Хронічні неврологічні захворювання характеризуються подібною симптоматикою, але мають зовсім різні причини, унаслідок чого значно відрізняється тактика їх лікування. Без чіткої диференційної діагностики та використання спеціальних методів дослідження про успішну терапію годі й мріяти.
Микола (61 рік, м. Житомир)
Захворів я наприкінці 2013 р. Якось під час сну передавив собі праву руку. Наступного дня мене госпіталізували у відділення реанімації та інтенсивної терапії Житомирської обласної клінічної лікарні, де встановили діагноз: «Синдром тривалого стиснення правої верхньої кінцівки».
У момент госпіталізації руки я не відчував. За час перебування в стаціонарі виникли ускладнення з боку інших органів: гостра ниркова недостатність, пневмонія і згодом — септичне ураження крові. У лікарні я провів місяць і мене виписали з незначним покращенням загального стану: біль у руці дещо зменшився, і я навіть міг трохи стискати пальці в кулак. Але згодом почав помічати слабкість у правій нозі. Через два тижні я знову потрапив до тієї самої лікарні, але вже у відділення хірургії, у зв’язку з нагноєнням ран правого передпліччя. Після того як рани загоїлися, лікарі прийняли рішення направити мене до Києва в Інститут нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України, де виконали оперативне втручання із встановленням нейроелектростимулюючої системи. Після операції я почувався краще: відновилися сила та можливість рухати рукою. Але вже в серпні 2014 р. почала наростати слабкість у ногах, через що я втратив здатність ходити. Надалі мене протягом року лікували за місцем проживання, але полегшення не наставало. Лікарі почали психологічно готувати мене до того, що мій стан буде тільки погіршуватися і в майбутньому мені «світить» інвалідність.
Наталія Свиридова, завідувачка кафедри неврології та рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, головний рефлексотерапевт МОЗ України Було зрозуміло, що ми маємо справу з нестандартною патологією. Попередньо встановили діагноз: «Хронічна запальна демієлінізуюча полінейропатія» (ХЗДПНП) — рідкісне неврологічне захворювання, що характеризується запальними процесами нервових корінців і периферичних нервів, руйнуванням їх мієлінової оболонки, появою повільно прогресуючої симетричної симптоматики, рухових і чутливих розладів. ХЗДПНП іноді вважають хронічною формою гострої запальної демієлінізуючої полінейропатії (ГЗДПНП) — синдром Гієна — Барре (СГБ). На відміну від СГБ у більшості пацієнтів із ХЗДПНП в анамнезі відсутні вірусні або інфекційні хвороби. ХЗДПНП є підгостро прогресуючим захворюванням, клінічні прояви якого наростають протягом 3-4 тижнів, після чого зазвичай настає фаза плато, яка змінюється фазою поступового регресу симптоматики. Патологія трапляється в будь-якому віці. Поширеність ХЗДПНП — близько 5-7 випадків на 100 тис. осіб. У чоловіків реєструється вдвічі частіше.
Диференційна діагностика
Американська академія неврології встановила діагностичні критерії ХЗДПНП, які поєднують клінічні й електрофізіологічні характеристики.
У більшості випадків це не складно, головне — розуміти диференційний діагностичний алгоритм. На практиці клінічний діагноз ХЗДПНП важливо відрізняти від ГЗДПНП (СГБ), висхідного паралічу Ландрі, токсичної (алкогольної) полінейропатії, діабетичної полінейропатії, мультифокальної моторної полінейропатії, паранеопластичної полінейропатії, полінейропатії критичних станів, спадкових полінейропатій (невральна аміотрофія Шарко — Марі — Тута), розсіяного склерозу, ВІЛ-інфекції, системного червоного вовчаку, міопатій, поліомієліту.
Спеціальні методи дослідження
Ми провели пацієнту голкову електронейроміографію (ЕНМГ), що є невід’ємною складовою досліджень у разі встановлення діагнозу такого типу. За результатами ЕНМГ верхніх і нижніх кінцівок виявлено значне зниження проведення по досліджуваних нервах правої нижньої кінцівки і менш виражене по нервах лівої нижньої кінцівки. Під час проведення голкової ЕНМГ правого та лівого чотириголового м’яза стегна, лівого переднього великогомілкового м’яза визначено ознаки вираженого денерваційного процесу.
У лівому дельтоподібному м’язі та загальному м’язі — розгиначі лівої кисті виявлено прояви легкого денерваційного процесу, поодинокі потенціали фасцикуляції.
Тактика лікування
Тільки після проведення усіх необхідних досліджень і диференційної діагностики було встановлено клінічний діагноз: «Хронічна запальна демієлінізуюча полінейропатія з тетрапарезом». Супутні патології: ішемічна хвороба серця, атеросклероз вінцевих артерій, гіпертонічна хвороба ІІ ст., дисциркуляторна, атеросклеротична енцефалопатія ІІ ст. із розсіяною неврологічною симптоматикою, вираженим церебрастенічним синдромом.
З урахуванням основного діагнозу та супутньої патології призначене лікування: етіологічне (глюкокортикостероїди за схемою й імуноглобулін людини) і симптоматичне (альфа-ліпоєва кислота, вітаміни групи В, антихолістеразні та метаболічні препарати, анаболічні стероїди). Але всі ці медикаментозні методи не були б дієвими без фізіотерапевтичного лікування. В описаному випадку проводили лікування положенням: укладання кінцівок з використанням спеціальних лонгет, пасивну гімнастику для різних груп м’язів за спеціальними методиками, масаж (класичний, сегментарний, спеціальний), пасивно-активну розробку суглобів ніг із застосуванням ортопедичного пристрою, лікувальну фізкультуру, заняття на «Матометі» і голкорефлексотерапію.
Завдяки етіологічно та патогенетично підібраному лікуванню, правильному встановленню діагнозу в пацієнта спостерігали позитивну динаміку у вигляді поступового регресу неврологічної симптоматики: збільшення сили в правій руці, поява слабких колінних і п’яткових рефлексів, відновлення сили в нижніх кінцівках. Такої тактики лікування мають дотримуватися тепер і лікарі за місцем проживання хворого, адже тільки завдяки продовженню динамічної терапії ми зможемо повернути людині радість руху.
Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
