НЕФРОЛОГІЯ СЬОГОДНІ І ЗАВТРА

 Нефрологія в українській медицині виокремилась у само­стійну дисципліну порівняно нещодавно, у 60-х роках ми­нулого століття, але вже встигла заявити про себе. І до часу: погіршення екологічної ситуації, посилення інших негативних чинників сприяло поширенню захворюваності важливої системи організму. Пов’язані з цим проблеми є актуальними й сьогодні. А хто ліпше знає про стан справ у цій царині, ніж академік НАМН, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки, лауреат Держав­ної премії України, ініціатор заснування Асоціації нефроло­гів України Любомир ПИРІГ? Із відомим ученим і громад­ським діячем наш кореспондент повів розмову про місце нефрології у системі охорони здоров’я України, здобутки і нерозв’язані проблеми профілю.

– Любомире Антоновичу, як ви­глядає динаміка захворюваності нирок на тлі інших патологій? Що показує аналіз стану справ у не­фрології, які спостерігаються тен­денції?

– На жаль, маємо зростання за­хворюваності. Причини: забрудне­ність навколишнього середовища, соціально-економічне неблагопо­луччя, нездоровий спосіб життя. Це особливо стосується інфекційно-за­пальних процесів. Щоправда, коли вірити статистичній звітності, зни­ження захворюваності маємо з іму­но-запальних хвороб. Однак статис­тика викликає у мене певні сумніви. Крізь цифри звітності проглядають­ся помилки у діагностиці, непра­вильне тлумачення таких симпто­мів, як лейкоцитурія, бактеріоурія, джерелами яких можуть бути не нирки, а сечовивідні шляхи. Ось пе­реді мною дані аналізу за минулий рік. Хворих із хронічною недостат­ністю нирок, приміром, діабетич­ною нефропатією, 13,5%, за даними Тернопільської області – 23,7, а в АР Крим – лише 2,1%.

– Чи є закономірним такий різ­нобій у показниках?

– Ні, звичайно. Маємо подібне й у випадку із гіпертензивною нефро­патією. У цілому по Україні таких хворих 3,7%, а по Луганській області – аж 60,9%. А якщо вірити статис­тиці, то їх в АР Крим, Чернівецькій області немає жодного. А на підставі регіональних показників виводить­ся й загальноукраїнський.

– Отож чи можна вірити звіт­ності? І чим пояснити такий різ­нобій у статистиці, котра, як вва­жається, усе знає?

– Маю сказати, що статистика тут ні при чому – вона оперує циф­рами, які їй подають. А «подають» таке внаслідок не дуже грамотної діагностики, слабкої фахової підго­товки наших фахівців на місцях.

– Підіб’ємо попередні під­сумки: слабкою ланкою укра­їнської нефрології є діагности­ка, кадри. Власне, ці питання є взаємопов’язаними і логічно обумовленими. Наскільки мені відомо, спеціалізація молодого фахівця короткотермінова, та й у медичній академії післядиплом­ної освіти цими фахівцями довго не переймаються – навчання три­ває до 2,5 місяців. У випадку пере­кваліфікації: який із терапевта чи педіатра може вийти нефролог за такий короткий термін навчання?

– Це враховано. У Національній медичній академії післядиплом­ної освіти імені П.Л. Шупика той недолік усунуто: розроблено нову навчальну програму поглиблення фахових знань лікарів-нефрологів, розраховану на півроку.

– Гадаєте, що того достатньо, аби підготувати справжнього фа­хівця, здатного правильно поста­вити діагноз за складної нефро­логічної патології? Й оволодіти новітніми, європейського рівня, діагностичними й лікувальними технологіями? До речі, як із цим у світовій практиці?

– У високорозвинених країнах світу підготовка фахівця-нефролога триває два роки.

– Коментарі зайві. Напевне, нам є що й інше запозичити зі сві­тової практики?

– Так. Є там новації, варті впро­вадження і в нас в Україні. Нефро­логічна практика останніх років на Заході характеризується інтенси­фікацією імунотерапії, широким впровадженням нефропротектор­ного лікування, нирковозамісних методів аж до трансплантації нир­ки, чим займаються активно. У нас в Україні ці прогресивні напрямки взяті до уваги й по можливості здій­снюються на практиці, та, на жаль, недостатнє фінансування галузі уповільнює цей процес. Сподіваємо­ся, що найближчим часом матимемо позитивні зрушення.

– Це у перспективі. А що б Ви сьогодні порадили фахівцям, які працюють? Яких типових поми­лок вони припускаються?

– Упродовж багатьох років мені випала честь бути головним не­фрологом МОЗ України, очолювати профільну кафедру у НМАПО імені П.Л. Шупика, отож нерідко доводи­лося виїздити на місця, у регіони, проводити науково-практичні кон­ференції, семінари, ґрунтовно озна­йомитись і з клінічною практикою. Помилки з боку лікарів допускали­ся й допускаються. Фахівцям слід було б узяти до уваги, що адекват­не лікування хвороб, які можуть спричинити ураження нирок, до­поможе запобігти їх розвитку. Про ймовірність вторинності патології нирок слід пам’ятати лікарям за­гальної практики, нефрологам, не «списуючи» випадки відхилень у по­казниках аналізів сечі, артеріальної гіпертензії відразу під рубрику гло­меруло- чи пієлонефриту. Також слід мати на увазі, що паранеопластичні нефропатії, ураження нирок у разі хвороби крові можуть проявляти­ся без відповідних клініко-лабора­торних ознак первинної патології. Не можна недооцінювати чинники ризику розвитку ураження нирок. У разі підозри не поспішати діагнос­тувати гіпертонічну хворобу чи інші недуги, а провести додаткові, погли­блені аналізи, встановити істинний характер захворювань.

– Хотів би з’ясувати й таке пи­тання. Ви напевне знаєте, як жва­во у старі часи велася санітарно- освітня робота серед населення, скільки видавалося листівок, на­уково-популярних брошур. Нині цю роботу вкрай занедбано. А лікарі, на жаль, надають біль­шого значення, хоча у багатьох випадках і виправданого, меди­каментозній терапії, ніж оптимі­зації життя пацієнтів. Маю на ува­зі пропаганду здорового способу життя, яка могла б помітно знизи­ти показники захворюваності.

– Так, за обставин, що склалися, коли роз’яснювальна робота серед населення занедбана, лікар має взя­ти на себе й функції пропагандиста здорового способу життя, і особли­во це стосується наших шановних сімейних лікарів. Активізація сан- освітньої роботи серед населення була б особливо результативною, оскільки деякі хвороби нирок нині перебігають безсимптомно. Хворо­го потрібно переконати у нагальній потребі проходження регламен­тованих диспансерних оглядів. Це особливо стосується періоду після перенесення гострої ниркової недо­статності та інших хвороб.

– Отож є над чим попрацювати нашим лікарям, медичному персо­налу, але не все залежить від них. Держава мала би подбати про зміц­нення спеціалізованої допомоги з вашого профілю. Велика потреба у цьому є: скільки хворих п’ятої ста­дії у нас в Україні потребують ге­модіалізу, аби не померти! До речі, яку тут маємо ситуацію?

– Невтішну, на жаль. Правда, за останні два роки кількість апаратів «штучна нирка» в Україні дещо зрос­ла: на мільйон населення маємо те­пер 19 апаратів. Тоді як у США їх на кожен мільйон припадає тисяча, а в Японії – понад дві тисячі.

– А тепер, з Вашого дозволу, торкнемося питань науки, сучас­ної клінічної практики. Нефро­логія сьогодні йде пліч-о-пліч із трансплантологією. У найтяжчих випадках стало реальним заміни­ти відпрацьовані нирки іншими, здоровими. Спробували вийти на європейський рівень і в нас в Україні. То чому ж транспланта­ція нирки приживається так мля­во? Порівняно з іншими країнами світу ми неприпустимо відстаємо. І висококласні кадри трансплан­тологів у нас є. А тим часом перед­часно помирають хворі, котрі мо­гли б іще жити і жити…

– Є така проблема, але розв’язувати її потрібно на законо­давчому рівні.

– Звернімося до іншої пробле­ми – курортно-санаторного ліку­вання за показаннями лікарів-не­фрологів. Як мені відомо, це Ви, Любомире Антоновичу, відкрили в Україні свій Байрам-Алі – відо­мий кліматологічний курорт типу середньоазійського на Південно­му узбережжі Криму. Ваші дослі­дження, підтверджені й іншими авторитетними фахівцями, під­твердили, що кліматологічні та інші характеристики узбережжя також є ефективними для ліку­вання хронічного гломерулонеф­риту, й реабілітації хворих після трансплантації органа. І не по­трібно було б нашим співгрома­дянам їхати за тисячі кілометрів до Середньої Азії, витрачати ве­ликі гроші. То ж чи діють нові са­наторні установи на Кримському узбережжі?

– Не тільки нових не відкрито, а й існуючі приватизуються й перепро­філюються, втрачаються для систе­ми охорони здоров’я. А щодо проек­ту відкриття нових кліматологічних санаторіїв, то місцеві підприємливі люди вважають, що це не дало б їм очікуваних прибутків. Груба по­милка – нефрологічні хворі їздили б сюди не лише з усієї України, а й із зарубіжжя. Тобто напрацювання українських учених-нефрологів вар­ті уваги, справа за тим, аби держава допомогла дати їм хід.

– І насамкінець, Любомире Ан­тоновичу: які перспективи у нефро­логії у ближчому майбутньому?

– Поступ нашого профілю зале­жатиме від подальшого розвитку всієї системи охорони здоров’я. Лі­карі-нефрологи спрямовуватимуть свою увагу на ранньому виявленні патології, удосконаленні діагности­ки, поліпшенні стану диспансери­зації хворих, на успішний розвиток нирково-замісної терапії.

Розмову вів Василь КАЛИТА, «ВЗ»