Незважаючи на те, що новий Закон України «Про вищу освіту» нарешті узаконив університетські клініки в медичних ВНЗ, на їх створення потрібні роки та досвід. Натомість в Україні існує взірець для наслідування на цьому шляху.
Нове — добре забуте старе
Багато років тому, коли на теренах нашої країни з’являлися перші медичні університети, не існувало ані комп’ютерних технологій, ані унікального обладнання, ані ліків, здатних долати смертельні недуги. Але вже тоді медична спільнота розуміла, що підготовка лікаря потребує особливої уваги й підходів. Саме тому вищі медичні навчальні заклади в ті часи будували разом із клініками, де студенти могли навчатися біля ліжка хворого, без чого неможливо стати високопрофесійним фахівцем в галузі медицини. Недаремно ж кажуть: «Розкажи мені — і я забуду, покажи мені — і я запам’ятаю, дай мені це зробити — і я вмітиму».
У 60-ті роки минулого століття університетські клініки були передані в комунальну власність. Це значно зашкодило і вищій медичній школі, і практичній охороні здоров’я. Небайдужі керівники медичних вишів незалежної України намагалися відновити історичну справедливість і відтворити університетські клініки, які функціонують в усьому цивілізованому світі. Чи не найактивнішим у цьому був ректор Одеського націо-нального медичного університету, академік НАМН України Валерій Запорожан.
— За 10 років нам вдалося створити три власні клініки, на базі яких пра-цюють 15 клінічних кафедр університету. А наприкінці 2014 року нашому вишу повернули всі клініки медичного містечка, відібрані в нас у 60-ті роки. Нині університетські клініки ОНМедУ мають у своєму розпорядженні близько тисячі ліжок. Одна з них (багатопрофільна) є медичним закладом третього рівня, у якому надається високотехнологічна допомога. Фахівці цієї клініки використовують медичні технології і проводять операції, частина з яких не має аналогів в Україні, — розповідає Валерій Запорожан. — Сьогодні можна з упевненістю говорити про те, що наша університетська клініка ні в чому не поступається лікувальним установам провідних медичних вишів країн Америки та Європи. Перевага таких клінік — практичне використання наукового потенціалу вишу, що є базою для застосування найновіших методик і технологій лікування.
В університетській клініці функціонує 18 лікувально-діагностичних відділень і 12 господарських підрозділів, які її обслуговують. Щорічно сюди звертаються за медичною допомогою майже 180 тисяч осіб, стаціонарне лікування отримують близько 6 тисяч пацієнтів, у клініці проводиться 2,5 тисячі оперативних втручань підвищеної складності.
Місток між теорією і практикою
Доки чиновники виношують ідеї, як поліпшити якість медичної допомоги, а теоретики роздумують над перевагами симбіозу науки й практики, пацієнти голосують за нього, як то кажуть, «ногами». Щоб потрапити на лікування до університетської клініки ОНМедУ, вони чекають своєї черги впродовж 2-3 тижнів. Показово, що клініка пройшла два державних ліцензування, отримавши вищу категорію, а минулого року стала єдиним медичним закладом Півдня України, сертифікованим за європейською системою менеджменту якості ISO 9001.
На думку ректора ОНМедУ, саме на такій клінічній базі повинні навчатися майбутні лікарі.
— На жаль, класична система медичної клінічної освіти в Україні не здатна повною мірою вирішити проб-лему якісної практичної підготовки лікаря, — говорить Валерій Запорожан. — Головними перешкодами на цьому шляху є відсутність безперервного зворотного зв’язку між студентом, курсантом і педагогом та можливостей практичної ілюстрації усього спектру різноманітних клінічних ситуацій, а також морально-етичні та законодавчі обмеження у спілкуванні курсанта й пацієнта.
Тому в системі сучасної вищої медичної освіти важливо створити умови для формування у студентів та курсантів широкого кола компетенцій і практичних навичок без ризику заподіяти шкоду пацієнтові. У кожного майбутнього лікаря необхідно розвивати здатність швидко приймати рішення і бездоганно виконувати більшість маніпуляцій та оперативних втручань, особливо при надзвичайних станах, навчити його працювати в команді.
В усьому світі ці завдання вирішуються з допомогою імітаційних технологій. В Одеському національному медичному університеті також було створено перший в Україні Навчально-інноваційний центр практичної підготовки лікарів. Цьому сприяло і те, що ОНМедУ виграв грант Євросоюзу на реалізацію проекту CHRONEX, основ-ною метою якого є впровадження найефективнішого для підготовки лікаря методу «стандартизований пацієнт» (це також відбулося вперше в Україні). В рамках згаданого проекту викладачі нашого університету та лікарі-фахівці різних спеціальностей Одеської області пройшли серію навчальних тренінгів у симуляційних центрах Європи та Америки. Впевнений: Навчально-інноваційний центр практичної підготовки лікарів ОНМедУ може стати базовим закладом для високоякісної підготовки кваліфікованих медичних кадрів для інших регіонів України.
Також минулого року в Одеському національному медичному університеті почав свою роботу перший у гуманітарній сфері країни науковий парк «Біомедичний інноваційно-технологічний кластер», становлення якого, сподіваємося, стане стартапом для медичної галузі України.
У цьому році ми розпочали спеціальну перепідготовку лікарів для АТО. У період ротації військові лікарі можуть пройти двотижневі курси за спеціально розробленими програмами — на кафедрах військово-польової хірургії та симуляційної медицини. Лікарів навчають ефективно надавати медичну допомогу в екстремальних ситуаціях, а також готувати бійців до надання самодопомоги, що надзвичайно важливо в зоні бойових дій.
Час нових можливостей
Після підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС дуже популярною стала ідея наближення вітчизняної медичної галузі до європейського рівня. І це — привід сподіватися, що, незважаючи на всі труднощі в країні, обговорення і плани нарешті перейдуть у практичну площину, переконаний Валерій Запорожан. Але, на його думку, цього ніколи не станеться, якщо професійна медична спільнота займатиме позицію вичікування.
— Стародавні китайські мудреці говорили: «Складні часи — це часи нових можливостей», і не скористатися новими можливостями ми просто не маємо права. Адже нині в Україні медична освіта і наука, медичне виробництво і практична охорона здоров’я відірвані одне від одного. Через мінімальне бюд-жетне фінансування цих галузей вони опинилися на межі виживання. І доки ми будемо ставити перед собою завдання вижити замість мети розвиватися, жодні реформи не будуть дієвими. Тож потрібно активно використовувати нову законодавчу базу. Можливості, які нині надають закони про вищу освіту, приватно-державне партнерство, про наукові й індустріальні парки тощо, — це нові інструменти для комерціалізації й перебудови навчальної та лікувальної діяльності. Вони допоможуть не лише знайти додаткові джерела фінансування, а й об’єднати медичну освіту, практичну охорону здоров’я й наукові дослідження, аби вони були більш ефективними і взаємно допов-нювали один одного. А реформи у вітчизняній медичній освіті та охороні здоров’я лише тоді стануть реальністю, коли всі ланки, що мають відношення до цієї багатогалузевої системи, працюватимуть злагоджено і на єдину мету — поліпшення здоров’я громадян країни.
Світлана Тернова, «ВЗ»
