Новий очільник МОЗ України на своєму першому брифінгу в Кабінеті Міністрів сказав: «Я противник огульного закриття закладів охорони здоров’я, тому що навзаєм люди нічого не отримують. Для того, щоб ліквідувати, спочатку потрібно створити нове, краще, якісніше, до якого звикнуть люди. А потім старе саме собою відімре». Але не пройшло і місяця, як на прес-брифінгу 20 березня 2014 року Олег Мусій заявив, що під час демографічної кризи «коли відкривається нова клініка, а поряд є три старі, то навіщо відкривати нову?» Тобто не варто чекати, що старе відімре — скоріше «відімруть» лікарі, які залишаться без роботи, й пацієнти, які залишаться без лікарів.
За що боролися?
23 лютого 2014 року українські парламентарії одностайно (311 голосами) прийняли Закон України № 772-VII «Про введення мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров’я». Його завдання — унеможливити порушення конституційного права громадян на охорону здоров’я, призупинити закриття, реорганізацію та зміну режиму роботи закладів охорони здоров’я, що призводить до зміни їх головного призначення, скорочення кількості працівників та ліжко-місць, і як наслідок — зменшує обсяги медичної допомоги населенню.
На неприпустимість такої руйнівної політики вказала ще Тимчасова слідча комісія парламенту під головуванням А.Диріва, яка з травня по вересень 2013 року детально вивчала й аналізувала всі напрямки діяльності Міністерства охорони здоров’я України, інших державних підприємств, установ та організацій у сфері охорони здоров’я і фармацевтичній галузі. Поміж інших зловживань ТСК виявила численні факти необґрунтованих скорочень медичних закладів, ліжко-місць, кількості працюючих у галузі, які торкнулися практично всіх областей України. Втім, висновки ТСК, хоча й були оприлюднені, не отримали адекватної реакції у стінах парламенту чи в інших владних коридорах — здавалося б цілком логічні рішення зависли у повітрі, що за старої влади було «правилом хорошого тону».
Факти і коментарі
Практично одночасно зі створенням ТСК парламент прийняв за основу новий законопроект № 2201 «Про введення мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров’я», внесений народними депутатами України О.Ляшком та І.Куровським ще 6 лютого 2013 року. Ініціатори законопроекту своєю чергою обґрунтовували необхідність прийняття такого Закону, навівши конкретні факти «зачистки» мережі лікарень по країні. Зокрема, у пояснювальній записці до проекту йшлося про те, що у Донецькій області в 2012 році ліквідували лікарні в 6 містах. Як приклад — Кіровська міська лікарня, що обслуговує 30 тисяч населення: при її закритті тяжкохворих, породіль пропонується у разі потреби везти за 25 км до міста Єнакієва.
«У Чернігівській області, яка найбільше постраждала від Чорнобильської катастрофи, ліквідовано Степанівську та Шаповалівську дільничні лікарні Борзнянського району, під загрозою закриття десятка інших медичних закладів», — зазначалося у пояснювальній записці.
«Точна кількість лікарень, які підлягають ліквідації, приховується. В Донецьку, Дніпропетровську, Вінниці та Полтаві проходить Пілотний проект з реформування охорони здоров’я, в рамках якого чиновники шукають способи економії бюджетних коштів, але за рахунок здоров’я українських громадян.
Усе це більше нагадує позбавлення від баласту, яким є соціально незахищене населення. Схоже на злочин, який скоюється щодо малозабезпечених громадян, зокрема, жителів сільської місцевості», — резюмують ініціатори законопроекту. І наводять вражаючі приклади.
«У Харківській області закрили лікарню в селищі Борки — єдину в окрузі медичну установу з цілодобовим стаціонаром. Тепер мешканці Борок та двох навколишніх селищ (Таранівськ і Гомольшанськ), у яких лікарні закрили ще раніше, позбавлені права на медичну допомогу.
Слід зазначити, що стаціонар у Борках громада побудувала спільними зусиллями, за власні кошти придбала рентгенологічний апарат. Як стверджують сельчани, нині ситуація з охороною здоров’я жахлива. Залишився один сімейний лікар, який має обслуговувати 5400 людей. У разі необхідності машина швидкої допомоги, аби дістатися до селища, повинна проїхати 30 кілометрів, що займає близько години часу. А щоб дістатися до найближчої лікарні громадським транспортом, потрібно від 4 до 6 годин».
Втім, навіть такі «картинки із життя народу» не похитнули стійкі депутатські серця більшості — законопроект під номером 2201 припадав пилом на полицях Верховної Ради впродовж року.
Здавалося б, після прийняття парламентом 23 лютого 2014 року Закону України № 772-VII «Про введення мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров’я» можна назавжди забути про складний шлях його проходження через думки і бойові «окопи» не завжди передбачуваних слуг народу. Якби не одне «але». Зітхнути з полегшенням, почувши довгоочікуване «стоп скороченням лікарень і лікарів», схоже, не вдасться. Бо, виявляється, те, що написано пером, можна перекреслити однією заявою.
Помилочка вийшла?
Вона й пролунала на сумнозвісному брифінгу 20 березня. «Щодо абсолютно популістичного закону О.Ляшка про заборону закриття закладів охорони здоров’я та їх реорганізації, який не відповідає жодному розумінню, навзаєм я б запропонував таким ініціаторам платити власні кошти на пусте повітря, на пусті заклади охорони здоров’я, які потрібно утримувати в розумінні комунальному, заробітної плати лікарям. Якщо такі ініціатори здатні оплачувати пусті ліжка і відсутність роботи у лікарів, дані закони мають право на існування».
Ця цитата облетіла Інтернет у лічені хвилини з поміткою «Новий Міністр охорони здоров’я виступив за закриття закладів охорони здоров’я та скорочення лікарів». Такий меседж, вочевидь, виявився несподіваним для суспільства і, зокрема, для медичної громади, яка сподівалася, що новий очільник МОЗ виправить помилки, зроблені старим, а не «удосконалить» їх.
Наталія ПРИЧЕПА, спеціально для «ВЗ»
