільних спеціалістів. А чи хтось це враховує? Адже компенсацій за збільшене навантаження не отримують ані медичні заклади, ані лікарі, хоча й працюють на межі виснаження, зокрема це стосується нейрохірургів.

Тому не дивно, що чим далі, тим більше і лікарів, і медсестер вирушають на роботу за кордон, де можуть отримати не лише гідну зарплату, яка становить щонайменше 2 тис. дол., а й соціальний і юридичний захист, бо ж у нас не враховуються ані шкідливі умови праці, ані моральні збитки, яких можуть завдати медикам невдоволені пацієнти чи їх рідні.

Буковина

Андрій СОКОЛЬНИК, лікар-анестезіолог, член профкому Чернівецького обласного клінічного онкологічного диспансеру

Відповідно до чинного законо­давст­ва в адміністративно-правовому полі України не існує жодної статті, яка визначала б права медиків. При цьому чітко прописаний перелік статей відповідальності лікарів. Знову виникає питання: хіба можна в такому режимі якісно виконувати свої посадові обов’язки?

Система правового захисту в жодному медичному закладі України фахово не налагоджена, посада юриста — швидше номінальна, аніж функціо­нально забезпечена. Через низьку зарплатню, як правило, ці функції виконують люди, котрі або щойно закінчили юридичний виш, або мають середню юридичну освіту. І для них це — старт, перша кар’єрна сходинка, а не стабільне робоче місце, за яке тримаються. Тому в разі виникнення непорозумінь чи конф­ліктів із пацієнтами кожен лікар вирішує проблему власними силами. Жодних сподівань на державного правника ми не покладаємо. Самі шукаємо адвоката, оплачуємо його послуги (з мінімальної зарплатні!).

До того ж, держава залишає лікарів сам на сам з професійними хворобами. Чи не найяскравіший приклад цього — спільний Наказ Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства охорони здоров’я України від 5.10.2005 р. №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників зак­ладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення», яким регламентується робота з ВІЛ-інфікованими пацієнтами, зокрема на 60% підвищується погодинна ставка за кожну годину роботи, безпосередньо відпрацьовану із хворими на СНІД та ВІЛ-інфікованими особами. При цьому поденний рівень таких виплат настільки мізерний, що не покриває навіть мінімальних витрат на лікування. А ризик — колосальний.

Також серед медиків значно поширені кардіологічні недуги, психо­емоційне перевантаження через високий рівень концентрації уваги. Фактично, ми повинні бути в постійному тонусі. Та коли наш організм дає збій, це нікого не цікавить.

На жаль, говорити про будь-які акції протесту чи мітинги, принаймні, у Чернівецькій області, наразі неможливо. Бо сама медична система за багато років набула статусу корпоративного інтересу, тож можливість протестів нівелюється адміністративним впливом і «зазомбованістю» (даруйте на слові) медичних працівників. Через шалене навантаження та постійну зайнятість ми, так би мовити, «варимося у власному соку»: не беремо жодної участі в суспільному житті, не відвідуємо громадських заходів. Відповідно, маємо «букет» проблем, проте не знаємо, як колективно їх вирішити.

Один зі шляхів виходу із такого становища, на мою думку, — у зап­ровадженні страхової медицини. Щоправда, по-перше, наразі в державі не розроблена сама система такого страхування. А по-друге, лобіювання невпровадження страхової медицини відбувається у кабінетах високих посадовців — також за рахунок корпоративного інтересу. Бо так звикли і так було зручно.

Без підвищення рівня зарплат медичних працівників і покращення умов роботи всіх без винятку медичних зак­ладів вітчизняній медицині не вижити. Варто розпочинати з напов­нення бюджету кожної лікарняної установи одразу з кількох джерел: перше — бюджетні асигнування, друге — лікарняні каси, обов’язково контро­льовані громадськими ра­дами.

Такі каси можна наповнювати за рахунок спонсорських коштів як конкретних людей, так і організацій чи підприємств. І досягнути цього можна на місцевому рівні — шляхом вдалого менеджменту й роботи активної професійної команди лікарняного закладу. Ідеальне поєднання керівника і його пілеглих — це об’єднання людей з медичною освітою та менеджерськими навич­ками.

Саме в таких умовах у нашій країні нарешті будуть враховані інтереси і медиків, і пацієнтів. Лікарі отримуватимуть достойну зар­платню, комфортні умови роботи, а пацієнти — адекватний рівень послуг і належні умови перебування в лікарняному закладі. Лише за такого комплексного підходу можливе найефективніше функціонування вітчизняних медичних установ.

Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Ірина МАКАРЧУК (м. Київ), Ольга РУСНАК (м. Чернівці), спеціально для «ВЗ»