Трансплантація органів тепер доступна не лише в столичних клініках. До пілотного проєкту потрапляє дедалі більше закладів обласного рівня. Чи вибудовують регіони власні системи трансплантації на рівні співпраці між закладами області і чи всі вони готові до цього?
Про це розмова із завідувачем відділення серцево-судинної хірургії Черкаського обласного кардіологічного центру, Заслуженим лікарем України, головним позаштатним кардіохірургом області Олегом Журбою. 
ВЗ Як швидко заклад перепрофілювався на надання послуг з трансплантації?
Олег ЖУРБА, завідувач відділення серцево-судинної хірургії Черкаського обласного кардіологічного центру
— Ми готувалися до цього майже два роки. Наші фахівці їздили на стажування за кордон, пройшли курси з трансплантології, готували лист очікування, співпрацювали з ДУ «Український центр трансплант-координації». Також ми зробили все необхідне для отримання відповідної ліцензії. Рік тому нас включили до пілотного проєкту МОЗ з трансплантації органів, завдяки чому можемо сподіватися на фінансування цих потреб. А цьогоріч вже виконали першу пересадку серця.
Частина пацієнтів не дожила до трансплантації
ВЗ Які елементи підготовки були для закладу найскладнішими?
— Це абсолютно новий напрямок роботи, до того ж потребує значної підготовки. Ми повинні були навчити персонал, організувати процес лікування тощо. І на кожному етапі виникало щось нове.
Важливий крок для створення і роботи центру трансплантації — формування листа очікування.
Для цього необхідно було провести реципієнтам певний перелік досліджень. Адже для підбору пари «донор-реципієнт» слід врахувати багато параметрів.
Лист очікування по нашому регіону налічує близько 20 осіб. На жаль, він постійно змінюється. Торік у ньому було набагато більше людей. Частина з них просто не дожила до трансплантації. Пацієнтів із серцевою недостатністю в області дуже багато, однак деяким із них просто не встановлено діагнозу, дехто боїться трансплантації (через недостатню поінформованість чи власні переконання). Тому дуже важливо формувати позитивну громадську думку щодо трансплантації, пропагувати цей метод, зокрема у ЗМІ.
Ще один важливий напрямок підготовки — забезпечення закладу відповідними фахівцями. Ми підготували трансплантолога і двох трансплант-координаторів.
Дізнавайтеся більше: Розгалуження трансплантаційної мережі – мрія чи старт нової реальності?
Спеціалісти й обладнання — у першу чергу
ВЗ Чи достатньо такої кількості фахівців?
— Трансплантацію в нашому кардіоцентрі можуть проводити всі кардіохірурги, які виконують інші операції на відкритому серці. Адже ця процедура — не феноменальна для кардіохірургії. Є багато інших втручань, які технічно складніші за пересадку серця. У розвинутих країнах світу трансплантація органів є стандартним лікуванням при багатьох захворюваннях, це рутинні операції. Тому на сьогодні нам вистачає спеціалістів.
ВЗ Сучасного обладнання також вистачає?
— Ми готувалися по всіх напрямках відповідно до протоколу. Тож дещо довелося докупити. Зокрема, для проведення cross-match-тесту придбали спеціальний інвертований мікроскоп, спеціальні плашки, шприци Гамільтона. У закордонних клініках робота трансплантолога — це зайти в операційну й провести операцію.
В Україні, на жаль, поки що трансплантолог — це і менеджер, і організатор, що має подбати про все: від наявності шприца до технічних сторін операції.
Система працює через договори
ВЗ Система трансплантації в будь-якій державі — це єдина й цілісна система. Ви відчуваєте себе її складовою?
— Система вже запущена — через договори про співпрацю між медичними закладами. У Черкаській області нині визначено три центри трансплантації: наш кардіоцентр, обласна лікарня й обласний онкодиспансер. Ми проводимо багато спільних нарад в облдержадміністрації, управлінні охорони здоров’я, з директором Українського центру трансплант-координації для того, щоб налагодити систему трансплантації в регіоні. Наприклад, у випадку трансплантації серця в нашому центрі ми отримали інформацію про потенційного донора, у якого було діагностовано смерть мозку, від Третьої Черкаської міської лікарні швидкої допомоги, із якою в нас укладений договір про співпрацю. Було здійснено мультиорганний забір, але, оскільки трансплантацію печінки в нашій області не виконують, — цей орган було відправлено до Національного інституту хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова.
Єдиний трансплантаційний простір вже працює. І не лише на рівні області, а й країни.
Коли ЄДІСТ підбирає пару «донор-реципієнт», вони можуть перебувати в різних регіонах. І тоді орган транспортується на місце перебування реципієнта. Національна поліція та служба ЕМД беруть активну участь у цьому процесі. «Швидка» завжди надає транспорт для перевезення реципієнта чи донорського органа, а поліція супроводжує машини «екстренки».
Залучення авіації розширить можливості
ВЗ Це допомагає скоротити час?
— Так, але в трансплантації серця є одна особливість — від моменту забору цього органа до того часу, коли воно заб’ється в тілі реципієнта, має минути щонайбільше 4 години. Це дуже критично — за цей час потрібно транспортувати орган і пацієнта, підготуватися до пересадки й провести її. У видку з нашою трансплантацією від моменту забору до моменту, коли серце донора опинилося в нашій операційній, минуло 36 хвилин, а запрацювало через 2 години. І це в одному місті.
Тому поки що говорити про транспортування серця в іншу область нереально. Хіба, що ця область дуже близько. Або ж потрібно залучати авіацію. У разі використання гвинтокрилів ми дійсно можемо доставити серце з Києва, Полтави, Кропивницького та у зворотному напрямку. Але в нас це ще не поширено, бо для гвинтокрилів немає відповідних майданчиків. Хоча вже є попередні домовленості про аеромедичний рух. Авіація допоможе розширити масштаби трансплантації.
ВЗ Під час трансплантації вам допомагали столичні фахівці. Така підтримка була необхідною?
— У нас налагоджена тісна співпраця із Національним інститутом серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова, і ми домовлялися з фахівцями цього закладу виконувати перші трансплантації разом. Так і сталося. За це ми їм дуже вдячні. Всього у цій операції взяли участь 30 спеціалістів, які впродовж кількох годин зібралися в нашому центрі й розділилися на три бригади.
Операція — безоплатно, ліки — за власні кошти
ВЗ Чи достатня на сьогодні вартість трансплантаційного пакету?
— Так, цих коштів вистачає на госпітальний етап. Однак для післяопераційного супроводу пацієнтів їх недостатньо.
Після трансплантації нашим пацієнтам потрібні життєво важливі ліки, вони вимушені купувати їх самі.
Проте нещодавно за державний кошт почали видавати цитостатик хорошої якості, який запобігає відторгненню пересадженого органа. Цей препарат потрібно вживати пожиттєво. На жаль, не всі пацієнти можуть собі дозволити придбання дороговартісних ліків. Я вважаю, що для них має бути державна підтримка. Адже таких пацієнтів не дуже багато. Це не такі вже й колосальні гроші на рівні держави. Це могла б бути програма з реімбурсації ліків. Або можна включити їхню вартість у тариф на трансплантацію (хоча б на перший рік після операції, коли їх потрібно найбільше — поступово кількість необхідних пацієнту ліків зменшується).
Стереотипи медиків — найміцніший бастіон
ВЗ Єдиний трансплантаційний простір передбачає й забезпечення донорськими органами. Чи готові до такої співпраці інші лікарні?
— Проблема з донорськими органами існує в усьому світі. Але в Україні ситуація дійсно складна. Якщо за кордоном констатацію смерті мозку вже 20-30 років проводять рутино в клініках будь-якого рівня, то в нас із цим виникають проблеми. Хоча так само, як і за кордоном, будь-яка лікарня України (міська чи районна), де є реанімація, має виконувати цю процедуру. На жаль, такого не відбувається.
Коли ми починали, зібрали керівників усіх опорних лікарень області й пояснили необхідність проведення в них констатації смерті мозку. Але вони відповіли, що це складно і потрібна спеціальна апаратура. Так, треба газовий аналізатор, але сума для його придбання не така вже й велика для лікарні районного рівня. До того ж у разі констатації смерті мозку і мультиорганного забору лікарня отримає 78 тис. грн за кожен орган, які можна спрямувати в тому числі й на закупівлю нового обладнання чи інші потреби. Тож, на мою думку, головне — бажання щось робити, а не шукати привід для відмови. Ніхто не вірив, що ми розпочнемо трансплантацію, але в нас було велике бажання вийти на цей рівень.
На жаль, важко здолати стереотипи окремих медиків.
Від деяких лікарів, які по 20-30 років в медицині, я чув думки, які ідеологічно не збігалися з розвитком трансплантології.
Чи захочуть ці люди щось змінювати?
ВЗ А чи й зможуть, бо обладнання обладнанням, а потрібен і досвід?
— Нічого особливого для констатації смерті мозку не потрібно. Є спеціальний протокол із внесеними змінами, є наказ МОЗ про організацію заходів із констатації смерті мозку. Там немає нічого складного для анестезіолога і групи експертів, яка повинна бути створена при районній лікарні.
В обласному центрі вже є така експертна група (у складі кардіохірурга та двох урологів), яка займатиметься питаннями трансплантації в Черкасах. Також у штаті кожної лікарні повинен бути трансплант-координатор, оскільки він присутній під час процедури констатації смерті мозку, а також оформляє відповідні документи з цього приводу.
Лише після того, як ми почнемо проводити констатацію смерті мозку в кожній реанімації, відбудуться кардинальні зміни і можна буде говорити про широкі можливості щодо донорства й трансплантації в цілому.
Залишаться найсильніші
ВЗ А вже зараз плануєте щось на найближчу перспективу?
— Маємо амбітний проєкт спорудження нового сучасного хірургічного корпусу. Не всі знають, що наш кардіоцентр розміщений у переобладнаному приміщенні колишньої школи, і за обсягом роботи ми вже вийшли за межі його можливостей. За 10 років існування центру ми збільшили кількість оперативних втручань за деякими напрямками на 300%. До нас на операції приїжджають пацієнти з інших областей — і це добре. Але виникла проблема — недостатньо приміщень. Наразі в нашому кардіоцентрі лише одна операційна й один операційний стіл. Тож замість того, щоб в кінці робочого дня йти додому, наші хірурги роблять ще одну операцію — працюємо у дві зміни. Ми навіть не можемо закрити операційну на ремонт. А якщо трапляться ургентні пацієнти? Тому й плануємо будівництво нового хірургічного корпусу, який мав би сучасне обладнання експертного рівня — КТ, МРТ, дихальну апаратуру. З окремим приймальним відділенням, великим відділенням серцево-судинної хірургії, одномісними й двомісними палатами підвищеного комфорту. Також плануємо сучасний операційний блок, розрахований на дві планові операційні та третю — ургентну, сучасну реанімаційну. І новий хірургічний корпус уже повинен бути із майданчиком для гвинтокрилів. Тобто ми хочемо бути конкурентоспроможними як за якістю надання допомоги, так і за умовами для лікарів та пацієнтів.
Я переконаний, що вітчизняна трансплантологія розвиватиметься. В Україні нині багато центрів, які хочуть долучитися до цієї важливої справи, однак зрештою залишаться тільки сильні заклади, які насправді готові до цього і працюватимуть на повну потужність. Прагнутимемо проводити в нашому кардіоцентрі 15-20 трансплантацій на рік. Наші спеціалісти це осилять.
Інна ХІМІЧУК, спеціально для «ВЗ»
