«Національна стратегія побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2025 рр.» — черговий «дороговказ» реформам, які насторожують навіть загартованих медичними експериментами українців. Чому стратегічні плани печуться нашвидкуруч, як пиріжки? І куди ведуть благі наміри младореформаторів?
Із року в рік ціла купа реформаторів і новостворених допоміжних структур завзято змінюють нашу систему охорони здоров’я (ОЗ). Останній варіант медичних реформ — від Стратегічної дорадчої групи (СДГ), створеної при Міністерстві охорони здоров’я України (Наказ МОЗ України від 24.07.2014 р. №522 за підписом Міністра Олега Мусія). Створення СДГ — ініціатива Фонду Джорджа Сороса, мережа таких благодійних фондів діє по всьому світу (Україна не виняток). Не говоритиму про неоднозначне ставлення суспільства і соціологів до діяльності таких фондів у різних країнах, оскільки не маю на це права, але будемо сподіватись, що наміри пана Сороса благочестиві, і він просто не знає, куди насправді витрачаються його інвестиції.
Максим ІОНОВ, лікар невідкладних станів Центру екстреної допомоги м. Києва, Голова ініціативної групи з формування Громадської ради при МОЗ УкраїниВажливе зауваження — одним із провідних експертів СДГ є нинішній Міністр Олександр Квіташвілі. Тому не дивно, що на всіх рівнях «протягується» вичавлений за кілька місяців роботи продукт, який містить безліч помилок та протиріч відносно багатьох правових норм і фундаментальних прав людини (до фінансово-економічної складової реформ виникає ще більше запитань).
«Стратегія» викликала безліч бурхливих і жвавих дискусій як у медичній спільноті, так і серед пацієнтських організацій. До речі, до складу СДГ входять подібні структури — ті, що здійснюють свою діяльність за рахунок грантів, проектів, фінансової допомоги тощо (таких сьогодні в Україні дуже багато). Презентації «Стратегії» були присвячені круглі столи, засідання в МОЗ і навіть декілька комітетських слухань Верховної Ради, які більше нагадували суцільне «підспівування», а не фахове обговорення. Щоразу виникало питання: що стимулює таку загальну гіперактивність? Невже турбота про здоров’я нації?! Вірте, і буде вам благо… А ще краще, позбудьтеся наївності та зрозумійте, що однією з матеріальних складових цієї «суєти» є кредит від Світового банку у 215 млн доларів (зауважте, не грант). Відповідні документи Міністр уже підписав, кредит буде надано.
А тим часом кількість команд реформаторів невпинно збільшується. Приміром, офіційний сайт МОЗ повідомив, що 25 лютого 2015 року «відбулося перше засідання робочої групи Цільової команди реформ при МОЗ України, утвореної Наказом МОЗ України на виконання Протоколу засідання Національної ради реформ… До її складу увійшли проектний менеджер від Проектного офісу з координації розроблення та впровадження реформ; представники структурних підрозділів МОЗ України, задіяних у процесі реформування; представники інших суміжних міністерств, державних установ, місцевих органів влади; представники Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я; представники Стратегічної дорадчої групи при МОЗ України, міжнародних і громадських організацій, професійних та бізнес-асоціацій, експерти, фахівці».
Шановні, вже голова йде обертом від проектних менеджерів із проектних офісів та від стратегічних груп із формування стратегій! Знову «масло масляне»: Управління реформ МОЗ України, Цільова команда реформ при МОЗ України, СДГ при МОЗ України, Проектний офіс з координації розроблення та впровадження реформ, робоча група Цільової команди реформ при МОЗ України… І це неповний перелік реформаторів, а люди — одні й ті самі. Коли вже до цього переліку долучать професіоналів зі здоровим глуздом, патріотичних і знаючих? Надії на це мало. Адже якщо уважно подивитися на нинішній медичний менеджмент в Україні, то стане зрозумілим: це «нові — старі» персони, які ні на що дієве так і не спромоглися, хоча шанси в них були. Не зроблять нічого хорошого й зараз. Тому що вони не професіонали, а більше годяться на роль провокаторів народного гніву. І дореформуються до того, що хвиля обурення змете їх швидше, ніж «папєрєдніков», бо вони заганяють людей у безвихідь! Та й «плеяда» реформаторів не заперечує, що більшість українців буде проти запропонованих змін, і тому закликає населення зачекати, набратися терпіння й витримати їх нововведення, особливо фінансові. А жага до власного збагачення, популізм та дешевий самопіар, залежність від міжнародних фондів, донорів, грантів, які підгодовують новореформаторів, обмежують їх «стратегічне» мислення.
Сьогодні «Стратегія» ще остаточно не прийнята. Але, ознайомившись із нею, однозначно можна сказати, що реальне її втілення на місцях — під великим питанням. Адже механізми впровадження змін у документі прописані некоректно, абсолютно незрозуміло, хто й що робитиме, коли і хто за все це відповідатиме, жодного слова про можливі ризики та шляхи їх вирішення. Натомість маємо десятки аркушів із незрозумілою статистикою, загальними фразами і мальовничими планами.
Не можу оминути увагою «стратегічні перспективи» швидкої та невідкладної медичної допомоги. Їй присвячено кілька речень із «рекомендацією»: не на часі, відтермінувати. І це при тому, що вже кілька років поспіль на реформу швидкої виділялися чималі кошти! А результат? Швидка працює на виснаження, виконуючи непритаманну їй роботу. Медицини катастроф як не було, так не бачимо її й тепер. У «Стратегії» ж знову змішали медицину катастроф зі швидкою. Ще у 2010 році ми попереджали, що стару систему зламають, а нового нічого не створять. Так і сталося, змінився тільки антураж.
Документ недосконалий і суперечливий. Щодня з різних ЗМІ пан Міністр говорить одне й те саме: зміна системи фінансування ОЗ, «гроші йдуть за пацієнтом», державні закупівлі й тендерні механізми, вакцинація та залучення міжнародних організацій. І все це «підфарбоване» гарними фразами про лікарське самоврядування, реімбурсацію ліків, доступність медичного обслуговування, боротьбу з корупцією.
Стосовно останньої мене як звичайного лікаря обурює нахабність насаджування думки про те, що корупція — у кишені лікаря. Заклики Міністра до боротьби з медиками-хабарниками як мінімум ображають. Адже людина з американською менеджерською освітою має усвідомлювати, що корупція не в кишенях медиків, яких довели до зубожіння і рабства, а в кабінетах його відомства та вищих щаблів влади. А умови, за яких ані пацієнт, ані лікар не можуть дозволити собі елементарного існування, — це провина держави.
Багато громадських і медичних організацій подавали конструктивні зауваження до реформ. Але більшість із них «стратеги» або переробляють на зручний формат, або взагалі ігнорують. Особисто мені довелося поспілкуватися з паном Міністром двічі. Цього було достатньо, щоб зрозуміти: наш медичний менеджмент (говорю і про Міністра, і про інших «радників») абсолютно відірваний від реалій і не має власної думки. А ще пан Міністр закинув мені, що моєї професії ніде у світі не існує. Тобто я та мої колеги — привиди, які на викликах виконують роботу і за сімейних лікарів, і за педіатрів (яких навмисно позбуваються), і за правоохоронців, статистів, носильників, таксистів… Чи не багато як для привидів? Але насправді — не до жартів. Бо те, що пропонують члени та експерти СДГ, часом жахає. Вони просто відпрацьовують свій грантовий хліб, а нам доведеться «відпрацьовувати» їхні нововведення, які насаджуються безцеремонно. Тож замість лікувати будемо продавати медичні послуги, а замість опікуватися здоров’ям будемо дбати про заробляння коштів на його відновлення.
Ніколи не був противником реформ, але відчуваю — масовики-реформатори заведуть на такі манівці, що систему вже доведеться реанімувати. Натомість населення хоче простих і реальних змін, доступу до необхідного обсягу медичного забезпечення. А медики — нормальних умов праці, соціального статусу й захисту. Це все можливо.
На жаль, команда новореформаторів — хлопчики на побігеньках, які втілюють чужий сценарій. І їм байдуже, що буде з охороною здоров’я України до 2025 року, вони полетять в інші краї, щоб і далі відпрацьовувати отримані гроші, а ми залишимося наодинці зі своїми проблемами, чужими кредитами та зруйнованою системою ОЗ. Тому тільки від нас залежить, яку систему ми побудуємо, і ніхто не має права нав’язувати нам стратегії, що ведуть до її краху.
Володимир ЗАГОРОДНІЙ, Голова Української федерації роботодавців охорони здоров’яНа жаль, в усьому світі, незалежно від рівня економічного розвитку різних країн, дедалі більше загострюється проблема забезпечення доступу громадян до медичної допомоги, особливо із застосуванням дороговартісних технологій (а в Україні ситуація взагалі катастрофічна). Це підштовхує держави до пошуку шляхів зменшення витрат на меддопомогу за умови збереження її доступності та якості. Однак навіть у розвинених країнах спроби провести ефективні медичні реформи не дали очікуваних результатів. Непомірно зростаючі витрати на сучасну медичну допомогу зупинити практично неможливо. Україні буде вкрай важко впоратися з цією проблемою, зважаючи на величезний дефіцит коштів. І марно сподіватися, що нашій державі вдасться перекласти такий тягар на плечі громадян — це спричинить соціальні та політичні катаклізми. Тому держава повинна закріпити за собою визначальну роль у забезпеченні прав громадян на ОЗ та медичну допомогу. І метою «Стратегії» передусім має бути створення політичних, економічних, правових та управлінських механізмів реалізації цих прав. Водночас у документі необхідно закласти механізми управління розвитком самої системи охорони здоров’я.
Тож потрібно сформувати національну політику в галузі охорони здоров’я, визначивши першочергові завдання та основні напрямки їх втілення. Важливо, щоб ці «плани» відповідали соціальним запитам населення та економічним умовам у державі й стали складовою національної, соціальної та економічної політики в цілому. Не менш важливо, щоб «високі цілі» набули реальних обрисів, тобто завдання і шляхи їх досягнення потрібно конкретизувати.
Для цього при розподілі ресурсів охорони здоров’я пріоритетним має бути програмне бюджетування (з визначенням головних напрямків), на основі якого буде розроблено генеральний план дій. Натомість детальне програмування уточнюватиме цей план, зазначатиме конкретні цілі й завдання, а також технології, кадрові ресурси, інфраструктуру, джерела фінансування і терміни, необхідні для їх реалізації через уніфіковану систему охорони здоров’я. До того ж втілення детальних програм потребує безперервного керівництва та контролю виконання. А щоб забезпечити їх ефективність, необхідно запровадити оцінку стратегій розвитку охорони здоров’я і практичних заходів, спрямованих на реалізацію запланованого.
Зрештою, потрібний глибокий аналіз результатів упроваджених реформ у пілотних регіонах, щоб адекватно оцінити соціальну та економічну доцільність структурних змін у галузі. Щоб завтрашні реформи були зрозумілими для медичної спільноти, менеджерів в охороні здоров’я і найголовніше — для пересічних громадян, котрі сьогодні ще вірять обіцянкам нової влади. Хоча з кожним днем «простою» реформ чи незрозумілих кроків кредит довіри вичерпується.
Розвиток національної системи охорони здоров’я має базуватися на принципах децентралізації, автономізації та правових взаємовідносинах між суб’єктами національної системи ОЗ. Щодо конкретних важелів «оновлення» діяльності медичної галузі, органи центральної виконавчої влади повинні змінити бюджетну класифікацію видатків для закладів охорони здоров’я та визначати їх за видами медичної допомоги.
Ситуація в галузі зміниться на краще, якщо органам влади буде надано можливість укладати угоди на забезпечення громадян тими чи іншими медичними послугами. Щоправда, для цього необхідно внести зміни до Бюджетного, Податкового та Господарського кодексів, однак це простіше, ніж приймати окремий Закон про лікувальні заклади, який потребуватиме внесення змін до згаданих законодавчих актів. Зауважу, що чинна законодавча база також дозволяє місцевим органам самоврядування перевести лікувальні заклади зі статусу бюджетних установ у повноцінні неприбуткові суб’єкти господарської діяльності.
На часі запровадження принципів державно-приватного партнерства в ОЗ, передача лікувальних закладів в управління неприбутковим громадським організаціям та компаніям — без зміни форми власності, профілю тощо. Водночас ми маємо усвідомлювати можливі ризики через зміну економічних засад функціонування лікувальних закладів, ролі місцевих органів виконавчої влади та самоврядування. І лише від найвищих органів влади залежить, чи зможемо ми уникнути таких ризиків.
Семен ГЛУЗМАН, президент Асоціації психіатрів УкраїниПри цьому мене найбільше турбує, що нашому до непристойності довірливому народу знову розповідають, які ми всі будемо щасливі і як дійдемо до цього щастя в найкоротші терміни. Якщо вже «не царська» справа радитися з народом, то хоча б потрібно інформувати його про те, що насправді діється. Натомість Міністр їздить регіонами, щось там нібито вивчає, а потім підписує документи, які викликають жах. І невідомо, які радники «нарадили» йому такі рішення і якими шляхами вони до нього потрапили. Так, реформи часто потребують доволі кардинальних змін. Але ж втілювати їх можна по-різному — виважено, з пошуком альтернативних рішень або методом лікування головного болю гільйотиною.
Скажу за свою галузь: усім відомо, що наркологічна служба в Україні перетворилася на бізнес-структуру стараннями колишнього її «куратора». І нам потрібно повернутися до світових стандартів, де наркології як окремої спеціальності не існує (є психіатрія та її підрозділ — психіатрія залежності). Однак це не означає, що тепер ми маємо залишити без роботи всіх наркологів. Можна, наприклад, запропонувати їм займатися приватною практикою. Якщо будуть бажаючі платити за послуги цих спеціалістів, нехай працюють. Тобто все упирається в те, які рішення приймаються для досягнення «благородної мети», а це залежить від того, хто їх приймає. Поки що незрозуміло. Тому чиновники рангом нижче, які усвідомлюють абсурдність нових ідей, змушені вдавати із себе розумово відсталих — інакше у нову реформу можна не вписатися.
Людмила ПАРХОМЕНКО, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Підліткова медицина», професор, доктор медичних наук По-друге, наша країна велика, одна лише Харківська область — як уся Грузія. Тому й мірки тут мають бути інші. Нереально за короткий проміжок часу зробити нашу медицину приватною чи запровадити страхову медицину: наші лікувальні заклади не готові до цього. Передусім потрібно все прорахувати й обміркувати. На жаль, таких виважених проектів ніхто не пропонує.
По-третє, нові реформатори запропонували оцінювати роботу лікарів за кількістю прийнятих пацієнтів. Але ж один лікар на прийомі огляне 10 хворих на бронхіт, а інший, приміром, хірург поліклініки, за цей самий час прийме одного пацієнта, проводячи йому хірургічну маніпуляцію. Тобто він отримає в 10 разів менше? На всі ці та інші запитання «Стратегія» відповідей не має — лише декларації. Так само документ не містить відповідей на інші виклики часу. Приміром, у нашій країні відновлено призов молоді на строкову військову службу. Для вдосконалення медичного огляду юнаків ми повинні підготувати лікарів, які цим займатимуться. Наша кафедра розробила навчальний план і програму циклу тематичного вдосконалення «Медико-соціальні проблеми підготовки молоді до служби в армії», розраховані на підліткових та сімейних лікарів, терапевтів, фахівців призовних медкомісій — усіх, хто безпосередньо братиме участь в огляді допризовників і призовників, їх оздоровленні й підготовці до військової служби. Але ми зовсім не впевнені, що ці та інші напрацювання не загубляться у вирі реформ, розроблених іноземними фахівцями. Бо у цих реформах не враховані реалії сьогоднішнього життя українців.
Наши наработки на 30-50 лет опередили мировую медицинскую мысль в заботах о здоровье населения. В качестве доказательства привожу свою новую статью. Вот это стратегия! Но нашему МЗ это не по зубам! Образования не хватает. Итак:
Кризис медицины: необходимость смены парадигмы
Проф. Апанасенко Г.Л. (Киев, НМАПО им. П.Л. Шупика)
Современное состояние отечественной медицины вызывает серьёзные опасения. При этом проблемы медицины лежат не столько в сфере финансового обеспечения и организации работы отрасли, сколько в сфере идеологии (что совершенно неочевидно для большинства учёных-медиков).
Объективной реальностью является то, что физическая деградация современного человека приобрела характер общемировой тенденции. Техногенный путь развития цивилизации, противоречия между биологической и социальной эволюцией человека, образ жизни людей практически исключили выраженные физические нагрузки, одновременно беспредельно увеличив психологическое и эмоциональное напряжение. При этом явно просматривается пренебрежение человеком объективных законов биологической и нравственной составляющих жизни.
Почему-то принято считать, что Западный путь развития медицины должен слепо копироваться отечественным здравоохранением, а те приоритеты, которые определило для себя Западное общество, должны быть нашими безусловными ориентирами в устремлениях к прогрессу. Нелепо отрицать тот факт, что, опираясь на огромные финансовые и научные ресурсы, Запад достиг серьёзных успехов в развитии собственного здравоохранения. Однако, при всё увеличивающейся продолжительности жизни в развитых странах ещё быстрее растут финансовые затраты на обеспечение систем здравоохранения этих стран. Так, за последние 50 лет затраты на бюджет здравоохранения ведущих стран Запада увеличился в 5-50 раз. При сохранении подобной тенденции и продолжающемся старении населения уже в ближайшие годы вряд ли удастся избежать массовых банкротств в этой сфере или, по крайней мере, финансового кризиса (М.Чен, 2012). Представляется, что эти тревожные тенденции могут расцениваться как проявления системного кризиса медицины, и этот кризис имеет множество составляющих. Вот основные из них.
Кризис методологии и технологий диагностики.
Методологическая основа почти всех имеющихся технологий диагностики неизменна – надо обнаружить структурный дефект на том или ином уровне организации живого. На нынешнем уровне развития технологии диагностики заболеваний ориентированы на обнаружение их причин на возможно более ранней стадии развития структурных повреждений. Сегодня внимание исследователей сосредоточено на субклеточном и молекулярном уровнях организации жизни, а завтра, скорее всего, будет востребован уровень отдельных атомов. Об этом свидетельствует бурное развитие нанотехнологий. Совершенно очевидно, что развитие современных медицинских технологий сопряжено с резким увеличением затрат, а это требует мобилизации значительных материальных, финансовых и людских ресурсов. Так, в настоящее время стоимость диагностических процедур на порядок выше, чем была 50 лет тому назад. А то ли ещё будет завтра?
Этот разорительный бег по кругу повсеместно продолжается, и все бегут с большим энтузиазмом. Рост затрат на медицинскую науку сопровождается громогласными заявлениями учёных раз и навсегда решить проблему старения, обеспечить точную диагностику и эффективное лечение любых сегодня неизлечимых болезней, добиться возможности замены любых дефектных органов и даже вырастить клоны людей на «запчасти» для той части человечества, которая способна всё это оплатить. Тем не менее, статистика распространённости наиболее опасных болезней на протяжении нескольких десятилетий остаётся неизменной, а по некоторым видам патологии неуклонно растёт (сердечно-сосудистые заболевания, злокачественные новообразования и др.). Это означает несостоятельность новых диагностических технологий для достижения конечного результата – реального излечения.
Кризис лечебной практики
Разумеется, развивая диагностику, нельзя не развивать и собственно врачевание – технологию лечения. Какова сегодня стоимость «продвинутых» видов эффективной медицинской помощи, говорить излишне. Достаточно просто сравнить стоимость лечения больных с банальными «простудными» заболеваниями сегодня и, скажем, 100 лет назад. По данным ВОЗ она выросла в среднем в 100 раз! Но продолжительность этого заболевания как была, так и осталась – около 2 недель, т.е. кардинально ситуация не изменилась. С другой стороны, при успешности лечебных мероприятий современная лечебная практика становится весьма обременительной даже для развитых стран. По этой причине для жителей даже развитых стран становятся недоступными результаты достижений медицинской науки вследствие их дороговизны. А что же говорить о жителях всех прочих стран?
Перечисленные обстоятельства со всей остротой ставят проблему недоступности эффективных технологий лечения не только для наименее обеспеченных слоёв населения, но и для бедных государств и целых регионов.
Кризис профилактики и превентивно-лечебной деятельности.
Утверждать, что современная медицина вообще не занимается проблемами профилактики – несправедливо. Инфекционные болезни остаются одной из самых частых причин заболеваемости и смертности населения, особенно в развивающихся странах. Поэтому не случайно, что успехи профилактической медицины оказались наиболее показательными и значимыми именно в этом направлении. Помимо проведения широкого круга санитарно-гигиенических и природоохранных мероприятий в наибольшей степени успехи профилактической медицины связаны с вакцинацией.
Рост затрат на донозологическую диагностику и раннее превентивное лечение неинфекционных болезней также свидетельствует об ошибочности мнения о недостаточных усилиях в области профилактической медицины. Однако, необходимо признать, что логика профилактической работы в этом направлении обычно не выходит за рамки лечебной модели медицины. Отсюда восприятие ранней диагностики как донозологической (то есть нацеленной на обнаружение ещё более глубоких структурных повреждений, не проявляющихся в клинической картине) и признание роли санитарно-гигиенических факторов в развитии этих состояний определённо повторяет лечебно-диагностическую модель медицины и признаёт важную полезность любой оздоровительной деятельности. Но печальный опыт излишней физической нагрузки («бег к инфаркту»), а также «борьба с холестерином» (1960-1970-е годы), рекомендации по круглогодичному приёму витаминов – были направлены на ложные цели. И самое главное: эффект профилактических мероприятий, исходя из статистических данных, почему-то проявляется не в уменьшении, а увеличении числа заболевших, что уже противоречит здравому смыслу.
Кризис эффективности медицинских технологий. Основной по значимости вопрос, который в медицинской среде всячески замалчивается (даже если осознаётся) – это вопрос об общей эффективности западной модели медицины. На первый взгляд он кажется надуманным: ведь продолжительность жизни в развитых странах растёт, а значит – всё в порядке. Но хорошо известны данные о снижении показателей смертности в периоды забастовок медицинских работников. Действительно, в ряде случаев удаётся существенно улучшить качество жизни пациентов (яркий пример – сахарный диабет 1-го типа). В то же время увеличение продолжительности жизни и улучшение её качества не означает излечение от хронических болезней. Напротив, рост продолжительности жизни неизбежно сопровождается увеличением числа хронических больных
Кому выгодна максимально затратная западная модель медицины? Прежде всего, это транснациональные корпорации, производящие препараты, диагностические реагенты, диагностическую и лечебную медицинскую технику, а также прочие медицинские материалы и оборудование. Они сами инициируют и разрабатывают стандарты диагностики и лечения, ориентируясь на своё производство. С учётом сверхприбылей фармацевтических гигантов даже далёкие от медицины компании планируют заняться прибыльным медицинским бизнесом. В прошедшем году компания Google несколько раз вызывала изумление публики информацией о своих медицинских проектах. Может показаться странным, что такая далекая от медицины компания, как Google, стала заниматься завтрашними медицинскими технологиями, но с другой стороны – почему не Google, с ее миллиардными ресурсами? И почему не медицинский бизнес?
Даже краткий анализ ситуации показывает, что проблемы современной медицины коренятся очень глубоко, прежде всего – в сфере идеологии.
Какая нужна идеология?
Во всех официальных документах здоровье рассматривается только как состояние, противоположное болезни. А между тем, здоровье и болезнь – основные категории медицины – имеют различные механизмы и проявления, могут сосуществовать одновременно у одного и того же индивида, а методы их коррекции принципиально отличаются. В то же время охрана здоровья как цель деятельности медицинских учреждений рассматривается сегодня исключительно с позиций либо ранней диагностики ещё не выявленных заболеваний, либо предупреждения обострений уже сформировавшихся заболеваний. Считается также, что оздоровлением популяции должны заниматься те же врачи, которые лечат больных людей. Такая постановка вопроса абсолютно неприемлема как идеологическая база профилактического направления в медицине, главной целью должно быть не лечение больных, а укрепление здоровья наших сограждан.
Откуда столь категоричный вывод?
Наши исследования (Г.Л. Апанасенко, 2014) чётко показали, что люди в большинстве своём заболевают и преждевременно умирают от потери здоровья, а хронические болезни являются следствием снижения потенциала здоровья (больше здоровья – меньше болезни, и наоборот).
Таким образом, в первую очередь необходимо устранять причину заболеваемости, болезненности и смертности населения – снижение потенциала здоровья, а не его последствия – болезни.
Отсутствие понимания причин ухудшения индивидуального и общественного здоровья, а также подмена понятий «здоровье» и «болезнь» на уровне государственного, отраслевого и территориального управления приводят к принятию неправильных управленческих решений: говорим о здоровье – подразумеваем болезни.
Сегодня наука о здоровье должна рассматриваться с позиций государственного управления здоровьем нации и управления жизнедеятельностью каждого человека. Она должна иметь собственные методы исследования и мониторинга физического, психического здоровья и качества жизни с тем, чтобы реализовать и менять персональные программы качества жизни и здоровья, используя эффективные технологии формирования индивидуального и общественного здоровья. Очень важно иметь социальный заказ – повышение качества жизни и здоровья населения и достижение нового более высокого качества человеческого капитала страны.
Сегодня медицина способна достаточно быстро и легко выявлять симптомы заболеваний и степень их выраженности, т.е. выявлять болезнь и степень ее тяжести, но совершенно не определяет уровень и показатели физического и психического здоровья. Только при совместном определении показателей здоровья и болезни и их сопоставлении можно определять правильную стратегию и тактику оздоровления и лечения. Только в этом случае клиническая медицина приобретёт устойчивость, опираясь на две опоры.
Основы методологии новой парадигмы медицины
Попытки решения любых проблем профилактики со структурно-морфологических позиций в русле рационалистической западной научно-медицинской концепции оказались контрпродуктивными и не привели к достижению цели – здоровью популяции. Очевидно, в качестве основы методологии новой парадигмы медицины следует использовать колоссальные наработки биологии и физиологии, касающиеся концептуальных моделей организации процессов жизнедеятельности. Среди них: нейрофизиологическая (А.А.Ухтомский), термодинамическая (Э.Бауэр), информационнвя (Н.Винер), метаболическая (Л. Берталанфи), функциональная (П.К. Анохин), гормональная (модель стресса по Г.Селье) и др. Не все из них оказались успешно завершёнными, но все они обосновывали потребность в движении медицины к созданию универсальной процессуальной модели человека.
Конкретизация методологии учения о здоровье.
Исходя из вышеизложенного, методологические основы учения о здоровье могут быть сформулированы в следующих принципах.
1. Здоровье индивида следует рассматривать как самостоятельную категорию, сущность которой может быть количественно и качественно охарактеризована прямыми показателями через его механизмы или проявления. Имея эти показатели, здоровьем можно «управлять» – формировать, сохранять, укреплять.
2. Здоровье рассматривается как более общая категория в сравнении с предболезнью и болезнью. Предболезнь и болезнь – частные случаи здоровья, когда уровень его снижен или имеются его дефекты. Основное проявление здоровья в этих случаях – компенсация патологического процесса.
3.Между медико-социальными состояниями «здоровье» и «болезнь» выделяют переходные состояния.
4. Подход к человеку и его здоровью – интегративный (системный), холистический (от holos – целостный). Человек рассматривается при этом как сложная триединая биоэнергоинформационная система со строгой иерархией своей организации (духовность, психика, сома).
5. Основной принцип управления здоровьем – повышение энергетического потенциала и гармонизация системы «Человек». Методы воздействия – преимущественно немедикаментозные, естественные.
Разработка теоретических принципов учения о здоровье отвечает задаче формирования общей теории медицины, соединяющей философское осмысление сущности здоровья, болезни и переходных состояний.
С учетом изложенных теоретических предпосылок вся структура медицины как научно-практической основы здравоохранения может быть представлена следующим образом.
.Структура медицины
Учение о болезни
(патология) Учение о здоровье
(санология) Учение о
среде обитания (гигиена)
Основы общей и
частной патологии Основы санологии
Нормирование фак-
торов среды
Семиотика и диагностика заболеваний Диагностика и прогнозирование здоровья Санитарно- гигиенический и эпидемиологический мониторинг
Лечение больных (клиническая медицина) Формирование, сохранение и укрепление здоровья Мониторинг социальных факторов здоровья
В таком виде структура медицины приобретает законченный вид.
Методические подходы к диагностике здоровья.
К настоящему времени практически оформились и готовы для использования в практической медицине два методических подхода к диагностике индивидуального здоровья. Первый из них основан на термодинамической концепции жизни (Э. Бауэр, 1935; Э. Шредингер, 1944), второй – на научном наследии А.А.Ухтомского о системной регуляции (А.А.Ухтомский, 1951).
1. Экспресс-оценка уровня здоровья по Г.Л.Апанасенко (1990, 2014) представляет собой набор простейших индексов, отражающих системные реакции организма при изменении аэробного потенциала энергообразования (функции митохондрий). Важнейший феномен, описанный автором при массовом использовании этой диагностической системы – «безопасный» уровень здоровья, являющийся основой первичной профилактики хронических неинфекционных заболеваний.
2. Программно-аппаратный комплекс «Омега» (В.К. Козлов, Ярилов С.В., 2010), основанный на обработке кардиоритма с пятью уровнями анализа (по Р.М. Баевскому, нейродинамический анализ ритма сердца, картирование биоритмов мозга, фрактальный анализ кардиоритма и динамический анализ-прогноз состояния системы). Как результат статистической обработки полученных данных рассчитывается «индекс здоровья», дающий представление об общем уровне жизнедеятельности организма обследуемого.
На подобном же принципе (анализ кардиоритма) основана и технология оценки и прогнозирования психического здоровья при массовых обследованиях (Б.С.Фролов, 1982).
Таким образом, уже подготовлена методическая основа для мониторирования уровня физического и психического здоровья.
Пути внедрения новой парадигмы медицины в практику.
Совершенно очевидно, что реализация новой парадигмы медицины встретит ожесточённое сопротивление академической науки, подогреваемое фармацевтическим корпорациями. Но опыт использования указанных подходов для контроля состояния здоровья спецконтингентов (спортсмены, военнослужащие и т.п.) показал высокую эффективность методологии и методических подходов для решения проблем оценки исходного уровня здоровья, его динамики под воздействием негативных факторов и восстановления при использовании реабилитирующих факторов.
Следует признать, что в структуре МЗ отсутствует ниша и специалисты для внедрения в практику новых подходов достижения здоровья (кроме, быть может, санаторно-курортной сети). Поэтому на первых порах реализация новой парадигмы медицины может быть осуществлена в рамках «индустрии здоровья» на основе приватно-государственного партнёрства (П.П.Горбенко, 2014).
ЛИТЕРАТУРА
Апанасенко Г.Л. Термодинамическая концепция здоровья.- Клиническая медицина, 1990, №12, 53-56 с.
Апанасенко Г.Л. Эпидемия хронических неинфекционных заболеваний: стратегия выживания.- Saarbrucken, Lambert Acad. Publ, 2014, 240 с.
Бауэр Э. Теоретическия биология. Л: ВИЭМ, 1935: 206
Козлов В.К., Ярилов С.В. Введение в системную медицину… 2010,
С-Пб, 550с.
Фролов Б.С. Система оценки и прогнозирования психического здоровья при массовых обследованиях.- Л.,ВМА, 1982.-61 с.
Ухтомский А.А. // Собрание починений,-Л. -1950-1962, Т.1-6.
Schrodinger Erwin. What is life? The physical aspect of the living cell. 1944: Cambridge Univ.Press: 92
РЕЗЮМЕ
Приводятся доказательства кризиса западной модели медицины (патоцентризм, недостатки в методологии и технологии в диагностике и лечебной практике и пр.). Предлагается новая парадигма медицины, основанная на саноцентризме. Представлены её теоретические, методологические и методические основы.