Оксана Гудкова: Цілодобово на зв’язку з пацієнтами

Чому саме сімейна медицина?

У школі я мріяла тільки про медицину. Ставши 2003 року студенткою медичного вишу, вчилася із захопленням — мені подобалося все! А коли завершувала навчання, у країні почалося становлення сімейної медицини.

Пам’ятаю, як тоді до нас у медакадемію приїхала її колишня випускниця, котра стала сімейним лікарем у Великій Британії. Мене вразила її розповідь про роль і місце лікаря такого профілю в європейській країні, про те, яким великим авторитетом користується там сімейний лікар. Саме до нього першого йде пацієнт по допомогу, він — універсальний спеціаліст, добре обізнаний з усіма медичними проблемами, головний порадник і координатор способу життя всієї родини. Я тоді твердо вирішила: це моє покликання! Читала багато зарубіжної медичної літератури із цього фаху, поглиблено вивчала суміжні спеціальності, аби мати ґрунтовну базу. Інтернатуру закінчила саме за профілем «Загальна практика-сімейна медицина» з подальшим навчанням у клінічній ординатурі.

Головна професійна мета і як її досягти?

Звісно, головна мета будь-якого лікаря — здоров’я пацієнта. Усім відомо: хворобі легше запобігти, аніж її лікувати, тому робота сімейного лікаря спрямована передусім на профілактику. Однак коли недуга вже виникла, треба вчасно та кваліфіковано встановити діагноз і надати якісну медичну допомогу, а для цього необхідно постійно вчитися. Тому я беру активну участь у семінарах, майстер-класах, конференціях. Отримала відповідну підготовку і стала тренером-консультантом Світового банку. Тепер допомагаю своїм колегам опановувати таку важливу нозологію, як серцево-судинні захворювання, адже гіпертонічний криз, тромбоемболія чи інсульт не залишають часу на роздуми — треба діяти оперативно. Аби вони могли вчасно надавати невідкладну допомогу, навчаю користуватися дефібрилятором, пульсоксиметром, проводити добове моніторування артеріального тиску, а за необхідності — реанімаційні заходи.

Сама також постійно вчуся. Ось і нині проходжу передатестаційний цикл для отримання вищої категорії. Вважаю, що процес професійного вдосконалення для сімейного лікаря має бути безперервним, адже наша галузь невпинно розвивається.

Ваш найбільший професійний успіх?

Кажуть, що немає нез’ясованих діагнозів — є некваліфіковані лікарі. І я із цим твердженням погоджуюся. Тому вважаю великою перемогою ті випадки, коли в складних ситуаціях вдається встановити причину недуги і спрямувати пацієнта на відповідне лікування. Пригадую одну хвору, яку турбували симетричні висипання на нижніх кінцівках. Куди тільки ця жінка не зверталася: і у шкірно-венерологічний диспансер, і до алерголога — але лікування їй не допомагало. Прийшла вона до мене у відчаї і з порога заявила: «Я не можу більше із цим жити!» Я її заспокоїла. Уважно оглянула і… запідозрила системне захворювання — геморагічний васкуліт. Дообстежила пацієнтку та направила на консультацію до ревматолога. Там діаг­ноз підтвердили. Лікування, спрямоване на усунення причини хвороби, дало результат: висипання почали зникати. А згодом ця пацієнтка прийшла до мене укладати декларацію й щиро дякувала: «Ніколи не забуду, як ви мені допомогли!»

Саме такі моменти гріють душу. І тоді розумієш, що ти на своєму місці, що десятки вилікуваних «важких» пацієнтів — то й твоя перемога.

Пацієнт для вас це…

…насамперед, особистість, яку я маю «розкрити», «розгадати» для себе, а також уважно вивчити проблеми пацієнта, адже беру на себе відповідальність за його здоров’я. Не скажу, що це просто. Інколи приходять хворі з уже нав’язаними кимось рекомендаціями й вимагають певного лікування. Тоді я зазвичай кажу: «Ви прийшли до мене по допомогу. Довіртеся мені як спеціалісту й дозвольте самій розібратися у вашій ситуації…» Найчастіше це діє, і людина починає усвідомлювати, що лікар щиро хоче допомогти. Але натомість і від пацієнта вимагаю точного виконання рекомендацій та дисципліни.

Я завжди даю всім своїм пацієнтам номер мобільного телефону, наголошуючи, що цілодобово на зв’язку. Якщо людина хоче отримати консультацію по телефону — будь ласка. Коли ж її треба оглянути, намагаюся призначити зручний для неї час, аби вона не сиділа в черзі. А загалом, сімейний лікар — це той, хто завжди поруч.

На моє переконання, з усіх медиків саме сімейний лікар несе найбільшу відповідальність за хворого. Тому для нього не має існувати часових меж і жорстких графіків, коли йдеться про життя людини. Був у моїй практиці випадок: уже по закінченні прийому прийшов хлопчина з високою температурою. Він хворів більше місяця, лікувався, але з’являлися все нові й нові неспецифічні симптоми. І якби того разу ми не госпіталізували пацієнта, могли б його втратити: у юнака виявили інфекційний ендокардит. Хлопчину потім успішно прооперували в столичній кардіохірургічній клініці. Нині він цілком здоровий.

Що найскладніше в роботі сімейного лікаря?

Мабуть, ситуація, коли до тебе приходить пацієнт, якому ти вже нічим не можеш допомогти. І тоді неймовірно важко стримати емоції, заховати їх від себе і від хворого, а тим більше сказати йому про неминучість трагічного кінця… Слід зазначити, що молоде покоління більше налаштоване на профілактику й звертається до сімейного лікаря за найменших проявів недуги. Однак люди похилого віку, на жаль, часто-густо, так би мовити, «притримують» хворобу, доводячи себе або до серцево-судинної катастрофи, або й до онкології останньої стадії.

Але ми з усіх сил боремося за таких пацієнтів. Щоправда, потім носимо в собі цей тягар — своєрідну екранізацію почуттів хворого на твою емоційну сферу. Це теж дуже складно.

Упевнена: крім високих професійних якостей сімейному лікарю треба обов’язково вчитися визначати межі своїх емоційних можливостей і раціонально, ощадливо розподіляти власні сили, аби не допустити професійного вигорання.